Ігор Луценко: “Група підтримки в суді підозрюваного у викраденні та вбивстві неодноразово заявляла, що треба було нас добивати”

21 січня 2014 року невідомі викрали із Жовтневої лікарні Києва громадського активіста Ігоря Луценка разом із пораненим учасником Майдану Юрієм Вербицьким. Майже добу обох били та катували.

Потім покинули в лісі у різних місцях. Вербицький помер. Луценко зміг добратися до найближчих будинків і попросити про допомогу. Сім років потому ми з ним згадали ті події.

***

– Для мене 21 січня – другий день народження, – розказує Ігор Луценко. – Ця доба була найдовшою в житті. У результаті я отримав “бонусну” частину життя, до якої треба легше ставитися. У моїй частині це щаслива історія, тому що я залишився живий і майже здоровий. Деякі із моїх найближчих соратників пізніше загинули. Тому те, що сталося зі мною, називається: “Легко відбувся”.

виплатити тобі 19 тисяч євро. Це перемога?

– Це фіксація поразки слідства – за ці роки немає жодного вироку, хоча йдуть суди, і, сподіваюся, до вироків дійдуть. А перемога в цьому рішенні ЄСПЛ – це те, що чорним по білому прописано вину того режиму, котрий убивав і катував “майданівців”.

– Попереду ще роки і роки судових процесів і слідства, отож це частину моїх минулих та майбутніх витрат на адвокатів покриє. Шкода, що українці свого часу не створили фонд, щоб жертви репресій проти Майдану могли оплатити послуги юристів у цих усіх справах. Приміром, більшість сімей Небесної сотні не можуть собі дозволити такі тривалі та великі витрати. Тому я дивуюся, як взагалі там хоч інколи бувають якісь результати.

– (Перебиває. – О.М.) Взагалі майже уся група бійців була набрана у одному із клубів єдиноборств Білої Церкви. До речі, там займався Лємєнов із Реанімаційного пакету реформ. Ми з ним говорили на цю тему. Він згадав одного із учасників групи, яка мене викрадала. Був з ним у спарингу.

– Та що там може бути цікавого?! Це були прості хлопці із Білої Церкви, які таким чином заробляли гроші.

може вплинути на судовий процес той факт, що підозрювані родом із Білої Церкви? Можливі провокації, спроби зірвати засідання?

– Дійсно, для захисту це плюс. Тому що на засідання можуть приходити рідні та близькі, голосити та плакати. Усі ж люблять своїх, правильно? Це матиме такий психологічний вплив. Звичайно, для мене було б краще, щоб процес відбувався у Печерському суді Києва. Правда, за умови, якби там була нормальна колегія (посміхається. – О.М.).

– Мені здається, що там із суддями зараз все добре (тричі стукає по дерев’яному столу. – О.М.). Поки усе було нормально, тому що приймаються адекватні рішення.

– Я точно не знаю, скільки їх, тому що ситуація, на жаль, до кінця не досліджена. Відомо, що їх було до двадцяти чоловік. Це така група, яка розпорошилася по території Жовтневої лікарні. Таке враження, що там мала відбуватися якась битва, а не наш із пораненим Вербицьким приїзд. Оскільки я свого часу був прихильником Віктора Андрійовича Ющенка, то лишаюся не надто пунктуальною людиною (посміхається. – О.М.). Тому я запізнився на власне викрадення. Вони тоді уже “знялися з об’єкта”. Я бачив, як ідуть геть. Але й вони нас ідентифікували, тому повернулися й доробили свою справу. Тепер я зробив висновок: якщо запізнюєшся, то треба робити це більш серйозно (сміється. – О.М.).

– Безумовно. Мене ж “вели”. У мене є підозра: якщо було санкціоноване судом спостереження, то за нами міліцейські “нишпорки” спостерігали й на місці викрадення, ймовірно, була взаємодія між групами “тітушок” і міліціонерів.

Повертаючись до питання цих двох затриманих, я вважаю: те, що зараз відбувається в судах у моїй справі – це велике досягнення. Якщо дивитися, що по інших “майданівських” справах, то там надій на щось нове мало. А у мене раптом відбулася кадрова перестановка у групі слідчих, в оперативних органах – прийшли інші люди, які виявили тут нові можливості. До цього було опрацьовано 20 відсотків справи, вони зробили ще стільки ж. Це прекрасно. Молодці!

– Я туди “закладаю”, в основному, міліціонерів. Це група зовнішнього спостереження (які були на місці), ті, хто зливали мої телефонні розмови (віддзвонювалися “тітушкам” і розказували, куди я поїду). Я навіть не кажу про замовників. Це 20 останніх та найголовніших відсотків, до яких нам ще довго йти. Я взагалі не думаю, що ми до них доберемося у нинішніх історичних умовах. Тому що вони знаходяться у Росії, де уже й громадянство отримали. Їх ніхто віддавати не буде. Бо це ж політичне переслідування (всміхається. – О.М.).

– Ці люди взагалі “йдуть у відказ”. Наскільки я знаю, вони не співпрацюють зі слідством. Ці хлопці неговіркі, на судах не виступають. Хоча, в принципі, поки до цього процесуально не дійшло. Цікавіша ситуація із їхнім “колегою” Олександром Волковим (підозрюваний у організації викрадення Луценка та Вербицького та вбивстві останнього. – О.М.). У мене в суді була промова, в якій я наголошував на тому, що цій людині треба давати суворе покарання, тому що немає ніяких ознак каяття. Більше того, його група підтримки неодноразово висловлювалася про те, що треба було нас добивати…

– Щось середнє між бабусями з РПЦ та “тітушками”. Адекватних там – нуль! Вони нас ненавидять. Чому?! Я що, викрадав Волкова? Придумав усе, щоб його “закрити”? А, виявляється, що винні ми. Я не сумніваюся, що ця група схвалює усе те, що робилося із нами після викрадення.

ятаю, Волков на суді говорив, що хоче повернути своє чесне ім’я.

– Зрозуміло, що всі вони хочуть повернути своє майно та гуляти на волі. Більше того, мають час і натхнення для того, щоб складати вірші. Волков неодноразово читав свою “поезію”. Скажу чесно: я не готовий усе це слухати.

Коли три з половиною роки тому ми з тобою говорили про апеляцію по Волкову, ти сказав: Якби не мої друзі по парламенту, то не було б рішень ні першої, ні другої інстанцій. Бо в автоматичному режимі судова система не працює“. Зараз важче в судах через те, що ти та й більшість твоїх друзів уже не народні депутати?

– Слава Богу, дехто із друзів залишилися народними депутатами, як-то Альона Шкрум та й інші члени фракції “Батьківщина”.

– Зараз ні. Але, думаю, якщо ситуація буде критичною, то не проблема покликати когось із них.

Добре й те, що нинішня влада розуміє необхідність продовження правосуддя хоча б у тій частині, яка стосувалася насильницьких злочинів. Але у Верховній Раді з’явилися люди, які наближені до групи викрадачів, як-то Сергій Литвиненко (народний депутат із фракції “Слуга народу”. – О.М.). До речі, він уже встиг побувати у кількох скандалах. Репутація у нього, скажімо так, “хороша”. Я нагадаю, що в ніч викрадення Литвиненко понад 20 разів зідзвонювався з учасниками злочинної групи. Тобто ця людина була на постійному зв’язку із моїми викрадачами. Питання: що ж вони там обговорювали? Мені цікаво, щоб його про це запитали.

– Я з ним ніколи не пересікався. Навіть погано знаю, який він – лише по фотографіях. Але мені зрозуміло: цілком можливо, що в ту ніч він міг бути на місці. Що він міг там робити?! Курив поряд чи що?! От уяви собі, які електоральні кульбіти видає нам тепер Україна – до Верховної Ради обрали друга моїх викрадачів! Отака цікава ситуація.

Ти говорив, що Литвиненко – це людина Олексія Чеботарьова, який, за даними слідства, був організатором викрадення. Він наче теж у Росії.

– Я з ним за цей час тричі спілкувався телефоном. Я його переконував: якщо впевнено стверджує, що його друг дитинства Волков ніяким чином не причетний до цієї ситуації, то нехай дасть офіційні показання про це дистанційно. Уже четвертий рік він не хоче цього робити.

– У 2017 році, коли затримали Волкова, Чеботарьов сам на мене вийшов. Я говорив про те, що є можливість давати свідчення у консульстві. Прокуратура була на це готова. Але ні. Щось йому заважало.

– Була дуже складна відповідь. Зрештою влітку 2020 року я вирішив сам йому подзвонити. Можливо, передумав? Запитував, чому не хоче. Була довга розмова про все – любов, Бога, життя. Але ніякої конкретики.

Так само я спілкувався ще з одним учасником подій – засновником телеканалу “112” Зубрицьким, який зараз серед ідеологів ОПЗЖ. За версією прокуратури, він причетний до нашого викрадення. Він стверджує, що його абсолютно випадково “доєднали” до цієї справи. Хоча між ними із Чеботарьовим були телефонні розмови у великій кількості. Петро Олексійович шантажував Зубрицького моєю справою – так у нього “віджимали” “112-й” (який потім якось опинився у Медведчука). Зубрицький сам робив про це публікації. Я також звертав увагу на цю ситуацію. Йому говорив: “Розкажіть правду, дайте офіційні свідчення”. Але ніхто із них не йде на співробітництво із українськими правоохоронними органами. Не знаю, чому. Можливо, тому що щось є у них “за душею”.

– Звісно, намагаються гальмувати – захист для цього робить усе можливе. Наприклад, по Волкову затягують, тому що за законом Савченко йому зараз іде рік за два. Вони розуміють, що буде обвинувальний вирок, то діють так, щоб менше відсидів.

Але головне – це Кримінально-процесуальний Кодекс. Він у нас прописаний таким чином, що у адвокатів є чимало можливостей захищати людину, що б вона не накоїла. Під час парламентських слухань на цю тему я багато говорю, що потрібно сісти й урочисто усією Україною переписати КПК. Бо нинішній готував Андрій Портнов. По-перше, там усе безграмотне. По-друге, закладені певні “дірки”, щоб адвокати могли заробляти та “відмазувати” усіх негідників. По-третє, інтереси потерпілих у ньому захищені найменше.

У Бориспільському суді по справі Волкова дійшли до стадії дебатів. Бачиш тут уже фініш?

– Більш-менш. Зараз суддя по справі захворів, то дебати перенесли десь на два тижні. Я дуже розраховую на те, що ще декілька засідань (близько місяця-двох), і суд піде до нарадчої кімнати та винесення рішення. В принципі, там і так усе зрозуміло.

Я повторюся: у мене ще відносно успішна справа. От по “беркутах”: дійшли майже до кінця, але тут приходить Зеленський та віддає їх в Росію. Чорт з ним, віддавайте, але перед тим винесіть вирок! Але робляться отакі речі, які в інтересах сил реваншу.

– Не знаю. По-перше, треба розумітися на тих процесах. По-друге, у нього ж є купа радників, які розказують, що робити. Взагалі у людини мусить бути морально-етичний “нюх”. У Зеленського він відсутній. Він же додумався припертися на пресконференцію по вбивству Шеремета, чого людині на такій посаді робити не можна було! Відсутність досвіду можна заміняти моральними відчуттями. Але не в цьому випадку. Тому у нас і ситуація із обміном заручників жахлива. Усе заблоковано через те, що Зеленський дає можливість негідникам заробляти на цьому.

– Керівника Центру спецоперацій із боротьби з тероризмом СБУ Кузнєцова. Він разом із Єрмаком займається переговорами по обміну заручниками. Насправді, просто у них бізнес зараз такий.

Наведу приклад: “ДНР” готова обміняти дуже хвору людину. У Тристоронній контактній групі, куди входить Кузнєцов, потрібно, щоб наша сторона офіційну запитала іншу, чи є у вас такий-то? Вони цього не роблять! Свідомо! Бо їм не треба зайві одиниці обміну. Мають своїх. У той час, до них приходять правозахисники, просять направити звернення. Вони відказують, що та сторона не підтвердила. Звичайно ні, звернення ж не було!

Насправді там ніколи не було єдиної непроломної системи, яку б не можна було “розхитати”, щоб нам когось із полонених віддали (в обмін на пачку грошей, наприклад). Проблема в тому, що Порошенко поставив це питання у політичну підгрупу ТКГ. Там обговорюють, а що буде із виборами? І відповідь така: “Ах, не хотите проводить выборы на наших условиях, тогда мы не отдадим вам пленных”. Тобто нас тупо шантажують заручниками! Треба було це питання вивести кудись у Швейцарію, де в Штаб-квартирі Червоного Хреста сидять священники та моляться, щоб тих людей обміняли. Це був би мирний та плюсовий для усіх процес. Але ж ні! От прийшов Зеленський, нічого тут не розуміє, а йому сказали: Ми тобі зараз тут позвільняємо. Показово віддали Олега Сенцова. Це був такий “путінський” аванс Зеленському. А далі зупинилися. А тут має бути системний підхід. Однак влада цього навіть не хоче розуміти. Я чому про це багато говорю? Тому що допомагав тим українцям, які сидить у в’язницях так званих “ДНР” і “ЛНР” – через посередників передавав, що їм потрібно, наприклад, із ліків. Серед ув’язнених є ті, хто діяв за вказівками СБУ, а їх просто кинули напризволяще. А люди страждають. Особливо ті, хто хворі й балансують на межі інвалідності чи то й смерті. Чому у нашої влади така хамська позиція щодо них, мені незрозуміло.

Ти віриш у те, що усі винні колись будуть покарані?

– Частина винних уже покарана: дехто із них фактично уже сидить (хоч і в СІЗО, але все ж таки), деякі знаходяться у вигнанні й, можливо, уже ніколи не повернуться на Батьківщину. Але повного покарання за нинішніх історичних умов (цілісності й миру в Росії) не буде.

– Тоді будемо працювати. В інтересах того державного утворення, яке буде називатися Росією чи ще якось, ми з ними зможемо домовитися: вони видають наших злочинців, ми – їхніх. Це нормальна взаємовигідна співпраця.

– Хотілося б Віктора Федоровича. Він “коштує” усіх інших втікачів (посміхається. – О.М.). Була б показова історична перемога. Це, можна сказати, така мрія. Але перемагає той, хто мріє.

– Це дуже велика та значна історія, про яку можна довго говорити. Загалом політика попередньої “постмайданівської” влади була така: усе, що вкрадено, ми прощаємо (ви з нами тільки поділіться), а от за насильство будете відповідати. Це уже переполовинило фабулу обвинувачення і одразу вивело з-під удару найбільших “гравців” (тих, хто фінансував Антимайдан та був найбільшим бенефіціаром режиму Януковича). Далі ще половинили те, що залишилося, внаслідок чого по частині міліціонерів було прийнято рішення: а давайте їх відпустимо! В принципі, практично усі працівників правоохоронних органів (які були задіяні у злочинах) не чіпали, окрім невеликої групи нещасних “беркутівців”. Садовника (колишній командир “Беркута”. – О.М.) взагалі випустили оперативним чином. Це ще за Порошенка було. Потім прийшов Зеленський і вирішив обміняти й тих, що лишилися. Зараз яка перспектива? Посадити декількох “тітушок”. А далі ще цікавіше – в Україні вмикається російська пропагандистська машина на трьох каналах Медведчука, де розказують: Насправді на Майдані вбивали правоохоронців. Тому Портнов уже репетує, що треба Парасюка посадити. Виявляється, це Володя “вбив” Януковича. Отакий відбувся поворот на 180 градусів. Причому за участі Петра Олексійовича Порошенка. А от при Махніцькому (в.о. генпрокурора з лютого по червень 2014 року. – О.М.) система нормально працювала. Тоді в Генпрокуратурі були досвідчені люди, як-то Баганець та Голомша (заступники генпрокурора. – О.М.). Махніцький їм не заважав нормально розслідувати справи. А от влітку 2014 року почався “ментівський” реванш, як-то прокуратуру брали в оточення озброєні “беркути” та інші ситуації. Після того усе “забуксувало”.

– До масштабування цих злочинів на більше поле. Зараз, насправді, в цих судових процесах відбувається боротьба за історичну правду та наше майбутнє. Через деякі телеканали намагаються переконати, що можна було робити так, як чинив “Беркут”. Приблизно така нині фабула: коли збирається Майдан, це означає, що будуть вбивати правоохоронців, тому вони мають навипередки знищувати мітингувальників. Причому це розказують не тільки українцям, але й білорусам, й росіянам, тому вони бояться “майданити”. Пропагандистська машина працює на те, щоб народ у разі невдоволення поведінкою влади просто мав страх чинити спротив. Я так розумію, усіх наших керівників це влаштовує.

Ти був співзасновником організації “Збережи старий Київ”, боровся із незаконними забудовами. Їх менше не стало, натомість тепер ти – радник мера Віталія Кличка. Чому така зміна статусу?

– Для того, щоб завершити декілька своїх антизабудовних проєктів, у мене була така особиста “шкурна” мотивація піти на посаду радника мера Києва на громадських засадах. У мене є бажання хоча б Гостиний двір довести до пуття. І тут ми з мером є однодумцями. Наскільки я спостерігав за політиками, якась причетність до будівельних скандалів є небажаною. І Кличко тут не виключення. Він намагається в таких ситуаціях демонстративно займати бік громади. Єдине, що Київська міська рада інколи займає іншу позицію.

– Я б так сказав: деякі люди з Київської міської ради не є лобістами забудовників. Це невеличка група. В принципі, на Київраду уже можна вішати вивіску: “Рада забудовників міста Києва” (всміхається. – О.М.).

– Тому що зараз це “царство” Зеленського – державне майно. Питання в тому, що держава його й далі свідомо руйнує. Його треба перевести у київську комунальну власність. За що я стільки бігаю й прошу – спочатку у Гройсмана, потім у Гончарука. Зі Шмигалем я особисто не знайомий, але він в курсі цієї ситуації. Отак вони нехлюйськи ставляться до держмайна.

– Гройсман щоразу все менше знав про Гостиний двір. Спочатку казав: “Так-так, я в курсі, зараз все зробимо”. Потім трохи забував. І зрештою вже нічого про нього не пам’ятав.

Гончарук думав-думав, що зробити, а потім перестав бути прем’єр-міністром. Просто люди отак зволікають.

– Безумовно! Думаю, що забудовник Кравець (екскерівник Держуправління справами президента Віктора Януковича. – О.М.) просто заплатив та продовжує це робити. У Гостиному дворі сидять його охоронці попри те, що це – державне майно. Відбулося рейдерське захоплення держвласності. А Кабінет Міністрів це влаштовує! Міністерство юстиції каже: Не можна там нікого чіпати! Тому я вважаю, що Кравець платить Мінюсту та апарату Кабміну. Він прекрасно знає “виходи” на них – там з десяток років сидять ті ж люди, що й раніше. Вони у нього “на ставці”. Тому весь процес по Гостиному двору блокується на рівні середньої ланки. А керівники у нас традиційно – безвольні тюхтії та жадібні потвори. Тому це питання не вирішують.

– Мер з цього приводу особисто зустрічався із Зеленським. В принципі, в частині Гостиного двору він поводить себе, на мій погляд, взірцево. З його подачі Київська міська рада тричі зверталася до Кабінету Міністрів: Віддайте нам в комунальне майно. Щоразу ці негідники-чиновники Гройсмана, потім Гончарука, тепер Шмигаля “тягнуть резину” та “в’ють мотузки” із нас, киян.

Чи не здається тобі, що Кличко інколи вступає у зговір із так званою “будівельною мафією”? Наприклад, усім відомо, що він приятелював із скандальним забудовником Максимом Микитасем. Журналісти проводили розслідування про те, що фірма, яку пов’язують із ним, 2017 року у непрозорий спосіб виграла тендер на ремонт Шулявського мосту на 600 мільйонів гривень. За минулий час сума зросла майже вдвічі. Для збігу обставин якось дивно, чи не так?

– Моя діяльність як радника мера була в активній фазі в період до того, як почався карантин. У той час я цікавився й цим питанням. Мені так пояснили ситуацію (і вона виглядає правдоподібно): у нас не так багато фірм в цьому бізнесі. Ймовірність виграти в тендері у якогось Микитася чи Столара (київський забудовник і народний депутат. – О.М.) ледь не сто відсотків. Я так розумію, що в нашому непрозорому бізнес-середовищі великим іноземним гравцям, на жаль, нецікаві окремі проєкти.

Взагалі в Україні практично весь великий бізнес аморальний. І справи тут ведуться у відповідний спосіб. Тому кожному є, що пред’явити. Усі там між собою пов’язані. Це все й називається Системою (з великої літери). Через те, якби не виграв цей “Микитась”, то був би інший такий. У будь-якому кошторисі такого забудовника закладені витрати на лобізм. Якщо конкретно по прикладу, який ти навела, то з того моменту, як почалася історія із Шулявським мостом, хто тільки із правоохоронців туди не заходив! СБУ, ДБР, НАБУ. Усі мали величезні томи по цій справі. Що я – маленький активіст буду тут робити?! Я краще буду займатися Гостиним двором.

– Якби мер спитав у мене поради, я б сказав: не треба ні з ким проводити неофіційні зустрічі. Окрім Артура Палатного (колишній нардеп від УДАРу. – О.М.), бо це – друг дитинства (посміхається. – О.М.). Потрібно розуміти: є етика поведінки публічної людини. Тому не може літати чиїмось приватним літаком. Тим більше, у Віталія Володимировича, ніби, після спортивної кар’єри залишилися певні кошти, яких може вистачити на певний обсяг благополуччя. Треба інвестувати у свій етично коректний імідж держслужбовця. Особисто я вважаю помилкою такі перельоти. Але так уже сталося. Що ж поробиш?! Назад ситуацію не повернеш.

– Тим більше! Це заборонено законом. Знаєш, що я тобі скажу: будь-який мер через деякий час вважає місто своїм. Це одночасно і добре, і погано. От Олександр Олександрович Омельченко до сих пір, як привид, блукає Київською міською радою (сміється. – О.М.). Я сам його бачив, тому можу це підтвердити. Видно, що у нього є якийсь фантомний біль. Так сам вважає Київ своїм і Віталій Володимирович Кличко. Він ображається, коли тут роблять щось погане. Але треба розуміти, що це – місто киян, а не мера. Тому потрібно демонструвати повагу до цього “права власності”. Хоча, справді, інколи здається: от кияни не можуть навіть свій двір захистити, а я можу усе місто. Тоді тут виникає психологічна спокуса вважати, що усі двори – твої, тому ти ходиш і захищаєш їх.

ятаємо, які заяви робив колишній керівник Офісу президента Андрій Богдан влітку 2019 року. Мовляв, Кличко йому зізнався у тому, що не контролює Київраду, бо там є два-три “смотрящих”. Ряд експертів стверджують, що за спиною мера досі відбуваються корупційні змови. Що із цього правда?

– Такі корупційні змови, безумовно, відбуваються. Правда, зараз звідси кудись поділися Столар та Кононенко (екс-нардеп, друг Петра Порошенка. – О.М.), про яких ще не так давно ми дуже часто чули. Останній от в Австрії займається тенісом. Я, до речі теж – тренуюся грати у настільний теніс. У мене є така маленька спортивна мрія виграти у Кононенка (посміхається. – О.М.). Наскільки я знаю, його тренували наші найкращі спортсмени. Хоча грає він погано (посміхається. – О.М.). Бо не надто талановита людина, окрім уміння дружити із Петром Олексійовичем. Так от, справді, за часів перебування їх на посадах Київ був поділений між центральною владою та місцевими. Така система працювала із часів пізнього Черновецького. Я думаю, Порошенко гарно спрацював, коли завів велику кількість своїх людей у київські схеми. Навіть такий потужний мер, як Кличко, який бере більше 50 відсотків на виборах у першому турі, якщо хоче нормально функціонувати, змушений співпрацювати із центральною владою. Зеленський з ним певний час конфліктував. Але, думаю, зараз президент розуміє: співробітництво ж є взаємовигідним. Хоч “дань” потрібно платити. Яким чином? Можна політикою та посадами. Тому Київ також змушений домовлятися. Наприклад, щоб отримати той же Гостиний двір, треба “тричі вклонитися, двічі поцілувати”…

– І змушені продовжувати. Так це лише одне питання, яке вигідне усім! У тому числі центральній владі, яка зможе позбутися цього “головного болю”. Я уже не кажу про більш складні речі, як то податок на доходи фізичних осіб. Тобто по великій кількості питань за відсутності співробітництва йде конфлікт. Тому інколи кажуть: Давайте хоч якось дружити. Петро Олексійович був більш жорсткішим за нинішню владу в плані своїх амбіцій по контролю за Києвом. Зараз простіше.

– Новий склад Київради тільки більш-менш почав працювати. Поки є видимість співпраці та взаєморозуміння. А далі – побачимо.

: Катерина Лащикова, для “Цензор.НЕТ”

Источник: censor.net
Вам также может понравиться