Ковід призводить до величезних змін у крові. Люди мають тромбоемболії, інфаркти міокарда, інсульти. Смертність висока. Раніше таких змін вірус не давав, – лікарі опорних лікарень Коломиї і Чернівців про боротьбу з коронавірусом

"Ти нікому не можеш дати гарантій. Люди приходять з добрими показниками сатурації, але йдуть у штопор, і ти їх вже звідти не витягуєш". – Про головні загадки у поведінці коронавірусу – непередбачуваність і агресивність, про виснаженість медиків, готовність лікарень до нових хвиль, локдауни як необхідність, але не панацею, і вакцинацію як надію на приборкання ковіду.

– У пік було 190 пацієнтів на 175 ліжках. По всій області всі стаціонари були зайняті. Зараз у нас відлига. Хоча в реанімації її не було впродовж року – там пацієнти є завжди. Але в цілому пік поки що скінчився. Це закономірно. Починалося усе з Західної України – в Чернівецькій, Франківській, Львівській областях. Зараз ті самі проблеми в Києві, далі йде Східна Україна. Ми спостерігаємо вже третю хвилю. І вони будуть і надалі.

– На мою думку, від масового скупчення людей. Весілля, похорони, гуляння, такі як Різдво, Коляда. Той самий Великдень, церкви, базари. Це і спричиняє масове інфікування.

-Не дуже. Та і бажаючих до роботи було небагато. Це ясно, що люди не дуже хочуть мати справу з ковідом. Коли все починалося, на бригади взагалі було важко назбирати охочих. Медики були дуже налякані. Мені самому доводилося по шість діб відбувати вахту з пацієнтами. І я приніс ковід додому – перехворів сам, хворіла жінка, дитина. Я щодня в контакті з невидимою інфекцією. Це небезпечно і після хвороби, бо ти не знаєш, як вдруге вона себе поведе в твоєму організмі.

Зараз, попри доплати, які здійснюються регулярно, все одно бажаючих важко назбирати. Всі дуже втомилися, і навіть фінансова мотивація для багатьох вже відійшла на задній план. До речі, спочатку ніхто не вірив у те, що це буде додатково оплачуватися. І саме тоді відфільтрувалися ті медики, які працюють не за покликанням. Залишилися справжні.

Що робити, якщо наступний пік буде ще більш жорстким? Є якийсь план дій на такий випадок?

-Ми надаємо допомогу, як ковідним, так і іншим хворим, там де потрібна хірургічна, кардіологічна, неврологічна терапія. Але якби ковідних пацієнтів було ще більше, довелось би перевести стаціонар в режим монолікарні. Тобто були б тільки ковідні пацієнти і все. А інші патології возились в область. Але, сподіваюсь, що такого не буде. У нас в області відкрили багато додаткових лікарень для пацієнтів з ковідом, це трохи розвантажує нашу.

-До цієї хвилі у нас була достатня кількість ліків і все, що є за протоколом, ми давали пацієнтам. Але під час останнього різкого напливу хворих частково були дефіцитні певні групи препаратів.

CPAP від англ. Continuous Positive Airway Pressure, сталий додатковий тиск повітря) — метод, який використовують для лікування різноманітних типів дихальної недостатності шляхом інвазивної та неінвазивної вентиляції легень) чи чекати звісток про родичів, про це мало хто замислюється. Тут біда – польовий госпіталь, а по місту життя кипить. Згадав цікавий випадок: у нас є субпідрядник, який вів роботи по монтажу кисневого обладнання. Якось кажу йому: “Богдане, ти думаєш, ти для мене робиш той кисень? Ти робиш його для себе”. І він таки був нашим пацієнтом, важко хворів і вижив. А потім пригадав мені, що, я добре пам’ятаю твої слова, що я роблю це для себе. Після хвороби люди по-іншому дивляться на життя.

Але більше за все мене лякає те, що нехай у нас така безвідповідальність, але в Європі населення дотримується правил, а хвилі все одно є. І попри їхню дисципліну рівень захворюваності у них все одно залишається високим. Я навіть спеціально порівнював географічні карти – кількість населення на квадратний кілометр. Можливо так відбувається, тому що густота населення більша. Але в той самий час є такі країни, як Японія, де дуже густо, а захворюваність менша.

-Можливо, он китайці кажуть, що вони вже впоралися з цим. Хто знає.

-Ми робили ПЛР молодим пацієнтам і відправляли їх у Люксембург. Отримали результати, що це справді новіший штам. Ту саму картину ми маємо з грипом – постійно нові штами, тому щороку вакцину від нього доводиться комбінувати і виготовляти нову, тобто прогнозувати, який штам буде цього року.

На сьогодні виріс відсоток молодих важких пацієнтів, і не можна сказати, що молодий виживе, а старший помре. Восени у нас був випадок з двома братами – 79-го і 83-го років народження. І обидва померли. Це здорові молоді хлопці. Є випадки, коли через невеликий проміжок часу помирають чоловік і дружина. Такого роду смерті підтверджують, що ця хвороба стосується імунітету. І, вірогідно, чим він сильніше, тим агресивніше реагує на збудника і відбувається цитокіновий шторм (Гіперцитокінемія – потенційно летальна реакція імунної системи, що не несе захисної функції). А він неконтрольований, і ти часто не можеш його зупинити. Проте щодо імунітету – це моє припущення, офіційно стверджувати подібне я не можу, але постійно бачу у нас у стаціонарі. Хто агресивно з гарячкою реагує на коронавірус, у важчій формі його і переносить. Мене, наприклад, вразило, що пневмонія була і у мене. Хоча я не маю супутніх захворювань. Ще в цій хвилі було багато дітей. Але вони легко переносять ковід.

-Важко сказати, бо мені навіть не дали можливості добути на лікарняному і відлежатися, як тільки зміг – пішов на роботу. Тоді був період, коли похворіли лікарі – не було кому виходити на зміну. І чи то наслідки коронавірусу, чи річного марафону на роботі, але я не можу сказати, що на сьогодні добре себе почуваю. Ще я зробив щеплення. Реакція на вакцину була бурна – цілу ніч гарячка, температура під 40, але це розцінюється як добре – організм побачив, ідентифікував і знищив інфекцію.

-Важко сказати скільки. Я вже рік у постійній роботі. У мене фактично немає ані суботи, ані неділі. І для родини це теж непросто.

-Думаю, що це варто робити. Але щодо її темпів – це все та сама пісня про культуру людей. У нас взагалі пострадянський менталітет по відношенню до свого здоров’я. Хоча в радянські часи вакцинація була обов’язковою. А зараз як? Хочу вакцинуюся, хочу ні. Такою вакциною буду, а такою не хочу. Ось і маємо такий результат. Не хотіли індійською – буде китайська. Але в принципі, яка різниця, якого кольору рятівний круг, якщо треба рятуватися.

Ми маємо досить низьку культуру щодо усвідомлення багатьох речей, в тому числі і таких ,як вакцинація. Я веду бесіди з персоналом про те, що треба щепитися і чую, що якби ви нам раніше сказали, ми б вже пішли це і зробили, а так – ніхто не поспішає. Було б логічно зобов’язати щепитися тих, хто працює з коронавірусом, але у нас поки немає таких механізмів. Проте все, що відбувається зараз у країні, з огляду на ставлення до пандемії, це процес еволюції – він не такий швидкий, як нам би хотілося, але нормальний. Здається, що все тягнеться дуже довго, а для вічності це просто відблиск.

-Поки він виживає лише так. Вчора у нас повиписували декілька жінок, які лежали по півтора місяця – вони на кисневих генераторах поїхали додому. І скільки таким людям треба дихати вдома – невідомо, можливо, і до кінця життя. Чи адаптується організм до того об’єму легеневої тканини, що у них є, чи ні – ніхто не знає.

Дуже багато постковідних ускладнень. У нас лікувався молодий чоловік 78-го року народження. Після місяця перебування відправився додому, там трохи більше фізичного навантаження – трапився пневмоторакс, тобто тріснула легеня і, на жаль, його втратили.

-Деякі наші медики ніби нічого себе почувають, але робили КТ – залишилися фібрози в легенях. А ще від ковіду ми втратили двох лікарів і три медсестри – вони захворіли і померли.

На якому етапі частіше звертаються люди?

– Хто занадто пізно, а хто і зарано. Але в цій хвилі великі молодці сімейні лікарі, бо вони стримували пацієнтів і лікували якусь частину на догоспітальному етапі. Якби не це, людей просто не було б, куди класти. Але, можливо, через це концентрація важких пацієнтів в лікарні і була дуже високою.

– Цілком ймовірно, що це бойовий вірус, який вийшов з-під контролю і тепер джина в пляшку назад не засунеш. І судячи з його проявів, я все більше схиляюся до цього. Хоча не відхиляю і ймовірність того, що це якийсь там кажанчик.

Але головне, що треба розуміти – ковід нас вже ніколи не залишить. Лише коли з’явиться колективний імунітет, збудник втратить хазяїна, як кажуть. Тоді воно перейде в розряд грипу. Смертність буде все одно, але важких випадків буде менше. З грипом людство вже прожило сто років і навчилося виживати, так само і з ковідом – потрібен час.

-Наразі наша лікарня є першою і найпотужнішою госпітальною базою в Чернівецькій області з надання стаціонарної допомоги хворим на ковід. У нас розгорнуто найбільшу кількість ліжок для ковідних хворих, зокрема, в реанімації. Там зараз 19 місць. І за останній місяць у нас 100% завантаженість важкими хворими.

– Ми можемо взяти нового пацієнта тоді, коли переводимо хворого в інше відділення. Останній місяць у нас постійно 17-18-19 важких пацієнтів. Є такі, які в інфекційному відділенні на центральній подачі кисню. Вони, можливо, теж потребували б інтенсивного лікування, але треба чекати, поки звільняється місце.

-Усе контролюється екстреною медичною допомогою. Розроблені маршрути. Тобто швидкі зв’язуються з лікарнями, де зранку завжди є інформація, скільки вільних ліжок в усіх госпітальних базах. І госпіталізація проводиться туди, де є місця на даний момент. Це все регулюється в телефонному режимі і дозволяє правильно і вчасно госпіталізувати людину.

– У нас найбільший досвід роботи з ковідними пацієнтами, бо перший хворий з’явився третього березня минулого року. Ми маємо напрацювання реаніматологів, які вони зробили, лікуючи найперших пацієнтів. Вони знають, де і що змінити, при яких станах перевести людину на сіпап-маску, коли потрібна інтубація, бо є шанси, що хворий виживе. У нас дуже гарна співпраця з реаніматологом, професором Сергієм Дубровим (Доктор медичних наук, професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. Президент Асоціації анестезіологів України). Він ділиться своїм досвідом, ми своїм. І наскільки мені відомо, показники смертності від ковіду в нашій області, одні з найнижчих по Україні.

Але що буде – прогнозувати важко. На початку останньої хвилі я думав, що це вже максимум, а виявилося, що ні – і довелося додавати ліжка. Поки що ми справляємося, але колектив дуже виснажений – усі на межі. Намагаємося відпускати людей у відпустки. І якщо це буде тягнутися ще довго, думаю, почнуться кадрові проблеми. У медиків великі фізичні і психологічні навантаження. Особливо у реаніматологів, у чиїх відділеннях ледь не щодня трапляються смерті. Але окрім палат інтенсивної терапії, є інші важкі відділення. Наша лікарня збирає хворих з будь-якою супутньою патологією. І зараз з’явилася купа пацієнтів, які мають хірургічні патології, їх треба оперувати. Ці хворі запущені, тому що ми вже майже рік не проводимо планових госпіталізацій і планових оперативних втручань. Люди нерідко потрапляють у лікарню у важкому стані, і тому відбувається велика післяопераційна летальність.

– Не було, і не дай Бог, щоб таке сталося. Питання кого інтубувати, а кого ні ніколи не стояло. Ми допомагаємо кожному хворому, що у нас є згідно з протоколами. Немає такого, що, ага цей пацієнт безнадійний, тому ми будемо займатися іншим.

(буде статистика) Це пов’язано або з мутацією вірусу, або з новим штамом, який поводиться дуже агресивно. Взагалі, я, мої колеги, друзі, що є медиками, схиляємося до думки, що цей вірус не природний, а штучно створений в лабораторії, бо природні віруси себе ведуть по-іншому.

Якщо ще до літа коронавірусні хворі майже не потребували такої великої дотації кисню, то зараз майже усі залежні від нього. Пацієнтам потрібен або концентратор, або подачі прямого кисню через маску, через носовий катетер – високопоточна назальна оксигенотерапія. Але часто хвороба протікає дуже швидко. Є випадки, коли хворого поклали з ураженням 15-20% легень, він своїми ногами прийшов у лікарню, і буквально через тиждень помер. І це на фоні лікування за протоколами і надання інтенсивної допомоги. Зараз специфіка лікування змінилася, протоколи змінилися, бо змінився сам вірус. Такої смертності, як зараз, не було з початку пандемії. Якщо раніше у нас помирала одна людина на три, чотири дні, то зараз майже щодня.

Був випадок, що у нас померла молода жінка, 28 років, яку чоловік привіз на руках, вона була майже непритомна. Після того, як жінка поступила, буквально через годину анестезіологам довелося її переводити на ШВЛ – і за добу людина померла. Не знаю, чому вони так довго сиділи вдома. На щось сподівалися. Розумію, що у цієї родини маленькі діти, але вони згаяли час. Можливо, якби звернулися раніше – можна було б її врятувати.

Але в принципі все дуже специфічно й індивідуально. Наші анестезіологи до останнього намагаються не переводити хворого на ШВЛ, і тримати на неінвазивній вентиляції легень. Бо мало хто з апаратного дихання знімався живим. Хоча за весь період є декілька позитивних випадків.

більшується ризик розвитку тромбозу), і це на фоні масивної антикоагулянтної терапії. Люди мають тромбоемболії, інфаркти міокарда, інсульти. Смертність досить висока. Ще на самому початку епідемії таких змін вірус не давав. Зараз ми проводимо пацієнтам так званий тромболізис (Процес розчинення тромбу під впливом введеного в кров’яну систему ферменту.) і є позитивна динаміка – хворі після цього виживали. З огляду на це все, думаю, будуть зміни до протоколів надання допомоги цим пацієнтам.

Є багато випадків тромбозів мезентеріальних судин (Інфаркт кишечника) – це хірургічна патологія, яка закінчується оперативним втручанням, резекцією кишечника і має великий відсоток смертності. Є випадок з молодою людиною, яка на фоні важкої пневмонії мала порушення мікроциркуляції, тромбоз і гангрену сигмоподібної кишки, яка закінчилась виведенням стоми (Штучний отвір, сформований на передній черевній стінці, внаслідок хірургічного втручання, наприклад для виведення калових мас або сечі.)

Взагалі, ускладнення виникають на різних органах: у когось на серці, у когось – полінейропатії, енцефалопатії. Є такий вислів “постковідний синдром”. Тобто зараз ми нерідко бачимо віддалені ускладнення після перенесеного ковіду. І ще багато чого ми будемо бачити через деякий період. Якщо людина лежить два тижні в реанімації здебільшого на животі, не встає, бо будь-який рух призводить до падіння сатурації, то через ці два-три тижні вона матиме атрофію м’язів кінцівок, тобто не зможе ходити. Такій людині необхідна реабілітація. І у нас уже є такі пацієнти, яким ми проводимо масажі, лікувальну фізкультуру. Зрозуміло, що у людей після перенесення важких форм, реабілітація дуже тривала і важка.

-Якщо сатурація дозволяє, можна, але треба бути під постійним наглядом сімейного лікаря, який би щогодини міряв сатурацію. Бо є випадки, коли зараз сатурація 90 а буквально через 3-4 години 70. І можна дихати вдома, не розуміючи, як ти потроху пікіруєш – падає сатурація і ураження легень збільшується.

Є такі хворі, які дихають дома вже після лікарні. До того вони місяць-півтора були у нас, мали велике ураження легень, але вижили.

Але зараз, наскільки мені відомо, спливає ще одна проблема в державі – підприємства, які займаються виробництвом кисню в Україні, не можуть забезпечити необхідну кількість. Тобто зараз потреба перевищує можливості його видобування. І у нас бувають проблеми з постачанням. Наскільки знаю, в нашій області є Машзавод, який колись виробляв кисень і начебто зараз його намагаються відновити.

– Те, з чим ми зустрічали цю пандемію, і те, що є зараз – це небо і земля. Ми багато чого придбали за цей рік: ШВЛ експертного класу, монітори, повністю поміняли кисневе забезпечення нашої лікарні. Якщо на початку пандемії у нас був кисень тільки в реанімаційному відділенні в хірургічних блоках, то зараз ми маємо його майже в усіх відділеннях. У нас багато точок доступу з прямим киснем, багато закуплених концентраторів. Проводяться ремонтні роботи в реанімаційному відділенні. Зараз завершується реконструкція кисневої станції. Завдяки фінансуванню ми забезпечені новими генераторами і проводимо роботу, щоб було автономне живлення на всю лікарню, бо раніше автономні були тільки хірургічний блок і палати інтенсивної терапії. Тобто з цього боку позитивних моментів багато.

– Якщо ми не проведемо нормально вакцинацію усього населення, можемо ще не один рік боротися з цим вірусом. І це питання треба порушувати на державному рівні. Я вважаю, що можна було б закупити достатню кількість якісної вакцини і зекономити на тих великих коштах, які зараз ідуть на подолання цієї пандемії.

– На фоні жорсткого карантину чи локдауна кількість пацієнтів однозначно зменшується, тому ці заходи дійсно необхідні. Хоча я розумію, що довго в такому режимі країна не може триматися, значить, має бути якась підтримка на державному рівні.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться