“На легку окупаційну операцію Російській Федерації уже не варто розраховувати. Якщо наступ відбудеться, то це будуть жорсткі бойові дії і значні втрати для Росії”, – Роман Костенко

Якою є ймовірність повномасштабного вторгнення Росії в Україну? Чому російські генерали вважають Білорусь плацдармом для своїх військ і розвідки? Як мали реагувати на цинічне вбивство військового медика президент Зеленський і військові? Що треба зробити, щоб український оборонно-промисловий комплекс був конкурентоспроможним? Серйозна розмова із секретарем комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

***

Кар’єрний шлях Романа Костенка викликає повагу: ветеран АТО, “кіборг”, підполковник СБУ, у минулому – заступник начальника відділу “Альфа” Управління Служби безпеки у Миколаївській області. Нині – нардеп від партії “Голос”, працює секретарем комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. І оскільки Костенко знає ситуацію у безпековому просторі України з різних кутів, саме до нього “Цензор.НЕТ” звернувся по фахову розмову про безліч питань державної ваги.

– Щодо навчань “Кавказ-2020” варто сказати, що все, що робить Російська Федерація, ми маємо розглядати в контексті загроз для України. І ці навчання не є винятком: таким чином Росія хоче “пограти м’язами”, краще згуртувати свою армію і продемонструвати її можливості. Від проведення цих навчань можна очікувати будь-яких наслідків – зокрема й щодо України. Тому ми повинні на це реагувати. Але варто все-таки довіряти вітчизняній розвідці, аналізувати не лише видимі прояви, але й мотиви російської сторони в комплексі. Не потрібно “підіймати зраду” та допомагати Путіну розпорошувати суспільство всередині країни.

– Ці навчання, на мою думку, вже розпочалися. У вересні буде остаточна, публічна фаза — коли безпосередньо будуть залучені збройні сили, проводитимуться маневри. Однак я вважаю, що російські спецслужби вже почали працювати. До того, як будуть віддані накази військам, як почнуться передислокації і зосередження, командирам необхідна актуальна інформація про стан противника, його сили і засоби, комплектацію підрозділів, озброєння і стан боєготовності. Вони зараз збиратимуть таку інформацію, перевірятимуть, як реагують наші спецслужби, армія, наскільки і до яких заходів ми готові. Вивчатиметься і реакція суспільства. Я думаю, що ці навчання вже розпочалися і ми мусимо це розуміти.

– Ні, точний національний склад учасників навчань мені не відомий, наразі можу тільки здогадуватися. Я обов’язково поцікавлюся у представників розвідки, які країни та якою мірою будуть задіяні. Зрозуміло, що Росія цим показує громадськості, що вони мають союзників і готові до співпраці з іншими країнами.

– Думаю, розуміють, але це вибір кожної країни. Обираючи співпрацю з Росією, усі повинні розуміти, до чиїх лав вони стають. Якщо країна прямує шляхом розвитку демократії і мирної міжнародної співпраці, то участь у спільних з РФ навчаннях – це точно хибне рішення. Адже Російська Федерація ніколи не славилася своєю послідовністю у дотриманні міжнародного права, зокрема військового. Росія згадує про правила ведення війни і права людини лише там, де їй це вигідно. Однак сама грубо їх порушує і закриває очі на порушення її союзників та сателітів. Тому я сподіваюся, що усі керівники демократичних країн розуміють: участю в спільних з Росією військових навчаннях можна легко заплямувати власну репутацію.

– Я сподіваюся на те, що МЗС працює у цьому напрямі. Взагалі, тема щодо роз’яснення нашої позиції та надання об’єктивної інформації іншим країнам – дуже важлива. На жаль, для нас поки це нерівна боротьба. Росія залучає колосальні ресурси для ведення пропаганди не лише серед європейських країн, але й на окупованих нею українських територіях. Я нещодавно повернувся з відрядження з району проведення операції Об’єднаних сил, де серед іншого вивчав і це питання. Наразі існують проблеми із забезпеченням повноцінного українського телерадіомовлення не лише на окупованих територіях, але й в прилеглих районах, підконтрольних українській владі. Росія вкладає величезні кошти для того, щоб перешкодити людям одержувати правдиву інформацію, оскільки їхня сила побудована не лише на зброї та грошах, але й на поширенні брехні та “промиванні мізків” населення, як це було у 2014 році.

– Ви знаєте, заяв кожної політичної сили з трибуни вже достатньо. Але на цьому зазвичай все закінчується. Я бачу завдання Верховної Ради дещо ширше, а саме – забезпечення дієвого парламентського нагляду за сектором безпеки і оборони. Тут варто підійти комплексно, починаючи з виконання Державного оборонного замовлення (ДОЗ). Такий нагляд не лише убезпечить від зловживань посадовців, але й сприятиме тому, щоб важливі рішення ухвалювалися без бюрократичних затягувань. Не можна гаяти час в умовах перманентної війни, оборонні контракти мають уже виконуватися, армія повинна безперебійно одержувати необхідне озброєння і військову техніку. В оборонному замовленні існують критичні напрями, які є пріоритетними для підвищення боєздатності наших Збройних сил. Нещодавно на комітеті ми заслуховували доповідь заступника міністра оборони Олександра Миронюка з виконання ДОЗу. Резюме таке: замовлення виконується, але є моменти, які необхідно прискорити. Зокрема, комітет звернув увагу на необхідність забезпечення військ окремими типами боєприпасів. Тому, якщо казати про Верховну Раду, то тут має бути чітка позиція профільного комітету щодо парламентського нагляду – не давати можливості зволікати з поставками через бюрократію. Це важливо, оскільки все “потрібно було виконати ще на вчора”. На мою думку, це важливіше, ніж просто виголошувати промови з трибуни про “Кавказ-2020”. Адже про ці навчання розвідка, Збройні сили та президент знають, міжнародна спільнота — також. Та й розвідки чорноморських країн теж знають і розуміють, що ці навчання – загроза не лише для України, а й для всього Причорномор’я. Ніколи не потрібно відкидати можливість використання Росією приводу військових навчань поблизу України для реалізації своїх задумів зовсім в іншому напрямку, оскільки росіяни мають широкий спектр військово-політичних інтересів у цьому регіоні. Тому наше завдання — не говорити, а чітко робити те, що передбачено повноваженнями Верховної Ради: допомагати та сприяти законодавчо, рекомендувати уряду затвердити деякі постанови для того, щоб полегшити розробку, виготовлення та постачання озброєнь і військової техніки. Звичайно, не всі заходи лежать у публічній площині і можуть бути предметом цього інтерв’ю. Однак важливо, щоб державницька позиція народних депутатів переважала над суто політичною.

– Я вважаю, що на сьогодні ймовірність повномасштабного наступу уже не є такою високою, як раніше. Це пов’язано передовсім із розвитком та реформуванням української армії, яка тепер має належне забезпечення і бойовий досвід. Також набуло бойового досвіду військово-політичне керівництво держави. Це важливо, оскільки Росія тепер має розуміти, що скористатися дезорганізацією органів управління уже не вдасться. А це, своєю чергою, означає, що на легку окупаційну операцію Російській Федерації уже не варто розраховувати. Якщо наступ відбудеться, то це будуть жорсткі бойові дії і значні втрати для Росії. Змінилося ставлення і західних країн до російської агресії. Якщо у 2014 році вони були до неї не готові, намагалися переконати Путіна дипломатичними засобами, то тепер усі розуміють російську агресивну політику і щонайменше готові допомогти Україні озброєнням та технікою для відсічі ворога. Однак важливо зараз не втрачати пильності. Непродуманими зовнішньополітичними кроками, скороченням оборонного потенціалу, розвалом військово-промислового комплексу ми самі даємо сигнал Кремлю про нашу слабкість. На мою думку, Росія постійно розраховує вартість потенційних втрат у разі початку наступу. І наше завдання – робити все, щоб ця ціна для них була зависокою. Це важлива запорука того, щоб імовірність повномасштабного наступу залишалася мінімальною.

– Так, оскільки Російська Федерація може завдати удару не лише зі свого кордону, але й використати для цього окуповані українські землі, територію невизнаної так званої “Придністровської Молдавської Республіки” чи навіть розгорнути наступ з території Республіки Білорусь. І якщо в “ПМР” та на окупованих територіях Донецької, Луганської областей та АР Крим уже зосереджені значні російсько-терористичні війська, то з боку Білорусі можуть бути використані десантні підрозділи, які зайдуть в республіку з боку РФ, або перебуватимуть там під час спільних навчань. Ні для кого не є таємницею інтеграційні плани Росії щодо Білорусі, фактично Путін уже не розглядає правосуб’єктність цієї країни і до повної втрати нею суверенітету залишилося не так багато перешкод. Окремі положення такої “гібридної взаємодії” були викладені у доповіді начальника Генерального штабу збройних сил РФ Валерія Герасімова – так званій “доктрині Герасімова”.

– Безпосередньо комітет не є споживачем розвідувальної інформації, як президент чи прем’єр-міністр. Але періодично ми запрошуємо на свої засідання керівників розвідувальних органів (прикордонну розвідку, ГУР МОУ, СЗРУ), і вони окремо, в закритому режимі, повідомляють про основні критерії військово-політичної обстановки та щодо ближнього прикордоння. Це дає можливість розуміти основні виклики, які постають перед Україною, та правильно розставляти пріоритети у діяльності профільного комітету.

– Ні окремих доповідей щодо Білорусі не було. І я хочу наголосити, що Білорусь – це дружня нам країна, а йдеться передовсім про агресію Російської Федерації, яка має політичні і територіальні претензії до Білорусі так, як і до нашої країни. Саме тому, розуміючи ризики можливого використання Росією території цієї незалежної держави проти нас, ми повинні розраховувати свої сили та засоби й розробляти плани протидії і нейтралізації таких загроз.

– Я гадаю, що тут Росія переслідує дві мети. По-перше – це постійне нагнітання напруги і страху в Україні. А по-друге – це чіткий сигнал владі Білорусі: “Не будете виконувати наші умови – досягнемо свого силою”. Це такий вид політичного шантажу. Зокрема, на фоні протестних настроїв білоруського суспільства.

– Я, звісно, не знаю справжніх причин і рушійних сил цих процесів. Однак як офіцер СБУ можу сказати, що будь-який суспільний конфлікт не залишається поза увагою спецслужб. Це завжди сприятливе середовище для добору, вербування та прихованого впливу. Як казав шотландський письменник Томас Карлайл: “Будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відверті негідники”. У мене немає сумніву, що наслідками подій у Мінську намагатимуться скористатися у Кремлі. Я сподіваюся, що білоруське суспільство йтиме шляхом демократичного розвитку. Хочу навести приклад, який мені подобається. Як взагалі працює спецслужба? Уявімо собі, що людина має доступ до якоїсь важливої інформації військового, політичного чи економічного характеру. Ця особа є, наприклад, громадянином умовної країни “А” і водночас вороже налаштована до умовної країни “Б”. Якщо розвідці країни “Б” необхідно завербувати таку особу, то вийти на неї від свого імені вони не можуть, відбувається вербування “під чужим прапором” – від імені держави чи організації “В”, до яких особа ставиться лояльно. Таким чином особа все життя може сприяти своєму ворогу і навіть не підозрювати про це.

Тому я б з обережністю говорив про справжні сили, які можуть стояти за різними протестами і конфліктами. Основним маркером тут може слугувати лише подальший розвиток подій – хто з нього одержить максимальну вигоду.

– Білорусь – це наш сусід, який міг би потенційно стати стратегічним партнером. Ми маємо схожі економічні проблеми як країни, що розташовані між Європейським Союзом і РФ, у нас тісні історичні зв’язки і навіть споріднені мови. Однак, на жаль, зараз Білорусь перебуває практично у схожій ситуації, як Україна була у 2013 році. Росія використовує усі можливі механізми, щоб міцно затягти її до своєї геополітичної орбіти. Тут у хід йдуть економічні важелі: вплив через маніпуляції із ринками збуту товарів, квотування тощо, політичне нагнітання довкола розбудови союзної держави, створення негативного іміджу держави на міжнародній арені для того, щоб не залишити Лукашенку простору для маневру, а також постійна військова загроза. У західному військовому окрузі РФ, який межує як з Україною, так і з Білоруссю, зосереджено три армії: перша танкова, шоста і двадцята загальновійськові. Причому перша і двадцята армії вважаються гвардійськими. У Пскові дислокована 76-та десантно-штурмова бригада, в місті Іваново – 98-ма повітряно-десантна бригада, а в місті Тула – 106-та. Насичений військовий округ і силами спеціального призначення. Так, у місті Кубинка Московської області розташована 45-та бригада спецпризначення, в Псковській області – 2-га, а в місті Тамбов – 16-та бригада. Усі ці війська за потреби перейдуть кордон або зіграють роль “зелених чоловічків” і “іхтамнєтів”. Також, на мою думку, спецслужби Росії не гаяли часу, і зараз серед політичного керівництва Білорусі також є багато осіб, які діють в інтересах нашого північного ворога. На мою думку, керівництву Білорусі і її народу зараз необхідно мати сталеву волю для збереження самостійності і державного суверенітету.

– Це дуже комплексне запитання. Можу сказати, що я бачу низку ініціатив владної команди у сфері розвитку ОПК, однак їхні вектори часто неупорядковані. Необхідно вміти розставляти пріоритети, адже у нас доволі обмежені ресурси. Із останніх ініціатив можу виокремити призначення віцепрем’єр-міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського. Я зараз кажу не про конкретну кандидатуру, а про те, що інституційно створення такої посади підсилить спроможності ОПК, і це важливо для нашої країни на цьому етапі. Оскільки на сьогодні за оборонно-промисловий комплекс відповідає заступник міністра економіки, а замовниками є 16 різних суб’єктів, зокрема окремі міністерства. Тому здійснювати координацію міністрів і генералів з позиції заступника міністра – це адміністративно неправильно. І це лише один з прикладів, чому впровадження посади віцепрем‘єр-міністра назріло вже давно.

– Я читав про нього, дивився його інтерв’ю. Сподіваюсь на те, що він дійсно професіонал на своєму місці. Знаю, що все життя працював на оборонних підприємствах, в РНБО та Секретаріаті Кабміну. Взагалі, з темою ОПК він достатньо обізнаний. Однак я поки не можу сказати про його готовність до цієї посади і бачення основних проблем галузі. На жаль, пан Уруський не зустрівся з нашою фракцією. Гадаю, це була його помилка як політика і державника, оскільки в особі нашої партії він міг одержати суттєву підтримку реформ “оборонки”.

– Я вважаю, що розвиток ОПК має бути скоординований із стратегічними завданнями збройних сил. І це, на мою думку, – забезпечення спроможностей оборони, однак не у війні з так званими “Л/ДНР”, а у відбитті агресії Росії. Для цього необхідно розвивати як сучасні загальні озброєння і техніку, так і створювати засоби стримування. На мою думку, в протистоянні з Російською Федерацією таке стримування Україні може забезпечити розвиток ракетних озброєнь, а саме – ракет середньої дальності з ефективною відстанню ураження від 2000 кілометрів. Це непросте питання як з юридичної, так і з політичної точок зору, однак Україна – космічна держава, ми маємо підприємства, технології і головне – фахівців, які здатні забезпечити основні оборонні спроможності країни у цій сфері. На весь світ відомі українські підприємства “Південмаш”,” КБ Південне”, “Хартрон”, “КБ Луч”, “Кварсіт” і багато інших. Я вірю у наші можливості і космічне майбутнє держави. Нам потрібні лише бажання, політична воля і фінансування.

– Я переконаний, що “Укроборонпром” потрібно реформувати. І та реформа, яку вони пропонують, має право на життя. В “Укроборонпромі” є понад 130 підприємств, з них якась частина залишилась на окупованих територіях. А з тих, що перебувають під нашим контролем, лише близько 30 підприємств є прибутковими. Однак навіть серед тих, які не приносять значних прибутків, є підприємства, які виробляють критично-важливу продукцію, необхідну для нашої оборони. Тому, на мою думку, під час реформування потрібно орієнтуватися не лише на фінансові показники підприємств, але й покладатися на потреби сектору безпеки і оборони.

– У підприємств різного класу відповідно і різні рівні потреб. При цьому, якщо гіганти ОПК завжди “на виду” у керівництва країни, то проблеми невеликих заводів часто не помічають чи не вважають важливими. Нещодавно я був на кількох таких невеликих підприємствах і у них у всіх одна з головних проблем – це ринки збуту і бюрократичні перепони для реалізації продукції. Так складалося історично, що вузькоспеціалізовані військові підприємства виробляли свою продукцію для різних покупців з колишнього Союзу і роками зберігалися такі виробничі ланцюги. Однак після початку війни їм довелося переорієнтовуватися на інших іноземних покупців. Багато з них нарікають на неефективність співпраці з українськими спецекспортерами і прагнуть мати право самостійно продавати свою продукцію на експорт. Необхідно вести збалансовану політику, яка враховуватиме інтереси і таких невеликих підприємств.

– До речі, пізніше президент, виступаючи у Верховній Раді, назвав Росію агресором.

– Необхідний дієвий парламентський і громадський контроль. Ми зараз, ухвалюючи закон про розвідку, вносимо зміни до закону про комітети Ради – і там уже прописуємо більш-менш дієвий контроль. Проблема у тому, що сьогодні більшість рішень у сфері нацбезпеки і оборони ухвалюються кулуарно. Це призводить не лише до неефективності взаємодії, але й до нерозуміння суспільством процесів, що відбуваються, і загального вектору розвитку. Як офіцер я сам розумію, що військове середовище дуже консервативне, важко йде на зміни. Значна частина інформації взагалі таємна. Я сам тривалий час уникав публічності, однак розумію, що система, яка замкнена сама у собі, вироджується, таємність сприяє зловживанням і неефективності. Тому такі важливі речі повинні бути озвучені. Тільки якщо з кожної резонансної події будуть зроблені публічні висновки і взята відповідальність, – тільки тоді можливий розвиток.

І стосовно медика. Тут я можу відповісти як політик, а можу особисто – як солдат.

– Я не люблю біле та чорне. Важко ухвалювати рішення, коли відбувається така підступність на передньому краї… Адже це не перший випадок порушення домовленостей. І хлопці гинуть та зазнають поранень ледь не щодня. Кілька днів тому під Мар’їнкою з ПТУРа був підбитий БТР – шість хлопців поранено…

– Я був на Сході наступного дня після того. Але, повертаючись до позиції щодо такої підступної поведінки ворога, я завжди казав: якщо є така несолдатська поведінка, – ми повинні заряджати все, що в нас є, і “насипати” їм так, щоб не кортіло навіть дивитися в наш бік більше.

– Це реакція Костенка-політика, який має успішний досвід командування бойовим підрозділом. Тепер щодо вашого запитання. Які я вбачаю першочергові кроки, які мав би зробити президент, Верховний Головнокомандувач? Перш за все – це затвердження чіткої стратегії щодо конфлікту на Сході, приведення планувальних документів у відповідність до такої стратегії та доведення її українському суспільству та нашим партнерам. Оскільки затягування з цим кроком тільки грає на руку Москві. На мою думку, у нас зараз іде фаза замороження конфлікту. Це необхідно визнати і діяти відповідно до такого стану. У нас день – тиша, день – обстріли. Росіяни користуються нашою невизначеністю і переймають ініціативу. Результат – гинуть наші хлопці і дівчата. Ми від цього не маємо жодних стратегічних чи тактичних переваг. Якщо ми зараз не плануємо наступу, якщо оборона має бути затяжною, то ми маємо створити умови домінування на всіх ділянках. Коли я приїздив на позиції військовим командиром підрозділу, і зараз, коли приїжджаю на передній край у статусі депутата, – завжди питаю: “Хто домінує на цій ділянці?”. Якщо відповідають: “Ми”, — все, тоді добре, запитань немає. Ворог має розуміти, що перед ним сильний противник, який захищає свою землю і якого краще не дражнити. У росіян і їхніх маріонеток навіть не гадки не має бути, що вони можуть здійснити постріл у наш бік, бо за це одразу настане страшна і невідворотна розплата. Ми мусимо зробити так, щоб ворог боявся натиснути на спусковий гачок навіть тоді, коли побачить наші батальйони, які йдуть на нього в атаку.

Євген Кузьменко, “Цензор.НЕТ”

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться