“Мрію про “Байрактар”, щоб застосувати його у війні з російським агресором”, – командир групи аеророзвідки позивний Гоцман

Сьогодні потужні літальні та радіолокаційні апарати, що виявляють ворога і знищують його, стають вирішальними в боях. Показовий приклад – удар турецьких військ по російській колоні в Сирії. Яка ж у нас ситуація з такою технікою, чи можемо собі дозволити робити подібні операції? Про це розповів Ігор з позивним Гоцман – командир групи аеророзвідки, спецпризначенець НГУ.

Якщо на початку 2014 року розвідувальні літальні апарати були рідкістю, і майстрів, які б могли виконувати потрібну роботу, теж було майже не знайти, то тепер ситуація в нашій армії набагато краща.

“Я пригадую першу воєнну осінь, нам волонтери прислали “коптер”. Що робити, як ним користуватися? Ми з побратимом почали читати інструкцію, яка ще й до того була написана англійською мовою, і пробували піднімати “пташку” в небо. Коли більш-менш розібралися, то полетіли розвідувати в районі шахти Трудівська, що біля Донецька, де було велике скупчення російських окупантів. Акція нам вдалася, ми зуміли побачити, що від нас вимагали. З того моменту почалася доба надземної розвідки і застосування спецтехніки” , – ділиться спогадами про ці події колишній боєць 74 ОРБ з позивним Денис.

Проте, це були лишень квіточки, по-справжньому напрямок аеророзвідки почав процвітати у 2015 році, коли волонтери зрозуміли, що їжу і форму уже не потрібно везти на фронт, тоді як добровольці і бійці ЗСУ потребують технічних засобів для коригування вогню, розвідки ворожих позицій.

Займають свою нішу в цьому напрямку боротьби і підрозділи НГУ, хоча багато речей щодо її діяльності досі залишаються незрозумілими. Чогось більшість жителів країни, з тих, хто цікавиться війною, вважає, що нацгвардійці тільки стоять на блокпостах або охороняють Верховну Раду. Це дуже помилкове твердження, адже на даний момент в зоні бойових дій перебувають підрозділи полку “Азов”, тактичні групи з батальйону Кульчицького та інші підрозділи оперативного призначення, які виконують делікатну та специфічну роботу і при тому входять до НГУ. Про них не розповідають по телевізору, майже не пишуть в інтернеті, хоча ці хлопці роблять величезний вклад у нашу перемогу.

– Ми, як підрозділ створилися в 2015 році і отримали на озброєння літальні комплекси харківського виробництва. На той час він був досить технічно прогресивним, ним можна було коригувати вогонь артилерії, робити обльоти. Тим більше, що російські війська тоді не особливо активно займалися радіоелектронною боротьбою, тому можна було впевнено почуватися на фронті. До 2015 року наша аеророзвідка не мала таких можливостей, як тепер, не були підготовлені спеціальні екіпажі, все трималося на волонтерських засадах. Тоді приходили любителі- добровольці, які розуміли, що перемагає у війні той, хто краще підготовлений, і починали працювати.

Згадую, як мої побратими з батальйону “Донбас” вперше приїхали з БПЛА “Фурією” до артилеристів в 2014 і спитали, чи не потрібна їм допомога. Спочатку на них подивилися, як на якихось диваків, навіть не зрозуміли що вони від них хочуть. Хлопці не розгубилися і попросили когось поїхати з ними. Прибувши на місце, вони підняли в небо “пташку” і полетіли на ворожі позиції. Представник артилеристів онімів від побаченого і не міг навіть слова промовити. Зрештою отямившись, запитав:

-Це в онлайні.

-Так.

-Так це ж можна наводити артилерію.

– Так ми для цього сюди і приїхали.

Так почалася плідна робота.

Створився підрозділ, перед яким ставилися конкретні задачі. З чим вам довелося зіштовхнутися?

– Початок зародження був не простим, адже на початках в Україні не було шкіл з підготовки пілотів, не кажучи про якісь вищі навчальні заклади. Допомагали гуртки, швидко створені курси, хоча проблема полягала в тому, що часу довго вчитися теж не було, передова чекала ресурсів. Підбиралися люди хоч трохи дотичні до нашої професії. Я, наприклад, мав радіотехнічну освіту, колись служив у військах протиповітряної оборони, тобто, як мене можуть збити – знаю ( сміється), але хочу наголосити, що всі ми практику і вміння літати здобували у бою. Кожен виліт – це було щось нове, адже немає нічого сильнішого від бойової практики, жодна книга цього не навчить. Той досвід, який зараз має мій екіпаж, – це клопітка робота впродовж уже чотирьох років в зоні бойових дій і на “великій” землі.

– Це було в районі Кримського, ми облітали 31, 32 блокпости, які ми свого часу втратили. Тоді уже стояли російські комплекси РЕБ (радіо-електронної боротьби), але ми навчилися облітати їх. Скажу так, воювати з ними можна і треба, але все потрібно робити хитро. Адже за кожним комплексом сидять люди, вони не включені 24 години на добу, 7 днів на тиждень, тому в будь-якому випадку можна знайти вікно. Я особисто живу за правилом: якщо до мене приходить втома чи лінощі – обов’язково їду літати. Наводжу приклад: літо, спека, не хочеться навіть на вулицю виходити, не кажучи уже про якусь роботу, тобто ворог теж відчуває дискомфорт, як і ти. Тому потрібно використати цей час для здобуття потрібної інформації. Перевірено на собі.

-На даний момент наша група професійно вдосконалена, ми працюємо з різними видами “дронів”, кожен з яких виконує окрему функцію. В Україні немає професійного “коптера”, який мав би великий ступінь захисту, тому всі використовуємо комерційні літальні апарати від DJI: Fantom, Mavic. Оскільки вони не настільки потужні, як би хотілося, тому доводиться злітати прямо перед носом в окупантів, що часто призводить до втрат літальних апаратів. Можна зробити сто вильотів і все буде прекрасно, а можна втратити апарат під час першої спроби, тут ніхто не застрахований від помилок, проте ми стараємося вдосконалюватися, щоб невдач було якнайменше.

Проте в цьому випадку не найгірше втратити “дрон”, а його списати – це якщо він стоїть на офіційному обліку у військовій частині, має свій бортовий номер, тобто зареєстрований у державіації. Потрібно іти в прокуратуру, поліцію – це тягне за собою величезну кількість паперів, бюрократія в цьому питанні просто зашкалює. У випадку втрати волонтерського літального апарату, ми відповідаємо суто перед тими, хто нам його дав. На щастя ці люди набагато краще все розуміють, ніж наша чиновницька машина.

Наприклад, коли в силові структури закупляють літальні апарати, керманичі вважають, що ця техніка подібна до БТР і служитиме десятиліттями. Хоча “дрони”, як звичайні мобільні телефони, вони розбиваються часто, старіють за своєю модифікацією і через деякий час потрібно купувати щось вдосконалене. Наприклад комплекс 2016 року дуже важко застосовувати у війні проти росіян, тому що вони не мають потужного захисту від радіоелектронних завад противника. В тилу він ще годиться для тренувальних польотів чи будь-яких інших завдань, проте на війні він більше не дієвий.

Наприклад, недавно під час пожеж у Чорнобилі та на Житомирщині наші “пташки” допомогли пожежникам шукати осередки вогню на великій території.

– Командування не відіграє майже ніякої ролі, все вирішується на верхах. Ми просто подаємо свої пропозиції, не більше. Процес оснащення новітніми зразками поступово покращується, але він, на жаль, дуже повільний. Тут потрібна стратегія, якісна підготовка кадрів, які працюватимуть у системі, а не приходитимуть просто заробляти гроші.

Безпілотна авіація за своєю функціональністю подібна до пілотної авіації. Один боєць відповідає за справність апарату, інший слідкує за його перебуванням у повітрі і так далі. Тут немає дрібниць – пропустив щось, вважай, завдання не виконав. Тому екіпажі постійно мають навчатися, вдосконалюватися, вивчати озброєння ворога. Це не просто взяв, купив “коптер” і полетів розвідувати чи коригувати вогонь артилерії. Кожен виліт – це ціла операція, потрібно зробити багато роботи для того, щоб отримати результат. Все починається з вибору місця маршруту польоту, потім як доїхати до цього місця, хто і як тебе прикриватиме, адже ДРГ ніхто не скасовував, а ми є солодка ціль для ворога. Отримавши дані, а за 20 хвилин польоту збирається близько 200 фотознімків – їх треба дешифрувати. Один виліт – це титанічна праця

– Ми в основному робимо розвідку передових позицій ворога, можливості комплексу не дають нам залітати глибоко в тил до московських найманців. Під час цієї ротації ми шукали важку техніку ворога, скупчення живої сили. Нам вдалося виявити поблизу лінії розмежування батареї російських САУ, мінометні розрахунки, які постійно працюють по наших позиціях. Недавно, працюючи над позиціями противника, ми виявили, що їхні міномети 82 калібру готуються гатити в наш бік. Ми встигли попередити свою піхоту і вона дістала змогу заховатися перед обстрілом. Тобто тут ще й важлива співпраця між родами військ: піхоти і аеророзвідки. Дуже приємно потім спілкуватися з командирами розвідки окремих піхотних підрозділів і чути, що наші дані допомогли їм знищити противника чи просто підготуватися до обстрілів з боку окупантів.

– Скажу так: не можна ніколи недооцінювати ворога, тим більше російських найманців, але боятися їх теж не потрібно. Окупанти використовують комплекси, які прийшли до них в спадщину від Радянського Союзу – “Житель”, з новіших – “Красуха”, “Шиповник-аеро””. Дуже часто росіяни застосовують технологію так званого “купола”. Тобто в місцях перебування командування батальйону чи бригади, в квадраті на півтора кілометра вони виставляють радіоелектронний захист. В такі місця важко підібратися, особливо, якщо використовувати стандартні літальні засоби. В нас теж є така техніка, тільки її розробляють комерційні структури, а все має бути на державному рівні.

Проте росіяни все рівно краще ставляться до своєї безпеки, тому виділяють більше коштів на неї і мають кращі показники відповідно. Зрозуміло, що це не дешеве задоволення, але Україні не потрібно економити на цьому. На волонтерах і ентузіастах далеко вперед не вирвешся.

– Туреччина показала, наскільки напрямок з безпілотниками є перспективним і як можна використовувати їх у війні проти росіян. Ми теж закупили в турків 6 БПЛА “Байрактар”, і наші екіпажі проходять спеціальну підготовку. Більшість людей очікує дива, вважаючи, що завтра ми зможемо бомбити російську техніку, – це помилкове твердження. Тут потрібен величезний досвід в управлінні такими апаратами, самого бажання знищувати замало. На все потрібен час і гроші, тоді можна буде говорити про якісь результати.

У нас, як і в росіян, є літальні апарати меншого розміру, які здатні переносити вогневі сюрпризи від кількох сотень грамів до декількох  кілограмів і відповідно уражати невелику техніку чи живу силу. Тобто прогрес не стоїть на місці, ми розвиваємося, але це все волонтерські розробки, до цього потрібно підходити системно і розуміти, для чого країні сильна армія.

Багато чого, що відбувається на війні, простий народ не бачить, звідти моментами панічні настрої, хвиля обурень. Хоча ми воюємо проти ворога, механізм, який закрутився у 2014 році, уже не зупинити.

– Ударного безпілотника і можливості його застосовувати. Хоча наголошую, звичайний “коптер” теж може стати висококласною і точною зброєю. Наприклад, якщо він коригує вогонь мінометів 120 калібру і 82 – це страшна сила. Але все одно мрію про “Байрактар”, щоб застосувати його у цій війні з агресором.

– Я почав воювати з 2014 року як командир роти одного із добровольчих батальйонів. Відбув дві ротації, а потім вирішив підписати контракт і вступив до підрозділу спецпризначення. З тих пір знищую московських загарбників. Підрозділи оперативного та спецпризначення НГУ на передовій з перших днів, перший бій цієї війни, бій під Семенівкою, якраз є яскравим прикладом. Потім було ще багато звільнених міст і тяжких боїв, але саме цей залишився в пам’яті назавжди.

Щоб підсумувати розмову, хочеться сказати, що кожен, хто живе в цій країні, має відношення до цих подій. У нашому випадку не обов’язково бути на фронті, можна перебувати в тилу і допомагати бійцям, в цій війні все взаємопов’язане. Тому не потрібно відступати, розводити війська, йти на якісь поступки ворогу. Тільки силою і спільно ми можемо перемогти.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться