Ексміністр у справах ветеранів Оксана Коляда: “Законопроєкт про соцзахист військовополонених та політв’язнів пів року лежить в Офісі Президента

Новина про звільнення Оксани Коляди з посади міністра у справах ветеранів стала несподіванкою для самих ветеранів та викликала хвилю обурення. Володимир Зеленський пояснив це звичною зміною команди. Проте саме ця команда мала високий рівень довіри учасників бойових дій.

Мінвет був єдиним відомством в уряді, яке працювало за принципом “нічого для нас без нас”, тобто ветерани брали активну участь на всіх етапах формування політики щодо них. Сама ж пані міністр вважає своє звільнення рішенням політичним.

Спеціально для Цензор.НЕТ Оксана Коляда розповіла, як Зеленський ставиться до учасників бойових дій, чому за пів року роботи її команда стала незручною для президента, та хто в Раді блокує ухвалення “ветеранської конституції”.

– У той день, коли нас звільняли, мене запросили на розмову до президента, де він особисто просив нас усіх залишитися. Мені пропонували посаду на рівень нижче – першого заступника міністра. Я відмовилася, потім зібрала нашу команду і сказала, що розумію їхні почуття, але я би хотіла, щоб вони залишилися. Мені було важливо, щоб усі наші проєкти, які ми почали, були реалізовані надалі.

Тому подальші рішення про звільнення, зокрема мого заступника Антона Колумбета, були їхніми особистими. Колумбет сказав, що не буде працювати у тій команді, тому що моє звільнення було суто політичним. Олександр Терещенко залишився допрацювати церемоніал, і я цьому дуже рада. Я впевнена, що ті питання, над якими ми тривалий час працювали, – церемоніал поховання, вшанування, меморіал, оповіщення – будуть продовжені.

– Була зміна команди, і він пояснював це саме цим. З огляду на те, що ми працювали ефективно, і претензій не було, але нам запропонували залишитися в іншій іпостасі, я вважаю, що це була політична зміна команди і взагалі всього Кабінету Міністрів. І, напевно, Коляда була не така зручна в політичному плані. Розуміючи те, що ми були делеговані ветеранською спільнотою для роботи у Міністерстві у справах ветеранів, ми мали достатньо принципову позицію з точки зору багатьох речей. Зокрема так сталося і навколо нашої заяви щодо справи Шеремета, яка викликала хвилю негативних коментарів, зокрема політиків з пропрезидентської фракції.

– Заява була достатньо проста про те, що ми є Міністерством у справах ветеранів і стоїмо на захисті прав усіх ветеранів. Наша позиція була така: неприпустимо публічно називати підозрюваних у такому важкому злочині як вбивство, та ще й тих людей, до яких довіра в країні є однією з найвищих – це ветерани і волонтери. Ми закликали дотримуватися принципу презумпції невинуватості. І як би ця історія не закінчилася, вона матиме серйозні наслідки для нас і нашої держави. Якщо їх звинуватили безпідставно, а затягування справи, неефективність судових засідань, слідчих дій, говорить про те, що так і буде, це завдасть великий збиток владі, яка виступила публічно з підозрою до цих людей. А якщо вони виявляться винними (у що я не вірю), то це буде величезна пляма на волонтерсько-ветеранському русі.

– Мені здається, що ми були аж занадто самостійними, досить активно комунікували з ветеранською спільнотою, стояли на сторожі їхніх потреб, у плані і законодавства, і соціальних гарантій, і розвитку їхнього потенціалу. Ми, до речі, мали достатньо хорошу підтримку на рівні урядової команди. Я вважаю, що наш уряд був дуже командним гравцем, адже всі рішення ми приймали спільно. Вперше в історії 100% коштів на реабілітацію поранених були виділені нашим урядом, – це втричі більше, ніж за попередні роки. Це говорить про достатній рівень комунікації між самою урядовою командою. Зараз мені здається, що Мінвет зупинився і нікуди не рухається. Якось вони гальмують, все зависло на місці, і немає такої потужної комунікації з ветеранською спільнотою. Тому я думаю, що ми були самостійними у цьому плані і не оглядалися на Банкову в ухваленні тих чи інших рішень.

А ще мене постійно фарбують у якийсь колір. Хто не знає моєї історії, ті мене називають “агентом Порошенка”, тепер я вже перефарбувалася у зелений колір, хоча я жодного разу не була в жодній політичній партії. І якщо комусь розказати, що я прийшла в Мінвет, бо мене просто покликали, оскільки я займалася цим питанням із самого початку, ніхто в це не повірить. Та й для мене тоді здавалося, що призначення заступником міністра (Ірини Фріз, – Ред.) це мають бути кулуарні домовленості, квоти від певних політичних партій, а потім треба було відпрацьовувати для тих партій. Власне, моя історія абсолютно не така. Тому мене сприймали чужою в своїй команді. Були певні політики, які казали, що Коляда спеціально пише такі законопроєкти і програми на замовлення Порошенка, щоб підставити Зеленського, бо держава неспроможна їх виконати, і таким чином я хочу зробити погано теперішній владі.

– Забрали кошти на забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів, які воювали на території інших країн, а також частку бюджету на фінансування проєктів ветеранських організацій. А це, я вважаю, на сьогодні надпотужний напрямок, який компенсує поки що інституційну непроможність Мінвету виконувати ті чи інші функції. Наприклад, якщо ти маєш ветеранську організацію, ти можеш подати свій проєкт, отримати грант від держави і реалізувати його в загальнонаціональному масштабі. За такою проєктною основою працює Ізраїль, де є Ізраїльська коаліція травм, куди входить 40 організацій. На аутсорсі вони виконують безліч функцій, і це набагато дешевше для держави, ніж утримувати величезну державну машину, яка не завжди може виконувати такі вузькоспеціалізовані функції, тому ефективніше віддавати на проєктній основі кошти організаціям, які цим займаються.

За словами теперішнього міністра Сергія Бессараба, прем’єр-міністр Шмигаль обіцяв за першої нагоди повернути ці кошти до бюджету Мінветеранів. Проте коштів, які є на сьогоднішній день, недостатньо для переформатування роботи в нових реаліях ветерана цієї війни, тому що у них потреби зовсім інші, ніж у ветеранів інших категорій.

– Наприклад, це екстрена психологічна допомога ветеранам. Команда, яка успішно реалізовує такий проєкт на Волині, виграла конкурс на реалізацію проєкту щодо масштабування ще на 5 областей. Це проєкт миколаївських ветеранів щодо бізнес освіти, це відомі усім “Строкаті Єноти” і ще багато різних крутих ініціатив.

Facebook ви писали, що бачите “очевидні спроби затягнути процес” його прийняття і що “довкола з’являються дивні деструктивні рухи”. Що ви мали на увазі, хто саме його блокує?

– Цей законопроєкт – досить унікальна штука для органів державного управління України. Я навіть не знаю, де і коли, основний комплексний законопроєкт писали всі групи бенефеціарів самого міністерства. Це – величезний шмат роботи з самими ветеранами, родинами загиблих, з постраждалими Революції Гідності. Це велика кількість важких зустрічей, тому що родини загиблих – це завжди важко. Це комплексне рішення багатьох програм, які ми уже започаткували і які вже працюють: іпотека, підтримка ветеранського бізнесу, яку ми забезпечуємо зараз за рахунок донорських коштів, освіта – все це поки працює в ручному режимі. Тому важливо прийняти цю “ветеранську конституцію” врешті-решт, оскільки ми користуємося зараз радянським законом, де передбачена така пільга як безкоштовна радіоточка для ветерана і ще купа неіснуючих норм. Мені завжди здавалося, що це така очевидна річ – коли залучені ветерани пишуть такий унікальний закон, і я думала, що всі з радістю швидко його приймуть. А ні. У декого знову ж таки виникає думка, що Коляда – це агент Порошенка, разом з ветеранами розробила законопроєкт, який буде коштувати державі дуже багато грошей, це буде підстава для президента Зеленського. В країні немає цінності соціального захисту ветеранів і підтримки їхніх сімей. Незалежно від приналежності до будь-якої політичної сили ми маємо мати за цінність захист, допомогу, гарантії та можливості для тих, хто пішов захищати нашу країну.

Тому ми розпочинаємо потужну адвокаційну кампанію цього законопроєкту, думаю, що вона триватиме не менше року. Я вже думаю, якби пропрезидентська фракція “Слуга народу” взяла цей законопроєкт і написала його під іншим номером, і подала його від себе, я би сказала лише “дякую”. Так само було і з законопроєктом про статус учасника бойових дій для добровольців. У парламенті нам сказали, що цей законопроект був розроблений за участі ще колишнього керівництва і представників іншої політичної сили, і що вони ніколи його не приймуть. Ми сказали: “Окей, візьміть собі, подайте від себе, прийміть і ми вам подякуємо”. Так і вийшло. Тому в цій ситуації я згодна навіть на такий варіант.

– Я думаю, що є певні представники від монобільшості, які говоритимуть, що це потребуватиме багато коштів для держави. Хоча фінансово-економічні розрахунки, які розроблялися до цього законопроєкту, це ж абсолютні цифри. Кошти розраховані на півтора мільйона усіх наших бенефеціарів. Ну наприклад, ветеранам Другої світової війни або іншим ветеранам у похилому віці не потрібно відкриття власної справи або стипендія для навчання в університеті. Їм потрібне лікування, реабілітація тощо. Тому багато напрямків фінансування, яке передбачається цими гарантіями, вже є в інших бюджетах – Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров’я, Міністерстві ветеранів.

Напевно, з огляду на те, що цей законопроєкт зареєструвала від своєї політичної сили “Голосу” Леся Василенко, можуть виникнути питання. Але Леся працювала над цим законопроєктом, ще не бувши народною депутаткою. Я знаю багатьох депутатів від монобільшості, які є ветеранами, і є адекватними, вони розуміють, що треба прийняти цей законопроєкт. Я сподіваюсь, що вони долучаться до цієї роботи уже в рамках роботи Комітету ВР, і ми зможемо проштовхнути його з великою кількістю депутатів.

– Прийнята Постанова Кабміну. Наприкінці минулого року ми розробили з експертами і родинами тих, хто в ув’язненні, законопроєкт, який визначає статус військовополоненого, політичного в’язня і статус цивільної особи, яка була незаконно ув’язнена внаслідок агресії РФ. Документ визначає роботу комісій, яка встановлює ці статуси та призначає фінансову допомогу, соціальні гарантії, лікування, реабілітацію, фінансову підтримку та виготовлення документів людям, які повертаються з полону. Цей законопроєкт досі знаходиться в Офісі Президента, ми його передали ще наприкінці 2019 року. Ми сподівалися, що його приймуть до Нового року, тому що 29 грудня ми очікували велику кількість людей з ОРДЛО та РФ. Нам треба було законодавче підґрунтя, щоб розуміти, що з ними робити, як їм допомогти.

Розуміючи, що законопроєкт так і не вийшов з Офісу Президента і не був зареєстрований у Верховній Раді, ми дуже швидко підготували постанову уряду, куди вклали всі норми закону і почали працювати вже на основі цієї постанови. Коли нас знову роз’єднали, цей процес зупинився. Але ми й далі потребуємо такого закону, щоб визначити врешті-решт на законодавчому рівні статус цих осіб. Якщо з військовополоненими більш-менш все зрозуміло, то політв’язнем людину визнавала комісія у міністерстві. Це ж ручне суб’єктивне рішення. Чому якась комісія має вирішувати, чи з політичних мотивів людина сидить, чи ні? Потрібно мати чіткі критерії, прописані в законі.

-Замість Валерії Лутковської призначили генерала СБУ Кузнєцова, він зараз по Мінську веде напрямок обміну полоненими, їхнього звільнення. Ну і я знаю, що глава Офісу президента Єрмак особисто опікується питаннями стосовно домовленостей.

-Знаю, що цю експертну раду очолить Сергій Куніцин. (Куніцин підтвердив цю інформацію. – Ред.), колишній прем’єр-міністр АР Крим, ветеран, курирує одну з найбільших афганських організацій і він формує цю експертну раду. Знаю, що вони ніяким чином не координуються з Радою ветеранів та Рухом ветеранів, як найбільшим рухом ветеранської спільноти в Україні. Тому не можу сказати, які функції вони будуть виконувати в цій раді. При Мінветі є Рада ветеранів, куди увійшли делегати з кожної області, є рух, який консолідує всю ветеранську спільноту. Я говорила президентові, що йому необхідно налагодити пряму комунікацію з цією категорією людей, важливо отримувати від них фідбек, тому що вони є лідерами думок. Ветерани цієї війни – це резерв першої черги. І якщо у нас буде якась відкрита агресія з боку Росії і треба буде мобілізувати ветеранів, від того, наскільки вони ментально, фізично будуть відновлені, залежитиме обороноздатність країни.

-Була одна така зустріч з представниками ветеранських організацій, я її організовувала. Вони поговорили, домовилися частіше зустрічатися, але на тому все закінчилося. Ставиться він до ветеранів добре, підтримують Інвіктус, президент допоміг мені з законом про статус учасника бойових дій для добровольців, він приходив на зустріч з родинами загиблих, яку я організувала. За результатами цієї зустрічі ми створили Раду родин загиблих і залучили їх до написання закону. Мені здається, що в його команді не вистачає людини, яка би була серйозним лобістом ветеранських інтересів, яка би щодня нагадувала йому, що є такі-то такі ветеранські питання на порядку денному. Хороші напрацювання у нас вже є, але треба пряма комунікація з президентом. У нас така комунікація була з прем’єром Гончаруком. Я могла у будь-який момент зайти до нього в кабінет і сказати: “Дивись. Мені треба один, два, три, чотири”. І отримувала або консультацію, або підсилення інших міністрів, або допомогу у прийнятті певних рішень. Президенту треба така людина.

-Ми ж недовго пропрацювали при Порошенку, але у нас була Ірина Фріз, яка входила до його найближчого оточення. Для Порошенка ветерани були важливими. Це ж можна побачити з огляду на його публічні виступи, комунікацію з ними – завжди були поруч військові ветерани і питання навіть не стояло.

-Ідея об’єднати була Олексія Гончарука. Вона була невдала. Він це визнав. Тому одразу ми готувалися, що в подальшому нас роз’єднають.

Насправді для мене це був такий крутий досвід, коли мені в ніч дають ще одне міністерство, яке ідеологічно з моїм просто ніяк не сходиться. З одного боку ветерани в істериці, одні кричать “пиши заяву і йди”, інші – “давай впрягатися в бій, далі розберемось”. Напрямок реінтеграції, переселенці, окуповані території, з якими я ніколи не працювала і думала – що робити з усім цим. Яким шляхом ми пішли? Знову ж таки взяли в команду представників усіх груп бенефеціарів. Наприклад, Руслан Калінін, теж переселенець, мав багато напрацювань щодо ВПО. Зокрема, разом з Антоном Колумбетом вони розробили Концепцію стосовно забезпечення житлом ветеранів та ВПО, запустили з Альоною Бабак програму іпотечного кредитування під 3%. Руслан зумів погодити з німцями угоду на фінансування кредитів для ВПО на 25 млн євро. Питання не вирішувалося роками.

Також Артем Саліхов, сам з Луганська, знав усю проблематику, з якою стикаються люди на окупованій території, зокрема це перетин КПВВ. До нашого приходу існував перелік не заборонених, а дозволених товарів, які можна було перевозити через пункт пропуску. Ми перейшли до списку заборонених речей, і дозволили провозити через КПВВ все, що не заборонено. Ми змінили підходи у порядку проходження пунктів пропуску, спростили перетин для дітей, як на Донбасі (раніше потрібен був закордонний паспорт, ми дозволили перетинати зі свідоцтвом про народження), так і на адмінкордоні з Кримом (тепер для перетину неповнолітніх тепер достатньо одного з батьків, раніше потрібно було згоду обох). Ми порівняли кількість людей, які переїхали через КПВВ грудня 2018 року і грудня 2019-го і мали приріст плюс 100 тис. людей. Тільки тому, що їм стало набагато простіше проїжджати. Також ми започаткували програму з відшкодування зруйнованого житла тим, хто постраждав унаслідок конфлікту, і заклали на це кошти.

Пам’ятаєте, коли владика Климент із Сімферополя голодував під Кабміном? Ми його запросили до себе і він пояснив суть свого протесту. У нього Росія у Сімферополі відсудила єдиний осередок культурного розвитку українства – територію церкви, єпархії. Це недільна школа, культурний центр. До цього часу не було врегульовано питання, у чиїй власності ця церква після анексії Криму. Ми швидко підготували постанову Верховної Ради, зареєстрували і погодили урядом те, що приміщення самої церкви з комунальної власності АР Крим передано у власність Кабінету Міністрів. Тобто у нас уже є підґрунтя судових претензій до РФ, щоб повернути це приміщення назад. І нещодавно владика виставив пост подяки на своїй сторінці у Facebook і сказав, що це питання не вирішувалося впродовж шести років.

– Звичайно, це прецедент, і він може стосуватися будь-якої власності, яку на час анексії Криму можна передавати у власність уряду і держави, чому би ні.

– Я бачу перспективу лише у довготривалій реінтеграції. Що ми можемо вже робити зараз – це реінтеграція дітей в культурний і правовий простір України, це економічна деокупація.

Щодо дітей. Це ті, кого ми можемо повернути до України насамперед. Ми розробили цілу державну програму і подали президенту: як зробити так, щоб український паспорт, освіта в українських вищих навчальних закладах були привабливими для дітей з окупованих територій. У нас дуже складно вступити до вишу, ми не робимо цих дітей конкурентними, ми дали можливість вступати тим, хто переїхав з окупованих територій без ЗНО, але це не надання їм конкурентності до вступу в інші виші, які набагато кращі і у них вищий рівень освіти. Ця програма передбачає стажування за кордоном, наприклад, чи виплату їм стипендії, проживання в гуртожитках для того, щоб залучати більше таких дітей. Україну необхідно зробити привабливою для тих людей, які залишилися на окупованих територіях, і передусім робити це треба через дітей, надаючи їм українську освіту, а не російську. За минулий рік до нас приїхало вчитися у виші аж трохи більше 260 дітей з усього Криму. Це дуже мало. Для тих дітей, які все ж переїхали з Криму на материкову Україну, немає жодної державної підтримки. У мене подруга з Севастополя переїхала з дочкою, 8 клас. Вона працює тільки на те, щоб оплачувати репетиторів для дівчинки, яка не знає української мови, історії і вона має все це підтягнути, щоб бути на рівні з іншими учнями.

Тому я вважаю, що питання реінтеграції – це довготривалий процес, який включає в себе перебування там місії ООН з підтримки миру і безпеки, питання діяльності тимчасових адміністрацій, роззброєння, перехідного правосуддя, над яким до речі досить ефективно працює група при Офісі Президента з серйозними експертами, і питання проведення виборів у подальшому. У швидку реінтеграцію я не вірю. І не розумію, хто буде у цій координаційній раді при Мінську, хто будуть ці люди, які увійдуть з тієї сторони, якщо там не залишилося моральних авторитетів.

-Я з державного сектора вийшла у громадський, але це ніяким чином не вплине на ту справу, якою я займалася. Я продовжую займатися розробкою ветеранських політик і контролюватиму, щоб наші проєкти у Мінветі продовжилися. Це питання створення реєстру ветеранів і онлайн-послуг, прийняття комплексного закону про статус ветерана, впровадження окремого пакету медичних послуг для ветеранів, психологічна реабілітація. Це питання відкриття ветеранських просторів, тому що це ефективний механізм соціалізації ветерана і його родини. Це питання підтримки всіх освітніх програм, ветеранського бізнесу. Далі – церемоніал поховання. Я не розумію, що там ще інші ограни влади допрацьовують. Він уже розроблений і готовий до впровадження, навіть відзнята відеоінструкція, як це все має відбуватися. Також спортивна реабілітація, робота з родинами. Неважливо, ти в громадському секторі чи у державному, головне, щоб ти був ефективний.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться