Кричущих порушень мовного закону в сфері обслуговування наразі не більше десятка, – Тарас Кремінь

16 січня набула чинності стаття закону про функціонування державної мови, яка зобов’язує заклади усіх форм власності за замовчуванням надавати послуги українською, якщо не надійде інший запит від клієнта. Кілька днів соцмережами ширилася реакція на нововведення різних спектрів: від схвалення до критики.

Та наразі  здається, що, за кількома винятками, шкварять… тільки соцмережі. Це випливає зі слів уповноваженого із захисту української мови Тараса Креміня.

Те, що саме ця зміна, яка впритул наближає українську до споживача, викликала стільки обговорень, омбудсмен називає симптоматичним. І нагадує, що його секретаріат вже пів року працює щодо інших сфер, на які поширено дію мовного закону. Цензор.НЕТ розпитав пана Креміня про методику обробки отриманих скарг, скільки з них беруть у роботу та про плани щодо подальшої імплементації закону.

– Влітку, 16 липня, чинними стали 5 норм цього закону. Ст. 22 – державна мова у сфері науки, ст. 31 – державна мова в технічній та проєктній документації, ст. 33 – державна мова у сфері охорони здоров’я, ст. 36 – державна мова у сфері транспорту, ст. 37 – державна мова у сфері діловодства, документообігу і листування. А з 1 вересня школи з російською мовою навчання перейшли на українську з першого класу.

Але 16 липня минало тільки кілька днів, коли мене було призначено на посаду. Тоді в мене не було не те що печатки, не було юридичної адреси, секретаріату. Я не міг формально розпочати свою роботу. Тому впровадження вказаних норм були переважно поза увагою медіа.

Щодо статті 30, то бачимо, що все інакше. Ми готувалися до її впровадження заздалегідь. Наша команда займалася промоційною кампанією, залучали українські медіа, українських акторів. Ми змогли довести чи не кожному громадянину України, що вони мають право на отримання інформації та послуги державною мовою, і це право захищене. Є Офіс Уповноваженого, є влада, яка повинна дбати про поліпшення мовної політики в Україні. Особливо важливо, що ця норма вступає в силу у ювілейний для української незалежності рік, і ювілейний для Конституції України, де статтею 10 визначено, що державною мовою є українська.

інструкцію на випадок порушення права на обслуговування державною мовою. Вона спрямована, насамперед, на вирішення проблеми на місці – почати зі слова, тобто елементарно попросити обслуговувати українською. Лише у разі відмови варто фіксувати порушення й писати скаргу. Тому ентузіасти вже розробляють інструкції, як найефективніше виконати вашу інструкцію.

– Я проти будь-яких спекуляцій довкола мовного питання. Якщо хтось захоче просто на сусіда скаргу написати, то це, звісно, не до мене. Ми говоримо чітко, що йдеться про професійний рівень і виконання професійних обов’язків – у даному випадку представниками сфери обслуговування. За даним принципом ми зробили свій сайт, який розміщений на офіційному порталі Кабінету Міністрів. І за аналогом, який ми помітили на сайтах мовних інспекцій країн Європи, зокрема країн Балтії, ми розробили форму заповнення скарги, яку ми готові опрацювати в онлайн режимі.

Людина повинна вказати ім’я, висловити суть проблеми. І прикріпити, якщо є така можливість, фото-, аудіо чи відеофайл. Це нам значно спростить розв’язання проблеми від моменту формування акту про можливе порушення законодавства, сформувати попередження суб’єкту тієї чи іншої діяльності і сформувати вимоги щодо вирішення конкретного випадку.

– Закон про мову написаний для всіх громадян України на всій території нашої держави. Я не поділяю людей за групами, ми усі є громадянами України, для яких закон повинен бути понад усе. Ми дбали і мріяли про те, щоб українська мова якомога потужніше заходила в усі сфери нашої діяльності, окрім побуту і релігійної сфери.

Бізнес буває різним – малим, середнім, великим, орієнтованим на інвестиції. Але бізнес повинен бути відповідальним перед тією країною, де він ведеться. Тому я за те, щоб з бізнесом співпрацювати, і з ним у нас є велика доля контактів. Йдеться про Торгово-промислову палату, Європейську бізнес асоціацію, Американську торговельну палату тощо.

– Станом на 23 січня 195 звернень, які надійшли безпосередньо з 16 січня. Це і ті, що стосуються сфери обслуговування, і за статтями, які були імплементовані значно раніше. Левова частка у зв’язку з актуалізацією статті пов’язана зі сферою обслуговування: вивіски, цінники, відсутність україномовного меню на інтернетсайтах, плюс є приклади відмови обслуговування державною мовою у закладах торгівлі.

– Є по всіх регіонах, але на сьогодні найбільша кількість звернень по Києву і Київській області.

– Надійшли скарги, але ми ледь встигаємо опрацьовувати весь матеріал. Звернення надходять поштою, через офіційний сайт. Частину звернень ми реєструємо через телефонну лінію, яку ми спеціально започаткували з 16 січня. Частина звернень – це рекомендації, побажання, як удосконалити систему. Є звернення загального характеру – мовляв, не дивлюся українське телебачення, бо там суцільне порушення мовного закону. Зрозуміло, що такі речі ми лишатимемо на рівні звернень.

Звісно, ми на все відреагуємо. Частина звернень буде трансформована у скарги і тоді ми будемо здійснювати заходи державного контролю. Поки що кричущих порушень у нас не більше десятка. Головне розуміти – для вирішення будь-якої порблеми є законні методи.

– Тільки за останні пів року ми отримали кілька сотень звернень і скарг. Ми встигли опрацювати частину з них, зокрема і провести роботу із заходів державного контролю. Таких заходів нами проведено 23. Переважно скарги стосувалися порушень в освітній сфері – чи це заклади середньої освіти, чи заклади вищої освіти різних регіонів України. Цей початок був украй складним. Але в той же час ми не тільки змогли укомплектувати секретаріат Уповноваженого та розпочати фінансування нашої діяльності, але розпочати безпосередню роботу з громадянами України.

– Здебільшого ми владнали ситуацію. Скажімо, як по Національному університету “Дніпровська політехніка”. Нами було розпочато заходи державного контролю за зверненням не менше сотні громадян з різних куточків України, які побачили в інтернеті заяву одного з професорів філософії, який зневажливо говорив як про мову, так і про Україну. Керівництво університету створило власну комісію, проаналізували ситуацію, під час чого сам професор виявив бажання написати заяву і піти з роботи. Тому заходи контролю були припинені, тому що проблема була нейтралізована.

– Це не проблема сьогоднішнього дня. Українська освіта знищувалася десятиліттями. Як сьогодні вимивається молодь, так колись вимивалися учителі – низькими зарплатами, недостойними умовами праці, низьким забезпеченням. Випускники педагогічних вишів сьогодні до школи переважно не йдуть. Окрім усього іншого, виною неефективна освітня політика. Але я вважаю, що з початку реформ, які були запроваджені міністром Лілією Гриневич, ми змогли започаткувати проєкт “Нова українська школа”. Для того, щоб побачити ці результати, має минути один цикл – 12 років.

Тому сьогодні, коли в старі міхи заливається нове вино, ми повинні активно системно реагувати. Передусім це питання до органів управління освіти. Я відповідаю тільки за свій сегмент – захист української мови. Хоча мені як освітянину болить проблема і по Одесі, і по Кривому Рогу, і по Миколаєву, і по Берегову, і по Глухову, і по Слов’янську, звідки надходять ці скарги.

– Ми не завжди маємо в органах управління компетентних чиновників. Дуже часто вони не мають педагогічного досвіду. Тому з цієї причини у таких випадках ми співпрацюємо напряму з Міносвіти. Мені здається, що ми маємо певні результати такої діяльності. У нас створюється робоча група, мета якої – підвищення якості викладання українсько мови у школі, підвищення соціального статусу вчителів української мови та літератури і модернізація відповідних класів.

Уявіть собі, три роки тому у місті Новий Буг Миколаївської області впала одна з кращих в Україні шкіл. Приміщення було в аварійному стані. Три роки чиновники не можуть прийняти рішення, що робити з учнями: перевести їх до сусідніх шкіл, побудувати нову школу, знайти пристосоване приміщення. І так три роки, незважаючи на те, що я звертався до прем’єр-міністра і міністра освіти. Допоки в нас будуть такі ганебні локальні випадки, але масштабовані на всю державу, то не буде поваги до влади.

– Ми підписали меморандум з Нацрадою і по суті сформували дорожню карту про те, в який спосіб реагуватимемо на такого роду порушення. На відміну від нашого секретаріату, Нацрада є конституційним органом, тому має значно більше можливостей повноважень.

– Незважаючи на їхні приписи про анулювання ліцензій окремим мовникам, певні суди стоять на боці цих мовників, які порушують мовні квоти й інші норми. Нині вони продовжують свою трансляцію. Я готовий сприяти Нацраді і говорити про це вголос. Разом з тим я розумію, що необхідно оновлювати медійне законодавство. Тут має бути підтримка як з боку уряду, так і з боку Верховної Ради.

Але те, що стосується моїх повноважень, – слідкування за дотриманням мовних квот, зокрема під час прайму. Знаю, що дехто намагався наганяти україномовний контент за рахунок нічних програм замість того, щоб застосовувати українську мову у прайм. Усі ці порушення фіксуються і нами, і Нацрадою. Але принаймні співпраця з Нацрадою розпочата, і ми готові говорити про результати упродовж першого півріччя 2021 року.

– Навіть коли ми розглядали закон про освіту у 2017-му чи закон про мову в 2019-му, не було одностайності. Тому нам доводилося проводити чимало засідань профільного комітету. Ми розглядали зміни до обох законів по повній процедурі. Це був непростий, але надзвичайно важливий процес для того, щоб кожна з норм була почута і проговорена.

Тож повертаючись до питання, сьогодні я відчуваю підтримку з боку Верховної Ради, адже ті законодавчі ініціативи, які йдуть у бік мовного закону – чи по скасуванню штрафів, чи про скасування переведення російськомовних шкіл на українську мову навчання – це політика. Це політичні віруси, які лунають здебільшого для медіа і спрямовані на тих людей, хто не має антитіл по відношенню до таких спекуляцій. Але переважна більшість розуміє, що це популізм і нічого більше. Не знаю, що від того виграють політичні сили, які цим займаються. Це політика, боротьба і пошук найкращих аргументів. Наш секретаріат діє спільно з тими депутатами, які розуміють цінність і важливість мовного закону. Нам вдається і вірю, що буде вдаватися відстоювати наші основні принципи.

– Принцип перший: найближчими роками жодних змін у закон вносити не можна. По-друге, питання державної мови – це питання національної безпеки. І по-третє, українська мова – це основа конституційного ладу. Тому кожна спроба підірвати мовне законодавство – це спроба удару по національній безпеці і по національній обороні.

– Цим мають займатися компетентні органи. Можу дати лише особисті поради. Я маю декілька настільних книг, зокрема праця Володимира Горбуліна. Я дуже ціную його теорію гібридної війни. Розумію, в який спосіб розпочиналася інформаційна війна в Україні, по яких фронтах вона провадилася і які з фронтів є найбільш ураженими.

Інша книга – “Боротьба за правду” Оксани Мороз. Колишня політтехнолог розкладає, як будь-який канал може заходити у свідомість громадян. Я рекомендую ці книги не тільки почитати, але й пересвідчитися, чи вмієте ви розрізняти і не поширювати віруси. До речі, один з елементів, який обов’язково має бути присутнім у системі освіти. Молодь багато часу проводить у соцмережах, тому розрізняти правду від брехні треба вчитися в юному віці, щоб не ставати “овочами”, як каже Оксана Мороз.

– Відповідно до закону Уповноважений відповідає за захист державної мови, а також за захист громадян на отримання товарів та послуг державною мовою. Я не можу консультувати ті органи центральної влади, які відповідають за державну мовну політику і повинні самі продукувати її сенси. Зокрема Міністерства культури та інформаційної політики та парламент.

Хочу висловити слова підтримки уряду. Наприкінці 2020 року нам вдалося прийняти декілька постанов, зокрема усі нормативно-правові акти, які стосуються мовної політики, відтепер узгоджуватимуться з уповноваженим. Другою постановою затверджено план заходів зі впровадження мовної політики, на основі якої буде створена стратегія розвитку і опанування державної мови. Слідом за цим має з’явитися державна програма опанування і розвитку української мови. Тому я навмисне називаю 2021 рік роком української мови. Він повинен таким стати не номінально, а за суттю і за духом.

– Має бути створена мережа безкоштовних курсів з вивчення української мови для окремих категорій громадян України. 2021 року повинні з’явитися регіональні програми розвитку української мови.

Це головна проблема. Є частина таких програм, але вони або припинили своє існування через закінчення термінів, а ті, що працюють, діють на основі так званого закону Ківалова-Колісніченка, який визнано неконституційним. А зважаючи на те, що місцеві програми можуть бути затвердженими на основі державної програми, то можу припустити, що в Україні немає жодної такої регіональної програми. Принаймні, мені про це не відомо.

– Уповноважений не відповідає ні за курси, ні за державну програму. Ми можемо сприяти і наполягати на якомога швидшому їх втіленню. За це відповідальне Міністерство культури. І відповідно до закону про мову вони ще рік тому мали розробити і програму, і безкоштовні курси. Також мали розробити законопроєкт про мови національних меншин і корінних народів. Натомість ні першого, ні другого, ні третього сьогодні немає. Я хочу вірити, що це з’явиться у 2021-му.

– Я вважаю, що курси повинні бути для різних категорій безкоштовними. Основне – усвідомити для яких груп населення ми їх проводимо. Передусім ми говоримо про ті категорії, які не були охоплені можливістю навчання української мови. Скажімо, старше покоління, яке закінчувало радянські університети, професійна діяльність яких не була пов’язана із застосуванням української мови у документообігу або в діловодстві. Або люди середнього віку, які закінчували російськомовні школи і, незважаючи на закон про вищу освіту, вчилися надалі також не українською. Звісно, мають бути курси для людей, які набули громадянства України.

Вочевидь, мають бути і курси для громадян інших країн українського походження, які не переривають свої зв’язки з Україною. Курси повинні бути і для державних службовців – які відповідають за реалізацію державної політики. Вважаю, що в бюджеті такі кошти знайти можна, тим паче якщо буде комбіноване фінансування за рахунок місцевих джерел і залучених коштів.

– Вони діють на різних порталах, їх організовують люди, які взяли за основу досвід дистанційного навчання. Деякі курси видають сертифікати, які в майбутньому можуть бути використані як основа для отримання державного сертифіката.

– Я ставлюся з повагою до зауважень, які лунали з боку Венеційської комісії. Частина з них доволі слушна. Треба розуміти, що вони мали рекомендаційний характер. Бо справді, перш, ніж вимагати від громадян України вільного володіння державною мовою, треба спершу створити необхідне поле. Чому ми маємо низький рівень володіння українською серед випускників Закарпаття, Буковини, моєї рідної Миколаївської області? У першу чергу через те, що ми за роки незалежності вимели велику кількість талановитих учителів української мови та літератури. Була зневага до вивчення національної культури, тому ми отримали такі невисокі результати. Такий великий відсоток дітей, які не могли скласти ЗНО з української мови говорить про те, що мова національних меншин у них превалювала. Тому разом з тим, щоб не втрачати зв’язок з громадянами України, які представляють національні меншини та корінні народи і мешкають у місцях компактного проживання, потрібно створити для них найкращі умови вивчення української мови.

Також я погоджуюся з тим, що у нас недостатньо приділяється уваги питанню лексикографії, словників, перекладів. Це все потребує роботи.

– Я напевно один із перших українських політиків, який шукає зустрічі з представниками Венеційської комісії. Така зустріч запланована, через локдаун та різдвяні канікули ми не могли її провести у минулі місяці. Я за те, щоб познайомитися з членами Венеційської комісії і тісно співпрацювати з ними. Якщо будуть проблемні питання, ми завжди готові їх обговорити.

Ми абсолютно відкриті як для громадського сектору в Україні, так і для міжнародних установ. Для мене важливо співпрацювати як з ними, так і з депутатами Європарламенту, які займаються питаннями національних мов. Над цим ми працюємо вже пів року. Я як уповноважений маю зараз контакти з провідними європейськими мовними інституціями, які входять до Європейської федерації національних мовних інституцій. Зокрема вчора ми спілкувалися з British Council. Попереду зустріч з Alies Frances та іншими. Інтеграція до європейського простору, яка переважно асоціюється з геополітичними, культурними напрямками, я асоціюю ще й з мовним напрямком. Інтеграція України до Європейського Союзу неможлива без інтеграції до європейської мовної родини – на тих принципах, за якими живе кожна з країн, захищаючи свою державну мову.

– Я – український філолог і розумію, що без гарного знання української літератури неможливо опанувати українську мову. Позиція Українського центру оцінювання якості освіти дещо відмінна. Але водночас вони не запропонували модель, у який спосіб має бути реформоване зовнішнє незалежне оцінювання як таке. Я прекрасно знаю, як створювалося ЗНО, які були атаки на УЦОЯКО. І знаю точно, що ЗНО має бути вдосконалене.

– По-перше, завжди були нарікання на якість тестових завдань. З року в рік траплялися одні й ті самі проблеми. Доволі часто складалося так, що відсікалася величезна кількість молоді з різних причин: хтось перехвилювався, хтось погано себе почував, хтось не доїхав через відсутність нормальних доріг. І треба розуміти третє: сьогодні йде боротьба не за заповнення університетів, а за збереження випускників українських шкіл. Тому що з тими темпами, з якими вимивається людський потенціал з України, може скластися така ситуація, що років за 10-15 не буде кому поповнювати пенсійний фонд. Тобто Україна може стати старіючою нацією.

Питання вимивання кадрів – це проблема недосконалості усіх систем. Освітніх, культурних, фінансових, економічних, геополітичних. ЗНО є невіддільним від цих проблем. Про те, що ЗНО має бути реформоване, сказав вже міністр освіти і науки Сергій Шкарлет. Зокрема крім тестів на знання повинні з’явитися тести на компетентності. Це означає, що випускник школи, який має базову, середню чи вищу освіту і через 10 років після випуску зі школи чи завершення університету вирішив змінити сферу діяльності, він вже не має базових шкільних знань для того, щоб скласти ЗНО. А тести на компетентності у світі є одним із шляхів збереження таких людей і надання їм можливостей для отримання другої освіти.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться