Нардеп “Голосу” Ольга Стефанишина: “Найближче оточення президента покриває Степанова”

Про пандемію, можливу відставку міністра охорони здоров’я Максима Степанова, другий етап медичної реформи – в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" із нардепом "Голосу" Ольгою Стефанишиною, яка працює в Комітеті ВРУ з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування.

Станом на сьогодні COVID-19 уже забрав життя понад 40 тисяч людей в Україні. І це лише офіційно… Вірус мутує та стає агресивнішим. Щодня цифри вражають і змушують владу ухвалювати непопулярні рішення про локдауни та подовження адаптивного карантину. Здавалося, ситуацію могла б врятувати вакцинація населення. Хорошим прикладом тут для нас міг би стати Ізраїль. Але в Україні не так – нам знадобляться роки для отримання колективного імунітету. Однією із тих, хто відкрито називає винних у провалі кампанії з вакцинації, є народний депутат фракції “Голос” Ольга Стефанишина, яка нещодавно теж працювала у Міністерстві охорони здоров’я. Що вона думає про нинішнє керівництво МОЗ, а також про ситуацію із COVID-19 в цілому, читайте далі.

СТЕПАНОВ НЕ МАЄ НА МЕТІ ДОПОМОГТИ ЛІКАРЯМ ТА ПАЦІЄНТАМ. У НЬОГО ІНШІ ЦІЛІ

– Насправді, підписи за відставку Степанова почали збирати ще влітку. У нас навіть є спеціальна постанова про це. Позачергове засідання ми ініціювали не тому, що Рада зайшла в розгляд земельних правок, але й через те, що “слуги” пів року не хочуть взагалі включати це питання до порядку денного. Лише позачергове змусить Разумкова це зробити, бо цього вимагатимуть 150 депутатів. Зараз є 120 підписів. Нам не вистачає ще 30. Що заважає? “Зелене світло” з Банкової. Ми усі прекрасно розуміємо, хто сьогодні призначає людей в уряді. Рішення ухвалює не Шмигаль, а президент та його оточення. Саме вони, на превеликий жаль, не дають добро. Цю постанову підписали майже усі парламентські фракції, окрім “Батьківщини”. Навіть частина депутатів ОПЗЖ поставила підписи, хоча вони голосували за призначення цього міністра. “Слуги” також активно підписують. Деякі з них говорять, що голосуватимуть за відставку Степанова, але вагаються, чи підтримувати цю постанову.

– Він же сам робить усе, щоб така кількість назбиралася! У листопаді депутати ще думали, що ця людина на щось здатна. Зараз стало зрозуміло, що програма вакцинації провалена, а вакцин немає. Плюс, смертність: майже 500 українців щодня помирають від коронавірусу. Пандемія зачепила майже усіх. Думаю, навіть кожен народний депутат якось стикався із тим, що хтось із оточення помер від COVID-19, тому що не вистачило кисню, ліків чи вчасно не захистили вакцинацією.

і ховали людину, якій відмовили у вакцинації, а потім вона померла від коронавірусу. Міністр вам відповів: “Коли наступного разу ви маніпулюватимете смертями людей, згадайте, що ви особисто зробили, щоб цих смертей не було”. Таке враження, що ваш конфлікт загострився, чи не так?

– Взагалі-то Степанов конфліктує з кожною людиною, яка ставить йому незручні запитання. Він ніколи не приходить до Верховної Ради для конструктивної розмови. Постійно на всіх “гавкає”. На мене зокрема. Це не особистісний конфлікт, а його манера поводження. Думаю, він вважає людей сміттям.

Степанов майже кожну пленарну п’ятницю приходить у парламент зі звітами. Але конкретно не відповідає на запитання, не надає правдивої інформації, постійно бреше. Якоїсь результативності після його виступів немає. Дійсно, такий збіг, що саме в той день, коли він доповідав у Верховній Раді про свої “перемоги” боротьби із COVID-19, ховали свекра моєї близької знайомої. Родичі попросили йому передати ці квіти. Він має розуміти, що ці цифри у статистиці – це не просто так. Це життя та долі людей. Коли він каже про маніпуляції, я би радила міністру не рівняти усіх на себе. Якщо він постійно маніпулює, це не означає, що усі так роблять.

– Думаю, для нього це було неочікувано. Бо часто такі парламентські засідання для Степанова – це “тепла ванна”. Є депутати, з якими він заздалегідь домовляється про питання, а він в сесійній залі на них відповідає. Тому, як я сказала, він такого не очікував. Особливо з огляду на те, що він не зміг це “відбити”. Йому почали кричати: “Ганьба!” Мені здається, мав би зрозуміти, що так, як він, не треба поводитися. Але все одно, на жаль, ця ситуація не вплине на його бездіяльність. Це людина, яка просто сидить в міністерському кріслі й нічого не робить.

Чому тоді його тримають на посаді?

– Це хороше питання. Знаєте, уже втретє під ним “хиталося крісло”. Цього тижня (розмова відбувається у п’ятницю 23 квітня. – О.М.) “Слуги народу” мали розглядати питання про його відставку. Але за пів години до засідання це скасували. Він дуже впевнено себе почуває. Очевидно, у нього є серйозне прикриття в ОП. Найближче оточення президента його покриває та з якихось причин тримає на посаді.

– Насправді, моє місце зараз у парламенті. Я тут багато чого можу зробити на законодавчому рівні. Але мені дуже заважає те, що потім ці рішення не виконуються. На жаль, ця бездіяльність міністра призводить до того, що у нас сьогодні така плачевна ситуація із COVID-19. Ми майже найгірші у Європі за рівнем вакцинації! Здається, позавчора у нас було друге місце за смертністю. Це причина, чому я постійно критикую цього міністра. До речі, коли він тільки був призначений, я його одразу не критикувала і сказала: Потрібно подивитися, на що людина здатна. Але через місяць він за одну ніч закупив захисні костюми для лікарів на сорок відсотків дорожчі за ринкову ціну, відсторонивши ДП “Медичні закупівлі” і забравши у них гроші. Історія така: Степанов сказав Жумаділову (гендиректор “Медичних закупівель”. – О.М.), у кого придбати ці костюми. На що той відповів: Купуватиму, де дешевше та якісніше. Тоді Степанов забрав гроші в тендерний комітет МОЗу, й вони здійснили ту закупівлю. А я нагадаю: це був квітень минулого року, коли у лікарнях взагалі нічого не було. Мало того, що стільки переплатили, ще й ті костюми не були поставлені одразу. Тоді я зрозуміла: ця людина прийшла наживатися на медицині. Степанов не має на меті допомогти лікарям та пацієнтам. У нього абсолютно інші цілі. Оце реальна причина, чому я вважаю: Степанов не може бути на посаді міністра охорони здоров’я.

– Це найулюбленіший міф людей, які всі ці роки наживаються на медицині, мовляв, в усьому винна медична реформа. Степанов – один із тих, хто такі міфі “роздмухує”. Коли він прийшов на посаду, одразу сказав: У нас звільняється 50 тисяч лікарів, закриваються усі лікарні, й усе пропало. А сьогоднішня статистика Національної служби здоров’я говорить про те, що за цей рік, який минув зі старту другого етапу медичної реформи, в системі стало на шість з половиною тисяч лікарів більше.

Всі ображаються, що Супрун ліквідувала СЕС. Нагадаю, що це був такий каральний для бізнесу орган, який знімав з нього гроші за все що тільки можна. Але не вона це зробила! СЕС ліквідували трохи раніше, аніж Супрун очолила МОЗ. Насправді, якби не почався другий етап медичної реформи, коли прийшла пандемія, ситуація була б набагато гіршою, а смертей було би більше. Такий збіг, що це відбулося одночасно. У нас тоді, з 1 квітня 2020 року, розпочалася конкретна тарифікація послуг. Бо раніше існувала субвенція, яка виділялася на область і витрачалася на те, що лікарня просто стоїть. У нас тоді в регіонах був бардак. А коли свою роботу розпочала Національна служба здоров’я України, послуги були розраховані. Коли прийшов COVID-19, стало зрозуміло, що треба створювати і таку послугу. Вона була введена, але не одразу. Коли цей процес почав рухатися, пацієнти хоч частково могли отримувати безкоштовне обслуговування. Плюс, лікарні за кожну конкретну послугу почали отримувати більше грошей. Я хочу, щоб усі почули: середня вартість, яку НСЗУ платить кожній лікарні, яка обслуговує українців – 45 тисяч гривень на лікування однієї людини. Може бути менше чи більше –  залежно від складності випадку. Люди про це мало знають. Мені часто дзвонять громадяни і просять допомогти. Бо іноді лікарні зловживають, адже звикли жити за старим принципом: від держави кошти отримав, треба ще й з пацієнта взяти. Кажуть купувати шприци та ліки. Але це все уже оплачено! Зараз Степанов виходить на брифінги щодня. Ви чули, щоб він роз’яснював людям такі речі? Чомусь він з цього приводу мовчить. Лише розказує про якісь міфічні інфекційні відділення, які, за його словами, закрилися. А от про те, що люди мають право на безоплатні послуги від держави, не говорить. Не знаю, чому так. Але важливо знати та розуміти, що медична реформа дала можливість лікарням здобувати кошти саме за лікування конкретної хвороби, а пацієнтам отримувати ці безоплатні послуги.

– Десь пів року тому мені у Фейсбуці написала жінка із Черкаської області про те, що дитину поклали у лікарню із апендицитом і вимагають чотири тисячі гривень за анестезію. Для таких випадків є Національна служба здоров’я. Можна дзвонити їм на гарячу лінію чи писати. Ми оперативно сюди звернулися. Мало того, що ті гроші не взяли, безкоштовно пролікували, ще й з лікарем потім розбиралися: провели розлідування за вимагання грошей з пацієнтів.

Навіть якщо людина хвора і не хоче саме в момент звернення розбиратися, потрібно купувати необхідні ліки, але збирати усі чеки. Потім оскаржувати. В Україні вже є випадки, коли лікарні повертали гроші пацієнтам. Я розумію, що не усі будуть боротися. Але треба пам’ятати, що це порушення. У нас величезна проблема із онкологією. Зі старту другого етапу медреформи відомий Одеський онкодиспансер за договором з НСЗУ отримав на 450 % більше, ніж у 2019 році за субвенцією. Але вони не припинили й з пацієнтів брати гроші якийсь час. У нас на комітеті з питань здоров’я нації ми порушували це питання та їздили на місце. Зараз ситуація покращується. На жаль, поки ще існує ця інерція, за якою жили лікарі та пацієнти. Тому я раджу українцям не забувати: за більшість медичних послуг уже заплатила держава із наших з вами податків. Крім того, за свої права треба боротися. Можна звертатися до НСЗУ, а також до організації “Пацієнти України”, яка також відслідковує всі порушення і надає допомогу.

Ще хотіла звернути увагу на важливий момент. Кажуть, що медицині мало коштів. Це правда. У нас виділяється удвічі менше, аніж навіть написано в законі. Мало б бути 5% від ВВП, а насправді – 2,5-3%. Це, звичайно, погано. І над цим треба додатково працювати. Медицина не повинна фінансуватися за залишковим принципом. Але навіть за цього мізерного фінансування лікарні примудрилися на своїх рахунках за минулий рік накопичити 19 мільярдів гривень, а це 15 % бюджету програми медичних гарантій на 2021 рік. Тобто вони їх там “консервують”, лікарям зарплати не піднімають, не закуповують обладнання, а чогось чекають. Певною мірою я можу їх зрозуміти. Бо коли у нас міністр постійно каже, що медреформа погана, деякі медзаклади тримають кошти “на чорний день”. Але є й такі, хто кладуть ці гроші на депозити – так би мовити, займаються підприємницькою діяльність (всміхається. – О.М.). Не можна сказати, що це погано завжди, адже деякі заклади таким чином заробляють на придбання обладнання або ж на покращення умов для пацієнтів. І виходить так, що, у передфронтовій зоні частина лікарень підняли зарплату лікарям-хірургам до 70 тисяч гривень. Десь платять по 20-30 тисяч. Але таких медичних закладів небагато. Багато лікарів вторинної і третинної ланки досі отримують мізерні зарплати через мізерне фінансування медицини і погане управління коштами всередині лікарень. Я у жодному разі не звинувачую усіх лікарів у тому, що вони – хабарники. На жаль, саме радянський принцип фінансування лікарень поставив їх у таку позицію: або бери з пацієнтів гроші, або помирай від голоду. Але саме медична реформа повинна це змінити. Як це відбулося на первинній ланці медицини.

Сьогодні багато чого залежить саме від керівника лікарні. Він, отримавши вп’ятеро більше грошей, аніж минулого року, має сісти і подумати, куди їх направити. Тому тут важливо, щоб і медики боролися за свої права. Є таке поняття, як колективний договір, який підписує кожен лікар, коли влаштовується на роботу. Раніше це був такий папірець, на якому ставили підпис, не читаючи. Але тепер це – контракт. Тому треба говорити: Давайте тут запишемо, наприклад, що ми матимемо певні відсотків від надання послуг. Це потрібно, щоб захистити медичних працівників.

– Інколи запускають чутки, але на цьому усе й закінчується. Треба детальніше розглядати кожну конкретну ситуацію. Справді, це більше місцеве питання. Після децентралізації такі рішення віддані місцевій владі. Тому що вона, насамперед, має розуміти потреби жителів. Де лікарня потрібна, вона повинна там бути. Люди у подібних ситуаціях мають йти до місцевих депутатів, які тут обиралися. Це абсолютно нормальна практика. А там уже разом мають розбиратися. Бо інколи подібні реорганізації бувають обґрунтовані. Наприклад, як у нас об’єднували певні туберкульозні лікарні. Буває й таке, що у медзаклад ходить три людини на рік. То тут виникає питання доцільності її функціонування. Інколи відбуваються перепрофілювання, наприклад, на госпіси. Тобто треба розуміти, що людям потрібно конкретно в цій місцевості і від цього відштовхуватися.

– Знаєте, наприкінці нашої каденції в МОЗі я з нею не могла вийти на вулицю, тому що її постійно хапали, робили селфі та дякували. Влітку минулого року ми зустрілися біля суду, де розглядалася справа Стерненка. І там теж була така сама ситуація (посміхається. – О.М.). Її багато хвалять. Я завжди у ставленні бачила більше позитиву, аніж негативу.

НАМ УЖЕ НЕ ВДАСТЬСЯ ВИЙТИ ІЗ ПАНДЕМІЇ З МІНІМАЛЬНИМИ ВТРАТАМИ

– Для мене це дуже близька тема, бо у міністерстві я якраз займалася питанням вакцинації. Тоді в Україні був спалах кору. Ситуація була напруженою. Адже у 2009 році при Бахтеєвій (народний депутат Партії регіонів, голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я з липня 2006 року по листопад 2014-го. – О.М.) почалися антивакцинальні рухи. Коли ми прийшли в МОЗ, рівень вакцинації був дуже низьким. За три роки нам вдалося його підняти. З 2016 до 2019 року кількість щеплених від кору дітей віком 1 рік зросла вдвічі – від 45 % до 91 %.

За рахунок чого?

– Перше, потрібно, щоб були вакцини (посміхається. – О.М.). Ми їх завезли. Почалися міжнародні закупівлі. Разом з дитячим фондом UNICEF ми розробили план безперебійних поставок вакцин на три роки наперед. Ми налагодили цей процес. Вакцини були у всіх поліклініках. Напевно, це вперше за час незалежності в Україні у державному медзакладі можна було щепити дитину. До речі, до того моїм дітям робили щеплення у приватних клініках. Тому що у державних вакцин майже не було. Плюс, я не довіряла, бо не знала, якої якості купує Богатирьова (міністр охорони здоров’я із 2012 року по 2014-й. – О.М.). Коли “зайшли” міжнародні організації, я уже розуміла, що це затверджені ВООЗ вакцини. Коли я стала заступницею міністра, нарешті почала вакцинувати своїх дітей у державних поліклініках.

Так от, ми постійно говорили про необхідність вакцинуватися. Ми робили так звані підчищаючі кампанії з вакцинації, коли почали щеплювати тих дітей, які пропустили планову вакцинацію від кору. Розпочали зі Львова. Приїжджали із міжнародними експертами та в.о. міністра охорони здоров’я, розробляли план по області. Коли Уляна на місцях говорила про те, наскільки це важливо, зростала кількість бажаючих щепитися. Нам вдалося дуже швидко підняти рівень вакцинації, і кір різко пішов на спад. А що відбулося із COVID-19? Наш досвід показав, що в Україні не критична більшість антивакцинаторів. Їхня кількість взагалі зменшується. Чому зараз люди на хочуть вакцинуватися проти COVID-19? Тому що вони нічого не знають про вакцини. Адже немає нормальної комунікації. Є Степанов, який розказує: Усі погані, а депутати – маніпулюють. Він це робить замість того, щоб роз’яснювати населенню. Повторюся, нормальної комунікації немає. Та й вакцин також.

– Та скільки там – 367 тисячі доз?! Порахуймо: 500 тисяч вакцин ми використали за три місяці на перший етап щеплення. Тепер усі ці люди мають отримати другу дозу. Я бачила по графіку, що вони, ніби, кожного місяця планують постачання саме Covishield. Сподіваюся, що так і буде. Але поки вакцин мало. Чому? Я вважаю, що ця бездіяльність міністра охорони здоров’я – це посадовий злочин. Він реально офіційно почав перемовини про закупівлю вакцин у грудні минулого року. У той час, коли у світі вже почали процес вакцинації. Україна запізнилася на пів року! Але навіть тоді ще можна було щось зробити, а Степанов що? Наприкінці року у мене була зустріч із головою держпідприємства “Медичні закупівлі України”. Він був шокований, тому що йому спочатку дали доручення вести перемовини про вакцини, а через тиждень заборонили будь-що робити. Тому що міністр пішов до прем’єра та сказав: Тепер усе буде тільки через мене. Степанов у ручному режимі обрав одну конкретну компанію, щоб купувати Sinovac через українську “прокладку”. На це було витрачено майже мільярд. За часів Богатирьової на державних закупівлях “відмивалося” до 40 відсотків коштів. Це дуже великі гроші. Можливо, таким чином Степанов і купив собі подальше перебування у кріслі міністра.

Так от, був великий скандал через те, що заблокували чесні закупівлі. Тому почали залучати міжнародні організації. Але вже було трохи запізно, бо якраз Індія закрила експорт, і ми не змогли вчасно отримати вакцини…

– Звичайно. Наприклад, прем’єр-міністр Ізраїлю навіть вночі телефонував керівництву Pfizer, бо в людини “боліло” те, що відбувалося. Він реально боровся, поки не досягнув своєї мети. Тому в Ізраїлі зараз закривають “ковідні” відділення. А ми вакцинуватимемося, можливо, ще років десять.

– З мінімальними уже не вдасться. Тому що від COVID-19 лише офіційно померли понад 40 тисяч людей. Неофіційно ще більше. Фінансово теж дуже важко. Якби парламент влітку послухав фракцію “Голос” і мене (посміхається. – О.М.) та звільнив Степанова, то зараз ми уже б відчували хоч якийсь спокій. Тому що мільйони людей були б вакциновані, якби в кріслі міністра була людина, яка б хотіла це зробити…

– Краще про таке не думати (всміхається. – О.М.). Я хочу вірити, що Україні ненадовго таке прокляття. Треба боротися до кінця. Поки у нас не буде нормального міністра, я продовжуватиму критикувати керівництво МОЗ.

Зараз взагалі незрозуміло, що далі буде із COVID-19 – чи буде влітку чергова хвиля захворювання, чи піде на спад. Ніхто цього не може передбачити. Уявімо, що він продовжить “рухатися” хвилями, то через пару місяців може стати легше. А восени точно буде чергове загострення. Тому зараз важливо почати активно вакцинувати людей. У МОЗ кажуть, що поставлять 13 мільйонів доз. По факту, це вакцинація для 6 мільйонів українців. Цього замало! Потрібно хоча б у два рази більше. Треба змінити нинішню політику. Я впевнена, що можна збільшити кількість вакцин, які ми можемо отримати. Це по-перше.

По-друге, потрібно зовсім по-іншому організувати процес вакцинації. Бо сьогодні він знаходиться на тому рівні, як свого часу проходило тестування. Пропонується: або йдіть в поліклініку, або працюватимуть мобільні бригади. Це важко. Є інша концепція – давати громадянам можливість вакцинуватися у будь-якому місці. Для цього потрібно провести спрощення в наказах МОЗ та постановах Кабміну. Наприклад, у США ти можеш зайти до супермаркету, де є аптека, і тебе там оглянуть та вакцинують. На ралі “Формули-1” проводять вакцинацію прямо у машинах. Це безпечно, тому що ти не ходиш коридорами поліклініки, де тебе можуть заразити COVID-19, та й зручніше також. У нас вся система вакцинації побудована неправильно. Навіть якщо зараз завезуть усю необхідну кількість доз, все одно буде важко вакцинувати людей, тому що немає додаткових пунктів щеплення. За літо потрібно це питання вирішити, щоб восени ми хоч якось могли видихнути.

– Ще ні, хоча дуже б хотіла. Я хворіла, але кількість антитіл у мене вже падає. Чекаю, щоб була можливість, бо зараз не підпадаю під пріоритетні групи. Однак я рада, що змогла щепити своїх батьків. Їм пощастило: коли тільки завезли вакцини, вони записалися у сімейного лікаря, а коли була залишкова доза, їх швидко вакцинували.

– Якось навесні 2019 року я гуляла по цьому ж парку (інтерв’ю відбувається у Маріїнському парку Києва. – О.М.) зі своїм знайомим Ярославом Юрчишиним. Він мені сказав: Олю, ми формуємо таку політичну силу, нам потрібен хтось потужний по медицині із команди Уляни Супрун. Я запитала: А тобі це усе навіщо? Він відповів, що на те у нього є три причини й назвав імена своїх дітей. У мене в цьому плані теж така позиція, адже нам та нашим дітям жити в цій країні. Це була така перша неформальна зустріч. Потім, коли Святослав (Вакарчук. – О.М.) оголосив про створення “Голосу”, ми з ним зустрілися, і він вже запросив мене в команду.

– Я хочу сказати, що вдячна Святославу за те, що він зібрав команду, бо дав можливість таким людям, як я, робити важливі справи. На початку року я відправляла свій звіт за 2020-й, де прописані такі речі, як то реформа системи крові, низка законів по COVID-19 та вакцинації, доступу до ліків, реєстрація такого давно очікуваного законопроєкту про медканабіс тощо. Я змогла їх втілити у життя тільки тому, що працюю в парламенті.

Знаєте, ми зненацька дізналися, що Святослав вирішив піти. Звичайно, були шоковані. Я шкодую, що він так вчинив, бо весь цей час нам його не вистачає. З іншого боку, я розумію: якщо він ухвалив таке рішення, то у нього є на те причини, а насильно змушувати людину залишитися не можна.

– Офіційного рішення партії та фракції по цьому голосуванню не було. Скажу вам більше: з того часу, коли Ярослав Железняк став головою фракції, вона майже не збиралася. Як ви правильно зрозуміли, у нас всередині уже є певні групи депутатів. Серед тих десятьох, хто підписав заяву про скликання з’їзду, є люди, яким я довіряю, зокрема антикорупційні активісти Ярослав Юрчишин та Олександра Устінова. Ми звикли так працювати: аналізуємо усі законопроєкти, які надходять, але вирішальний голос – за профільним депутатом. Наприклад, по медицині дослухаються до моєї думки. А у питанні антикорупції – Юрчишина та Устінової. Консультуючись із антикорупційними активістами у парламенті та поза ним, ми ухвалили таке рішення по голосуванню, яке ви згадали. Але оця, так би мовити, “догана” є штучною та не має жодного політичного значення. Треба було до чогось причепитися. Я не знаю, яка мета у Ярослава Железняка та Кіри Рудик. Але був зроблений такий крок.

– Кіра Рудик прийшла на цю посаду, як технічна особа, просто щоб підхопити операційну діяльність. Ми тоді довірилися Святославу, який сказав, що вона – хороший менеджер, а нам потрібно налагодити процеси в партії. Але так сталося, що на цій довірі до Слави, на жаль, Кіра Рудик почала узурпувати владу в “Голосі”. У нас відбулися серйозні зміни статуту партії. Я собі ніколи не пробачу, що змогла таке пропустити. Це для мене теж стало уроком на майбутнє, що статут демократичної партії має бути саме демократичним. Ніколи не потрібно йти в цьому питанні на будь-які поступки. Якби навіть тепер головою партії була моя мама (посміхається. – О.М.) і попросила мене переписати статут, я б на це не погодилася.

Розкажу, як усе було. Перед місцевими виборами Кіра Рудик сказала, що задля легшого їхнього проведення, нам потрібно трішечки відредагувати статут, щоб вона мала більше повноважень. Ми ж їй довіряли, то погодилися. Зрештою, таке добре ставлення до Кіри Рудик обернулося проти нас. Коли керував Святослав, у мене навіть не могло виникнути думки, що хтось може взяти гроші за голосування, або про те, що хтось хоче особистих преференцій. Я прийшла не для того, щоб зробити собі імідж, а щоб провести ряд проєктів задля кращого життя українців. Тепер через зміни у статуті у нас при владі якийсь фюрер! Тобто Рудик може абсолютно все вирішувати одноосібно. Ні фракція, ні партійні осередки не можуть їй завадити. Вона одноосібно розпоряджається державними грошима, які виділяються на партію. Так само ухвалює рішення, збирати з’їзд чи ні, а також визначає, хто у ньому братиме участь. Напевно, це якось “вдарило в голову”. Не хочу розповідати усі наші внутрішні історії. Скажу, що зараз ми маємо на меті змінити статут та повернути його до минулої редакції. Працюємо над цим, щоб розосередити владу. У демократичній політичній силі одна людина не може усе вирішувати.

– Поки не виключили. Не думаю, що вони підуть на такий крок, тому що це невигідно. На жаль, уся ця історія отримала публічний резонанс. Але хочу вірити, що ми вийдемо із цієї кризи сильнішими. У нас для цього є ще кілька років, поки ми в парламенті. Тут важливо пам’ятати та взяти докупи усі наші уроки. Подивимося, що буде. Я би хотіла, щоб Голос це переборов. Бо люди у нас дуже класні.

– Правда. У цей день організували з’їзд, причому таким чином, що ми ледь туди потрапили, адже було пленарне засідання. Там Кіра Рудик одноосібно виключила Сергія Притулу із політради та усіх керівних структур. Він залишається членом партії. Мені здається, зараз Сергій налаштований відвоювати демократичні процеси в нашій політичній силі. Він – один із тих лідерів, який хоче розвитку “Голосу” в правильному напрямку. Він включається в процеси, працює із осередками, щоб ми знову зробили нормальний статут.

– Я б поки Притулу не знімала із рахунку. Подивимося, що буде. Але в цілому відбуваються демократичні процеси. Я щиро вірю, що “Голос” звучатиме. Все-таки ми зібрали дуже хороших людей. Хочу, щоб ця криза, яку розгорнули Рудик та Железняк, минула, і повернувся баланс. Якщо Притула усе збалансує, то добре. Якщо хтось інший – теж не проблема. Адже головне не те, хто саме наш лідер, а те, що ми робимо. Кожен із нас у конкретних сферах життя країни робить чимало, щоб зупинити якусь “зраду” та допомогти статися певній “перемозі”. Тому я б тут орієнтувалася на те, що загалом робить “Голос” у парламенті та на місцевому рівні. Це важливо. Але диктатури у нашій партії ніхто не терпітиме. Це факт.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться