Чумак та Бутусов про “вагнергейт” або спецоперацію, якої “не було”

Ексгенпрокурор Віктор Чумак та головред Цензор.НЕТ Юрій Бутусов, володіючи величезним обсягом інформації з різних джерел, обговорюють зрив "вагнерівської операції", який став потужним ударом по довірі в стосунках спецслужб України та західних партнерів. З-поміж інших тем – геополітичний розклад на Кавказі: хто там виграв, а хто програв?

Доброго дня, шановні друзі! 

(Вночі 29 липня під Мінськом були затримані 32 бойовики іноземної приватної військової компанії. Пізніше зясувалось, що це були росіяни з ЧВК Вагнера.

Як повідомляли білоруські ЗМІ, вони нібито прибули до Білорусі, щоб дестабілізувати обстановку напередодні президентських виборів.

Виявилося, що частина затриманих є у базі “Миротворця” як такі, що воювали на Донбасі і в Сирії. Російський терорист Захар Прилепін підтвердив, що серед упійманих у Білорусі найманців є колишні бойовики його “батальйону”. 14 серпня Білорусь видала Російській Федерації 32 бойовиків ЧВК “Вагнер”, проігнорувавши запит України на їхню екстрадицію.

Головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов заявив, що цих бойовиків ЧВК Вагнера насправді планувала затримати Україна, але секретна спецоперація СБУ и ГУР МО зірвалася через витік інформації на рівні найвищого керівництва країни. Цензор.НЕТ відновив хронологію подій, з якою можна ознайомитися за посиланням.)

– Вечір добрий. Всіх вітаю на ефірі. Для мене велика честь бути запрошеним і обговорювати питання, відповідати на питання головного військового прокурора і генерала Служби безпеки України

Прикордонної служби.

– Прикордонної служби, да.  Тобто все-таки нові часи, коли журналісти ходять на інтерв’ю до генералів і прокурорів, а не на допити. А саме на інтерв’ю. Я дуже вдячний, Вікторе Васильовичу, тому що дуже важлива тут саме ваша думка, з вами спілкування, оскільки операція по вагнерівцям документувалася якраз під час вашої каденції. І хотілося дізнатися дійсно передусім, щоб ви всім сказали, мабуть, бо у нас влада і Офіс президента розповсюджували інформацію, ніби цієї операції взагалі не було. Так прямо і казав голова Офісу президента Андрій Єрмак. Все ж таки давайте для початку, щоб люди зорієнтувалися, правда чи неправда, чи документувалась ця операція під час вашого перебування у головній військовій прокуратурі?

Вимушений сказати чесно, що, можливо, і так. Але про це я не знав, тому що не міг знати про це навіть головний військовий прокурор. Чому це так відбувалося, я просто розкажу. Ти говорив про те, що відбувалося в рамках кримінального провадження 457 чи 4/2014, купа нулів і 457. Це так дійсно, таке провадження є, воно існує. Воно багатоепізодне. Це провадження, яке називається щодо збройної агресії Російської Федерації по відношенню до України. І в рамках цього провадження відбувається дуже багато розслідувань по дуже багатьох епізодах. Коли я був, а до квітня не було, скоріше за все, активних якихось дій.  Тому активної фази такої не було для того, щоб я викликав, або мені про це доповідали.  Тому тут, скоріше за все, прокурори знають точно, чи були там справа вагнерівців, ті, які там зараз працюють. Але при мені такої активної діяльності, щоб я про це був поставлений до відома, такого не було. Це я скажу чесно.

– Ваші підлеглі працюють зараз, так? Через яких ця операція 100% проходила. Чи було у вас спілкування і чи є у вас інформація із військової прокуратури?

– Вікторе Васильовичу, я вам дуже вдячний. Це вже новина. Я думаю, що люди можуть порівняти заяву Офісу президента, який казав, що ніякої операції не було, все це вигадка на користь російської пропаганди. І зараз ми чуємо, що все ж таки головний військовий прокурор, колишній, який був призначений при президенті Зеленському, так не вважає. Це важливий початок. А я зараз тоді розкажу, що саме відбувається в процесуальній частині зі мною. У вересні цього року я ходив на допит, мене офіційно викликали до Державного бюро розслідувань, де я давав покази по справі щодо витоку інформації у даній справі, інформації по вагнерівцям. Тобто це була дуже парадоксальна ситуація. Тобто провал операції прокуратура і ДБР на той час не визнавали. Але визнали, що був виток документів по операції, якої нібито не існує, згідно з заявами Офісу президента. Тому, звичайно, я прийшов туди. І розумію, що можливо вони думали, що я скажу, буду прикриватися і казати, знаєте, у мене, як у журналіста свої джерела інформації, які я не можу назвати. Зрозуміло, що я знав, розумів це. Звичайно, що я на допиті абсолютно чесно сказав. Я сказав, я це повторюю, тому що я це сказав журналістам, коли я заходив на допит, що я збираюсь сказати, і після допиту. Я сказав, що мій матеріал, я назвав джерела. Тобто я сказав, що я свій матеріал звіряв перед публікацією з двома співробітниками Головного управління розвідки безпосередньо с колишнім начальником ГУР МО Василем Бурбою і з одним з учасників операції Тарасом Костанчуком. Теж співробітником Головного управління розвідки. Тут я назвав навіть не одне джерело, а два джерело. І це зафіксовано в моєму допиті. Тобто я не просто, на відміну від пана Єрмака, кажу: це було так, тому що я вважаю. Це моя думка. Це мої анонімні джерела. Я прийшов на допит і сказав: будь ласка, це люди з допуском до цієї операції, учасники операції, з допуском до таємної інформації. Тому в мене були джерела, будь ласка, я вимагаю, щоб їх допитали і щоби цій справі був даний ход на підставі їхніх свідчень. Звичайно з урахуванням усіх обмежень на розповсюдження таємної інформації, безумовно. Тому я надав свідчення. Я розписався за дачу неправдивих свідчень. Тобто мої слова – це не просто розмови. Я за свої слова відповідаю, несу кримінальну відповідальність. І хочу сказати, що, на жаль, минуло достатньо часу, тобто справа про витік секретної інформації. А ми не чуємо від ДБР жодних відповідей. Два місяці минуло. Хіба важко сказати, був витік чи ні? В чому проблема взагалі? Якщо витік був, то треба про це сказати. А якщо, як каже Офіс президента, я розповсюджую неправдиву інформацію, так що ж стримує слідчих ДБР заявити: Бутусов сказав неправду, а Єрмак сказав правду? Для цього достатньо, мені здається, що перевіряти? Три місяці перевіряти правда чи неправда? Підняли архіви, запити отримали і сказали. І розписалися. Так само, як я за дачу неправдивих свідчень. Мені здається, це цивілізований законний порядок, якому мала б слідувати влада. Якщо я не правий, прокоментуйте, будь ласка, Вікторе Васильовичу.

Такий пас на мене.

– Як має чинити влада. Я дав свідчення. Влада ніяк не дає хід справі і не каже, правий я чи ні.

Якби я був усередині, я б тоді сказав би, чому влада так діє або чому вона так не діє. Я можу тільки сказати “на мою думку”, знаєш. Що робить влада, на мою думку, і чому це вона на мою думку робить так, а не так. Ну, дивись. У вересні Венедиктова заявила, що у них розпочато три справи. Вона виступала перед Верховною Радою. Вона сказала, що розпочато три справи по відношенню до справи вагнерівців. Витоки інформації. Я не знаю, чи є справа щодо державної зради і таке інше. Я не знаю. Але три справи, про які вона заявила. Скажу тобі так, чесно, що ну, напевно, два місяці це ще не той термін, після якого можна заявити. Тим більше в такій гучній справі.  Або вони не допитали, або не можуть допитати, або не приходять допитати. З твоєї інформації, вони повинні були допитати, як мінімум Бурбу, Костанчука, про яких ти сказав. По-друге, вони були повинні допитати, вже офіційно, не просто там з джерел взяти, із газетних джерел чи інформаційних джерел, а повинні були викликати тих людей, про яких ти сказав, що були на цьому зібранні. Це значить Демченко, це значить той же самий Баранецький, той же самий Єрмак, це та же сама Марія Левченко, яка за твоїми словами і за твоєю інформацією, була там присутня. І  тоді робити якісь висновки. Я можу припустити, що всі ці люди не ходять на допити. Я можу припустити, що ДБР робить все правильно. Я можу припустити, що Генеральна прокуратура робить все абсолютно правильно. Але ці люди не з’являються на допити в силу того, що вони дуже зайняті на роботі і у них нема часу. Вони або на роботі, або хворіють. І тому їх не можуть допитати і не можуть дати відповідь. Це я можу допустити. Але я можу допустити і зовсім інше. Я можу допустити і те, що по великому рахунку це все спускається на гальмах. Це все просто-напросто хочеться, щоб ця інформація заглохла, щоб ця інформація більше не розповсюджувалася, щоб ця інформація не ставала темою в публічному просторі. Це хочеться просто так, щоб про неї всі забули. Ну ти ж як інформаційник, ти розумієш, що інформація живе 3 дні, максимум тиждень, якщо вона дуже гаряча. А потім вона зникає. Її немає. І потім про неї люди забувають.

– Але кримінальна справа може жити роками.

Кримінальні справи живуть вічно. Особливо в нашій країні. Вони живуть вічно. Особливо такі справи як 400 або 457. І тому я припускаю, що є таких два варіанти. Який варіант – ми будемо знати скоро. Тому що все одно мине більше часу і так би мовити все одно треба буде давати відповідь. Більше того, ми ж с тобою тепер можемо давати якісь не юридичні, а політичні оцінки тому. Або аналітичні. Те, що відбувалося. Або просто аналітично припускати, що відбулося. Я вже не хочу переказувати всі ці перипетії з цією справою, тому що напевно люди їх читали, дивилися, все там знають. Кажуть: а як же можна було посадити літак, це ж Турецькі авіалінії. Як його можна було посадити на території країни? Я просто хочу сказати людям, що можна було, якщо все одно були зацікавлені спецслужби Туреччини. Якщо спецслужби Туреччини, а ця справа нібито була розроблена разом з нашими партнерами за кордоном, за океаном, якщо б вони теж були зацікавлені. А чи були вони зацікавлені? Юро, на твій погляд, чим можна було зацікавити спецслужби Туреччини, щоб вони точно так же сказали, що, а знаєте, там в літаку, скажімо, тому самому пілоту Turkish airline, що треба буде сісти в Києві?

– Насправді, це вже відома інформація, оскільки, як ми знаємо, через два тижні, в серпні вже цього року турецькі спецслужби за допомогою, звичайно, українських спецслужб, без цього неможливо, викрали громадянина Туреччини, курда, який був у червоному списку терористів національної розвідувальної служби Туреччини. Про це ми знаємо не з чуток, а з офіційного повідомлення турецької влади. Фотографія, прізвище цього курда, вони виставлені офіційно. Їх передрукували всі турецькі ЗМІ. Людину викрали, за даними турецьких ЗМІ, з Одеси. Хочу звернути увагу на рівень цієї операції. По-перше, це відбулося без рішення суду. Тобто ми видали людину, яку за законом не маємо права видавати. Тобто ця людина отримала посвідку на проживання на території України. І без рішення суду ми не мали надавати згоду на її пересування. Але Україна забезпечила викрадення громадянина Туреччини. І не заявила після того офіційний дипломатичний протест. Це означає, що це було узгоджено з Києвом. З МЗС і звичайно, з керівництвом держави найвищим.

Абсолютно точно.

– Ми розуміємо, що такі речі не можуть бути просто так. Тобто це послуга за послугу. Тобто Туреччина намагалася допомогти, зробила все, щоб допомогти Україні в затриманні терористів, які звинувачувалися у злочинах на території України. А Україна пішла назустріч у затриманні того, кого вимагала видати Туреччина. Тобто сам цей випадок з видачою безпрецедентний… Насправді, були вже такі випадки у нас із Туреччиною у 18 році. Але сам формат видачі без рішення суду показує, що домовленості на найвищому політичному рівні були. І ми бачимо, що є, існують таємні домовленості з турецькими спецслужбами про співробітництво. Тому, звичайно, це і надає всі підстави вважати, що ми могли забезпечити з Туреччиною посадку турецького літака з турецьким екіпажем на території України. І Туреччина так само, як Україна, не заявляла б протестів на цю операцію. Так само, як Україна не заявила протесту на захоплення громадянина Туреччини в Одесі.

Окей. Я просто хочу тут дати, розширити те, що сказав Юра. Я його спеціально, так скажімо, просував до цієї відповіді, тому що я хочу просто всім нагадати, що 10 вересня в Одесі був затриманий такий собі Іса Озер. Це один із, скажімо, очільників Курдської робітничої партії, яка входить до терористичних організацій, які визначені в Туреччині. Більше того. Він був затриманий і спецлітаком, спецрейсом був з Одеси переправлений в Туреччину без жодних рішень української судової влади. Жодних рішень не було. Тобто це була операція спеціальних служб Туреччини, яка проводилася зразу після того, як була історія з вагнерівцями. Це теж мене наштовхнуло, як і багатьох людей, на те, що це все було узгоджено до цього. Що це була погоджена історія. Тобто ті, хто кажуть, що турецький літак ніяк не міг сісти в Києві, міг повернути в Мінськ. Міг, якщо би турецький пілот мав би чітку інструкцію від турецької влади, що треба сісти саме в Києві, в Одесі, я не знаю, Запоріжжі – де завгодно, де потрібно було сісти, де би готувалася така історія. Турецькі пілоти – вони теж патріоти. Вони теж розуміють, що треба працювати на батьківщину. І тепер, Юро, я ще одну таку хочу протягнути ниточку. У статті Кравченка, який писав на “Дзеркало тижня”,  теж  звучали ті самі мотиви. Він аналізував. І він каже, що американці були зацікавленими не в тому, щоби повністю зробити цю операцію. А переперевірити, чи не тече дах в українських розвідувальних органах, чи не теше дах в українській владі високій, на найвищих щаблях, і чи можна про це говорити Зеленському. Показати Зеленському, а хто ж цю інформацію зливає. Як ти до такої версії ставишся?

– Я не думаю, що там така була ідея насправді. Я думаю, що американці тут працюють абсолютно, у них є свої рамки, як вони працюють. Це не була операція американських спецслужб. Це була спільна операція. І американці звичайно грають провідну роль, всі виконавці – це були наші люди. Тобто співробітництво з Америкою, Америка діє в певних межах і ніколи їх не переходить. Тому я не думаю, що це було пов’язане саме з цим. Але звичайно, наскільки мені зрозуміло, дійсно, наші партнери, американські спецслужби, вони були шоковані самим форматом, що це відбулось, оскільки… достатньо сказати, що насправді, чому я повірив в цю інформацію? Я спочатку, чесно скажу, я не повірив у те, що таке можливо. Але першу інформацію, перше підтвердження я отримав насправді не від ГУР МО, а можу сказати, я отримав від структури української, яка дуже плідно співпрацює з посольством Сполучених Штатів. Тому в мене сумнівів не виникло. Я отримав підтвердження з кількох джерел стосовно цього. Я думаю, що дійсно американські спецслужби, вони були вражені таким маневром, що в Україні таке можливо. Оскільки, звичайно, збіг зливу інформації з доповіддю в Офісі президента, воно  не залишало сумнівів в тому, звідки ця інформація могла вийти. Тому я думаю, що це серйозний удар по довірі в стосунках спецслужб. Думаю, що мало… можливо, пояснити треба для читачів, що є публічна політика, є політика взаємодії громадянських суспільств, а є політика спеціальних служб. Це одна з найважливіших складових в співробітництві різних держав. Це дуже чутливе питання, де довіра відпрацьовується роками. І для цього треба вкласти значні зусилля, допомагати в багатьох питаннях, щоб таку довіру знайти. На жаль, ми бачимо, що тут такий суттєвий крок назад зроблено.

– Чесно кажучи, у мене нема інформації. Я, як журналіст, завжди намагаюсь керуватися якимось джерелами, на які я можу спиратися.

– Це було, але з українського боку ми не чуємо, ми не можемо дізнатися, що там було. Це було дуже вузьке коло осіб. І у нас інформації про це такої детальної нема. А я не хотів би саме в цю історію робити припущення. Тут дуже велика кількість фактів, які треба співставляти, аналізувати, які перевіряються і по яких у нас є джерела. Звичайно, що це абсолютно ситуація, яка викликає велике занепокоєння, тому що всі знають, хто такий пан Демченко. Я хотів би сказати, що він був не одним з учасників, він був провідним розробником Харківських угод.

– І я хотів би звернути увагу. Президент Зеленський неодноразово цього року робив заяви, зокрема на День Незалежності, що всі відповідальні за здачу Криму мають відповідати в суді. Я скажу чесно. Я завжди це підтримував, підтримую. Я хочу сказати, коли вже нарешті пан Зеленський передасть справу по Криму до суду? Коли він буде, його дії будуть відповідати його словам? Це дуже важливо. Тому що, коли справа дійде до суду, то перше питання, яке будуть досліджувати – а на якій підставі російські війська вільно пересувалися Кримом?

– І нікому не звітували. Чому вони знаходяться під українськими військовими частинами? Чому українські військові мали з ними ділити один Крим? Так ось. Першою людиною, я так розумію, що пан Зеленський послухав Демченка і дуже хоче послухати його на суді. Першою людиною, яка має відповідати, – це має відповідати сам Руслан Демченко, начальник комітету з розвідки при президенті Зеленському. Тому що він був провідним розробником Харківських угод. І за гарну роботу на співпрацю з Російською Федерацією був призначений, з заступника його підвищили до першого заступника міністра закордонних справ. І на вимогу Росії він був позаштатним радником президента Порошенка в Мінській контактній групі. А при президенті Зеленському він з позаштатного радника став штатним, першим заступником секретаря Ради нацбезпеки і оборони при президенті і начальником комітетуз розвідки. Тобто нову структуру під нього зробили.  Її, до речі, не було. І очолила людина, яка розробила Харківські угоди і відома проросійськими цілком поглядами. Як тільки 20 червня пана Демченка призначають куратором усіх спецслужб України, начальником комітету з розвідки, у нас відбуваються дуже цікаві події. Перше. 8 липня в Києві і в Донецькій області затримують оперативну групу Головного управління розвідки Міноборони, яка готувала певні операції в Донецьку.

– Наша, українська. Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Українських розвідників затримують і таким чином створюється розголос і зривається цілий ряд операцій, напрацювань, які зроблені. По-друге. Під виглядом ніби обшуку і боротьби з корупцією проводяться обшуки у військових частинах Міністерства оборони, протиповітряної оборони. Вилучаються клістрони. Тобто прилади, які українська розвідка ГУР МО витягла з Російської Федерації, з російських складів. І таким чином засвідчуються номери цих приборів. Тобто, де вони знаходилися. В протокол прямо обшуку ДБР вносить номери приборів, які ГУР МО дістало в Російській Федерації. Тобто розсекречують надсекретні дані. Це теж у липні. Гучний скандал. Нібито теж випадково. Так, вирішили випадково зняти з бойового чергування прилади зенітних ракет і дослідити, звідки їх взяли. Дуже серйозно треба, листа не можна було написати. Тільки обшук. І тут третє відбувається. 25 липня зривається, 24 липня зривається секретна операція по захопленню російських терористів. Теж ГУР МО проводить. Тобто дивний збіг обставин. Як тільки призначають Демченка, розсекречуються і зриваються 3 надважливих спецоперації Головного управління розвідки Міноборони. І це тільки те, що ми знаємо, бо воно потрапило безпосередньо в засоби масової інформації. Тобто, чи є підстави в української контррозвідки відкривати справу? Мені здається, що якби у нас контррозвідка була політично незалежною, то пан Демченко і всі, хто навколо нього, вони б уже не в ОП сиділи, а сиділи б десь в СІЗО на Аскольдовому провулку і пояснювали, як це пов’язано, така серія, збіг обставин – один, два, три. Мені здається так.

– З 2008 року Азербайджан почав військову реформу, яка мала базуватися на нових принципах сучасної війни, нових технологіях і все в центричному принципі організації військових операцій. Звичайно, що це був тривалий час. Далеко не одразу азербайджанці здобули ці спроможності. Але вони виявилися здатні реалізовувати довготривалі стратегії, довготривалі програми розвитку. Треба віддати належне. І з часом після того, як вони підготували вже ціле покоління командного складу і провели повне переозброєння в одному з ключових сегментів, в безпілотних літальних апаратах і в системах спостереження та розвідки, вони отримали велику перевагу над вірменською армією. І ця перевага була якісна, а не кількісна. Тобто питання навіть не в дронах. Азербайджан отримав безумовну перевагу в сенсорах. В сенсорах, тобто приладах для розвідки спостереження оптико-локаційних приладах, які дозволяють помічати будь-які пересування на велику дальність. І вони ці прилади розмістили на різних платформах. Передусім на платформах на безпілотних літальних апаратах. В 16-му році Азербайджан провів таку спробу силовим шляхом пришвидшити мирні перемовини. Тобто мирні перемовини Азербайджана з Вірменією – це абсолютно калька у України з Росією по Донбасу. Та сама Мінська група. Називається так само. Посередник – той самий французький дипломат П’єр Морель. Повне дежавю. Так само веде перемовини. Головна мета перемовин всі ці роки – тільки не стріляйте. Ніяких просувань дипломатичних нема. Ніякої дипломатичної стратегії нема. Миротворців нема. Нічого нема. Є ОБСЄ, є Морель і Росія, яка утримує оцей конфлікт і продає зброю Азербайджану і по суті дарує в кредит Вірменії. Тобто штучно підтримує такий… немає рішень. І звичайно, Азербайджан це не влаштовувало. Азербайджан готувався до війни. Продовжував перемовини багато років. Але готувався до війни. І в 16-му році Азербайджан намагався так просунути перемовини локальними бойовими діями. З одного боку, виявилася перевага технологічна. Але з іншого боку – великі втрати в особовому складі. Тому що операція проводилася локально. Вона не могла змінити стратегію. Втрати були. А глобального рішення це не дало. Тому Азербайджан почав готуватися до більш широких дій. І в липні цього року стався інцидент в Нахічевані, на кордоні, маленький інцидент, коли невелика перестрілка призвела до загибелі кількох азербайджанських військових, в тому числі і генерал-майора заступника командира корпусу. Це спричинило величезну хвилю обурення в Азербайджані. Вийшла велика демонстрація протесту, десятки тисяч людей на похорон загиблих військових. Це була серйозна критика влади Ільхама Алієва. На яку влада зреагувала таким чином. Алієв негайно у серпні закупив партію ударних безпілотників “Байрактар” і оскільки у Азербайджана була вибудована дуже ефективна розвідувальна система, система спостереження, була якісна та кількісна перевага в системах цілевказання розвідки в армії, була велика насиченість тепловізійними приладами. Тобто Азербайджан мав технологічну перевагу. І вони почали, вони спланували на вересень наступальну операцію. Але це вже не була каральна операція в якомусь окремому районі. Це не була перестрілка. А вони підготували повноцінну військову операцію по всьому периметру Карабаху. І вони, як ми бачимо, достатньо ефективно, не швидко, але достатньо ефективно прорвали оборону вірменських військ, як будували 26 років. Вони прорвали її вщент фактично за два тижні боїв. Тобто фактично війна була Вірменією програна вже 14 жовтня після прориву під Горадизом лінії оборон. Нічим зупинити Вірменія вже не змогла наступ. І азербайджанці продовжували поступово прогризати оборону. Але це вже було без проблем. Бо більша частина бойової техніки Вірменії була знищена.

Таке крайнє питання. Зараз бойові дії зупинені. Там так звані миротворці з Росії. Можливо, там будуть спостереження, або приїдуть миротворці з Туреччини. Який, на твою думку, розклад геополітичний на сьогоднішній день склався на Кавказі? Хто там виграв? Росія? Туреччина? Наскільки Азербайджан досяг своєї стратегічної мети? Наскільки втратила Вірменія? Що хотіла Росія? Тому що у мене складається таке враження, що Росія хотіла, щоб Пашиняна клацнули по носу. І щоб ще більше загнати або зняти Пашиняна і поміняти на свого ставленика, більш проросійську людину, або просто загнати його в стійло.

– Безумовно, це велика стратегічна перемога Туреччини. Тобто Туреччина здобула величезну перемогу на Кавказі. Туреччина стала ключовою країною в Азербайджані. Тепер Азербайджан повністю увійшов в турецьку сферу впливу, і присутність Туреччини буде посилена. Так само тепер буде дуже посилюватись присутність Туреччини в Грузії. Тобто Туреччина зробила дуже потужний крок вперед. Вона посилила свою присутність і вона буде йти далі. Вона буде розширяти зони, де вона конкурує з Росією за свій вплив, якомога ширше. Думаю, що і Ердоган, і Алієв вичікували такий зручний політичний момент насамперед, коли їм можна провести силову операцію. Зараз Путін слабкий, як ніколи, тому що він пов’язаний в Сирії. І в Сирії союзний йому режим Асада повністю залежить від волі Туреччини. Туреччина має змогу скинути Асада миттєво і вибити росіян взагалі з Сирії. І Путін застряг в Україні. Він нікуди не може звідти йти. Він паралізований.

– І додався фронт в Білорусі в серпні. Тобто Росія визнала Лукашенка. Росія веде війну на Донбасі. Росія встрягла в Сирії. Ніякої вірогідності того, що знімуть санкції через ці три конфлікти з Росії нема. Тобто у нас тут у Києві досі пан Зеленський, Єрмак лякають наше суспільство – треба миритися з Росією, завтра знімуть санкції, чим ми будемо торгуватися? Це неможливо. Алієв і Ердоган в це не вірять і сміються з Путіна. Вони показали, що зараз навпаки – дуже зручний час для того, щоб тиснути на Росію і отримувати свої переваги. На жаль, цього керівництво України не хоче, боїться чогось. Тому перемогла, звичайно, Туреччина. Але. Дуже цікаво звернути увагу на політику Росії. Це дуже смішно. Як завжди, Путін – це людина, яка має дуже обмежене таке тактичне сприйняття політики. Дійсно, Росію трошки дратувало, що прийшов Пашинян, який замість того, щоб бути таким крєпкім ватніком і казати Росія – наше всьо, ми любім Путіна, таким ще одним кавказьким Кадировим, він навпаки каже про модернізацію, про необхідність співробітничати не тільки з Росією, а і з Заходом. Пашинян проводив, на мій погляд, проросійську політику в ключових галузях. Політика оборони повністю ґрунтувалася на російській військовій допомозі. Він збільшив обсяги закупівель в кредит – хочу підкреслити, не за живі гроші, він домовився в кредит, тобто просто безкоштовно отримати великі партії російської зброї надсучасної. І Росія йому продала. Росія поставила Вірменії надсучасні комплекси Бук М2 зенітно-ракетні, БОР М2 КМ, новітні свої винищувачі чотири Су-30 СМ. Все це дуже коштовна зброя, якої раніше у Вірменії не було. Росія все це їм поставила. Тобто співробітництво було. Вірменія при Пашиняні увійшла в систему протиповітряної оборони організації угоди колективної безпеки, якою керує Росія. тобто це була повністю проросійська оборонна політика. Ну звичайно, не могла Вірменія себе вести як губернія Російської Федерації. Це було неможливо. Звичайно, там не було абсолютної лояльності. Навіть більше. Там була навіть антиросійська демонстрація одна, яку провели. Всього цього Росія не хотіла пробачити. Шалена критика Пашиняна. Ну і що вони добилися в результаті? Так, вони по суті нічим не допомогли Вірменії. Вони залишили її наодинці з цією війною, показали, що їхні гарантії безпеки нічого не варті. І дійсно, вони зараз серйозно послабили за допомогою проросійських партій у Вірменії вплив Пашиняна. Але що вони домоглись? Пашинян дійсно попри все має  підтримку населення, бо люди бачать, що він принципово інша людина, ніж ті, хто були перед ним. Проросійська влада. Пашиняна скинути не вдалось попри військову поразку, за яку він дійсно має нести відповідальність. Але Вірменія маленька країна і там значення інтелекту в політиці набагато більше відчутне, ніж навіть у нас. І люди розуміють, що Пашинян, можливо, і помиляється, але змінювати його назад, на проросійських політиків, не збираються. Тобто Росія, щоб наказати вірмен сама показала всьому Кавказу, що вона абсолютно непослідовна і зазнала величезної стратегічної поразки. Але, дійсно, якщо вони хотіли посилити свій тактичний у Вірменії, вони цього добилися. Так, у них була військова база, а тепер вони ще й свою бригаду ввели в Карабах. Будуть гарантами половини того вірменського Карабаху, автономної республіки НКР часів СРСР, яку їм залишили поки що, на деякий час, на кілька років.

– У мене не може бути як у журналіста батла з посадовою особою. Я розумію, що пана Арестовича взяли туди для того, щоб йому дати хоч якусь посаду, щоб він був політичним діячем, ньюсмейкером і міг мочити критиків президента Зеленського. Він дуже вдало мочив критиків президента Порошенка. Мабуть, що президенту Зеленському сподобалось, як Арестович називав його виборців долбо** не можу сказати в прямому ефірі, некоректно. Я не спікер ТКГ. І все це йому сподобалось і він вирішив собі теж взяти такого класного захисника. І ось його запроторили туди. Звичайно, що Арестович намагається перевести, тобто дискредитувати взагалі в патріотичному середовищі дискредитувати будь-яку критику пана Зеленського. Видати його абсолютно непослідовні хаотичні кроки у відносинах з Росією за якусь мудру політику. Сам пан Зеленський не може нічого сказати, бо нема чого сказати і треба нести відповідальність. Але є Арестович, якому все одно, що казати. Тому, щоб дискредитувати ті питання, які я порушую, вони вигадали таку дуже смішну конструкцію, що офіційна посадова особа держави, я такого ще не бачив взагалі в практиці, каже: давайте-но я проведу батл з журналістом. Взагалі батл це у реперів на Заході. Репери, тобто співаки, вони проводять такі музичні батли. Для реперів це нормально. Можливо, для акторів українських деяких, як пан Арестович, це теж нормально. Але як журналіст я з посадовою особою не можу спілкуватися на батлах. Я з посадовою особою маю спілкуватися офіційно. Тому я сказав: оскільки призначили пана Арестовича, за його словами, підкреслюю, Офіс президента після спілкування його, як він сказав, з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком, то я сказав: давайте ми проведемо дійсно спілкування у вигляді інтерв’ю, де ви теж можете озвучувати свою думку. Інтерв’ю це ж не те, що одностороннє. От ми зараз спілкуємось, ми ж можемо один одному ставити питання, розмовляти. В Офісі президента. Я кажу: це буде великий резонанс. Це буде подія. Але якщо пан Арестович хочу створити балаган з питань національної безпеки, то звичайно я не дозволю йому грати спектакль на цих питаннях. Звичайно. Звичайно, ні. Якщо він хоче зі мною спілкуватися, то, будь ласка. Як посадова особа він має відповідати за свої слова. Але. Ми бачимо, що Арестович боїться. Він боїться. Він уникає такого офіційного спілкування. Він намагається образити мене як журналіста для того, щоб знов-таки все перевести в питання особистих суперечок. Знов-таки попереджаю: я на мову образ не перейду. Я з ним буду попри всі його образи спілкуватися як з офіційною особою. Звичайно тепер, після того, як він так ганебно уникає спілкування і каже, що в Офісі президента, куди він ходить працювати, де друкуються його прес-релізи, чомусь він не хоче зі мною спілкуватися, я звернусь до Офісу президента. Я обов’язково звернусь, щоб Офіс президента, будь ласка, надав таку можливість поспілкуватися зі своїм співробітником, якого президент Зеленський уповноважив бути голосом України в Тристоронній контактній групі. І цей голос, чомусь, замість того, щоб сваритися з Путіним, з Пушиліним, цей голос в ТКГ чомусь бореться зі мною, українським журналістом. Мене ображає. Не Путіна. Не росіян-окупантів, з якими він уповноважений вести перемовини і спілкуватися, які порушують всі угоди, продовжують вбивати, на жаль, стріляти по українських військах, вбивати. До речі, 24 листопада знову загинув, на жаль, від снайперського обстрілу український військовослужбовець. Це не ображає пана Арестовича. Коли гинуть наші бійці, пан Арестович не ображає чомусь росіян. Чомусь не ображає Пушиліна. Він мене ображає. Бо його найняли не для того, щоб він відстоював інтереси держави, а для того, щоб він намагався дискредитувати критиків політики президента Зеленського. Тому за ці нахабні дії, з моєї точки зору, має відповідати президент Зеленський і голова Офісу Андрій Єрмак, який таку політику найманих блогерів проводить. Тому я буду звертатися до президента України, до голови Офісу президента. Хай організовують зустріч зі своїми посадовцями, хай беруть участь. І я запитаю обов’язково, а політика образ від посадовців Офісу президента – це дійсно позиція Володимира Зеленського? Він в такому стилі хоче спілкуватися з журналістами? Так я хочу сказати: не вийде. Відповідати доведеться саме Володимиру Олександровичу за брехню тих, кого він наймає, за образи тих, кого він наймає. Йому не вдасться прикритися такою димовою завісою, як би він не намагався. Відповідати доведеться. Можу вам сказати, що і справа вагнерівців, наскільки мені відомо, починає поступово просуватися. Я думаю, що у нас будуть новини. Замовчати цю ситуацію Офісу президента за допомогою своїх Подоляків, Арестовичів та інших, звичайно, не вдасться.

– У вас досвід допитів непоганий. 

– Прикордонники з порушникам кордону ведуть бесіди, да?

– Я зрозумів.

– Дякую.

– Дякую, Вікторе Васильовичу.

– Всього найкращого. До побачення.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться