“Ми почули, як над нами закружляв безпілотник, і почалася ця “бетономішалка”, – боєць полку “Азов” Хунта про обстріл 7 червня 2019 року

Рік тому в цей день російські окупанти обстріляли позиції полку "Азов", який перебував під селищем Новолуганське. Тоді загинуло двоє українських воїнів, ще троє зазнали поранень та восьмеро були контужені. Очевидці, яким вдалося вижити, розказали Цензор.НЕТ про ті події.

Близько опівночі з боку села Калінінське, російські терористи відкрили вогонь із мінометів та ствольної артилерії. Обстріл тривав близько години, його жертвами стали 28-річний Дмитро Пругло “Круглий” і 23-річний Максим Олексюк “Максон”. Загалом противник випустив у наш бік близько сорока снарядів різного типу.

Згодом в “Азові” так прокоментували ситуацію з обстрілом: “Це не випадковість, що обстріляли саме нас, окупанти свідомо працювали по позиціям нашого БТГр. Можливо ворог готувався до подальшої ескалації, проте професійність та рішучість бійців “Азову” не дала йому цього зробити”.

Круглий і Максон.

БОЄЦЬ “АЗОВА” З ПОЗИВНИМ “ХУНТА”

– Під вечір із шостого на сьоме червня ми заступили на позиції і почали вести будівельні роботи. Копали окопи швидко, облаштовували їх якісно, щоб наступні бійці, які нас замінять, могли почуватися в безпеці. З нами перебував заступник командира роти “Круглий” – це дуже здивувало, якщо чесно. Хоча насправді він був щирий, світлий, незважаючи на свою посаду. Я ще запитав його, чому він тут, але Дмитро лишень засміявся, і ми почали працювати.

На землю заступила ніч, але ми не покидали роботу, хотілося швидше все закінчити. Нам передали, що можливий обстріл з боку противника, хоча нам до цього не звикати, але довелося призупинити роботу.

В один із моментів ми почули, як над нами закружляв безпілотник і почалася ця “бетономішалка”. Інакше я не можу назвати такий інтенсивний обстріл. Хлопці розбіглися по системі окопів, щоб не стояти в одній купі, і перший снаряд впав за кілька метрів від позиції. Була місячна ніч, я встиг побачити, як пилюка піднялася і в моєму напрямку просуваються два молодих бійці, які відходили від епіцентру попадання снаряду. Другий снаряд впав правіше від нас. Хлопець, який там знаходився, теж почав відходити, його добряче контузило, він показував руками, що геть нічого не чує.

Коли прилетів третій снаряд, він упав так близько, що запах пороху вдарив у ніздрі. Мені ударною хвилею збило подих, трішки дезорієнтувало. Пощастило в той момент, що на мені знаходилися “активні” військові навушники та інші засоби захисту, які врятували від переломів і контузії. Прийшовши в себе, побачив, що Круглий присипаний, а неподалік від мене продовжують падати міни та снаряди. Хтось кричав, що потрібно відкопувати хлопців. Я встиг відкопати Дмитра і пішов до побратимів, щоб допомогти їм. Круглий дихав, але був без свідомості, проте потрібно було рятувати інших.

Коли повернувся на своє місце, де перебував до того, побачив, що Круглого знову присипало. Довелося знову відкопувати командира, мені на допомогу підповз ще один побратим. Прийшовши трохи до тями, я почав думати, аналізувати, що противник під прикриттям вогню артилерії захоче захопити нашу позицію, адже відстань до окупантів становила 600 метрів. Я перебіг на передній край позицій, щоб контролювати їх, але недовго перебував там, адже довелося повертатися до побратимів, яких знову присипало землею.

– Під час чергового потрапляння в наші позиції ворожого снаряду мене теж присипало. Я перед тим приліг на дно окопу і вмить відчув на собі кілька кілограм землі. Пізніше я вирішив, що лягати – це погана затія, тому лишень присідав. Автомат впирав у край шолома, щоб вразі навали землі зверху у мене був повітряний мішок. Я вже почав думати, що це наші останні хвилини чи години життя, адже надзвичайно якісно працювала артилерія окупантів.

Але потім знову повернувся до реальності, бо поряд знаходилися побратими, яким потрібна була допомога. Наші лопати теж були засипані, тому ми рили землю руками. Під час цього процесу, я почув крик із-під завалів – один із наших бійців просив про допомогу. Уяви собі, як воно – бути присипаним, коли ти не маєш повітря, кругом темнота, важкість…? Я не бачив точно, де він лежить, поряд була купа землі і звідти долинав глухий голос. Придивився краще, побачив діру, розміром, як кротяча нора. Засунув туди руку і відчув, що зачепив побратима за шолом, він в той час вхопив мою руку і вже не відпускав, при тому продовжував кричати: “Викопай мене, викопай”. Я його заспокоїв, ми з друзями викопали бійця і витягнули на верх. Хлопця врятувало те, що він сидів, в іншому випадку могли і не врятувати.

Моментами, коли було геть важко морально, я дивився на моїх побратимів і бачив, як вони зривали шкіру на пальцях, нігті, щоб тільки врятувати тих, хто ще недавно поряд із ними стискав в руці автомат. Це надавало сили і змушувало енергійніше працювати.

Обстріл тривав близько години, а нам здавалося, що пройшла ціла вічність. В цей час до нас добралися наші медики, які почали потроху витягувати хлопців. Я дещо заспокоївся, почав розуміти: якщо прийшли медики, то скоро буде група підтримки, яка замінить нас усіх. Так і сталося, підмога прибувала, картинка навкруг нас ставала яснішою. Я почав рахувати бійців і зрозумів, що одного не вистачає. Ми почали копати траншеї і знайшли ще одного побратима – важкопораненого “Максона”.

– Мені справді пощастило в цьому випадку. Як тільки перестали падати останні снаряди, я відчув це поверхнево. Проте глибоке відчуття, що я живий, прийшло в госпіталі, куди нас доправили після обстрілу.

– Ще перед початком обстрілу в мене було погане передчуття. Я знаходився на КСП роти, в якій воювали Круглий, Максон, і чергував на евакуаційному автомобілі. До півночі майже ніхто не спав, відчувалася якась напруженість, хоча в інші дні всі розбігалися по своїм кімнаткам. Тим більше, що за кілька днів до трагедії, яка відбулася в ту ніч, над нашими позиціями літав російський безпілотний розвідувальний апарат “Елерон” – ймовірно ворог готувався.

Коли нам повідомили, що на позиціях з’явилися поранені, ми за півтори хвилини зібралися і вже направлялися до своїх побратимів. По дорозі готували різні розчини, системи, адже мали інформацію про велику кількість постраждалих.

За метрів чотириста від наших позицій по дорозі, якою ми просувалися, почалися прильоти важкої артилерії. Окупанти чітко знали, куди саме ми будемо їхати, тому намагалися накрити цей район мінами та снарядами, які були кориговані з допомогою безпілотника, оснащеного тепловізійним прицілом. Довелося зупинитися на кілька хвилин, а як тільки снаряди перестали падати, ми вирушили далі.

На позиціях в цей момент творився хаос, ми не володіли до кінця інформацією. Перед тим у нас була домовленість, що поранених виноситимуть у визначене місце. Які тільки ми прибули туди, там нікого не виявили. В той час самі позиції ще перебували під обстрілом, тому ми не могли туди попасти, хоча намагалися це зробити. В кінці кінців все почало затихати і нам вдалося пробитися до хлопців.

Два медики поїхали автомобілем, ще два, які мали на плечах медичні рюкзаки, просувалися пішки. Ми змушені були скористатися таким маневром, щоб вберегтися від можливого обстрілу, під час якого міг загинути весь медичний екіпаж.

Коли прибули в окопи, хлопцям вдалося викопати Круглого і затягнути його в автомобіль. Ми працювали в режимі світломаскування, використовували лишень маленькі налобні ліхтарики. Я підійшов до нашого водія, який накладав турнікет Круглому на ногу. Той перебував без свідомості. Я запитав, яка ситуація? Хлопець сказав: “Продовжуй тут, я біжу рятувати інших”.

Згодом ми прийняли рішення, що потрібно вивозити потроху поранених, адже за один раз усіх не заберемо. Першим поклали в автомобіль Круглого, терміново зробили інтубацію, підключили апарат штучного дихання, щоб порятувати побратима.

В такому стані ми везли Дмитра з позицій. Приїхавши на місце евакуації, ми передали побратимів іншому екіпажу, а самі повернулися на позиції, щоб рятувати інших бійців. Нам передали Максона та інших хлопців. Пробували качати його серце, але поранення в бійця були несумісні з життям. Згодом нам повідомили, що Круглий теж помер.

Такі значні жертви серед наших побратимів стали наслідком досить професійної роботи російських найманців. Вони дуже ювелірно розбирали наш будинок, де перебував підрозділ, влучно гатили по наших позиціях – це як мінімум дає зрозуміти, що навпроти нас – професіонали.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться