Андрій Садовий: “Порошенко? По-перше, я бажаю йому одужання. А по-друге, про людину, яка мала честь бути президентом України, я не можу говорити щось погане. Тільки добрі речі…”

Про відносини зі "Слугами народу" і Covid у Львові, конкурентів у боротьбі за крісло мера, розчарування у загальноукраїнській політиці, дороги і сміття, допити і провокації. А також про те, чому не можна бути мером міста і лідером загальноукраїнської партії.

***

Коли 4 роки тому “Цензор.НЕТ” мав інтерв’ю з Андрієм Садовим, багато наших запитань було з загальноукраїнським ухилом. Не дивно: на той час Садовий вважався одним з майбутніх претендентів на президентську посаду. Аж тут трапилася багатомісячна сміттєва криза, яка коштувала львівському міському голові левової частки його рейтингу…

Наразі Садовий, який вчергове балотується на виборах мера, трактує той період так: “Оці 5 років, з 14-го по 19-й рік, – це є мандрівка крізь ілюзії. Я щиро повірив, що ситуація міняється; що люди, які пішли на поклик жертовності, служіння державі, – що вони дійсно будуть жертвувати собою. І я відкрився, був максимально відвертим…Потім я зрозумів, що і мене використовували. Люди при владі говорили одне, робили інше. Це такий момент одкровення для мене, розумієте?”

Розуміємо. Як і те, що Андрій Садовий як досвідчений політик вміло міняє образи: жорсткий управлінець, львівський ідеаліст, жертва режиму і наклепів; християнин, який здатний вибачити всім, навіть Петру Порошенку…

Втім, Садовий – це ще й 14-річний мерський досвід, галицька харизма, вміння розраховувати на кілька кроків наперед. А ще – навички маніпулятора, таланти піарника, вміння недоліки зобразити як перемоги…

Як результат, наша розмова на балконі Львівської мерії дещо нагадувала сеанс фехтування. Втім, як і завжди.

– У мене таке враження, що я живу всередині COVID-19. Тому що я починаю свій робочий день з прийому інформації, що відбулося станом на ранок. Де, яка ситуація в лікарнях. Скільки яких тестів хто здав. Де які складнощі є. Це моє життя. І ввечері закінчую свій робочий день звітом про те, що робиться в лікарнях. Ми ж фактично ухвалюємо всі рішення самостійно. Є, звичайно, міністерство охорони здоров’я, але вони – далеко…

– Я вам відкрию одну велику таємницю (посміхається. – Є.К.): ми в помаранчевій зоні знаходимося з 2005 року. Це раз. А стосовно оцього поділу – він є умовний. Наприклад, минулої неділі я був у селищі Рудно (це частина міста Львова). З одної сторони будинки – це жовта зона. А з іншої сторони вулиці будинки – це є червона зона. Такі наші реалії. Це умовний поділ – і треба просто бути максимально обережним, мінімізувати контакти з людьми, які мають симптоми захворювання.

– У нас останні 3 місяці рівна ситуація – не погіршується і не покращується. Наприклад, станом за останню добу було проведено 615 тестів ПЛР. 97 позитивних ПЛРів по області і 74 – по місту Львів. По лікарнях я вам дам статистику. На Топольній (це наша міська лікарня) – 133 хворих. Перша лікарня – 52. Восьма – 69. В середньому на COVID хвора половина цих людей.

Йдемо далі. Інфекційна лікарня – 150 людей. В принципі, важливою вважається статистика того, скільки людей є в реанімації. У нас – 7 людей в реанімації, 2 людини на ШВЛі. І така ситуація тримається впродовж останніх 3 місяців.

COVID-19 завдає по медиках. Що робите, аби їх захистити?

– Ще до початку COVID одними з перших в Україні ми створили штаб – і одразу прийняли програму фінансової підтримки. По 10 тисяч гривень почали виплачувати лаборантам, які займаються аналізами; лікарям, медсестрам, які стикаються з хворими на COVID. А якщо медик захворів, ми виплачуємо 20 тисяч гривень. Це міська програма. Таким чином ми зняли цей переляк лікарів стосовно того, що вони залишаться один на один з проблемою.

Плюс ми купили все необхідне обладнання. Ті самі ШВЛи, кисневі концентратори. На сьогоднішній день у нас є достатня кількість ліжок у лікарнях. Ситуація є контрольована стосовно всіх процесів COVID-19. Працює оперативний штаб. Штаб очолює мій заступник з гуманітарних питань пані Слічна. Пряма комунікація кожного дня з усіма головними лікарями. Ми тримаємо руку на пульсі, тому що розуміємо, що може рвонути в будь-яку секунду.

– Кожна лікарня має мати готовність приймати хворих на COVID. Простий приклад: лікарня швидкої допомоги. Вона в першій хвилі була визначена як ургентна, а наші восьма і перша лікарні були визначені як лікарні, які приймають COVID. Але лікарня швидкої допомоги приймає інсультників, інфарктників, ниркову недостатність, проблеми з серцем. Якщо є в цієї людини підтверджений COVID, куди її везти? В інфекційну лікарню? Хто її там буде лікувати? Тому ми створили окремі палати, окремі блоки, все, що з цим пов’язано. І люди себе у безпеці нормально почувають.

– (Перепитує у прес-секретаря Христини Процак) Ми що, тістечка закупляли? (Цензору) Та ні, то був тендер ще раніше оголошений, ми його скасували.

– Звичайно! Мови навіть не може бути!

– Моїми супротивниками є хамство, наглість, черствість, байдужість.

– …а до людей, які прийняли рішення балотуватися, я ставлюся нормально. Мають право по закону. Насправді, двоє людей сьогодні десь має 16-20% – це Кошулинський і Синютка. Вони між собою змагаються, хто буде другий.

– Було б звичайно краще в першому поставити крапку. Тому що це ж видатки, в часи пандемії, не думаю, що це корисно. Але ми готові до різних сценаріїв.

– Серйозно?

– До червня дійсно планується закінчити ремонт всієї вулиці Бандери. Вона має протяжність від вулиці Чупринки до вулиці Городоцької. Зараз в ремонті є перша ділянка. Це від Чупринки до Антоновича. Плануємо ту ділянку закінчити до кінця цього року. Це дуже складна ділянка – бо коли ми робимо дорогу, то міняємо всі мережі: колектори, водогони, газові мережі. Це з’їдає левову частину коштів. Щоб ви розуміли, будь-який проєкт, який робиться сертифікованою проєктною організацією, потім іде на державну експертизу. Держава ставить десятки печаток. Потім вже з державної експертизи він іде на тендер через Прозорро. Компанії між собою змагаються. Та, яка дає найменшу ціну, – та і перемагає.

Всі ці процедури були виконані відповідно до чинного законодавства. Я не бачу там жодних порушень. Якщо будь-яка контролююча служба виявить порушення – будь ласка, інформуйте громадськість. Але перед виборами на мене ллється дуже багато бруду. Я думаю, це такі технології сьогодення. Моя відповідь дуже проста: якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало, це корисно для здоров’я. Крапка! Стосовно цих 22 мільйонів. Підрядник виконує роботу. Потім подає акти на затвердження. Тому нам не треба до кінця цього року мати весь об’єм коштів. Треба зараз мати на перший етап. Потім будемо добавляти.

– Вони пробують дестабілізувати ситуацію з різних напрямків. Питання транспорту, ремонтів доріг, того ж самого сміття. Не забувайте, ми прожили півтора року в сміттєвій блокаді. І ми вижили, вистояли. Тому у нас зараз є амбіція збудувати сучасний якісний завод на вулиці Пластовій. Ідуть до кінця підготовчі роботи з будівництва заводу. Ми вже там збудували компостувальну станцію. Приймаємо на компост листя, органіку. Думаю, це буде один з перших заводів в Україні по переробці відходів. До речі, деякі мої опоненти говорять: неможна, треба його десь будувати в іншому місті. Мовляв, треба завод у Львові? Треба. А де він має бути збудований? Вони кажуть: у Тернополі. Розумієте? А між тим, у Відні завод стоїть у центрі міста. Краків, наше місто-партнер, має завод приблизно у такій самій локації, як і Львів. Це територія очисних споруд. Там знаходиться наша ТЕЦ-2 – такий промисловий вузол. А оскільки проєкт фінансує Європейський банк реконструкції та розвитку та Екологічний фонд Європейського союзу, то перший чинник – це екологічна чистота. Яка буде дотримана на 1000%.

– Таке пишуть у соціальних мережах.

– Я не хочу приділяти комусь якусь увагу. У мене є робота, щодня я нею зайнятий. Що я буду ще займатися цією аналітикою? Навіщо це мені потрібно?

– Ні. Кривецького востаннє бачив не знаю скільки років тому. Козловського бачив на сесії міської ради, він є депутатом міської ради.

– У мене не може бути зустрічі тет-а-тет.

– Тому що я живу в акваріумі. Я завжди з людьми зустрічаюся максимально відкрито. Ми зараз з вами говоримо. Є Христина, є Роман. Ось наша з вами зустріч. Це з точки зору навіть безпеки.

– Звичайно. Вибачте мені: а ви багато маєте політиків, по яких двічі стріляли з гранатомету по будинку? Багато ви маєте політиків, кому в подвір’я кидали бойову гранату? Якби цього хлопця не зловили, не знаю, що би було. У нього ще 4 бойові гранати були у рюкзаку. А скільки на мене нападали тут, на площі Ринок? Це є життя. Ніхто не покараний. Всіх шукають…

– Хотілося б більше, ніж у цій каденції. Ми мали 24 місця. З 64-х.

– Насправді є кардинальна різниця між місцевими парламентами і парламентом, який є в державі. За той час, що я працюю міським головою, я завжди стараюся всіх запрошувати за круглий стіл: хлопці, вибори закінчилися, давайте думати, як давати імпульс для міста. І худо-бідно ми йдемо вперед. Деколи важко. Деколи складно. Але робота йде. Тому що всі ці партійні поділи є умовними. Якщо ви уважно проаналізуєте списки кандидатів в депутати, подивитесь, де вони працюють і де вони працювали, їхню біографію, – ви будете подивовані. Тому що дуже часто люди, які записані у конкуруючі партії, мають дружні прекрасні відносини і просто використовуються як можливість зайти, наприклад, у раду. “Самопоміч” – це є така унікальна партія, яка насамперед ставить собі за мету брати тих людей, які мають моральні цінності, основу. Ми так робили завжди. І то, у нас деколи буває брак…

– Найскладніше мені працювалося, коли тотальна більшість у міській раді була у “Свободи”. Це було з 2010 до 2015 року. Вони мали 55 депутатів з 90. Проста більшість! І було дуже непросто… Зараз у нас депутатів 64.

– Може сповільнюватися процес розвитку. Але якщо ти маєш принципи і працюєш в інтересах громади, то можна здолати будь-які перепони.

– Боронь Боже! Це є речі, які можна назвати плітками. Насправді мене цікавить максимальна кількість депутатів від “Самопомочі”. Це є надійна підтримка, адекватні люди. Я прийму той результат, який буде. Хто буде у другому турі, – вирішуватимуть львів’яни. Для мене дуже важливо, щоби Львів завжди показував приклад чесних виборів. Хто буде – той буде. Чи буде перший тур, другий тур…

– Я вже пройшов через дві інстанції антикорупційного суду. Тому досвід є.

– Прекрасно. Розбив у пух і прах опонентів, які білими нитками шили справу і виставили себе на посміховище. Якби проти мене був би хоча б один факт, хоча б одна реальна справа, – мене б уже посадили давно. Просто вони не мають, за що мене вчепити, тому ідуть і оббріхують. І видумують, що тільки людям на голову налазить. Думаю, що на кампанію з моєї дискредитації буде потрачена сума набагато більша, ніж мільйонів 10 доларів. Напевно, хтось ставить перед собою якісь серйозні цілі. Але то їхні проблеми, у мене – свої проблеми.

– Є затверджені Кабінетом Міністрів посадові оклади. Ми чітко йдемо у фарватері державних рішень. Це раз. Друга річ: дійсно, у нас, починаючи з квітня, пішло суттєво падіння надходжень до бюджету. І станом на сьогодні ми по загальному фонду недоотримали десь орієнтовно 400 мільйонів гривень. Якщо брати взагалі бюджет міста, то недопоступленнями до бюджету розвитку ми отримаємо мінус десь порядку мільярда гривень. Але бюджет міста досить великий. Це орієнтовно 10 мільярдів. Ми випустили міські облігації, які були розміщені. Останній транш – 6% річних плюс 2,5% маржа. Це дуже серйозний показник довіри до міста, якщо банки викупляють облігації по таких ставках. Це є довіра. А зарплату урядникам я завжди намагаюся платити високу – тому що можу тоді з них питати. І це є, на мою думку, чинник протидії корупції. Тому що коли люди отримують малу зарплату, є дуже багато спокус. Тоді бюджет втрачає в сотні, тисячі разів більше. Краще платити гідну зарплату і мати спокій.

– Ні. Ми не збільшили. І рівень преміювання ми маємо такий, який був. І зарплату держава збільшила. Просто посадові оклади зросли. Наприклад, посадовий оклад міського голови, здається, зараз – до 16 тисяч. Раніше було процентів на 30 менше. І то – я, наприклад, премію не отримую з березня, з огляду на COVID. І мої заступники з липня не отримують премії. Але те, що дехто з них ішов у відпустку і отримав всі можливі виплати, які можна було, – виривається з контексту і показується: от бачите, заступник Садового отримав таку велику суму! Друзі мої, я вважаю, що ця сума є недостатньою за ту працю, яку вони мають сьогодні у міській раді. Це люди, які жертовно працюють для громади. Для мене є честю з ними працювати.

– Якщо ви дивитеся на вуличну торгівлю, то це є бізнес поліції. Вона приходить – і контролює вуличну торгівлю. За моєї каденції помінялося вже 15 керівників поліції. Що вони зробили зрештою – ліквідували посаду керівника поліції міста.

– Насправді її не так багато. Просто біля деяких ринків бабусі виставляють свою продукцію; райони роблять попередження власникам ринків. Ті приходять, працюють. Це ситуативна річ. Просто коли зараз у країні біда, тут треба теж не сильно перегинати палку.

Стосовно будинків. Вибачте, але мені здається, що житловий фонд міста Львова знаходиться у набагато кращому стані, ніж житловий фонд у багатьох містах нашої країни. Ми дуже багато інвестуємо. У нас дуже багато програм співфінансування у форматі 90% на 10%. Це коли місто дає 90%, а мешканці – 10%. У місті сьогодні понад 1500 ОСББ. Там, де ОСББ створюються, – там є порядок. На сьогоднішній день ми завершуємо передавати усі будинки з балансу міста на баланс чи ОСББ, чи люди переходять на співпрацю з управляючими компаніями, чи комунальними, чи приватними. Я не думаю, що це якась критична функція. Ні, ну можна приїхати до якогось будинку і спитати: а чому ви балкон не ремонтуєте? Бо ж балкон – це власність громадян. А якщо вони цього не хочуть ремонтувати? У нас же яка політика? Місто має все зробити! А ми людям пропонуємо: ви створіть ОСББ – тоді ми по програмі будемо давати вам кошти. Але тоді не тільки квартира буде вашою власністю, а і будинок буде вашою власністю. Знов-таки, у нас як? Це моє, якщо це не моє – до нього не хочу мати ніякого відношення. Психологічний аспект…

– Це ж держава будує. “Укравтодор”…

– Це дуже добре, коли будуються дороги. Ми у Львові збудували і відремонтували 300 км, ще лишилося менше 120. Окружну дорогу – так, у нас частина району Шевченківського є без окружної дороги. Але є зроблений проеєт, наступного року починається будівництво. І так, дійсно, вони планують за два роки її збудувати. Це держава будує. Державні кошти, державний проєкт. Місто жодним чином на це не впливає. Ні, я не заперечую, примазуватися можна до будь-чого. Просто треба правду говорити…

– Львів`яни говорять про трамвай на Сихів. Це є найбільший спальний район міста. Там живуть 160 тисяч людей. Ми проклали 11 км трамвайної колії. Це, до речі, більше, ніж в усіх містах України, разом узятих. Туди пішов нормальний якісний трамвай. Це є раз. Далі: відремонтували 20 бібліотек. Це сьогодні медіатеки, феноменальні. 20 у нас є вже амбулаторій сімейної медицини. Це такі речі, які виглядають, можливо, не дуже великими, але це такі маркери. Заходиш до нової бібліотеки, ти не хочеш звідти йти. Це просто є мегакрасиво. Площа Двірцева. Поїдьте на площу Двірцеву, ви будете вражені, тому що нічого подібного в Україні нема. Це феноменально. І звичайно, якщо будете мати можливість, зайдіть на Меморіал пам`яті Героїв Небесної Сотні. З одного боку, місце, де можна вшанувати наших героїв. З другого – це чудовий краєвид, це громадський простір. Всі, хто туди приїжджає, з яким би настроєм не були, йде звідти з прекрасним настроєм!

– Я є членом партії.

– Я є член партії “Самопоміч”. Я, як ви знаєте, після парламентських виборів склав із себе повноваження керівника. І дякую Оксані Іванівні (Сироїд. – Є.К.), що вона взяла управління у свої руки.

– Один парадокс: я працюю міським головою 14 років і мав досвід співпраці з різними урядами і з різними президентами. Як правило, я є критичний. Але я у більшості і самокритичний. Не можу сказати, що сьогодні мені хтось заважає. Те, що немає співпраці якісної, – це факт. Але мені ніхто не дзвонить з якимись дурними пропозиціями. Ніхто мені не вставляє палки в колеса. Маю на увазі членів уряду, міністрів. Хоча, звичайно, я хотів би, щоби була краща координація.

– Я, чесно кажучи, не до кінця знаю регіональних керівників. Вони ж сезонні всі, міняються – весняні, осінні, зимові потім будуть. Раніше була така практика, що коли представляють керівника СБУ чи прокуратури, то запрошують на представлення. Зараз їх якось призначають тихо. Я взнаю тільки потім з преси, що у нас з’явився новий прокурор чи новий керівник СБУ. Ну, добре, з’явився, хай працює. Дай Бог. Вони до мене не мають претензій. Я їх час до часу гружу, пишу листи, якщо маю інформацію, яка потребує реагування правоохоронних органів. От і все.

– Ну, наприклад, цього року я пройшов досвід у двох інстанціях антикорупційного суду. Коли меру обласного міста Спеціалізована антикорупційна прокуратура вручає… як це називається?

– Підозру… Завжди було таке правило в світі, в Україні, що це робиться тільки з санкції перших керівників держави. Якщо це не так – поправте мене.

– Сказав: доброго дня. І коли він відлітав – до побачення.

– (Задоволено посміхається, поблискуючи скельцями окулярів). Ви маєте на увазі банер про “жодних компромісів з ворогом”? Така позиція львів’ян – жодних компромісів із ворогом.

– Правильно.

– Ви дуже мудра людина.

– Думаю, що з часом ви отримаєте набагато більше інформації, і ви кардинально зміните свою точку зору.

– В напрямку правдивої інформації. Людина, яка показово, публічно виходить із “Самопомочі” і звинувачує мене в жорсткому стилі управління, і потім “Слуга народу” цю людину номінує на кандидування – ну, цікаво. Кому це було потрібно?

– По-перше, я бажаю йому одужання. Це раз. Про людину, яка мала честь бути президентом України, я не можу говорити щось погане. Я можу тільки говорити добрі речі. Різне було. Невідомо, як воно буде. Але це наша історія.

– Ну.

– А ви хочете, щоб я говорив про нього погані речі, чи що?

– Він був президентом. Мав серйозні повноваження. Зараз він не є президентом, є народним депутатом. Він зараз хворий, знаходиться в лікарні. Я християнин. Як ви собі розумієте, що якось я посмію зараз говорити проти нього якісь недобрі речі? Це некоректно з моєї сторони буде. Він зараз перебуває у лікарні.

– Я взагалі вважаю цей поділ неправильним. Регіональна політика, загальноукраїнська політика… Вибачте, якщо ви стаєте депутатом Верховної Ради, то ви вже є у вищій лізі. А що крутіше? Бути депутатом Верховної Ради, чи мером Львова? Чи мером Дніпра? Чи мером Києва?

– Так президент буває один на 5 років. В Україні живуть понад 40 мільйонів.

– А ви знаєте реальний стан економіки у країні?

– Якщо ви будете знати реальний стан у країні, у вас, можливо, питання будуть трошки іншими. Дуже складна ситуація… З роками ти стаєш мудрішим. Можливо, досвідченішим. Оці 5 років, з 15-го, чи з 14-го по 19-й рік, – це є мандрівка крізь ілюзії. Я щиро повірив, що ситуація міняється; що люди, які пішли на поклик жертовності, служіння державі, – що вони дійсно будуть жертвувати собою. І я відкрився, був максимально відвертим. Ми дійсно у “Самопоміч” брали людей із різних середовищ, формували якісну команду. Я робив це щиро. Потім я зрозумів, що і мене використовували. Люди при владі говорили одне, робили інше. Це такий момент одкровення для мене, розумієте?

– Я вам скажу більше. Не можна бути мером міста і лідером загальноукраїнської партії.

– Я зрозумів це вже кілька років тому. Це неможливо. Тому що “Самопоміч” завжди займала достатньо принципову позицію. Колег з Верховної Ради не було за що зачепити, тому всі стріли йшли проти мене. Садовий як мер – він же відповідальний за все, починаючи від доріг, каналізування, води. Вирішили влупити по сміттю. Підпалити полігон, зробити блокаду на півтора року. Це перше питання, яке мені поставив мер Нью-Йорка Біл де Блазіо: як ти вижив під час сміттєвої блокади? Якщо ви думаєте, що в світі цього ніхто не знає…знають дуже добре! Хтось мені висловлює респект, що молодець, вистояв, не здався. Тільки один я знаю, що у мене робилося всередині. Коли ти людина, яка любить чистоту, і щодня твій день починається з кількості сміттєвих баків, які переповнені, і ти ламаєш собі голову, як вивезти сміття, коли кругом стоять пости – СБУ, поліція, прокуратура. ..Коли машини, які вивозять сміття на Схід України, там хапають з мигалками, відправляють назад до Львова… З ескортом! Одна машина з мигалкою їде попереду, інша – позаду, посередині – 4 фури зі сміттям. Так по Україні тільки президентів супроводжують! І так возили львівське сміття. Це реалії. Це я платив за своє бажання бути вільною людиною, щоб моя партія була вільною і незалежною. Це унікальний досвід, такого в Україні не має ніхто

– На початку цього року я поїхав у місто Ковель. Дуже класне містечко. Там я познайомився з головним лікарем районної лікарні. Самчук Олег Олегович. У мене була проста мета: я останні 10 років не міг знайти керівника для лікарні швидкої допомоги. Це одна з найбільших лікарень в Україні – 1000 ліжок, 1800 працівників. І от коли я побачив цю районну лікарню, я був шокований. Це є рівень швейцарської, австрійської клініки. Державна районна лікарня! І я запропонував пану Самчуку переїхати до Львова в одну з найбільших лікарень в Україні. Він сказав: одна умова. – Яка? – Ви кандидуєте на ще одну каденцію, тоді я погоджуюсь іти до вас працювати головним лікарем.

– Ні, не так. Те, що він зробив там за пів року, у багатьох містах не робиться за 15 років. Я такий щасливий, що я його знайшов, і він це робить. Якщо ви поїдете на вулицю Пластову, там вже триває фінальна стадія підготовчих робіт по будівництву сміттєпереробного заводу. Я хочу збудувати цей завод – і поставити жирну крапку. Хочу закінчити рекультивацію полігону. Без мене цього не зроблять. На превеликий жаль. Тому що – ніззя, не позволено!..А хочу, щоб Львів був першим містом, яке зробить якісну рекультивацію.

Далі. Ми зараз підписали угоду з “Електроном” на виробництво 250 електробусів. Маєте щось подібне в Україні чи в європейських містах? Вони всі мають впродовж наступних двох років заїхати на дороги міста. Потім зараз у тендері – 100 автобусів. Зараз “Електрон” взяв від нас замовлення на 10 5-секційних нових трамваїв. І ще 100 тролейбусів хочемо купити за кошти Міжнародної фінансової корпорації з автономним ходом. 460 одиниць нової техніки має увійти у Львів!

Ще одна річ. Я вам говорив про воду. Її не було. Сьогодні вона є цілодобово. І холодна, і гаряча. Але для дезінфекції води, що використовується в Україні? Хлорка. А ми вже частину міста перевели на гіпохлорид натрію. Це є кухонна сіль. Моя амбіція – до кінця цього року повністю прибрати хлор. Наступний крок – це очистка мереж плюс усі дороги, які ми ремонтуємо (а такого масштабу ремонту доріг немає у жодному місті України сьогодні). Ми міняємо всі системи водопостачання

– Та про що ви говорите?! Ми мали мати набагато більшу динаміку. Дійсно, COVID нас зупинив. Тобто задача, щоб років через два всі пили воду з крану, так само, як у Відні і Берліні, це хіба не круто?

Ти маєш шанс – зроби. У мене є мій прагматичний інтерес. Щоби я у цьому житті, де би я не був, що би не робив, – моя старість буде у Львові. А тому треба, щоби дороги були всі рівні, щоби ми збудували 268 км велодоріжок, які ми запланували (зараз – 120). Щоб був ідеальний транспорт, чистесенький, водичка з крану, рівень медицини – high level. Ми сьогодні в цій лікарні маємо пересадку серця, пересадку нирок, зараз готується бригада до пересадки легень і печінки. Де щось подібне в Україні? Це мене надихає, мотивує, дає мені драйв. Що буде завтра, післязавтра – один бог знає. Тому є сили – роблю. Все просто. Банально просто.

Завтра читайте на Цензор. НЕТ інтерв’ю з конкурентом Андрія Садового на виборах – Олегом Синюткою

Источник: censor.net
Вам также может понравиться