Головний російський неонацист Максим Марцинкевич (Тесак): Половина моїх однокласників – наркомани. Деякі від передозування подохли. Всі овочі, до останнього. А хотіли ж бути громадянами!

16 вересня відомого російського ультраправого Максима Марцинкевича знайшли мертвим у камері челябінського СІЗО. За офіційною версією, Тесак вкоротив собі віку. В адвоката покійного є "дуже серйозні сумніви" у тому, що це дійсно був суїцид.

Захисник Марцинкевича також стверджує, що впродовж останніх трьох місяців чоловіка катували, вимагаючи зізнань у злочинах. Саме це, на думку захисту, могло стати причиною його самогубства. Не відмовляється захист і від версії, що піти з життя Тесаку “допомогли”.

З 2018 року одіозний російський ультраправий відбував 10 років позбавлення волі за напади на людей під приводом боротьби із наркоторгівлею, також раніше його вже визнали винним у розбійних нападах, хуліганстві, екстремізмі. Ці тюремні терміни не були першими у його житті.

Наша розмова з Максимом Марцинкевичем відбулася ще 2012 року, після його чергового виходу із в’язниці, однак до сьогоднішнього дня не публікувалася. Вісім років потому, після смерті Тесака, вона все ще актуальна – тому що йдеться у ній насамперед про його становлення як особистості, його переконання та його шлях, який, зрештою, привів його до російської в’язниці. Ми жодним чином не поділяємо поглядів Максима Марцинкевича – але вважаємо, що бодай після смерті дати йому право голосу так само припустимо, як робити інтерв’ю із, наприклад, серійними вбивцями. Не для того, щоб пропагувати ті чи інші незаконні дії – однак для того, щоб мати можливість зрозуміти, що коїться у голові людини, яка на такі вчинки наважилася.

А у даному випадку – ще й для того, щоб побачити прості російські реалії, де батько скінхеда вважає, що “всіх треба валити”, тільки от робити це має не його син; у яких половина твоїх однокласників, що “мріяли стати громадянами”, стали наркоманами; де 19-річний хлопець, якого ти зустрічаєш на етапі, отримує 23 роки тюрми через те, що “надивився твоїх роликів”; і де, зрештою, “марно взагалі все, нічого не залишиться, все неважливо”.

Я народився у 1984 році. Тому Москва мого дитинства – це, звичайно, Радянський Союз. Але дитинство завжди здається кращим, ніж усе, що відбувається потім. Ти маленький, люди всі великі. Поруч мама, тато… Єдиний негатив з тих часів, який я пам’ятаю – це черги. Черги скрізь.

Років у п’ять в мене вже були перші “зіткнення” з імігрантами (сміється). З вірменами. Воювали зі мною вірменські брати Оганесяни. У дитячому садочку було два угруповання, і ми весь час ганяли цих братів. Вони намагалися в нас плювати, кидали у нас пакети. А я в них кидав каміння і бігав за ними з палицею. Тоді вони мені просто не подобалися.

Голову я у 14 років поголив. Офіційна моя версія, яку я розповідав журналістам – що дівчина загинула під час вибуху будинку. Насправді, ніхто в мене не гинув. Просто було таке рішення: “Так, все, я скінхед”. І я збрив волосся. Був 1998 рік.

Тривалий час після того я не мав стосунку до будь-яких акцій прямої дії, лише підкачувався у ідеології. Друзі у мене були, але ще не було соратників. А кого я міг один завалити у 14 років?.. Тому робити щось я почав лише з часом. Так, сам.

Через “незручно”, через “не хочу” … Але це було необхідно. Зрештою, одному мені завжди було потім краще щось робити, ніж у натовпі. Коли ти один, точно знаєш: якщо ти один стрибнув на двох-трьох і зміг їх забити – ти точно ні в чому не винен. А от якщо ви з кимось вдвох стрибнули на одного – все. “Ви винні, ви гандони, ви напали натовпом”. Це мінус.

До речі, почати мені було важче, ніж більшості малоліток, через те, що я ніколи у житті не бухав. Адже інші як? Випили, стрибнули. Коли ти вип’єш – тобі стає легко напасти, легко що завгодно зробити…


Не пив я тому, що моя мати ніколи не пила. Я дивився на неї завжди, і думав – це нормально, правильно… Мама була позитивним прикладом. Був і приклад негативний – я бачив поведінку інших родичів. Застілля, який-небудь Новий рік, і всі вони починають розповідати: “Ось, ти мене поважаєш, а ти не поважаєш…” Знаєш, начебто вони не ссуться в штани, не валяються під парканом. Але все одно – ти дивишся на них, як на дурнів.

Батьки спершу думали, що мої переконання – це фігня. Зараз Макс пограється і заспокоїться. А що вони могли ще думати?..

Міліція до мене дуже довго не приходила, років до 18. Та й пізніше мене рідко забирали. Адже забирають коли? Коли людина у п’яному вигляді ходить і щось кричить. А якщо людина твереза кого-небудь забила і утікла – ну, що їй буде? Нічого. Тому до мене ніхто не ходив. І всі думали, що все нормально. Але, звичайно, мати розповідала мені, що все це неправильно. Що взагалі це обурливо …

А у батька була позиція, що треба всіх валити, звісно… Але з іншого боку: “Нащо це тобі треба? Нехай цим інші займаються. Ти живи спокійно, гроші заробляй”.

До 16-17 років на мітинги я не ходив. Потім почав приглядатися до партій. Пам’ятаю, як прийшов на мітинг Народної національної партії на Горбатому мосту. І на мене там напала стара жінка. Вона дивиться на мене, слиною бризкає, від неї не відірвешся, не втечеш. А вона така: “Бачив у Путіна роги на лобі? Він Сатана, він диявол!”

Тим не менш, Народна національна партія на мене тоді справила враження. Там була ще Партія Свободи – і вони прямо на мітингу пили пиво, тусувалися, ходили, говорили. А поруч стояли члени ННП: все тверезі, вишикувані, у однаковій формі. Я туди вирішив вступити тоді, вирішив зайнятися суспільно-політичною діяльністю.

Чи залишилися в минулому бійки у метро?.. Так, я цього робити вже не можу, бо “поїду” надовго. Так, всіх не вб’єш, всіх не заб’єш. Це безперспективно, і ти все одно сядеш до в’язниці рано чи пізно – якщо будеш нормально “акціонувати”… Але з іншого боку – це дозволяє дуже добре загартувати дух, характер.

Думаєш, цього мало? Ні, це надзвичайно багато. Знаєш, є люди зовні міцні і сильні. А ти підійдеш, вдариш таку людину в обличчя – і вона навіть не спробує дати здачі. Тому що буде просто шокована. Дай по обличчю скінхеду або фанату – і він у відповідь тобі обличчя розіб’є або ножа в живіт тобі застромить. Змінюється менталітет – змінюється тоді, коли людина отримує хоча б перший раз в обличчя. І коли вона сама б’є когось.

Насправді, в тюрму, звичайно, сідають не всі ультраправі. Хто не сідає – з часом “дорослішає”, стає пристойною людиною, десь працює… Але водночас такі люди вже це пройшли. Вони вже ніколи не стануть “овочами”.

За що зараз сидить більшість з тих ув’язнених, яким я допомагаю? Це тяжкі тілесні та вбивства. По “чистій” 282 (російська стаття за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, – Ред.) менше – здебільшого це йде вкупі з іншими статтями. І все одно – в умовах 282 статті націоналістам неможливо легально висловлювати свої думки. Ти щось кажеш – і тебе звинувачують в екстремізмі. Партію забороняють.

Хоча більшості людей всі ці партії не потрібні, більшості навіть виборчі права не потрібні… Я вважаю, що людей потрібно розділити на громадян, негромадян і підданих. Тобто, якщо людина відслужила в армії, якщо довела свою потрібність державі, значимість і здатність робити щось корисне – така людина стає громадянином. Має виборчі права. Якщо людина цього не зробила – це просто підданий. Підданий просто ходить, жере на території країни. Але не має в жодному разі права голосувати, тому що він своїм життям демонструє, що його цікавить лише власне черево. Як більшість людей. Більшості людей же абсолютно не потрібні їхні виборчі права, ще раз повторю! Вони їх навіть не хочуть використовувати – на вибори їх заманюють. Їм на все наплювати.

… Знаєш, я коли вчився в школі у нас був у п’ятому класі такий предмет – “граждановедение”. І там ми писали твір на тему “Громадянин або обиватель”. Тобто, ким ви хочете бути – громадянином чи обивателем? Весь клас – всі! – написали, що хочуть бути громадянами. Написали, що хочуть боротися за цю країну. А я написав, що не бажаю боротися за майбутнє цієї сраної країни. Коли я був у п’ятому класі, все постійно змінювалося – то Радянський Союз, то СНД, то Росія, знаєш, взагалі не зрозуміло було нічого … І я написав, що не хочу боротися за майбутнє незрозуміло чого. Мене вчителі розкритикували.

У результаті половина моїх однокласників – наркомани зараз. Деякі від передозування подохли. Всі овочі, природно, всі до останнього. А хотіли ж бути громадянами! Але вони до цього не доклали жодних зусиль.

Якщо підходити до цього питання з точки зору серйозної політики, цілеспрямовано і без жартів, то нікого відпускати не варто. Взагалі ніяким територіям не варто давати ніякої незалежності. Не треба робити їх незалежними державами. Але водночас потрібно дозволити їм жити за своїми законами. Ось є Чечня: І все, у вас там республіка. Хочете жити по шаріату – живіть по шаріату. Хочете дупу витирати камінням – витирайте камінням, так? Забрати у них всю серйозну зброю – і нехай живуть, як у 15 столітті.

Навіщо Росії Чечня?.. Ми говоримо зараз про те, як державу будувати? Чи про те, як мені хочеться? Мені Чечня взагалі не потрібна… Я, може, насправді просто хочу всіх убити. Хочу, щоб на землі залишилося осіб так 1000, і 990 з них – дівчата гарні (сміється). І ще 10 моїх друзів. І все. Але ж я не можу вийти з політичною заявою про те, що я хочу всіх убити. Це не політична заява, а просто дитячі мрії.

Хоча, відверто кажучи, політикою я займатися не бажаю. Для цього потрібно бути занадто серйозним. І занадто багато ліцемірити, рибку фаршировану жерти з усіма цими …, підписувати різні договори, петиції, коаліції… Я не хочу цього. Мені огидно.

До того ж, жодну з існуючих партій я підтримати не можу – усі вони ходять до “Єдиної Росії”, узгоджують свої списки кандидатів у депутати. Створити свою партію? Це така відповідальність за людей…

Знаєш, я коли сидів, зустрічав багато скінхедів. На етапах, на пересилках. Вони казали мені: “О! Максе! Здоров! Тесак! Я чув, що тебе вбили! Я усі твої ролики дивився!” Хлопцеві 19 років, а йому 23 роки ув’язнення дали. Як я у в’язниці опинився – зрозуміло. А вони опинилися там тому, що надивилися моїх роликів…

… Знаєш, ми всі помремо. Всі-всі. І все, що ми робимо, пропаде. Не залишиться ані нас, ані пам’яті про нас. Всі наші шляхи ведуть в нікуди. Питання лише у тому, що у якогось шляху є серце. А в іншого шляху цього серця немає. І якщо ти займаєшся тим, що здається насамперед тобі самому потрібним – значить, ти робиш правильну справу. А якщо цього немає – відчуваєш, що час іде, і ти просто не потрібен.

Треба робити те, що саме ти, як ти відчуваєш, повинен робити.

Але при цьому необхідно розуміти, що марно взагалі все. Нічого не залишиться. Все неважливо.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться