Голова фракції “Голос” у Раді Ярослав Железняк: На останні рішення влади вплинули вибори в США, погіршення перемовин із РФ та інстинкт виживання “слуг народу”

Значна частина інтерв’ю "Цензор.НЕТ" з Ярославом Железняком відбувалася у дещо войовничому форматі "Скептик vs оптиміст". Журналіст нагадував політикові про низькі рейтинги "Голосу", розчарування електорату, про торішній відхід від партійних справ Святослава Вакарчука і цьогорічну дивну ситуацію із Сергієм Притулою. Про брак пізнаваних лідерів у партії і те, чи є у "Голосу" політичне майбутнє як таке. Досвідчений політик Железняк впевнено захищався, часом переходячи у контрнаступ. Заперечував чутки про розкол у партії, говорив про досягнення, наводив статистику, яка має свідчити про сталий розвиток і невпинне зростання партійних рядів.

Наскільки переконливим був голова парламентської фракції “Голос” – нехай вирішує читач. А почали ми нашу бесіду – з кричуще актуальних тем порядку денного.

нещодавню цитату міністра охорони здоров’я Максима Степанова щодо розслідування слідчими НАБУ порушень під час закупівлі МОЗом вакцин проти коронавірусу: “Є заявник. Він пише заяву. НАБУ зобов’язане за законом відкрити справу. Вибачте, у нас ідіотів в Україні, які пишуть заяви, відкривають справи, – велика кількість. Про ці справи навіть ніхто не знає. Але вони їх відкрили, розслідували, бо не можуть не відкрити”.

– Перший факт: мені відомо, що вакцина ще не з’явилася. Сьогодні у нас 22-ге, обіцяли 15-го. І це – глобальний провал. І це відповідь, в тому числі, і на питання про те, чому “Голос” вимагає звільнення пана Степанова. Провалили спочатку тестування, потім двічі – ці безглузді локдауни… Були проблеми з киснем, з засобами індзахисту, з ліжками у лікарнях. Зараз – проблема з вакцинацією. Мені щиро прикро, що Україна показує свою неспроможність забезпечити головне завдання на 2021 рік. Немає більш важливого зараз для держави, ніж розпочати вакцинацію! (Хіба тільки крім захисту своєї незалежності від країни-агресора). Це – головне. Від цього залежить економіка, здоров’я наших людей, як нас сприймає світ.

Тепер по заяві. Вона ж не просто з’явилася. Було звинувачення, зокрема і з боку державного чиновника. Це висвітлювали народні депутати; про це говорили експерти, громадськість, антикорупційні активісти. Якщо там справді немає нічого корупційного – добре. Але така реакція зараз нагадує  виправдання з боку міністра.

ой тиждень добіг кінця, хоча в Офісі Президента стверджують, що вакцину ось-ось привезуть. То як – такий розвиток подій справді можливий?

– Я думаю, що тут, безвідносно до голови мого комітету, до якого я ставлюся з повагою, рішення про звільнення Степанова залежить від однієї людини. Його звуть Володимир Зеленський. Якщо він так вирішить, Степанов буде звільнений. Якщо не вирішить…

, чи зберуться голоси під це рішення?

– Я думаю, що голоси зберуться, якщо таке рішення буде ухвалене з боку хоча б частини “Слуги народу”. Хоча відомо, що наразі багато Слуг народу не підтримують міністра. Але будьмо відверті, приблизно 150-160 колег зі “Слуги народу” проголосують так, як буде сказано в Офісі президента. Або людиною, яка транслюватиме по тому питанню думку президента. Ще десь 30-40, думаю, підтримуватимуть Степанова до останнього – з різного роду причин. Разом з тим, багато людей – порядних і чесних людей в “Слузі народу” – будуть голосувати за звільнення Степанова.

– Я не думаю, що у нас є великий прогрес по реформі прокуратури…

– Я ж говорю свою думку. Можливо, хтось так бачить. Але ж експерти не бачать, юристи не бачать, мої колеги деякі з правоохоронного комітету – не бачать. Мені, до речі здається, що і міжнародники – не бачать.

А щодо позитиву…У мене є позитивне передчуття, що хоча б питання по факту кримінального злочину, який був скоєний 17 грудня 2020 року (а саме призначення кнопкодавством пана Шкарлета) – хоча б це питання буде розглянуте.

– Мені невідомо про кандидатів, але відомо, що досі там незрозуміла процедура. Я так розумію, там переконлива позиція, в тому числі Міжнародного валютного фонду, – що це справді повинен бути конкурс, а не призначення чергового керівника, як у нас було ДБР. Тому, на мою думку, влада не має розуміння, який буде конкурс. І тому затягує питання максимально довго, щоб не отримати другого Ситника (у гарному розумінні цього порівняння, незалежного гравця) – тільки вже на САП. Свої кандидатури вони протягнути не зможуть, мені б хотілося в це вірити. А протягнути когось чесного та незалежного – бояться.

– Як і з ДБР, де теж постійно змінюються прізвища. Здавалося б, чому не провести конкурс? Але ж якщо провести конкурс, є висока ймовірність, що його виграє порядна людина. А без конкурсу можна призначати на 100, 200, 300 відсотків свого голову ДБР.

– Мій заступник Роман Костенко – чудовий експерт, який працював, в тому числі, зі Службою безпеки України, – він, як тільки вийшла ця новина, одразу ініціював створення тимчасовоЇ слідчої комісії. Ви ж знаєте, як створюється ТСК? Кожна фракція повинна подати своїх кандидатів. Після цього це зводиться на комітеті. Після цього – подається як постанова. Так от, “Слуга народу” категорично відмовлялася подавати своїх кандидатів. Ми почекали чемно, і після цього ми, “Європейська солідарність”, “За Майбутнє” і “Батьківщина” подали своїх кандидатів. На комітеті це питання було розглянуте і ТСК сформована. Тобто юридично там все готово. Ми виносимо, можемо проголосувати. Але, звичайно, це блокується.

– Тому що розуміють, що таким чином більшість у ТСК – представники опозиції.

Наразі ми домовилися з моїм колегою, керівником “Слуги народу” (Давидом Арахамією, – ред)., про те, що вони подадуть своїх членів. Ми ще раз переголосуємо цю постанову на комітеті – і вже вона буде прийнята.

– В питанні “вагнерівців” вона дає одне просте рішення – можливість викликати деяких службовців – Служби безпеки України, зовнішньої розвідки і інших – і під свідчення записати їх слова (якщо це не є державною таємницею).

– Дивіться, одна справа – коли певні речі є державною таємницею. Інша – чи планувалася операція, чи ні, і таке інше. Наскільки мені відомо, щось подібне можливе в рамках роботи комітету з питань оборони. Там теж є багато членів комітету, які мають доступ до державної таємниці. Але, на жаль, результат такого обговорення не може стати предметом рішення парламенту. Саме тому в даному випадку ця ТСК так небезпечна для влади. Бо якщо підтвердяться ці факти (а є обґрунтоване передчуття, що підтвердяться) – тоді це може мати величезні наслідки. В тому числі і міжнародні – для тих посадових осіб, які брали участь в обговоренні цієї операції.

– Слухайте, ми в жодному разі не розглядаємо це як політичну боротьбу.

– Якщо це правда, я боюсь, що удар по іміджу країни вже завдано.

– Один з головних ризиків – те, що наші спецслужби не можуть забезпечити збереження інформації – тому взаємодія на рівні спецслужб значно погіршиться.

Ще раз: я б розділив це питання. І щодо можливих наслідків ми маємо пам’ятати: якщо це справді було – тоді це злочин, як мінімум, щодо держави. І має бути покарання для тих людей, які спричинили цей злочин.

– Не вірю.

– На жаль, я чув обіцянки різних генпрокурорів. Скажімо, пам’ятаю непогані промови пана Луценка… І зараз я дуже хотів би, щоб це була правда. Але мені здається, що немає таких змін (зокрема в офісі Генпрокурора), щоб покращити цей процес.

– Дивіться, у нас із цією проблемою мали справу щонайменше 5 генпрокурорів – Ярема, Шокін, Луценко, Рябошапка, Венедіктова. Вони мали різні особистості, це точно. Але напевно (хоча б, сподіваюсь, ідеологічно), вони б хотіли притягнути до відповідальності за злочини на Революції гідності беркутівців та інших. Але, на жаль, результатів, якими задоволені були б хоча б родини Героїв Небесної сотні, досі немає.

– Я бачу по деяких рішеннях (виклик Ситника на допит, передача справи з НАБУ до СБУ), що “випадково” пані Венедіктової не буває на місці, хтось інший це робить. Про що для мене це свідчить? Значить, – у мене таке відчуття, – у неї немає іншого варіанту, як зробити це. Не знаю, з яких політичних мотивів. Але вона максимально намагається уникати цієї тематики. І мені здається, щонайменше внутрішньо – проти такого розвитку подій.

– Пан Зеленський свого часу хвалився, що Рябошапка в нього тоді був 100%-ий свій генпрокурор. Зараз такою він вважає пані Венедіктову. Я думаю, що це та політична розтяжка, на якій перебуває в тому числі вона. Але з того, як вона це не коментує, намагається максимально уникнути цього обговорення – у мене не складається враження, що у неї гарні стосунки з Татаровим. І у мене не складається враження, що якби вона могла ухвалювати самостійні рішення, вона б ухвалювала їх так само.

– Це точно не другий варіант. Багато з нас поклали свою кар’єру і прийшли в політику, аби показати, що ми будуємо політику нової якості. А цей скандал показав, що дія нашого депутата від “Голосу” була неприйнятною. Не дуже культурною. Яка зазвичай реакція будь-якої старої політичної сили? Замовчати, закидати пости ботами, розповісти, яка гарна людина, буває, помилилася і таке інше. Згадайте, скільки у нас таких було варіантів. І яка позиція повинна бути у нормальної демократичної прогресивної партії? Людина зробила помилку. Вона справді повела себе некоректно (за всієї поваги до пана Костянтина). Я розумію його внески в тому числі і в розвиток Києва, але…

хотів спитати про внески. Як цей пан потрапив до вашого виборчого списку? Хто його лобіював? Ви ж начебто відомі своєю вимогливістю до кандидатів. А про пана Богатова ходять розповіді ще з часів “Самопомочі”.

– Це було прораховане рішення; ми розуміли, кого ведемо по київському списку. Пан Богатов брав участь і в Революції гідності, займався екологічними проєктами; багато зробив, щоб не було деяких забудов.

– Саме тому ми рекомендували київській фракції його виключити. Я не хочу зараз його ображати. На відео всі бачили, кожний зробив висновок. Він поводився некоректно, як не повинен вести себе представник фракції або партії “Голос”. І саме це – достатній аргумент, щоб провести виключення.

– Це дуже цікава історія з точки зору того, як вона з’явилася. Адже новина з’явилася через 2 тижні після з’їзду. Всі вже про з’їзд забули…

– В чому і проблема, і напевно перевага цієї історії – це п’ята або шоста зміна Політради. Розумієте, у нас Політрада – це як наглядова рада в компанії. Якщо компанія розвивається, розширюється, то відбуваються зміни у наглядовій раді. Те саме відбувається з “Голосом”: було 20 депутатів, стало плюс 350 місцевих депутатів, багато осередків – тому у нас постійно змінюється композиція Політради. І ще до початку місцевої виборчої кампанії ми всім регіонам і осередкам обіцяли, що половина місць у Політраді буде представлена регіонами. І ми виконали цю обіцянку. У нас є голова партії і є представники фракцій. Така композиція політради. Знову ж таки, це легітимізація присутності регіонів. І саме тому, що Сергій не є представником регіонів і раніше не став депутатом фракції в парламенті і не є головою партії – сталося те, що сталося. Така композиція Політради. Технічне рішення, яке всі нормально сприйняли на з’їзді.

– Я – ні. Наскільки мені відомо, Кіра Рудик розмовляла.

– Можна мені скорегувати? Рішення про те, якими буде нова Політрада, функціонал заступників, з’їзд, порядок денний, – ухвалювала стара Політрада. Сергій теж був членом цієї старої Політради. Я вам скажу більше. Наскільки я пам’ятаю, він теж за це голосував, це було нормально. Для нас це не був скандал. Ще раз: це шоста зміна Політради – це нормальний процес. Це функціонал. Тому Сергій залишається членом партії “Голос”. Іншої якоїсь думки з його боку – ми не чули. У нас досі нормальна внутрішня ситуація. І мені здається, що деякі наші опоненти вдало скористалися цією інформацією і звичайно через публічність особи вона пішла з таким поширенням.

нещодавній парад фоток від майже половини парламентської фракції “Голосу” – про “уся команда в зборі”, з Притулою у центрі і інтригуючими надписами – це, по-вашому не виходить за рівень “нормальної внутрішньої ситуації”? Ви ж бачили ці пости своїх колег по фракції у Фейсбуці, бачили веселі коментарі користувачів: мовляв, що – фронду затіваєте?

– Скажу, що це нормальна зустріч партійців. В цьому немає нічого поганого. Єдине, що це було під час пленарного засідання, під час години запитань до Уряду, тому частина колег була в залі, ставила питання, брала участь в обговоренні, а частина пішла на зустріч. Після цього вся фракція зібралася в залі, голосували за законопроєкти та запити до президента. Дуже синхронно, до речі, якщо подивитися на голосування. Тому ніякої інтриги як не було, так і немає.

активно присутні у Фейсбуку, знаєте настрої політично свідомих людей. Читали, що писали про “Голос” після інформації про відхід Притули з керівництва партії?

– Ми багато бруду отримуємо постійно. Це правда. Пробачте, я у жодного політика не бачу позитивних коментарів, якщо він сам їх не замовляє через бот-структури. Це теж факт. Що ми зробили як партія? Ми пояснили цю ситуацію. Сергій окремо записав відео, воно є на партійних ресурсах в тому числі. Кіра, я бачив, від себе його опублікувала, пояснила. І він, і наші колеги дали коментарі, пояснюючи це рішення. На жаль, або на щастя, справді багато громадян не розуміють, що таке Політрада.

– Тоді виходить, що єдина альтернатива, яка залишається у мене як у політика, – це обманювати людей? Спеціально придумати якусь позицію і про це розповідати виборцям і переконувати в іншому? Ні, це неправильно. Вибачте, це не те, заради чого ми йдемо в політику. І я точно не хочу цим займатися. Так, напевно був негатив. І, можливо, наші опоненти вдало скористалися цією інформацією. Але ще раз: партія “Голос” – це не партія однієї людини. Я думаю, що після того, як Слава Вакарчук ухвалив для себе рішення, у нас багато було зауважень від опонентів – мовляв, вам кінець, які місцеві вибори і таке інше. Але ж ні, ми живемо, розвиваємось!

– Я почергово буду відповідати. Я з вами повністю не згодний щодо того, що не стало більше впізнаваності.

– Я все ж таки дуже часто отримую нашу соціологію, дивлюсь на інші соціології. І я бачу, що у нас дуже сильно зросла впізнаваність голови партії Кіри Рудик. І я сподіваюсь, що і далі наші кроки будуть спрямовані на те, щоб збільшувати впізнаваність кожного члена нашої фракції і партії. Друге. Щодо облич – це ж найпростіший хід політтехнологів! У нас був один кандидат на мери Києва, навіть партію свою вів, яка за соціологією повинна була перемогти [тут і в наступному реченні вочевидь ідеться про партію “Перемога Пальчевського” та її лідера Андрія Пальчевського, – ред.]. За деякою соціологією цьому кандидату малювали такі рейтинги, що він не тільки пана Кличка, але й і Байдена, і Трампа міг перемоги. Але партія навіть не зайшла в Київраду. Тому використовувати цей метод ми не будемо. Що точно не треба робити – це зараз представляти “Голос” як партію однієї людини.

Ще раз: події навколо “Голосу” увесь час змінювалися. Навесні Святослав прийняв рішення, що він не буде депутатом від фракції “Голос”. А восени в нас була вже місцева кампанія. У нас є голова партії Кіра Рудик. От ви зі мною спілкуєтеся, бачите, як вона постійно бігає, як бджілка, працює. Ми наслухалися, що нічого не вийде. Але я вважаю, що ми показали дуже достойний результат на місцевих виборах. При тому, що ми поводилися чесно, у нас не було франшиз, ми не продавалися місцевим елітам. Ви ж бачите, ми дотримуємось своїх високих стандартів. У нас вийшло. Тому ми і будуємо зараз свою політику таким чином. І я дуже сподіваюсь, що ті виклики, які зараз стоять перед нами – про побудову партії, про збільшення нашого охоплення, донесення меседжів, побудови структури осередків, в тому числі і збільшення рейтингу партії, – я сподіваюсь, що ці завдання будуть нами виконані. А вдасться чи ні – ми з вами дізнаємося буквально через кілька років.

– Останні рейтинги, які я бачив, показали, що у нас є збільшення. Я різні бачив. Щось було від КМІСу – 5,2% щось було 4,6%, 3,4%. Різні. Але це точно вже тренд на збільшення.

Так, на жаль, у нас відбулося зменшення тренду – в тому числі, коли Святослав вирішив залишити залу Верховної Ради України. Але це його рішення. Ми його поважаємо. Які кроки ми застосовуємо, щоб допомогти збільшити тренд? Ще раз кажу: ми займаємось розвитком партії. Ми справді робимо партійне будівництво. Це слово, яке дуже непопулярне в українській політиці. Але чим більше у вас осередків, тим більше можливість розповісти громадянам про вашу партію. І воно працює.

– Кількість членів партії зросла більш ніж в п’ять разів – з менше 100 людей на початку 2020 року до 500 станом на січень 2021 року – і продовжує зростати. Більше того, ми зараз запровадили електронний кабінет партійця. Там, крім умовно загальних речей, є можливість приймати участь в партійних опитуваннях, взаємодіяти депутатам різних рівнів по запитам; є можливість просто членам партії брати участь в обговоренні. Кіра запустила цей великий проєкт, справді крутий. Це перший такий нормальний кабінет.

Окрім цього, ми зараз збираємо членські внески, це теж нова культура політиків. Ми перша партія, яка завдяки моєму закону почала нормальний краудфандінг – не те, як було раніше. Зараз через liqpay дуже просто з картки можете приєднатися і підтримувати. У нас навіть під час місцевої кампанії багато було надходжень. Просто люди скидалися – хтось 500 грн, хтось тисячу, багато по десять тисяч. Кіра спеціально дзвонила людям, які скидалися, дякувала. Це було дуже приємно. Цей процес іде на збільшення. Останнє ваше питання було, що багатьом нецікаво. Наша партія – це точно партія, яка не буде заходити по ідеології або поглядах кожному українцю. Ми це чудово розуміємо. Але в цьому наша цінність, унікальність, на чому наполягав, зокрема, і Святослав Вакарчук. Автентичність.

– Моє завдання як голови фракції (і тим більше – Кіри Рудик як голови партії) – зробити так, щоб, не втрачаючи свою ідентичність, ми все ж таки подолали цей бар’єр. Повірте, ми над цим працюємо. Ще раз: тренди, на щастя, висхідні. Ми знаємо точно, чим ми відрізняємося і від “Слуг народу”, і від “Європейської солідарності”, і, тим більше, від інших політичних сил. У нас є своя унікальна пропозиція. Я дуже хочу вірити в те, що у нас буде достатньо часу, можливості, розуму і натхнення, щоб пояснити всім громадянам, чому треба голосувати за партію “Голос”. Ми будемо доносити свою позицію та намагатися показати людям те, що ви бачите в офісі партії чи в роботі фракції “Голос” у залі Верховної Ради України.

– Та хоча б те, що за півтора року – жодного корупційного скандалу. Жодного! Нагадайте мені в історії України хоч одну таку партію. Чи треба це донести до людей? Так. А далі там вже від якості роботи залежить. Для мене не менш важливе, наприклад, виконання нашої програми. Я, коли закінчився рік, розклав наші програмні засади в Excel-файл – і комп’ютер показав прямо. 35% програми зробили. Круто! В наступні роки повинні зробити набагато більше. Це теж важливо. Якщо ми прийшли, пообіцяли, то класно було б це виконувати, а не як старі політики.

– Ні, не відчуваю – тому що знаю, як ми формували список. Пам’ятаю, як я особисто відбирав мажоритарників. Я точно знаю, що люди, які є у фракції “Голос” і зараз і будуть в майбутньому, – вони є ціннісно наші. Так, ми можемо сперечатися по деяких питаннях – і це нормально, це дискусія. Ми можемо, як в родині – сваритися, іноді ображатися один на одного. Це нормальний механізм для людей, які до цього не працювали майже разом – а тут зібралось 20 людей в складній українській політиці, тим більше на рівні парламенту…Але я не бачу нам можливості розійтися в різні сторони. Не тому, що ми між собою найкращі друзі, що у нас є таке зобов’язання – ні! Просто у нас ідеологія однакова. У нас бажання однакове. Якщо не було б ніколи фракції “Голос”, але якимось чином зайшли б ці 20 депутатів, – я впевнений, що кореляція між їхніми голосуваннями була б майже 100%. Бо вони б так само вірили в те, що роблять, і результат був би той самий.

– Я справді в добрих дружніх відносинах з багатьма людьми, які є в українській політиці. В тому числі – і з Дмитром. Ми з ним нормально спілкуємося. Але я є головою фракції “Голос” в парламенті, заступником голови партії “Голос”, головою осередку Київської обласної організації партії “Голос”. І моє політичне майбутнє безпосередньо пов’язане з партією “Голос”. Я вам чесно скажу: якби я мав інші політичні плани, я б не проводив тут вихідні, не знаходився б у партійному офісі до другої-третьої ночі, а коли з’являється можливість не бути тут або в пленарному залі – не їздив би по регіонах, не допомагав це будувати. Я точно вірю в те, що моє головне завдання – не пройти в наступне скликання (хоча я б хотів у ньому бути, відверто говорю), а, насамперед, побудувати партію, де буду я і ще багато світлих людей. Я хочу щоб у майбутньому, коли воно настане, була партія, яка може призначити в уряд, в тому числі, своїх міністрів, які будуть не технократичними, а політичними. Але – будуть робити нормальну справу. Тому що скільки я бачив класних міністрів, заступників міністрів, голів центральних органів виконавчої влади…Головна проблема полягала в тому, що за ними ніколи не стояла партія. Це були класні люди, які дуже часто робили класні речі, корисні для країни, і досі ми отримуємо позитив від цього. Але їм не вистачало цього політичного плеча, яке може сказати: це наш міністр, ми його захищаємо і нехай він робить добру справу.

– Я точно знаю, що треба було мені тоді зробити. Це – одночасно поставити ще декількох людей з телефонами в задніх рядах, щоб зупинити кнопкодавство від ОПЗЖ. Я знаю ситуацію по збору голосів. Мій виступ і не допоміг, і не завадив. Я дивився, хто голосував, хто ні. Все по списку було. Там же дотиснули картками не коаліції, а інших. Щонайменше три: за Суркіса, Вацака, Павленка. По Медведчуку не бачив. А далі я сказав те, що треба було у цьому виступі. Треба було показати водорозділ між колегами, які топили за цього міністра, і іншими.

Я не знаю, як ви сприйняли цей виступ. Можливо, на зовнішнього глядача він не подіяв. Але він був спрямований якраз на внутрішню частину парламенту. І те, що я бачу, – напевно воно спрацювало. На жаль, один голос міг бути вирішальним.

– Я спочатку скажу свою думку, відповідаючи на запитання, а потім трошки розширюючи. Я не думаю, що таке відбудеться. В чому була головна проблема цих каналів Медведчука? Справді ж, жодна притомна людина не встане на їх захист. І справді там є переконливі факти того, що це – канали Медведчука.

Йдемо далі. Комусь може подобатися те, що показують по “Прямому”, плюсах або П’ятому каналу. Це питання контенту і редакційної політики. І це – про свободу слова. Те, що було на цих каналах Медведчука, – це вже не про свободу слова. Це про пропаганду. І тут я хочу просто підкреслити, що скільки нам, депутатам від “Голосу”, не рекомендували, що, мовляв, хлопці і дівчата, ходіть на ці канали, у вас буде більше охоплення, треба бути присутніми всюди і таке інше, – під час першої і другої – місцевої – виборчої кампанії ніхто з наших не ходив на ці канали! І кожного разу, коли вони підходили до мене в кулуарах Верховної Ради, я чемно, не ображаючи журналістів, говорив, що пробачте, але наша партія не коментує для ваших каналів. І тут наша позиція була, я сподіваюся, показова.

Тому зараз я не думаю, що будуть напади на перераховані вами канали. Мені здається, це якраз буде сприйняте як наступ на свободу слова.

Мені здається, такого не було б. Це моя особиста думка, що вдало маніпулювали цією позицією обидві сторони, тому така думка могла скластися, в тому числі, і у поточного власника каналу “Прямий” – Петра Порошенка. Але все ж таки, мені здається, що це засідання планувалося все ж таки щодо Медведчука та його оточення. Видається так, що жодні інші питання і не планували виносити.

Слухайте, вони вже давно “відповіли” тим, що окупували наші території. Тому розраховувати на якусь адекватну поведінку, незалежно від того, що робить українська сторона, не можна. Я сподіваюся, за ці роки ми достатньо підготувалися, щоб відповідати на такі атаки. А закрити пропагандистські медіа-майданчики та всі можливості заробляти в Україні чи заводити російські гроші та гроші з окупованих територій – це правильне рішення.

, санкції проти Медведчука та його оточення – як гадаєте, у цьому більше загравання з новим керівництвом Сполучених Штатів, чи це така спроба під соусом цього начебто загравання завдати суто тактичних ударів по своїх проросійських конкурентах?

– Я думаю, що це комбінація подій. По-перше, я точно думаю, що вплинули вибори в США. Це очевидно. По-друге, це погіршення перемовин влади з країною-агресором. Мені здається, що нарешті вони зрозуміли, що нічого не вийде. І третє: я думаю, що після місцевих виборів “Слуга народу” як політична сила зрозуміла, що їх точно чекає крах на Сході, якщо вони щось не будуть робити в тому числі і з проросійською частиною ОПЗЖ. Тому що там більше ресурсів, є канали, вони більш досвідчені, мають підтримку країни-агресора і таке інше. Це інстинкт самозахисту і виживання.

І останнє, що я теж бачу по колегах і мені хочеться в це вірити, – це все ж таки віра в те, що цю гідру треба прибирати з українського політичного контексту. Добре, що вони почали це робити.

Яким є співвідношення цих пунктів, які я назвав, – не знаю. Думаю, що і вони насправді не всі знають. Але у будь-якому разі добре, що це відбувається. Попри причини, через які це сталося.

– Ні. Таких перемовин між нами не було.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться