Комбриг 58-ї ОМБр Дмитро Кащенко: Коли я перекрив КПВВ, щоб не ганяли контрабанду, мені не дзвонив тільки лінивий депутат ВР. Деякі погрожували, що посадять

Цими днями 58-ма окрема мотопіхотна бригада ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського повертається у ППД з восьмимісячної ротації. З жовтня минулого року і до травня поточного військовослужбовці підрозділу утримували ділянку фронту на горлівському напрямку.

Спеціально для Цензор.НЕТ командир бригади полковник Дмитро Кащенко розповів про ситуацію на лінії розмежування під час “повної бойової готовності”, яку оголосили в ОРДЛО, про контрабанду через КПВВ, яка ще досі існує, а також про житлові умови, в які повертається бригада.

Виділити час на інтерв’ю під час згортання підрозділу комбригу Дмитру Кащенку було непросто, проте каже, що “намагається бути ефективним у штабі так само, як колись на полі бою”. Річ у тому, що Кащенко брав участь у боях за Донецький аеропорт та Піски, має два ордени Богдана Хмельницького та багато інших нагород. У минулому – командир танкового батальйону 93 ОМБр, потім був заступником командира 17-ї окремої танкової бригади. А в жовтні 2019 року командира представили 58-й бригаді напередодні виходу в зону проведення ООС.

Як ви пережили карантин? Чи були у вас у підрозділі хворі на коронавірус? Які заходи з недопущення поширення COVID-19 ви проводили?

-Мабуть, все-таки ізолюватися краще було тут, в ООС, тому що особовий склад тут нікуди не ходить, окрім магазину, і то по одному-двоє. Відпустки призупинилися, і це єдине, що гнітило особовий склад. А всі, хто вже перебував у відпустках, залишилися вдома, я їх не повертав сюди. Тим більше, що на носі була ротація, який сенс ризикувати? Ізоляція вийшла доволі непогана. Також ми були забезпечені масками, антисептиками. Декілька тисяч масок дали Збройні Сили, декілька тисяч – волонтери, знайомі, друзі. Дуже вагомий внесок зробив волонтер Сергій Такмазов, він багато і пов’язкок підігнав, і антисептиків: буквально, каністрами по 150-200 літрів привозив. Волонтери дуже допомагали, навіть вдалося створити запас.

-У Часовому Ярі на базі шпиталю були виділені спеціальні палати, у разі захворювання везли б туди. Підрозділу, який би контактував з цією особою, зробили б тести на коронавірус – у них певний запас тестів є. Плюс приїжджали хлопці з фонду “Повернись живим”, вони безкоштовно проводили тести керівному складу – мені, моїм заступникам і командирам батальйонів, – хто найбільше контактує з особовим складом і з цивільними особами у місті.

-Як співав Висоцький в одній пісні: “Страшно, аж жуть”. Переважно, це були понти, вибачте за жаргон. Але у будь-якому разі нам треба було реагувати на ці заяви: десь посилили пильність, десь тренування у резерві провели для себе, поїхали перевірили зайвий раз артилерію, усі підрозділи в тилу. Ми перебували у повній бойовій готовності десь днів п’ять, але потім все стабілізувалося. Сказати, що щось було відчутно, то ні – такого не було.

 Яка ситуація була на вашій ділянці фронту? Чи спостерігали ви переміщення позицій НЗФ?

-Про Петровське я чув, але деталей не знаю. На моєму напрямку вони постійно копають і копають. У нас солдат і копає, і охороняє, і воду, їжу, боєкомплект носить. А у них так: вояки воюють, а маргінальні елементи копають. У них там без варіантів, тому накопано сильно. Плюс проводять уночі підривні роботи.

-Так, я знаю про ці навчання. Ми моніторимо таку інформацію, збираємо і аналізуємо. Перекладаючи це на українську армію, можу сказати, що заняття з особистим складом необхідні. Періодично потрібно збирати людей і нагадувати їм, що війна не закінчилася, ми ще воюємо. По-друге, мені здається, що це – гра м’язами, себто погляньте, ми це робимо, бійтеся. Наскільки це правдоподібно, я не можу сказати. Якщо я візьму зараз автомат і піду зганяти народ на місцеві збори, то шансів у них не піти дуже мало. Тим більше що за відсутності влади там їм за це нічого не буде.

Знову ж таки, цю інформацію треба перевірити – наскільки якісно проводилися заняття, яка мета була тощо. Ну що я можу сказати: правильним шляхом ідете, хлопці. Супостата теж не можна недооцінювати. А з іншого боку, навіть якщо ти не алкоголік, нормальний спортивний вмотивований хлопець типу “Росія – forever”, одна справа взяти в руки автомат і побігати-постріляти на полігоні, поспати в наметі, а інша – піти воювати. Якщо вони провели ці збори, ще не факт, що вони підуть воювати, тому що їх кинули раз, кинуть другий і третій. Я не думаю, що там так багато дурнів.

-Напроти мене стояла третя мотострілецька бригада 1 АК РФ.

– Раніше стріляли більше тяжким. За цю ротацію по мені лише двічі чи тричі стріляли 122-м калібром, десь близько до 50 снарядів залетіло в загальній кількості, і десь до десяти разів 120-м калібром – десь до сотні снарядів було. Все останнє – це накрутки 82мм мін на гранатомет, також працював по нас крупнокаліберний гранатомет. Зазначу, що у них дуже добре працює РЕБ. Останні два місяці було дуже тяжко літати, вони мене бачили і збивали.

Скільки було втрат у бригади за цю ротацію?

– П’ятеро загиблих, з них двоє – небойові. Один поїхав у відпустку додому, він з кимось випивав, його пограбували і вбили. Інший – прапорщик, серце схопило і він помер за сніданком. Щодо бойових, то було два підриви і один снайпер. Снайпер спрацював дуже влучно, тому що куля пройшла крізь мішок з піском, влучила прямо під око бійцю. Стріляв чимось крупним, бо коли ми розірвали мішок, знайшли залишки від оболонки, а сама куля була десь із мій мізинець.

А два бійці, два моїх сапери підірвалися на розтяжках. Просто у нас є місце, де відстань до противника до 50-60 метрів, і найменший рух праворуч-ліворуч, все – ти двохсотий. Сапер Хоба підірвався першим, а він з вересня 2014 року в строю. Потім Гринь – спрацював снайпер, і Черненко теж підірвався на розтяжці.

У мене є інформація, що в районі КПВВ Майорськ і Зайцеве досі возять контрабанду. Два незалежних один від одного джерела мені це підтвердили. Зокрема, за їхніми словами, зараз здебільшого везуть алкоголь та цигарки. Чи знаєте ви про цю ситуацію і чи намагалися на неї вплинути?

-Цією ситуацією я зацікавився, коли президент висловив претензії тодішньому Начальнику Генштабу Хомчаку через те, що військові нібито возять контрабанду через Майорськ. Хомчак викликав мене на зв’язок і запитав, чи я щось знаю про це, тому що командир мого 13 батальйону нібито бере участь у контрабанді.

Частина КПВВ “Майорськ” проходить через ці оглядові групи, а для місцевих там зроблений шлагбаум позаду. Через цей шлагбаум їздять і військові, і місцеві на Горлівку без усілякого огляду. Коли мені Хомчак сказав, що мій комбат займається контрабандою, я дав команду і туди поставили БРДМ (броньована розвідувально-дозорна машина, – Ред.), цей шлагбаум просто перекрили “бардаком”. З командувачем ООС Кравченком була розмова, він погодив, щоб БРДМ стояла. Якщо їде моя військова машина, “бардак” від’їхав, машина проїхала, він став назад. І місцевим я сказав: “Усім – через КПВВ”. Мені тоді не дзвонив мабуть тільки ледачий депутат Верховної Ради. Деякі дзвонили і просили: “Чувак, не страждай хернею, ви ж не відповідаєте за КПВВ, там є прикордонники”, мені навіть намагалися погрожувати, типу “дивись, бо ми тебе посадимо”. Це тривало днів чотири, а потім прийшло бойове розпорядження, щоб я повернув усе це прикордонникам.

Як мені сказали, тема там росте від прикордонників, тому що я до КПВВ не маю жодного відношення. Я не сліпий, я бачу ці буси, які заходять і виходять, про це я доповідав і Кравченку, і генералу Хомчаку. Прикордонники там стоять до визначеної години, потім все це закривається на ніч, натягуються дроти, стеляться колючки для проколу шин, шлагбаум, і прикордонники йдуть з ключами. Потім заходять ЗСУ, там стоять тільки солдати з кулеметами. Якби командир батальйону возив контрабанду, людей 6-7 повинно було бути в темі. По-перше, десь хтось та й проговориться, по-друге, якщо солдат буде отримувати зайві гроші, інші солдати це помітять. Нічого такого не було. А от у погранців на цьому шлагбаумі стояли одні й ті ж солдатики. Думаю, що там була команда, що ось цього, цього і цього – пропускати.

Плюс є один місцевий, якого мій командир взводу снайперів Сергій Варакін десь тричі вже здавав поліції. Всі знають, що він возить контрабанду на своїй клятій “Ниві”. І ось він приїжджав буквально тижні три тому (інтерв’ю було записане 7 червня. – Ред.), ходив у районі залізничного вокзалу в районі житлових будинків, у мене там стояла рота вогневої підтримки. От Сергій каже йому: “- Що ти тут робиш?” А він йому відповідає: “Чуєш, іди гуляй. У мене покровителі нормальні, високі, все одно мені нічого не буде”.

І його вже декілька разів брали. Він намагається проїхати цю лінію розмежування то там, то там. Беруть, здають поліції, СБУ, прокуратурі, не знаю. Проходить декілька днів, і він знову за своє. У тій “Ниві” лише два передні сидіння стоять, інше все викинуто, вона повністю гола і готова на завантаження.

Тому дуже неприємно, коли звинувачують Збройні сили. Плюс був інцидент із депутаткою ВР Королевською (фракція ОПЗЖ, – Ред.) на КПВВ “Майорськ”. Там стоять два шлагбауми: один прикордонників, і ще один – наш. І ключ від нашого шлагбаума у днювального, який відкриває ворота під час заїзду на КСП батальйону тільки з дозволу командира. Приїхала Королевська і захотіла заїхати саме через цей шлагбаум, але їй ввічливо відмовили. Там далі ряд будинків, де живуть місцеві, і військово-цивільна адміністрація. І вона хотіла туди потрапити, щоб зібрати людей. А якраз ввели режим “червоний”, у мене повноваження були необмежені, є наказ. Тому я розпорядився: “Нікого нікуди не пускати”. І її не пустили, вона намагалася жалітися, махала перед черговими депутатською ксивою, аж командувач подзвонив і запитав, що у нас відбувається. Я відповів, що якщо хоче агітувати місцевих там, то нехай їде через КПВВ офіційно, або нехай місцеві йдуть до неї сюди. Погрожувала нам, що усіх нас познімає з посад.

Але контрабанду зазвичай возять вночі. І не через КПВВ, а поза його межами. І саме ЗСУ стоять вночі.

-Так, є такий дуже неприємний момент. Навіть старші начальники СБУшні намагалися провести нібито затримання. Тому що пройшла інформація, що буде йти контрабанда через 13-й батальйон. Тому вони надіслали своїх людей на усі точки, на КСП батальйону, на роту вогневої підтримки, людей 100 приїхало. Але нікого не виявили. Вони вибачилися і сказали, що це було тренування.

Я хочу сказати, що за комбата я поручився. Не міг він цього провертати. Там є залізничне депо. Як тільки ми приїхали, комбат пофотографував усе як воно є. І зараз хлопці приймають, роблять фотографії повторно, щоб порівняти. Щоб потім не було претензій. Якщо хтось і приїдждав вивозити звідти.

– Солярки мені наллють стільки, скільки я попрошу. Звісно, там є ліміт. На бойову підготовку, на повсякденну діяльність і на бойову роботу. На бойову підготовку, я не скажу, що її там дуже багато, але щось дають. Іноді доводиться брати з повсякденної. Бувають такі моменти, але не часто. Але якщо мені не вистачає, я дзвоню командувачу. Чесно, проблем жодного разу не виникало. Так само з боєприпасами. Насиплють стільки, скільки скажу.

Facebook, що харчування за каталогом згортають?

– Я перейшов на каталог з березня. Перші два тижні було тяжко, але це через моє недопрацювання, мого начпрода, і тиловика. Тому що ми погналися за красивою картинкою, замовили оливки, сири. Але коли нас сидить четверо за столом і стоїть піала з салатом з пів головки капусти, з десяток оливок, тоді так, ми цей салат поділимо на чотирьох, а якщо ми сидимо десь на еспешці (СП – спостережний пункт), ну що ми будемо робити з тими десятьма оливками? Коли ми почали ділити той чорнослив, курагу, оливки, оці дрібниці, почалися пости у фейсбуці, що м’яса мало даємо. Я на каталог ніколи не переходив, досвіду немає, тому ми проїхалися по підрозділах, поговорили з солдатами і вияснили, що їм потрібно. Картопля, каша, м’ясо – нема питань.

У Конотопі у квітні минулого року були здані дві з чотирьох казарм, з іншими були проблеми через розкрадання у 4 млн грн. Що наразі з цим?

– По 15-му (смт. Стецьківка) і 16-му батальйонах (м. Глухів) все готово, їм є де розселитися. Навіть якщо ми не будемо розпускати місцевих, вони повністю вміщуються у ці казарми. А от біда у мене з 13-м батальйоном у м. Шостка і трохи – з Конотопом, там об’єкти недобудовані, не здані прибудинкові території. Сама коробка стоїть, меблі, – все є, а стоянок, лав, клумб, під’їздів, підходів нема. Воно там все стоїть мертвим вантажем. Якщо я частину людей розселю у казарми, а частина розійдеться по своїх будинках, то десь людей 50-70 нема де розмістити все одно.

Командувач знає про це, він порушував питання вище, на рівні Міноборони обіцяють вирішити у найближчі терміни. Але я розумію прекрасно, що це ж не тільки у мене містечко стоїть. Є багато військових частин, де умови ще гірші, ніж у мене.

-Говоритиму з командувачем, якщо дозволять виїзд людей за межі гарнізону, я відправлю людей на самоізоляцію і проблем не буде. Я просто ще ні з ким не знайомий у місті. Мене представили бригаді 4 жовтня вранці, а ввечері я вже почав завантажуватися на вихід в ООС. Там 8 містечок, 4 основних, і між ними відстань по 130-150 км. Тоді за три дні я поспіхом їх об’їздив, познайомився з головою міської адміністрації і поїхав. Тому не можу сказати, хто нам і як допомагає, і чи допомагає. Зараз ми вийдемо і я заново поїду знайомитися з адміністрацією, будемо розмовляти предметно. Зможуть допомогти – добре, не зможуть – впораємося самі.

-Нічого по судах теж сказати поки не можу. Зараз єдине питання, що стоїть, це добитися, щоб ці казарми без прибудинкової території, здали мені зараз, щоб хоч розселити людей. А там потім добудовувати вже, чи штрафувати цих будівельників. Великі начальники є – нехай розбираються.

-Так, жити там можна, але машину поставити немає де. Асфальту немає.

-Так, за цю ротацію був один, у 2019 році. Там сто відсотків, що він пішов сам. Прізвище не скажу, не пам’ятаю, але нібито його було звати Женя. У Ленінському навіть дорога його іменем названа – дорога імені Жені. Чому я кажу, що пішов добровільно, бо коли ми підняли квадрік, було видно його слід, він ішов прямо, а до нього з двох боків теж підходять два сліди. Там не було ніякого сліду боротьби чи метушні. Просто підійшли, розвернулся і пішли назад вже три людини. Декілька місяців тому на мене вийшла одна жінка і сказала, що десь вона з цим бійцем спілкувалася, і він нібито передавав бригаді привіт, типу чи пам’ятають про нього. Я ніяк не відреагував. Нам не відомі причини, чому він пішов. Може, здаватися, може під алкоголем був чи ще чимось.

Я не переймаюсь за свою репутацію, мене хвилює репутація Збройних сил загалом. Тому що через один якийсь випадок, через одного ідіота, судять усі Збройні сили.

МИ НАМАГАЄМОСЯ ЇЇ ОБІЙТИ

ю ви сказали, що бюрократія – це найскладніше на війні. Чи створюєте ви як командир бригади бюрократичну тяганину своїм підлеглим і чи правда, що паперова армія знову повертається?

-Це залежить від самих командирів на місцях. Я нараду проводив перед виходом, до цього я проводив підбиття підсумків у кінці 2019 року. Як казав колись генерал Забродський, учіться працювати на засобах зв’язку. Навіщо мені ці наради, якщо щоранку шикується управління бригади, ми опрацьовуємо якісь питання, оголошення. Далі я, як правило, їжджу по батальйонах, навіть якщо я не встигну заїхати у всі три, то в один сто відсотків до комбата заїду. Десь раз чи двічі на тиждень у мене виходить заїхати до командира роти. Я приїжджаю з питанням “чим я можу тобі допомогти, що тобі потрібно, щоб ти виконував задачу”. Я не хочу розповідати комроти, як йому воювати, мені тут з кабінету не видно, йому там видніше. Якщо мені щось треба терміново від комбатів, я їм скинув у групу, вони відплюсували. Я не бачу сенсу в бюрократії.

-Ні, це маячня. У Збройних силах кожен місяць починається з 25-го числа. Щомісяця до певного числа, нібито до 17-го, у мене тиловик подає звіт про використане паливо і вказує, скільки йому потрібно на наступний місяць. Далі подають ці заявки на ОТУ, ОТУ на ООС, далі йде розподіл палива. І я ще жодного разу не стикнувся з ним, щоб мені його не дали. В кінці місяця ми отримуємо паливо і розвозимо по батальйонах.

Так само мені командири батальйонів пишуть заявки, іноді через діловодство приносять в папку на підпис, іноді висилають мені заявки у месенджер, а я відразу переадресовую їх начальнику ПММ (пально-мастильних матеріалів. – Ред). Тому у мене не виникає таких проблем, як заявка на заявку.

Далі. Якщо потрібні якісь запчастини. Варіантів роботи є два. Ми написали заявку, кинули її старшому начальнику і сидимо собою пишаємося. Наприклад, у нас ламається двигун на танку. Він же зламався не просто так – його хтось зламав. Не завжди солдат винен, для цього треба розбиратися. Але якщо ми будемо розбиратися, ми самі для себе побудуємо таку бюрократичну машину. Ми проводимо службове розслідування, але поки воно триває, зампотех уже дзвонить начальнику ЦБТУ (Центральне бронетанкове управління. – Ред.) і просить, щоб видали запчастини, а розслідування ми привеземо. Питань нема, нам пишуть наряд і ми їдемо отримуємо двигун. Солдату ми кажемо, що дамо йому двигун, але оскільки він винен у його поломці, треба, щоб він заплатив штраф у 600-700 грн. Але у подальшому ми повернемо ці гроші і виплатимо їх премією з наступної зарплати. Згоден? Згоден. Я ще не бачив солдата, який відмовився. Яка йому різниця. А двигун у нього вже стоятиме. Ми беремо це розслідування, беремо заявку, йдемо на Нову пошту і відправляємо на ЦБТУ. Там дивляться: ага, їздив, спалив, двигун переводимо в нижчу категорію, ага, Пупкін – винен, заплатив – добре. Видати двигун. Все.

Далі гума. Зараз у мене два МАЗи, гума на них дуже погана. Радянська на одному МАЗі ще більш-менш, а та, яка нова українська чи китайська, стирається дуже швидко і не виходжує свій ресурс. Складнощів – жодних. Дзвонимо в ЦАВТУ і говоримо, що потрібна гума на МАЗи. Тобто ми не сидимо і чекаємо, поки розглянуть заявку, начальники служб постійно дзвонять. Ми намагаємося законно обійти цю бюрократичну машину, щоб місяцями не очікувати того, що нам потрібно вже сьогодні.

-Можна. Але тут тоді питання інше. Коли я виходжу перед солдатами чи офіцерами і кажу про чесність, я не хочу, щоб хтось стояв і перешіптувався, мовляв “глянь, розкажчик, сам гумою торгує, а нас чесності вчить”. Друге. Якщо я буду зловживати, то у бригаді в мене не буде нічого, рано чи пізно воно вилізе мені боком. А так, можу похвалитися, що багато хто приїжджає до мене на ЗППМ – нічого собі, де ви взяли? А де то взяли, де то? Намагаємося викручуватися, обходити. Я ж його не додому собі везу.

-(Сміється). Це точно. У мене така дилема. Друг автомобіль подарував 2012 року. Хоч він їздив на війні ще до мене, потім я на ньому їздив. А потім у 2018 році я попросив його продати мені. Він погодився, назвав суму, але у мене таких грошей не було, я попросив у кредит. І тут на мій день народження, на День незалежності, я брав участь у параді на Хрещатику , і мені друг каже: “Дарую”. Я не зміг прийняти як подарунок, попросив хоча би виплатити третину. Але суть не в цьому. Все одно знайдеться чувак, який скаже, що Кащей за ротацію собі на машину назбирав, металолом крав, контрабанду возив. Ніхто ж не напише, що вона прострілена, на війні прокаталася скільки, що я її ремонтував за свої кошти, варив і так далі.

-Намагаюсь і там, і там. Ти не можеш бути для всіх класним, завжди знайдеться хтось, хто тебе критикуватиме. Але якщо людина занадно “розумна”, я йому кажу: “Палиш?” – “Палю”. – “Дай запальничку”. І зазвичай людина починає шукати її по всіх кишенях. Кажу: “Стій. Ти спочатку наведи лад у себе у кишенях, а потім підеш розказувати президенту, як навести лад у країні”. Кожен має робити свою справу. У мене найкраще виходить воювати, чим я і займаюсь.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться