Начальник Департаменту у справах Майдану Офісу Генпрокурора Олексій Донський: Справа, яка може пояснити, кому потрібні були масові вбивства 20 лютого, гальмується в суді

Навіщо колишнє керівництво МВС вже після масових розстрілів на Інститутській видало тітушкам автомати Калашнікова, де готувалися вбивства і якою насправді була мета так званого "Харківського з’їзду" наприкінці лютого 2014 року? Відповіді на ці та інші питання можна буде почути, якщо нарешті розпочнеться судовий розгляд однієї з найрезонансніших справ Майдану.

Та коли це станеться – невідомо. Хоч до суду матеріали провадження передали ще у 2016 році, досі не відбулося жодного засідання по суті. Тому більшість цих запитань ми переадресували начальнику Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу генпрокурора Олексію Донському. В інтерв’ю “Цензор.НЕТ” він розповів також хто і як винаймав тітушок, скільки їм платили і за які послуги, а також чому законопроєкт про заочне засудження не можна ухвалювати виключно під справи Майдану.

– Як на мене, постанова має більше морально-політичне значення, оскільки жодним чином не знімає тих процесуальних обов’язків щодо доведення, які є у прокурора й слідчого. Тобто, це не той документ, який встановлює юридичний факт, що не підлягає доведенню у кримінальному провадженні в суді.

Загалом у судових процесах до поняття “держпереворот” часто апелюють адвокати, які захищають правоохоронців чи тітушок. Такий документ у таких випадках матиме значення?

– Якщо “адепти Кремля”, про яких ви згадали, не є учасниками кримінального провадження, значення їхніх публічних коментарів для судових процесів не має жодної ваги.

Якщо ж це адвокати підозрюваних чи обвинувачених, або, наприклад, окремі свідки, не уявляю, яким чином ця постанова може перешкодити їм використовувати ту термінологію, яку вони хочуть. Інша річ, що будь-які слова мають бути підкріплені конкретикою, фактажем, інакше вони нічого не варті. Тому, на мою думку, всі ці висловлювання про державний переворот щонайменше маніпулятивні.

– Так, саме доказами, які б відповідали на питання: якщо це був держпереворот, то хто його організував і як це співвідноситься з фактичними обставинами, які належать до предмету розслідування чи судового розгляду. Якщо ми, наприклад, беремо справу щодо масових убивств 20 лютого 2014 року на Інститутській, то я бачу в цьому суто кримінал, а не політику. Обвинуваченим інкримінується невибіркове застосування зброї до необмеженої кількості беззбройних протестувальників.

Тому, коли адвокати колишнього президента в розрізі даної справи починають апелювати до того, що вже після розстрілів було досягнуто певних політичних домовленостей, що Януковичу Віктору Федоровичу начебто давались гарантії європейськими лідерами, яких надалі не було дотримано, то я щиро не можу зрозуміти – до чого тут ці високі геополітичні матерії? Яким чином такі аргументи, навіть якби вони відповідали дійсності, скасовують або пояснюють масові вбивства 20 лютого 2014 року?

З іншого боку, ми знаємо, які події були після розстрілів на Інститутській. Ми знаємо, кому було видано зброю зі складів МВС 20 лютого (до речі, кримінальне провадження щодо цих подій гальмується в суді вже упродовж 5 років, там досі триває підготовче судове засідання, тобто навіть не розпочато судовий розгляд). Все робиться для того, щоб не було дано юридично-значимої оцінки факту передання цієї зброї посадовими особами МВС так званим тітушкам, а єдиною формою такої оцінки є вирок суду, що вступив у законну силу.

Погодьтеся, цілком логічне питання: навіщо колишнім керівництвом МВС через 5 годин після масових вбивств на Інститутській було видано тітушкам 156 автоматів Калашнікова та понад 40 тисяч боєприпасів до них? Що можна було робити з такою кількістю зброї, переданою стороннім особам?

Також ми знаємо про подальші події “Харківського з’їзду” 22 лютого 2014 року, який не пішов за тим сценарієм, за яким планувався організаторами. Тобто, якщо вже казати про державний переворот, то треба аналізувати в комплексі саме оці події, щоб мати розуміння, ким і для чого вони ініціювались.

– Влучно. Тому в площині громадського опанування риторики щодо держперевороту ця постанова, безумовно, матиме важливе значення. Бо це рішення парламенту, в ньому викладені певні факти – це загальнообов’язковий документ. Але з погляду кримінального процесу, гадаю, це не обмежить у маніпуляціях тих, хто і раніше до них вдавався. І не звільнить нас від обов’язку доведення щодо кожного злочину всіх його обставин.

– Шкода. Вважаю, що ця справа може бути ключем для пояснення – для чого і кому потрібні були масові вбивства людей 20 лютого.

– Четверо. Це троє правоохоронців (на момент вчинення злочину) і цивільна особа. Цій особі, яка перебувала в групі цивільних осіб, так званих тітушок (переважна їх більшість з 2014 року оголошені в розшук і досудове розслідування стосовно них здійснюється в окремому кримінальному провадженні) правоохоронцями ввечері 20 лютого 2014 року і було видано зброю зі складів МВС. Надалі зброю та боєприпаси вивезено до офісу, який слідство умовно називає одним із штабів тітушок – з нього здійснювались керівництво та координація діяльності таких осіб.

Ще в січні 2016 року цю справу передали до суду. Там кілька разів змінювався склад суду, також змінювалась підсудність.

Одного з обвинувачених у даній справі було звільнено з-під варти без рішення суду, через сплив терміну запобіжного заходу, своєчасний розгляд питання про продовження якого зірвано адвокатами шляхом використання прогалин у КПК України, зловживання правами та інших, прямо не заборонених законом засобів штучного затягування судового процесу і системної протидії кримінальному провадженню. Як результат, клопотання прокурорів про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке взагалі-то повинно розглядатись невідкладно, але не пізніше 72 годин, не було розглянуто судом понад 2 з половиною роки. То засідання зривала сторона захисту, то суд переносив розгляд.

Сама справа, як вже зазначалось, понад п’ять років фактично перебуває без руху (у тому числі понад три роки у судді, якій розглядає дану справу зараз), у ній навіть не розпочався судовий розгляд.

– Шевченківський районний суд м. Києва. З одного боку, ми розуміємо, що суддя може бути занадто завантаженим. Водночас у нас немає підстав припускати, що в межах одного суду у різних суддів, що розглядають кримінальні провадження, навантаження може бути неспівмірно різним. Тому буде цілком коректним порівняти, як, наприклад, в цьому ж суді під час розгляду справ стосовно колишніх суддів Печерського суду, перед ухваленням їм у справах Майдану виправдувальних вироків, засідання призначались по кілька разів на тиждень, навіть попри протести представника потерпілих. І взяти дану справу, де за весь 2018 рік було призначено лише 7 судових засідань, а за 2019 рік – 5, причому переважна більшість їх не відбулась. Лише  минулого року, після заявлення прокурорами клопотань про дотримання розумних строків судового розгляду, засідання стали призначати частіше, проте й надалі вони систематично знімаються з розгляду судом або зриваються стороною захисту.

– Зовсім. На мою думку, мета сторони захисту – аби жодного вироку в цій справі не було винесено, бо вирок знівелює саму можливість окремих політиків та адвокатів колишніх керівників держави й надалі маніпулювати темою державного перевороту.

– Невідомо.

– По-перше, це підтверджено відповідними документами. По-друге, особа, яка отримувала її зі складів МВС, поставила там свій підпис.

– Ні, підписався, як лейтенант Кутєпов. Хоч у обвинуваченого інше прізвище і він ніякий не лейтенант. Почеркознавча експертиза довела, що це його підпис.

– Це можливо справді було б смішним, якби не мало наслідком видачу стороннім особам зброї зі складів МВС, в кількості, достатній для того, щоб озброїти цілу роту і вести затяжні бойові дії. До речі, саме цього “лейтенанта” і було звільнено з-під варти за допомогою процесуальних диверсій.

– Завідомо необґрунтовані відводи суду, прокурорам, очевидно безпідставні (юридично безперспективні) клопотання, які мають на меті виключно затягування часу, “адвокатські каруселі” у справах, де два і більше обвинувачених та/або адвокатів. Одна з класичних схем процесуальної диверсії  така: десь до шостої години вечора заявляти клопотання, вимагати ознайомлення з матеріалами справи, з якими сторона захисту давно знайома або мала можливість ознайомитися раніше, а після 18 години – без жодних підстав заявити відвід судді. А відвід потребує авторозподілу, який цього дня вже немає кому робити. Наступного дня, після розгляду відводу, відвід може заявити вже інший адвокат, або обвинувачений і так далі.

Ще поширена практика процесуальних диверсій – начебто зайнятість адвоката в іншому процесі, і звісно ж обвинувачений заперечує проти слухання справи саме без цього адвоката, навіть якщо його захищає кілька адвокатів. Якщо в такому випадку суд задовольнить клопотання прокурора про залучення адвоката з безкоштовної правової допомоги, той обов’язково попросить час, достатній для ознайомлення з матеріалами справи, і суд не має права відмовити у цьому. При цьому, як правило виходить так, що адвокат з безкоштовної правової допомоги, чиї послуги, нагадаю, оплачуються державою, за дивним збігом виявляється знайомим адвоката, який не з’явився, і сумлінно та послідовно дотримується “тактики” останнього щодо зриву судового засідання за будь-яку ціну.

У таких випадках безплатний адвокат після вивчення справи зникає і повертається попередній.

Вважаю, що проблема передусім в законодавстві, яке не повинно виходити з презумпції сумлінної поведінки конкретного адвоката чи прокурора. До речі, в Кримінальному процесуальному кодексі передбачено чимало запобіжників від зловживань прокурорів і слідчих. То вочевидь, що мають існувати і дзеркальні запобіжники щодо адвокатів, щоб унеможливити або хоча б звести до мінімуму процесуальні диверсії, які, на жаль, на сьогодні у багатьох процесах стали нормою, таким собі сумнівним критерієм успішності діяльності захисника у кримінальному провадженні. Процесуальні диверсії не повинні в принципі бути елементом адвокатської тактики, бо за рівнем шкоди для правосуддя це, на мою думку, зло такого ж рівня, як, наприклад, фальсифікація доказів або вибивання слідчим показань у підозрюваного.

От у справі про видачу зброї тітушкам у нас четверо обвинувачених. Кожен за законом може мати в суді до 5 захисників. Тут їх значно менше. Але достатньо і тих, що є, щоб періодично зривати засідання через неявку хоча б одного з них.

– На даному етапі скажу, що це співробітники органів внутрішніх справ, у тому числі, які обіймали адміністративні (керівні) посади, і в віданні яких перебувала вказана зброя.

– Якщо проаналізувати хронологію подій, то в ніч з 19 на 20 лютого збирають так званих тітушок у Ботанічному саду. У нас є прямі показання про те, що їм мали привезти зброю. Не цю, звісно, іншу. Потім сценарій змінюється, бо о другій тридцять ночі їх розпускають. До початку розстрілів на Інститутській залишається трохи більше шести годин.

Причому ці особи були здивовані, під час допитів висловлювали нерозуміння – нащо їх було там тримати без діла до моменту, коли вже не ходив громадський транспорт, і серед ночі відпускати по домах.

– Відбуваються вбивства на Інститутській, і через 5 годин після останнього вбивства тітушкам видається така кількість вогнепальної зброї. Якби її задіяли, уявляєте, що можна було б зробити?

– Так.

Для чого її видавали?

– Є докази, які підтверджують, що це робилося для масової ескалації насилля в Києві, створення обстановки хаосу та організації безладів із застосуванням зброї. Основна мета – створити відповідний фон та умови під так званий “Харківський з’їзд”, запланований на 22 лютого.

Тільки цей з’їзд з причин, незалежних від волі та бажання його організаторів, пішов за іншим сценарієм, ніж це планувалося спочатку.

Тоді у Харків на з’їзд приїхало чимало високопосадовців з Російської Федерації…

– Наприклад, Голова комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Олексій Пушков, сенатор від Псковської області Михайло Маргелов, губернатор Белгородської області Євген Савченко, губернатор Ростовської області Василь Голубєв, губернатор Воронезької області Олексій Гордєєв, губернатор Брянської області Микола Денін. Але показово, що прибувши до Харкова, ніхто з них на з’їзді так і не з’явився.

Окрім того, 18 лютого, і це теж доведено, Микола Янович Азаров, який на той час уже 3 тижні як не був прем’єр-міністром України, літав у Російську Федерацію на зустріч із Путіним.

Пам’ятаєте, коли Янукович зустрічався з лідерами опозиції? Це було в ніч з 18 на 19 лютого, під час штурму Майдану і Будинку профспілок. Тоді ж Янукович спілкувався за допомогою спецзв’язку з Путіним, а в цей момент у того був Азаров.

І саме Азаров мав взяти участь у “Харківському з’їзді”. Зранку 19 лютого він повертається з Москви до Києва, а ввечері 20 лютого вилетів з Києва до Харкова. Вдень 21 лютого Азаров, в ході підготовки до з’їзду, навіть збирав у Харкові партійний актив Партії регіонів, але близько п’ятої години вечора 21 лютого, неочікувано для тих, хто його супроводжував, в тому числі і для власної охорони – раптом вирішив залишити територію України. Він виїхав в РФ автомобілем, через прикордонний пост “Гоптівка” у Харківській області. Натомість, через 3 години після залишення Азаровим території України, до Харкова, для участі в з’їзді вилетів на той момент чинний президент України Віктор Федорович Янукович. Однак зрештою останній на з’їзді теж не з’явився.

Ще один важливий момент, який ми встановили. Вперше цей з’їзд було анонсовано в ЗМІ саме 20 лютого, після розстрілів. Було проголошено, що в умовах масового застосування насильства та вбивств у Києві, є потреба в Харкові зібратися представникам певних регіонів і визначитися, як їм бути далі. Але ми довели, що цей з’їзд почали готувати ще на початку лютого, задовго до того, як почали вбивати людей на Інститутській.

І, щоб не говорити більше, можна просто ув’язати цей увесь ланцюг подій: підготовка з’їзду, його анонсування безпосередньо після вбивств, видача зброї тітушкам і з’їзд, який просто з вимушених причин пішов не за тим сценарієм. От саме через те, що цей з’їзд вже неможливо було “врятувати”, від участі в ньому і відмовились спочатку Азаров, а надалі Янукович та високопосадовці РФ.

– Ні. Цей з’їзд, як і застосування зброї, виданої тітушкам 20 лютого, мали б сенс лише в умовах безвладдя в Києві, для чого не повинна була працювати Верховна Рада. І, за нашими даними, організатори з’їзду розраховували, що законодавчий орган у кількості депутатів, достатній для прийняття рішень, не збереться, адже більшість у парламенті на той час, коли Віктор Федорович Янукович був при владі, орієнтувалась на нього. Пам’ятаєте показання колишнього президента, які він давав у Святошинському райсуді Києва по відеоконференції? Він з образою говорив про, здається, 42 чоловіки з його фракції, які нібито його зрадили. Тобто можна лише припускати, що було б у разі, якби на момент проведення “Харківського з’їзду” у Києві не зібралась би Верховна Рада, а Янукович, як легітимний глава держави, взяв би участь у з’їзді.

А в умовах працюючої Верховної Ради сценарій, за яким планувався з’їзд, вже не могли реалізувати.

– У Києві. Але куди ця зброя пішла в подальшому, можна лише здогадуватися. З цих автоматів на теперішній час знайшли лише п’ять.

– Принаймні, за нашими даними планувалося саме це. Щоб були підстави заявити, що в Києві – безвладдя, масові вбивства, неконтрольована ситуація. І, таким чином, мешканцям тих регіонів, представники яких зібралися на з’їзд, треба якось самоорганізовуватися і себе захищати.

Певно єдиний, кого на цьому з’їзді “забули” попередити, що все пішло не за планом, – нині покійний очільник “Оплоту” Євген Жилін. Не буду переказувати його слова, але якщо хтось хоче зрозуміти, що мало відбутися, варто послухати його виступ на з’їзді.

Депутати в першому читанні підтримали законопроєкт щодо заочного засудження. У зверненні адвокатської дорадчої групи зазначається, що він розблокує справи Майдану. Можете пояснити, чому ці зміни до кримінально-процесуального законодавства такі важливі і які саме процеси вони розблокують?

– Хочеться сподіватися, що цей закон буде ухвалено і його остаточна редакція кардинально не відрізнятиметься від ухваленої в першому читанні, бо та риторика й ті аргументи, які лунали з трибуни Верховної Ради, відверто кажучи, бентежать. Мовляв, ми в першому читанні ухвалюємо, але до другого треба переробити. І я побоююсь, щоб його не переписали, – в існуючому вигляді він, хоч і не ідеальний, проте вирішує чимало проблем “заочки”.

– Проблема у відсутності правової визначеності. Оскільки в Кримінальному процесуальному кодексі категорію “міжнародний розшук”, з якою пов’язується можливість здійснення заочної судової процедури, жодним чином не конкретизовано. Як результат, суди не мають єдиного підходу до застосування даної правової категорії, і часом такі підходи у різних судів (та навіть у різних суддів в межах одного суду) взаємовиключні. Окремі судді (щоправда, останнім часом таких менше) ототожнюють його виключно з розшуком Інтерполу. Хоча Інтерпол, і ми це в судах демонстрували, шле нам листи, де зазначає: коли ви в національних судах доводите, що здійснюється міжнародний розшук, то не маєте права посилатися на розшук Інтерполу. Спочатку доведіть суду, що здійснюєте міжнародний розшук іншими засобами, і лише отримавши ухвалу про тримання під вартою, без посилання у ній на розшук Інтерполу, звертайтеся до нас.

Іншим судам достатньо постанови органу слідства про оголошення особи в міжнародний розшук.

Деякі судді вважають, що самого лише факту винесення постанови недостатньо, вона має виконуватися, погоджуючись, що досить спрямувати запити в правоохоронні органи інших країн, а окремі наполягають, щоб хоч в якісь країні такий запит взяли до виконання.

Також є випадки, коли суди встановлюють власні критерії, з якими вони пов’язують доведення факту оголошення особи в міжнародний розшук.

Тобто фактично відбувається неоднакове застосування судами правової категорії, яка не має законодавчого визначення, і єдиний вихід з ситуації – чітке правове врегулювання даного питання.

– Тетяно, але ж тут ідеться не про знання законодавства. Як бути слідчим, прокурорам чи суддям, якщо цю категорію в КПК взагалі не розкрито, коли сам законодавець не навів визначення того, що він мав на увазі? Кодекс нам каже, що заочна процедура можлива, якщо особу оголошено в міжнародний розшук, але ніде не зазначено, що ж таке міжнародний розшук. Тому проблема не в суддях, а в законодавстві. Бачив, до речі, в одному зі ЗМІ публікацію щодо судді ВАКС, яка дала дозвіл на спеціальне досудове розслідування, а в подальшому Вища рада правосуддя притягнула її за це до дисциплінарної відповідальності. На жаль, ще один негативний, руйнівний наслідок правової невизначеності.

Законопроєкт, який проголосовано в першому читанні, спрямований на те, щоб зняти цю проблему. Якщо залишиться така редакція, то заочка не буде прив’язуватися до міжнародного розшуку.

– Наведу як приклад справу по подіях 20 лютого, яка слухається в Святошинському райсуді Києва, там, де на лаві підсудних колишні “беркутівці”. Суд присяжних відносно тих екс-“беркутівців”, які після обміну не повернулися з РФ в Україну, своєю ухвалою визначив власні критерії міжнародного розшуку. Він зазначив, що про оголошення міжнародного розшуку свідчитиме той факт, що відповідні інституції інших країн на своїй території будуть цей розшук здійснювати. Таким чином ми, з використанням можливостей міжнародного поліцейського співробітництва, спрямували запити в окремі європейські держави, наразі очікуємо від них відповіді. Сподіваємося, що наші запити будуть задоволені і на території цих держав компетентні органи здійснюватимуть розшук обвинувачених. Якщо такі відповіді надійдуть, ми зможемо довести суду присяжних, що розшук відповідає критеріям, які він визначив.

– По суті, зараз це дві справи. Щодо двох осіб, які повернулися в Україну, і ще трьох, які не повернулися. Якщо ми доведемо факт здійснення міжнародного розшуку, у нас з’являться підстави поставити перед судом питання про об’єднання цих справ. У нас така структура обвинувачення, що вкрай важливо, щоб відносно всіх цих осіб судовий розгляд відбувався разом, в одному провадженні. Бо вони діяли як єдиний підрозділ, дії всіх обвинувачених були взаємозумовлюючі, конклюдентні, об’єднані спільним умислом.

Навіть якщо припустити, що хтось із “беркутівців” не стріляв, але своїми узгодженими діями в складі групи він забезпечував можливість стріляти іншим.

– От про цю риторику народних депутатів я й казав. Окремі з них заявляли, що ми ухвалимо законопроєкт, але лише в першому читанні, й він має стосуватися тільки справ Майдану. Але не можуть бути різні Кримінальні процесуальні кодекси для справ Майдану і для інших справ. Не може розслідування злочинів однієї категорії регулюватися різними законами. В цих провадженнях ми розслідуємо, наприклад, викрадення людей, катування, вбивства, пов’язані з подіями на Майдані. Це означає, що й інші викрадення, катування і вбивства мають розслідуватися і слухатися в судах по тих же самих процесуальних правилах, тут не може вибірковості.

Щодо того, що люди начебто можуть навіть не дізнатися, що їх судять заочно, знаєте, не вдаючись в деталі механізму належного повідомлення особи (бо це окрема вузькоспеціалізована тема і навряд ці питання будуть цікаві пересічному читачу), скажу лише одне. Між неможливістю дізнатися та небажанням знати – ціла прірва. Приблизно така сама, як, наприклад, між незнанням про виклик до суду і демонстративним викидуванням щойно врученої судової повістки із автомобіля.

– Я відверто не розумію аргументи щодо зловживань. По-перше, зловживання та механізми їх недопущення – це зовсім інша проблематика, яка явно не вирішується законодавчим блокуванням спеціальної форми кримінального провадження (маю на увазі “заочку”).

І якщо вже говорити про процесуальні запобіжники від зловживань, які мають носити більш-менш універсальний характер (тобто бути єдиними для всіх), то їх апріорі набагато більшою мірою потребують підозрювані, які не ухиляються від слідства, ніж ті, що подалися в біга, виїхали з України і оголошені в розшук.

Тому в подібній аргументації я бачу явну підміну предмету дискусії.

По-друге, якщо, наприклад, обмежувати “заочку” лише справами Майдану з тією самою сумнівною мотивацією – не допустити зловживання, виникне закономірне питання – якщо існує ризик зловживань із “заочкою” в інших справах, то що дає підстави виключати такий же ризик у справах Майдану?

Тому хотілося б, щоб принципові позиції даного законопроєкту, проголосовані в першому читанні, не були разбалансовані та знівельовані змінами до нього. Тим більше, на моє переконання, цей законопроєкт у нинішній редакції містить достатньо запобіжників від можливих зловживань, про які ви згадували.

– Наприклад, там чітко визначено, що сторона обвинувачення має довести факт належного повідомлення підозрюваного, який виїхав за межі України та/або перебуває в іншій країні або на тимчасово окупованих територіях, про здійснення його виклику. А вже спосіб доведення даного факту може бути різним, проте обов’язок такого доведення завжди лежить на слідчому, прокурорі.

– В такому випадку ми ніяк не доведемо, що людина обізнана щодо здійснення виклику, тобто в змодельованій вашою колегою ситуації “заочка” буде неможлива через недоведення факту належного повідомлення.

Ну якщо звісно той, хто відпочиває від цивілізації без інтернету десь на островах, не викладе текст повідомлення про виклик на допит у своєму відеоблозі на youtube-каналі, з відповідним коментарем. Або у іншій спосіб не дозволить слідчому, прокурору довести, що він насправді обізнаний.

– Це колишні президент держави, міністр внутрішніх справ і його заступники, голова СБУ і його перший заступник – голова Антитерористичного центру, міністр оборони, екс-керівники столичного главку міліції та колишній командувач внутрішніх військ МВС. Вони всі перебувають поза межами України. Кваліфікація дій у них різна, але їм інкримінуються злочини, пов’язані з організацією вбивств та замахів на вбивства протестувальників, перевищення влади і службових повноважень та ряд інших злочинів.

Не зовсім так. Адже є ще матеріальний аспект. У цих високопосадовців арештовано чимало майна на великі суми. У нас у справах потерпілими заявлено цивільні позови. Тому, якщо ми зможемо в суді довести вину цих осіб і буде обвинувальний вирок, то суд зобов’язаний буде так само прийняти рішення за позовами потерпілих. Це означає, що арештоване майно високопосадовців, яким інкримінуються злочини, вчинені під час масових акцій протестів на Майдані, може бути спрямоване на відшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілим.

Окрім того, у України є міжнародні договори з багатьма країнами про правову допомогу. Тобто в разі засудження, вони нікуди, окрім Росії, не зможуть поїхати. І навіть перебуваючи на території Росії, вони будуть постійно залежати від того, чи не зміниться там влада.

– Оперувати терміном “фігурує” не можна, така категорія в кримінальному процесуальному законі відсутня. Водночас статусу підозрюваного чи обвинуваченого він не має. Щодо того, чи перевіряються його дії в кримінальному провадженні, я не можу сказати. По-перше, я не процесуальний керівник у всіх провадженнях і не маю права їх коментувати. По-друге, у кожній справі може перевірятися коло осіб, які працювали в певній інституції або були дотичними до певних подій. І це коло не може бути обмежене чи категорично визначене.

– Це справді не та ситуація, що я не хочу дати якусь інформацію, але повторюся: в кожному провадженні є процесуальний керівник, і виключно він визначає обсяг інформації, яка належить до таємниці слідства, а яку можна розголошувати. По пану Куксі немає кримінального провадження, є по подіях 18-19 лютого. В цьому кримінальному провадженні процесуальним керівником є мій підлеглий. І лише він та слідчий уповноважені визначати, що і в якому обсязі можна казати.

– Наразі повідомлено про підозру двом особам. Одна з цих осіб переховується від слідства, перебуває за межами України.

– Навряд чи можна називати мирними протестувальниками осіб, які застосували зброю. Щодо справжніх мотивів їхніх дій, гадаю, на даному етапі кримінального провадження говорити про це передчасно.

Взагалі, з огляду на оцінки, які можна побачити в ЗМІ з приводу проведення розслідування у даному провадженні, особливо які лунають останнім часом, хотів би звернути увагу на таке.

До нас не стоїть черга з тих, хто хотів би повідомити про обставини, за яких певна особа чи особи застосовували зброю стосовно правоохоронців.

Натомість, один народний депутат України тривалий час ігнорував виклики слідчого, проте неодноразово обіцяв ще Сергію Вікторовичу Горбатюку, що з’явиться на допит і дасть показання з приводу цих подій, однак, на жаль, так і не дотримав свого слова. А в своїх публічних виступах він посилається на те, що суспільство, на його думку, ще не готове дізнатись правду.

Водночас було б дуже наївним розраховувати, щоб факти загибелі і поранень правоохоронців не будуть розслідуватись, і що кожному такому факту не буде надана правова оцінка.

Тож слідчі і прокурори у відповідному кримінальному провадженні здійснюють слідчі дії, спрямовані на встановлення осіб, що стріляли в правоохоронців, та їхнє завдання, як я вже зазначав, всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини, за яких це відбувалось.

Тому мене щиро дивує обурення та окремі коментарі політиків з приводу обшуків чи інших процесуальних дій, які проводяться у цьому провадженні. Елементарне питання – а як може бути інакше?! Є насильницька смерть людини і слідство зобов’язане її розслідувати.

З іншого боку, якщо той, хто застосовував зброю відносно правоохоронця, вважає, що він таким чином захищався, перебував у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи в іншому стані, який виключає кримінальну караність діяння, то він повинен навести такі факти під час слідчих дій, щоб слідчий та прокурор могли перевірити його версію.

І ще одне. Хочу нагадати, що жоден протестувальник, який був убитий або зазнав вогнепального поранення 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, не мав зброї. Тож питання – коли на Інститутській відбувалися розстріли беззбройних людей, куди поділися ті, хто перед цим стріляв в правоохоронців, і які цілі вони переслідували, залишається відкритим.

інтерв’ю Артем Яблонський, заступник керівника управління у справах Майдану ДБР. Ви можете про це розповідати?

– Оскільки загалом ми розслідуємо 4300 епізодів злочинів, у нас є кілька магістральних проваджень. Під магістральним ми маємо на увазі провадження, яке об’єднує тематично і хронологічно певні події. От одне з магістральних проваджень – це справа щодо протиправних насильницьких дій відносно протестувальників, застосування зброї, заподіяння тілесних ушкоджень. Друге стосується вбивств і поранень усіх правоохоронців. Ще одне – незаконні притягнення до відповідальності протестувальників, це провадження щодо слідчих, прокурорів і суддів. І т.д. Поступово, в міру доведення злочину, з магістрального провадження виділяються матеріали щодо конкретного підозрюваного і надалі обвинувальний акт скеровується до суду.

От таке саме магістральне провадження у нас розслідується по злочинній організації цивільних осіб, так званих тітушок. Це провадження охоплює епізоди їх фінансування, а також факти викрадення протестувальників, катувань і вбивств, і стосується подій січня-лютого 2014 року.

У межах цього провадження, серед іншого, розслідуються факти взаємодії між так званими тітушками і правоохоронцями.

Наскільки мені відомо, основну частину матеріалів даного кримінального провадження вже передано до слідчого підрозділу ДБР.

– Вдалося до певного рівня. Є вже й вироки судів, що набули законної сили, якими ці обставини встановлено. Проте вони наразі обмежуються середньою ланкою.

Якщо так умовно рахувати, між звичайним тітушкою і найвищою особою, яка давала гроші й щодо якої на сьогодні є вирок суду, було дві ланки “менеджерів”.

Тобто, є конкретна особа, якій поставлено завдання знайти людей, яких можна залучити до викрадення протестувальників, охорони певних заходів, до протидії акціям протесту. Якщо провести аналогію зі звичайним ринком праці, це ніби менеджер середньої ланки. Він навіть залучав не самих цих осіб, а “менеджерів” рівнем нижче, а ті вже шукали виконавців.

І ось ця особа отримала гроші. Причому не малі. За кілька днів роботи – 15 тисяч доларів.

– По-різному. За нічну зміну вони отримували 800 грн. У нас є вирок щодо одного з таких “менеджерів” середньої ланки. Він співпрацював зі слідством, ми знаємо, від кого цю суму він отримав. Щодо особи, яка надала кошти, судовий процес триває.

– На рівні слідства дійшли. Оскільки вони перебувають за межами України, їм здійснено повідомлення про підозру та оголошено в розшук.

– Можу говорити про окремі епізоди. Наприклад, у справі про викрадення Луценка і Вербицького та вбивство останнього ми встановили, що дії організаторів злочину координувалися з тодішнім керівництвом Міністерства внутрішніх справ. На ранок після викрадення особа, яка підозрюється у його організації, їздила до МВС і заїжджала на територію міністерства за перепусткою, виписаною приймальнею міністра.

У судовому засіданні було допитано особу, відносно якої застосовано заходи безпеки, тому можу лише сказати, що це колишній співробітник органів внутрішніх справ. На момент січня 2014 року він обіймав одну з керівних посад. Свідок підтвердив, що організатор злочину звертався до нього з повідомленням про викрадення двох людей і запитував, чи може він їх передати міліції, однак свідок відмовив.

Іншу схему застосували 23 січня, тобто через 2 дні, і ця справа зараз слухається в суді щодо одного з колишніх керівників ГУ МВС України в м. Києві. Правоохоронці взаємодіяли з так званими тітушками, ті провокували бійку з протестувальниками, і в подальшому правоохоронці затримували цих протестувальників.

інтерв’ю “Цензор.НЕТ” розповіла, що головний доказ, а саме автомобіль, на якому викрадали Вербицького і Луценка, пропав. Не знайшли?

– Він не пропав, а був незаконно відчужений. Так буде правильніше сказати.

– Так. Ми знаємо, де він перебуває, за цим фактом кримінальне провадження зараз розслідується.

– Ми зараз з вами знову влазимо в площину понять “фігурант” і “підозрюваний”.

– Перше провадження спрямували до суду прокурори Черкаської обласної прокуратури. Ми долучилися згодом.

Ви знаєте певно, що підсудність у цій справі змінювалась кілька разів. Зараз вона розглядається в Городищенському суді.

Після того, як ми забрали фактове провадження, знайшли підстави для повідомлення про підозру тим особам, яких притягнуто до кримінальної відповідальності за інші злочини, пов’язані з цим викраденням. І звісно, основна мета, яка є у прокурора у цьому провадженні, – довести вину замовника. Наскільки я знаю від керівника групи прокурорів, це той самий випадок, коли нам відомо хто, але поки що немає тієї сукупності доказів, яка б могла переконати стороннього спостерігача і суд. Можна допустити фальстарт і не досягти результату. Якщо без достатніх доказів повідомити особі про підозру, все це завершиться виправдувальним вироком. Це останнє, чого б ми хотіли, особливо в такій справі.

Потрібно розуміти, що для злочину, вчиненого в умовах неочевидності, якщо тільки злочинець не припустився очевидної помилки, прямим доказам взятись взагалі немає звідки. Бо очевидців не буде, слідів теж може не бути. А якщо йдеться про замовника, який не був на місці події, і на нього не дають показань виконавці, то тут в принципі не може бути прямих доказів.

– Чекайте, я не про те! Нещодавно Верховний Суд постановив дуже класне рішення в одній з кримінальних справ, у якому прямо зазначив, що обвинувальний вирок, навіть за відсутності прямих доказів, може ґрунтуватися на сукупності належних та допустимих непрямих доказів. Це справді визначальне рішення, бо якби правовий висновок Верховного Суду був би іншим, це фактично поставило б хрест на будь-якій справі про вбивство чи інший особливо тяжкий злочин, вчинений в умовах неочевидності. Адже злочинцю, щоб уникнути притягнення до кримінальної відповідальності, достатньо було б просто не залишити слідів на місці злочину, не дати проти себе показань і подбати про те, щоб не було очевидців. Все!

Але, на щастя, Верховний Суд не пристав на позицію, таку популярну в адвокатському середовищі, що начебто вина особи у вчиненні злочину може бути доведена виключно за наявності прямих доказів.

Я це до чого? Зараз ми у багатьох справах ідемо за сукупністю непрямих доказів. У справі про викрадення та вбивство Сергієнка у нас теж є окремі непрямі докази на замовника. Проте на сьогодні ми не можемо сказати, що їх сукупність є достатньою, щоб повідомити йому про підозру.

– Ні, робота триває.

На жаль, була ситуація, про яку ви теж, можливо, чули. Ми сподівалися, що зрушимо з місця, коли один з обвинувачених, який на той час перебував під вартою, погодився співпрацювати із слідством. Але було вкрай важливо ізолювати його від інших обвинувачених у цій справі. Він звернувся із заявою щодо забезпечення заходів безпеки, потрібно було його перевести до іншого слідчого ізолятора.

І ключовим моментом стало судове засідання, де суддя розголосила дані про те, що є така заява. Уявляєте, він сидить поруч із іншими обвинуваченими, а вона питає його про цю заяву.

– Попри протест слідчого, який був присутній у залі суду, суддя заявила, що саме вона керує процесом та визначає, що можна оголошувати в засіданні. І прямо запитала обвинуваченого, чи він її писав? А як він міг при інших обвинувачених, які сиділи поруч на лаві підсудних, це визнати? Звісно, він сказав, що це підробка.

Після цього суддя не дала дозволу на його переведення до іншого слідчого ізолятора. А через незначний проміжок часу йому змінили запобіжний захід на домашній арешт.

– Ви правильно кажете. Яка мотивація може бути у обвинуваченого співробітничати зі слідством? Перед ним були певні терези: хто зможе для нього зробити більше? Слідчий, який пропонує співробітництво, заходи безпеки і переведення до іншого слідчого ізолятора, чи замовник злочину, який вочевидь передавав через захисників обіцянки щодо зміни запобіжного заходу? Звісно, що він вагався.

А тут прямо в судовому засіданні суддя розголошує дані про його заяву про забезпечення безпеки, далі він відмовляється співробітничати зі слідством, і згодом його звільняють з-під варти.

Тобто в його очах замовник виявився впливовішим за слідчого, і питання про співробітництво відпало само собою.

– Так, попри те, що обвинувальний акт щодо неї скеровано до суду, незважаючи на заявлені їй відводи.

Тут є ще один нюанс. Обвинувачений, після зміни запобіжного заходу, вийшов на прес-конференцію, щоб повідомити, що жодних заяв не писав. Його викликали на допит, де він повторив те ж саме: що не подавав такої заяви. Але почеркознавча експертиза підтвердила протилежне. На підставі цього йому було повідомлено про підозру за дачу завідомо неправдивих показань, і в черговому судовому засіданні в Городищенському суді поставлено питання про зміну запобіжного заходу на тримання під вартою. При цьому в клопотанні про зміну запобіжного заходу ми прописали, що обвинувачений своїми показаннями сприяє судді в уникненні кримінальної відповідальності у справі, де вона є обвинуваченою. Тобто суддя, розглядаючи клопотання про зміну запобіжного заходу, мала давати оцінку тому, сприяє він їй в уникненні відповідальності, чи ні. Це прямий конфлікт інтересів! Однак у задоволенні відводу головуючій нам було колегією відмовлено і запобіжний захід обвинуваченому колегія не змінила.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться