Директор компанії “Балістика” Олександр Довгий: “Можна впасти у калюжу під обстрілом – і бронежилет мав би це витримувати. Але тепер водотривкість бронежилета не є обов’язковою умовою”

Директор компанії "Балістика" – про бронежилети для майданівців, про "вимушене виробництво" бронезахисту, про розробку бронежилету мрії для ЗСУ, про справу Марченка, про 70% прострілених бронеплит, про те, чи можливо на передовій висушити бронежилет, який після намокання не тримає кулі, та про кримінальні справи та цивільні позови проти себе – зокрема, про невдалу спробу компанії "Темп-3000" заперечити експертизу МО шляхом спростування допису у соцмережі.

На Майдані я був з перших днів, приходив туди після роботи. Працював я тоді у видавництві. У ніч, коли побили студентів, я пробув під стелою приблизно до другої години ночі. Тоді здавалося, що все закінчилося, відбувся черговий “пшик” і зараз всі розійдуться. Вранці мені потрібно було йти на роботу, тому я поїхав додому. А вже вранці мені зателефонували товариші, від яких я дізнався, що трапилося вночі…

Я поїхав до Михайлівського собору, де вже було чимало людей, став у охорону біля пам’ятника княгині Ользі. Надвечір ми перебралися у Михайлівський собор, де почав утворюватися табір. Там я і залишився – упродовж усієї Революції Гідності ми знаходилися на Михайлівській площі. Спочатку були у соборі, а після Різдва перенесли табір на площу. Я був одним з чотирьох комендантів табору. Спочатку Майдан я суміщав з роботою, але після перших загострень взяв відпустку – і вже до кінця був там.

Закінчився Майдан для мене у пекельну ніч з 18 на 19 лютого. Тоді здавалося, що шансів на перемогу у нас немає. У нас були поранені, у нас стріляли “тітушки”, які зайшли на Михайлівську площу з тилу – ті, що вбили журналіста В’ячеслава Веремія.

Я бачив, що у них справжня зброя, ніяка не “гума”. Тому коли хлопці прийняли рішення пройти до “тітушок” та відлякнути їх коктейлями Молотова, чимось ще – я був проти цього. Але чомусь теж встав у “коробочку” та пішов разом з усіма. Ми просувалися від “Інтерконтіненталю” до перехрестя. Відверто кажучи, я думав, що ми дійдемо до ларька, який там стояв, звідти почнемо щось кидати, а потім швидко повернемося назад. Однак коли ми дійшли до того ларька – наша “черепашка” зупинилася. І почала обходити той ларьок. У мене аж все опустилося… Ми встигли пройти ще буквально два метри – і в нас полетіли світлошумові гранати, по нас дали чергу з автомата. “Черепашка” розсипалася. З восьми чоловік четверо дістали кульові поранення.

Я йшов замикаючим – і хлопці мене закрили собою, мабуть, тому у мене нічого не влучило. Я підхопив пораненого хлопця, який був поруч, і почав його відтягувати. Я бачив, як “скосило” Ігоря і Бена, бачив, що вони впали, ніби замертво – і на той момент я думав, що вони загинули. Ми відступили і не змогли забрати їх, взяли лише хлопців, які могли хоч якось пересуватися… Це тривало секунди, не було часу навіть толком озирнутися. І я був впевнений, що Ігоря та Бена більше немає.

Ми відійшли та знайшли Наталку, дружину Ігоря. Вони одружилися вже на Майдані. Досі себе за це картаю, але я їй фактично повідомив, що Ігоря вбили, тому що я у той момент щиро в це вірив. У Наталі ноги підкосилися… Та потім з того боку прийшла якась жінка, звичайна перехожа. Вона сказала: “Ваші хлопці живі”. Розповіла, що “тітушки” почали їх бити, але потім викликали швидку, і лікарі забрали поранених.

Ігор з Беном потім розповідали, що їх почали бити металевими палками і допитувати: “Хто ви, що ви? Скільки у вас зброї?” Казали: “Ви нацики! Западенці!” Ігор родом з Хмельницького. А Бен – цікавий хлопець з дредами, у якого “тітушки” під час “обшуку” ще й книгу про Будду знайшли, – з Запоріжжя. І він сказав:

-Які ми нацики? Які западенці? Я взагалі з Запоріжжя!

Хтось з того боку не повірив:

-Ага! Скажи-но, де у Запоріжжі такий-то базар?

Бена почали перевіряти, запитувати про місцини Запоріжжя. Але Бен, як місцевий, звичайно ж відповідав правильно. Ігор розповідав, що “тітушки” у той момент прозріли. Вони щиро вірили, що воюють проти якихось озброєних найманців зі Львова. Коли ж вони зрозуміли, що вже поклали купу беззбройних людей просто ні за що – то самі зупинили швидку і завантажили туди хлопців. Якби вони цього не зробили – Ігор та Бен, мабуть, стекли б кров’ю… Віддавши хлопців лікарям, вони пішли.

Ми повернулися на місце, де все сталося. Там все було засипано гільзами різних калібрів… Я зібрав жменю гільз, повернувся у наметове містечко та показав гільзи хлопцям: “Це не резинові кулі. Нас зараз можна з будь-якого боку як зайців перестріляти, і ніяких шансів вижити у нас не буде”. Як у коменданта, у мене на той момент були гроші, які ми збирали у скриньку. Ми порахували скільки є людей, скільки грошей – і я розділив гроші між усіма порівну. На той момент вже казали, що на Західній Україні почали склади зі зброєю брати. Я зауважив, що без зброї у Києві робити більше нічого, що треба б їхати на Захід… Хоча кожен, звісно, вирішував сам. Хтось вирішив їхати. Хтось – залишатися на Майдані до останнього. Ми вдвох з іншим хлопцем почали пробиратися на Захід, і за два дні я вже був у Івано-Франківську. Але за два дні все фактично й закінчилося… А за тиждень у мене народився син.

Повернувшись згодом у наш табір, я побачив там вже зовсім інших людей, які били себе у груди та казали, що вони майданівці… Тим для мене все і завершилося.

Спочатку ми робили щити, щоб захищатися. Але після перших смертей на Майдані зрозуміли, що стріляють, що захист має бути серйознішим… На той момент в Україні було лише два виробника бронежилетів: компанії Темп-3000 та “Матеріалознавство”. Ми нагуглили контакти Темп-3000, і я поїхав у Ворзель купувати бронежилети.

На той момент у бронежилетах ми не розбиралися, не знали навіть, які класи бувають. Будь-який бронік здавався панацеєю від усього. Кулестійкий – і добре! А те, що кулі бувають різних калібрів, різної пробивної здатності – то вже таке… Найголовнішим здавалося питання ціни. Чим дешевші бронежилети – тим більше людей можна буде захистити!

Так ми почали купувати у Темп-3000 бронежилети другого класу зі сталевими пластинами, типу інкасаторських. Спочатку ми одягнули своїх хлопців, потім почали хлопцям з Правого сектора допомагати… Але у той час вже багато хто почав купувати бронежилети – і виник дефіцит. Якось ми вкотре приїхали, дізналися, що бронежилетів на складі більше немає, і почали шукати інші місця, де їх можна було б взяти.

Так ми знайшли компанію “Матеріалознавство”. Вони знаходилися на вулиці Довнар-Запольського, на території Державного науково-дослідного інституту МВС. Дуже стрьомно було туди заходити – фактично у їхнє кубло (хоча контора “Матеріалознавство” була комерційною, просто орендувала у МВС приміщення). Та бронежилети були потрібні – і я пішов. Познайомився з директором компанії, ми почали спілкуватися. Я прикидався представником охоронної фірми, хоча мені, звісно, ніхто не повірив. Бронежилети “Матеріалознавства” коштували 700 гривень. Темп-3000 – 500 гривень.

Бронік за 500 гривень був одягнений у мене під курткою. Звичайна людина цього могла б не помітити, але для того, хто займається бронежилетами, це було очевидно.

-Я бачу, у тебе там щось є? – запитав директор компанії.

-Так.

-А що?

Я відповів завченими фразами: “бронежилет”, “найкращий”, “сертифікований”! Саме таку лапшу мені вішали на вуха у Темп-3000.

-Ясно, – зітхнув директор “Матеріалознавства”. – Хороший ти хлопець, шкода тебе. Перевір для себе цей бронежилет…

-Добре, – кажу.

А сам виходжу звідти і думаю: “Ах ти ж! На конкурентів наговорюєш, хочеш мені свої на 50% фактично дорожчі броніки впарити!” Та черв’ячок почав мене всередині гризти… Я нагуглив тир у Києві, приїхав туди та попросив, щоб інструктор стрільнув у бронепластину. Мені сказали, що бойових набоїв немає, є лише свинцеві спортивні, це не те… Але що було робити? “Стріляйте, чим є!”

Вони поставили бронежилет, відміряли п’ять кроків. Бабах!.. І мій палець проходить через бронежилет наскрізь. Він прострелений. Стріляли з заявленого пістолета ТТ, і більш слабкою кулею – свинцевою, не сталевою… Але бронежилет не витримав навіть цього.


Я помчав на Темп. А там почалося: “Ти провокатор! Тебе підіслали конкуренти!” Але тут прибіг рідний брат власника, здається, взяв у мене плиту подивитися, почав плиту на твердість перевіряти. Потім прибіг – і власникові щось на вухо шепоче. І риторика змінюється – я вже винуватий у тому, що я їх підганяв, і не з тої пачки плити взяв. Плити закалилися, але їх треба було ще “відпустити”. І я сам винен, бо підганяв їх, бо мені потрібно було терміново…

-Добре, ми тобі замінимо цей бронежилет.

-Цей?! У мене вже 17 штук роздані…

-Добре, вези всі.

Я повернувся на Майдан, десь десяток бронежилетів зміг назбирати і привіз назад у Темп. Їх замінили, і я знову поїхав у тир. На плиті була серйозна вм’ятина, але вона залишилася цілою. І на той момент я повірив, що дійсно сталося якесь непорозуміння. Хоча зараз, з огляду на свій досвід і глибину тієї вм’ятини, можу сказати: якби був патрон не спортивний, а бойовий, то була б все одно дірка…

Там ми бронежилети купували і далі. Знайшли гроші, поїхали, купили, привезли на Майдан… Бронежилети “Матеріалознавства” ми так і не брали. Жодного разу.

Справа йшла до війни – і ми почали закуповувати у Темп-3000 вже армійські бронежилети четвертого класу, з м’якою частиною. Чи виникало у мене бажання їх перевірити? Ні. Мене ж раніше переконали, що я сам був винуватий, за що і поплатився… Дружину з новонародженим сином я тоді відправив до мами у Кіровоградську область, і сам також багато часу проводив там. По бронежилети почав їздити Дмитро, з яким я познайомився на Майдані.

Темп-3000 почали не встигати. Плити вони робити встигали ще, але чохли – ні. У Чигирині, де я жив до Києва 7 років, були швейні виробництва. Я домовився зі знайомими – і ми почали шити чохли там, а плити брати на Темпі, у результаті виходило навіть трохи дешевше. Згодом нам припинили і плити відвантажувати, тому що Темп узяв державне замовлення.

У мене на той момент був бронежилет, подарований дружиною власника компанії Темп. Після Майдану я приїхав подякувати їм за те, що допомагали, і син якраз народився, я був на емоціях, вона на емоціях – і мені подарували бронежилет прихованого носіння. Він на вигляд як жилетка, але плити були нібито 5 класу. Якийсь період після Майдану я постійно ходив у ньому, у мене продовжувалася паранойя – бо мені раніше і машину побили, і слідкували за мною… І от, коли нам перестали відвантажувати плити, ми з товаришем замислилися – а що там, у тих плитах? Я дістав з подарунка залиту пластиком плиту та почав колупати її. Пластик, пластик… Проколупав 2 см від торця плити – і лише тоді знайшов всередині сталь (хоча нам казали, що плити металокерамічні). Плита виявилася меншою, ніж ми думали. Треба сказати, що бронезахист -це імовірнісна характеристика. На 14% зменшивши площу плити – вони на 14% збільшили імовірність бути ураженим…

Ми почали шукати сталь, яка підійшла б. Знайшли шведську, замовили перші зразки та відстріляли їх у справжній лабораторії – зі справжніми кулями та заміром швидкості. Сталь заходила листами, ми їх різали, вальцували – робили форму. У той момент я зрозумів, для чого Темп-3000 потрібно було робити коротші на 2 см плити. Металопрокат заходить довжиною 6 м. Якщо на кожному ряді плит вкрасти 2 см – вийде ще два додаткових ряди плит. Математика дуже проста. Це вигідно… Ми таким, звичайно, не займалися. Так почалося наше вимушене виробництво бронежилетів.

Коли ми закуповували плити і бронежилети для Майдану – нічого на цьому не заробляли. Коли ж по плити почав їздити Дмитро – він, виявляється, брав гроші за доставку. Трошки “прилипало”. І у травні чи на початку червня Дмитро сказав: “У мене тут дещо навідкладалося, давай створимо компанію і будемо розвивати цей напрямок”. Він очікував, що я займатимуся технічними питаннями. Я на той момент був безробітним – і ми почали цей бізнес.

Для того, щоб закупити сталь, я позичив чималу суму грошей. Також гроші докладали люди, яким ми потім повертали їх плитами. Ми виготовили плити, зробили антирикошет. Частину плит ми віддали тим, хто вкладався, частину віддали по собівартості, а частину – виставили в інтернеті на продаж за справедливою ціною. Була вона десь вдвічі нижчою за ринкову – 500 чи 600 гривень за плиту. Але ми одразу зіткнулися зі звинуваченнями на свою адресу, мовляв, хороша річ не може стільки коштувати, у всіх дорожче. Добре! Хочете – буде така ж ціна, як у всіх! Наші плити та плитоноски почали продаватися вроздріб, а ми почали купувати обладнання та розвиватися.

Потім ми закупили ще сталі – але ринок перенаситився, у нас залишилося багато плит, а попиту вже не було. Купа грошей, у тому числі і кредитних, заморожених у металі… Ті плити ми потім продавали ще роки три. Але на той момент ми першими в Україні купили програмований швейний автомат, який міг робити систему MOLLE – і ми почали надавати швейні послуги більшим виробникам. Компанію ми назвали “Балістика”. З партнером, з яким ми її започаткували, згодом розійшлися – і я став єдиним керівником та власником компанії.

До 2016 року  ми періодично брали участь у тендерах. Фактично нічого не вигравали, але намагалися. У 2016, коли був організований так званий центр Марченка, якому ми почали допомагати – ми прийняли рішення, що не може бути конфлікту інтересів. Ми не можемо самі і розробками займатися, щоб потім ніби “під нас” робилися закупівлі. Тому від участі у тендерах ми відмовилися. Останній тендер, у якому ми брали участь, був на початку 2017 року для НГУ. 

Бронежилети закуповувалися за техумовами Темп-3000. ТУ передали Міністерству оборони, але брати участь у тендерах все одно ніхто не міг, бо всередині ці ТУ мали посилання на інші ТУ Темп-3000.

У 2018 ж році ж у МО нарешті вирішили отримати свій власний бронежилет, був оголошений конкурс на найкращу розробку. Кожен виробник давав по 25 своїх зразків, і 95 бригада тестувала їх. Потім вояки визначали найкращий виріб, оцінюючи його за п’ятибальною системою. Ми подалися спільно з компанією “Матеріалознавство” – так склалося, що ми з ними після Майдану достатньо плідно співпрацювали. Подалася також харківська компанія ХАЗІЗ з бронежилетом Plastoon, і Темп-3000 новий свій бронежилет подав. А четвертим варіантом був той бронежилет Темп-3000, який вже стояв на озброєнні.

Бронежилети надавалися без плит, лише з протиуламковим захистом. Плити в них ставили штатні з “Корсарів”.

У результаті за ергономікою, зручністю, перше місце посів ХАЗІЗ, а друге місце – наша конструкція. Останні місця зайняв Темп, отримавши з 5 можливих балів 2. Потім почалися випробування балістичні. Харківський зразок трошки не дотягнув за площею м’якого бронезахисту до бажаної. Це ж завжди компроміс – чим менша площа захисту, тим бронежилет зручніший, тут потрібно тримати баланс. Оскільки формально харківський бронежилет не дотримався мінімальної вимоги щодо площі, і їхню конструкцію в повному обсязі не затвердили, і було прийняте рішення використовувати окремі елементи з різних конструкцій. Визначити найкращі елементи конструкції кожного виробника, об’єднати – і зробити власний бронежилет.

Так був розроблений бронежилет мрії, назвемо його так. Було створено документ, близько 47 сторінок, де була прописана конструкція. Вийшов цілком пристойний бронежилет: близько 60% нашої конструкції, 40% – харків’ян, 10% – Темп-3000. Міністерство отримало власну конструкцію бронежилета і могло оголошувати тендер та шукати підрядника або підрядників. Бронежилет теоретично могли робити всі зацікавлені. Раніше ж його фактично міг робити лише один виробник – той, чиїми були технічні умови…

Але новостворений документ незабаром замінили на документ з 18 сторінок, з якого повністю зникла конструкція бронежилету, у якому вже не було чітких вимог щодо водотривкості (хоча перед цим на випробуваннях питання з водотривкості піднімалося). Натомість у документі з’явилися штучні умови щодо високих температур створені для того, щоб не пропустити у конструкцію, наприклад, надмолекулярний поліетилен (альтернативу параараміду, “кевлару”). Чому? Тому що Темп-3000 робить свою тканину з кевларової нитки…

У МО за це проголосували. Лише три людини утрималися під час голосування щодо підвищення температур.

22 квітня, два роки тому, я зробив пост у Facebook: “Всі бронежилети, які постачаються у Міністерство оборони, прострілюються при намоканні”. Я розписав все з посиланням на документи, про які мені було відомо – протоколи випробувань. 6 з 6 пробоїв…

Пізніше мене звинувачували у тому, що з цією інформацією я побіг у ДБР. Але це не так. Мій пост передрукував Цензор.НЕТ, і як вже відомо з оприлюднених матеріалів, текст потрапив на очі Полтораку, тодішньому міністру оборони. Міністр оборони подзвонив Марченку, запитав, що відбувається, та дав вказівку розібратися.

Представники ГУ зібралися та почали аналізувати ситуацію. При цьому на наступний день, на 11 ранку, вони вже призначили пресконференцію, на якій мали спростувати інформацію. Однак перед прес-конференцією вирішили все ж таки стрільнути і перевірити.

Основна проблема була у тому, що бронежилети постачалися за спрощеною процедурою, і у договорі з постачальником було посилання не на ДСТУ, а на технічні умови самого виробника. Тобто, виробник сам визначив перелік випробувань, які він хотів проходити, і сам постачав зразки на випробування.

Співробітники ГУРСМЗ подзвонили Марченку, сказали, що треба випробувати бронежилет, попросили допомогти домовитися з лабораторією. Той домовився. Вони знайшли у себе на складі якийсь бронежилет – аналогічний тим, що постачалися. Зранку його відстріляли. Результат? 6 з 6 пробоїв. Все прострілюється. Про це доповідали Марченку, і пролунала його коронна фраза: “… Шість пуль отримав солдат і поняв, що ми пі…си”. 

Після цього представники МО вийшли на пресконференцію, сказали, що все чудово, все брехня та провокація, якісь розбірки виробників між собою. Марченко доповів міністру, що все добре.

Водночас офіцери почали вивчати технічну документацію, яка передбачала, що водні випробування робляться періодично: раз на два роки. І ось вже прийшов час. МО звернулося до виробника і почало готувати випробування. Далі відбулася інша розмова у кабінеті Марченка, яку також викладало ДБР: власник Темп-3000 привітав Марченка зі званням генерала, і сказав, що вони вже почали робити просочення, що потрібно ще два тижні, а потім “пусть мочат, хоть сс%т”. Рівно за два тижні після цього відбулися періодичні випробування. Все нібито пройшло чудово.

Ще за два тижні почалися обшуки. І суспільство ділиться – одні вірили, інші ні. Відео, викладене ДБР, дійсно було неоднозначне, важко було з нього зрозуміти, що випробувалося та як. Але потім виявилося, що все було гірше, ніж ми спочатку думали… Деякі речі я не можу озвучувати – але у мережі можна знайти, наприклад, аналіз Василя Саковця, одного з підозрюваних по справі. Він має доступ до матеріалів справи, і зауважує, що з 11 тисяч вилучених бронежилетів 70% не тримають постіл АК-74. 70% плит не тримають – не м’яка частина!.. М’яка частина прострілювалася 100% при намоканні. Всі бронежилети прострілювалися при намоканні.

Що таке намокання? У ТУ прописане “дощування” – це коли ніби з душу годину вода ллється на бронежилет, а потім стріляють. ДСТУ передбачає ще другий варіант, більш жорсткий. Бронежилет беруть і повністю занурюють у воду. За годину дістають – і стріляють. Я прихильник більш жорстокого варіанту. По-перше тому, що всі випробування проводяться на нових бронежилетах. По-друге, можна перейти річку, можна впасти на землю у калюжу та лежати під обстрілом – і бронежилет мав би це витримувати… Але згідно з експертизою з 11 тисяч арештованих бронежилетів, перші 9 партій по 1000 шт не витримували навіть дощ. Останні три, які постачалися (мабуть, вже після розмови Темп-3000 з Марченком) – дощ тримали, але не тримали занурення.

Після арешту Марченка проти мене ополчилися військові та добровольці. Бо з одного боку – Марченко, а з іншого – якийсь “комерс”, який типу хоче заробити на тендерах. Але я не беру участі у тендерах! Ми працюємо на роздрібний ринок, несемо відповідальність перед кожним клієнтом. Щоб мати справу з державою – потрібно грати за її правилами, а грати за такими правилами ми не згодні… У ті дні я боявся не Темп-3000. Я боявся своїх. Були погрози, було дуже сильне цькування. Але я приходив на всі суди – насамперед тому, що був не згодний зі списком осіб, яким висунули підозру. Я одразу виступив на захист Саковця, Почтаренка, Каморянського… Я спочатку і у те, що Марченко мав до цього відношення, не вірив – я ж ще не чув усіх тих записів, і думав, що Марченка ввели в оману. Але коли він почав рвати на собі сорочку та кричати, що бронежилети найкращі, “одягніть на мене і стріляйте” – я вже замислився. Нащо таке казати, якщо ти знаєш, що це насправді не так?.. А потім вже оприлюднили всі плівки. І журналісти знайшли будинок у Жулянах за 300 тис. доларів. Все стало на свої місця.

У людей почали відкриватися очі. Той самий Роман Костенко хотів взяти Марченка на поруки, увійшов у комісію ВР щодо випробувань… А потім під час випробувань побачив 6 з 6 дірок. Знаєте, як офіцеру це бачити? Згодом він заявив, що згідно з технічною документацією бронежилет все витримав. Але під час випробування за державним стандартом – ні. “Під час стрільби з пістолета Макарова в мокрий бронежилет, саме при замочуванні – бронежилет був пробитий. Це говорить про те, що ДСТУ цей бронежилет не відповідає. Наступним етапом ми провели дощування, це те, що було зазначено безпосередньо в договорі, – бронежилет витримав. Все говорить про те, що згідно з договором Міністерства оборони і “Темп-3000″, бронежилети випробування витримали”. 

Коли міністр дав доручення перевірити бронежилети не лише 2019 року, а і попередніх років, – все також було не дуже добре. Якщо у 2014 році проблем по плитах не було, то плити 2018 року, скажімо, прострілюються. Якщо позаду стоїть м’який пакет – і якщо він сухий! – то, в принципі, конструкція працює. Але бійці нерідко витягують з “Корсарів” плити і ставлять у плитоноски. Це ще гірше, ніж якби взагалі не було бронежилета…

Першу кримінальну справу проти мене відкрили, коли я опублікував інформацію про незрозумілу ситуацію зі справою – чи то у НАБУ її передали, чи то у ДБР ... Туди-сюди футболять, і виглядає так, ніби хочуть закрити. Я відмитив у дописі Ірину Венедиктову, яка тоді очолювала ДБР – і в коментарях вона написала, що є така проблема, що вони звернулися до Рябошапки, щоб справу не футболили. У результаті за цей пост на мене відкрили кримінальну справу нібито за розголошення матеріалів досудового слідства, хоча я не мав жодних матеріалів досудового слідства. Як я можу опублікувати матеріали кримінальної справи, якщо я не маю до неї доступу?.. За 1,5 року мене лише раз допитали, і більше не викликали – навіть не знаю, яка доля цієї справи. Підозрюваних було двоє – я і Венедіктова (сміється).

Також був цивільний позов Темп-3000 про захист репутації та з вимогою “спростування недостовірної інформації” – через те, що я опублікував повну експертизу Міноборони щодо бронежилетів. Це була вкрай негативна експертиза. Тобто, через мій пост вони намагалися спростувати експертизу, яку робило МО! У суді першої інстанції вони розповідали, що так стріляти не можна було, що бронежилет не можна було мочити – це не передбачено… Вважаєте, що експертиза робилася неправильно? Звертайтеся до тих, хто робив цю експертизу, – і спростовуйте!

Однак у будь-якому випадку здоровий глузд говорить про те, що бронежилет мокне. По-друге, я написав лист у МО, бо Темп посилався на те, що у паспорті на виріб написано, що його мокрим використовувати не можна, що його потрібно висушити. Добре, висушити… Але проведіть, будь ласка, дослідження: скільки його потрібно сушити, щоб він відновив свої властивості? Як засвідчив експеримент Міноборони – для цього потрібно два тижні у сухому місці при температурі 20+ градусів. Темп-3000 провів інше дослідження, довівши, що можна і швидше це зробити – за 8 годин у пічці за температури 60 градусів. Ну, це ж кругом є можливість висушити так бронежилет…

Судді першої інстанції вирішили дійсно розібратися у ситуації, за що я їм дуже вдячний – вони розглядали кожен папірець, мої аргументи, аргументи Темп-3000… Але кожне моє слово у публікації було підтверджене результатами експертизи МО. Офіційно цю експертизу ніде не публікували, але і грифу “Секретно” на ній теж немає. Міністерство оборони не висувало до мене ніяких претензій через публікацію. До того ж, приховування такої інформації наражає на небезпеку життя людей – навіть якби на ній стояв гриф “Секретно” або якби до неї був обмежений доступ, я б її все одно як громадянин мав би її оприлюднити.

Темп-3000 програли суд, а 20 квітня програли і апеляцію.

Ми завжди працювали з військовими та волонтерами. І часто чули: “Ми не знаємо, яке воно матиме вигляд, але нам треба оце, оце і оце…” Люди називали характеристики, властивості виробу, який вони хочуть отримати – але не знали, яким він має бути. Так ми почали шукати рішення і фактично проводити розробки. У нас є ряд патентів. Є середнячкові, а є світового рівня розробки. Наприклад, наш підсумок “Колчан”.

Це відкритий підсумок під магазин. За рахунок відкритого верху в нього легше вставити магазин, він у тебе завжди під рукою. Підсумків з відкритим верхом і жорсткою бічною стінкою достатньо багато. Але у всіх тунель під резинку зроблений вздовж, і коли намагаєшся поставити підсумки поруч – вони починають заважати один одному. Ми довго думали як залишити жорстку бічну стінку, але зробити так, що підсумки не заважали. Рішення виявилося простим – отвори ми розвернули через пластину. Відповідно, у нас немає додаткових ребер, пластина супер тонка. І стінки не прикльопані донизу, як у інших підсумків, за рахунок чого наші підсумки розтягуються. У наш підсумок будь-який калібр входить, і він приймає потрібний об’єм, не заважаючи сусіднім підсумкам. Підходить для 90% автоматичної зброї.

Підсумок “Колчан” ми почали продавати наприкінці грудня 2019 року. А вже набагато пізніше зненацька дуже активізувався інший виробник спорядження. Це компанія Velmet, яка також займається постачанням амуніції для МО, а саме у ССО. Дуже неочікувано для нас Velmet почали вимагати, щоб ми припинили виробництво підсумків та виплатили ї компенсацію за те, що нібито порушили їхній патент. Нібито ми робимо фальсифікат їхньої продукції. Ми подивилися їхній патент – і це було просто смішно. Вони запатентували, що у їхніх підсумках є відкритий верх, передня стінка, на якій є стропи MOLLE, задня стінка, на якій також є стропи MOLLE, є дві бокові стінки підсумка, стягнути по колу гумкою, і щонайменше одна стропа вшита зверху для шнурування підсумка… Все. Це розробка, яку вони запатентували. Чекайте, я так піду і велосипед запатентую зараз! Цій конструкції не один десяток років, і під таке трактування потрапляють всі підсумки, які мають передню стінку, задню стінку та MOLLE.

Мій захист – публічність, тому на претензії Velmet я відповів публічно. Ми опублікували повністю їхню претензію, описали, що вони запатентували, розповіли, що вони вимагають припинити виробництво нашого підсумка і виплатити їм компенсацію. На додачу у офіційному листі ми відповіли їм, що перечитали патент, вважаємо його нікчемним та подаємо заявку в “Укрпатент” заявку на перевірку патенту для подальшого його анулювання. Таку заявку ми дійсно подали.

Veltmet почали тролити у соцмережах, навіть меми почали з’являтися. Для мілітарі-спільноти цілком очевидна і зрозуміла абсурдність патенту, який вони отримали. І ладно б ще отримали і просто повісили на стінку: “Ми винахідники!” Але вони при цьому почали висувати претензії до інших виробників, які роблять іншу продукцію, унікальну, не скопійовану в когось… Тому їх і почали тролити – і хлопці ці нібито зникли.

Але насправді Velmet не зникли. Вони побігли у поліцію, написали заяву на мене щодо “виробництва фальсифікованої продукції”. Зробили подання у АМКУ проти нас – за нібито незаконне використання їхнього патенту. У нас є свій патент, їхній патент не має до нас жодного відношення. Ми свій підсумок почали робити ще до того, як вони подалися на патент, між іншим, а коли вони подали документи – ми вже передали креслення бокових стінок підряднику, який робив пресформи, це все зафіксовано.

Ще одне подання вони зробили на нас і компанії M-Tac, TurGear та на фізичних осіб за коментарі, репости – ніби ми за зговором почали вести проти них неконкурентну боротьбу, і тому у них впали продажі. Пост наш був опублікований 25 травня, а вони на підтвердження своїх слів показують бухгалтерські документи про те, що продажі впали у березні, квітні та травні. 

Також вони купили у нас підсумки від імені фізичної особи і провели експертизу – чи потрапляємо ми під їхній патент. Потрапляємо, звичайно – тому що будь-який підсумок потрапляє. Це велосипед. Крім того, вони звернулися до Держспоживслужби, яка у результаті не знайшла порушень у нашій роботі. Вони звернулися до Господарського суду з вимогою заборонити наше виробництво підсумків…

Частину судів ми вже виграли. АМКУ їм відмовив, не знайшовши складу порушення. Тоді вони подали в суд на АМКУ і долучили нас третьою стороною… І цей суд вони вже програли. Вони влаштували нам маски-шоу на виробництві, коли з Хмельницького приїхала опергрупа… Вони подали заяву із вимогою перевірити наш патент – і отримали відповідь, що у нас унікальна розробка. 

Чому вони причепилися саме на нас? Ми ніде не перетиналися. У нас не було жодних конфліктів. У нас є краща розробка, ніж у них – мабуть, це коробило їх спочатку. А потім, коли конфлікт вийшов у публічну площину – можливо, це моє припущення – інша більш заможна компанія домовилася, що вона буде спонсорувати Velmet цю боротьбу. На яку вже витрачені сотні тисяч гривень…

…У рамках одного з судових розглядів проводили лінгвістичну експертизу, і тепер я знаю, що мені потрібно частіше використовувати слова “можливо”, “на мою думку”, “я припускаю”, “здається”(сміється).

Бронежилети почали закуповувати через “прокладки” – купують не у Темп-3000, а у компаній, де Темп-3000 були у засновниках, але різко вийшли та змінили назву. Також є компанії польські, чеські, які орендують приміщення у Темп, які одні й ті самі документи подають на тендери… Це як гідра. Одну голову відрубали, але з’явилися інші.

У 2019 році Міноборони ніби не закуповували бронежилети. У 2020, якщо не помиляюсь, тільки ГУР закупив броніки – у польської прокладки добре відомої компанії.  Судова охорона закуповувала бронежилети, але під час прийомки наполягла на випробуваннях, зокрема і на замочуванні – і бронежилети випробування не пройшли. Їх повернули виробнику. 

За нашої участі був розроблений новий ДСТУ, загальний мінімальний рівень захисту бронежилета вже мав бути іншим, були окремо розписані показники по водотривкості, термотривкості і так далі. Але завдяки діям інших членів технічного комітету, який розробляв ДСТУ, за пів року після прийняття у ДСТУ були внесені зміни. Головною була одна-єдина зміна, проти якої ми голосували – але у протоколі голосування немає жодного голосу “проти”. У чому вона полягає? Тепер водотривкість бронежилета не є обов’язковою умовою – тільки на вимогу замовника. Тобто, замовник має розуміти, що під час намокання або інших дій бронежилет може змінити свої властивості у гірший бік. І має заздалегідь сказати: “Ви нам зробіть такий бронежилет, щоб він і воду витримував”. Якщо раніше ця вимога була обов’язковою – то тепер вона такою не є…

Чи залишаються у ЗСУ бронежилети, які прострілювалися?.. Крім тих 11 тисяч, які досі залишаються під арештом ДБР – інші були роздані бійцям, наскільки мені відомо. Були рекомендації почати рекламації і щодо бронежилетів 2018 року – тому що вони навіть ТУ не відповідають, не те, що ДСТУ, там все прострілюється… Але мені достеменно невідомо чи експлуатується зараз ця продукція.

Втім, на фотографіях із соціальних мереж я бачу військовослужбовців у бронежилетах “Корсар” у малюнку ММ14, який постачався у 2019 році. З цього можна зробити припущення, що вони експлуатуються.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться