Нардеп СН Олена Шуляк: У довгобудах на 99,9% є корупція. Є історія, коли одну квартиру перепродавали 18 разів

Як влада бореться із недоброчесними забудовниками? За яких умов в Україні з’явиться необхідна кількість нових садочків та шкіл? На що треба звертати увагу потенційному інвестору під час купівлі житла у новобудові? На ці та інші запитання "Цензор.НЕТ" відповіла заступник голови фракції "Слуга народу", заступник голови Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк.

***

Нещодавно стартував великий суспільний діалог у рамках відзначення 30-річчя Незалежності України. Представники влади, експерти та громадські діячі на Всеукраїнських форумах (яких загалом буде 30) уже обговорили питання пандемії COVID-19, освіти, тарифів та енергетичної незалежності. 22-24 лютого присвятили інфраструктурі. Тут головною темою стала програма президента “Велике будівництво”. У своєму виступі Володимир Зеленський заявив про низку амбіційних інфраструктурних проєктів. Брала участь у цьому форумі й заступник голови фракції “Слуга народу” Олена Шуляк. “Цензор.НЕТ” зустрівся із народним депутатом, щоб обговорити, що ж насправді відбувається у будівельній галузі.

– На Позняках я прожила понад 10 років. Там зараз мешкають мої батьки. Якщо говорити про “бетонне гетто”, то це, наприклад, вулиця Драгоманова, де багато новобудов, але обмаль об’єктів інфраструктури. Тому я добре розумію проблематику району, про який ви говорите.

Тепер стосовно заяв президента. Взагалі програма “Велике будівництво” народилася ще у 2019 році. Для того, щоб почати її реалізацію з 2020-го, провели чимало підготовчої роботи. Перше, що зробили — провели інвентаризацію усіх довгобудів в Україні. Цифри виявилися катастрофічними, бо йдеться про тисячі об’єктів! Це не лише такі відомі довгобуди, як, наприклад, Запорізькій міст, але й звичайні садочки, школи, басейни, стадіони, лікарні. Їх почали будувати 5-7 років тому, але потім “заморожували”. У зведенні довгобудів майже на 99,9 % можна знайти корупцію. Часто бачили такі приклади, коли із державного чи місцевого бюджету виділялися кошти, їх якимось чином витрачали, але нічого не будували. Тому після проведення інвентаризації, всі об’єкти поділили на декілька категорій: із високим ступенем завершеності — понад 70 %, далі йшли об’єкти, зведені на 50-70 %, та ті, будівництво яких тільки розпочалося (готовність до 50 %). У 2020 році в рамках програми “Велике будівництво” збудували 114 дитячих садочків та 119 шкіл. Це як раз ось ці довгобуди, які мали високий ступінь завершеності, але з невідомих нам причин їх так і не добудували. На 2021-й ми плануємо як завершувати, так і зводити нові об’єкти, тому що у нас величезні проблеми із інфраструктурою, зокрема і на КПВВ. Завдання, яке ставив президент — це не просто побудувати “пропускний пункт”. Важлива й інфраструктура біля нього. Наприклад, відділення “Ощадбанку”, “Нова пошта”, продуктовий магазин і таке інше. Усе, що необхідно людям. Нам, жителям столиці, це все може звучати доволі повсякденно, але в багатьох населених пунктах така інфраструктура надважлива.

– Порахували, внесли в плани, виділили фінансування із державного та місцевих бюджетів, проконтролювали виконання усіх процесів по будівництву, здали в експлуатацію. Сподіваюся, цього року тисячі дітей підуть у нові садочки та школи.

– У Києві інфраструктура не будувалася роками, а забудова була хаотичною і без планування. Мені здається, в аналогічній ситуації перебуває Львів та ті міста, в яких високі показники зведення об’єктів. Часто кажуть: забудовники винні у тому, що немає соціальної інфраструктури. А мені здається, що основна провина лежить на місцевій владі. Бо ж вона повинна мати бачення, що у пріоритеті. Якби у київської влади пріоритетним був розвиток інфраструктури, то, повірте, за каденції пана Кличка можна було будувати не просто непоодинокі дитячі садочки і школи, а зробити якісну мережу. За останні роки черга в столичні дитсадки була 15 тисяч дітей! Так, в 2020-му ця цифра зменшилася до 5, але вдумайтеся: щоб взагалі закрити потреби в інфраструктурі, маючи бажання необхідно два-три роки. Ти ж не будуєш атомну електростанцію! Йдеться про дуже зрозумілу триповерхову стандартну конструкцію… Не потрібно нічого унікального. Тому якби в місцевої влади було бажання, точно можна було б виділити земельну ділянку, запроєктувати, побудувати, проконтролювати та закрити це питання раз і назавжди.

Натомість у нас навіть цього всього не роблять. Та що тут взагалі говорити, коли в Києві навіть немає стратегічного документа — Генплану. А без нього повноцінно розвиватися не може жодне місто. Формально, Генеральний план існує, але він не може бути актуальним, тому що розроблявся ще у 1997 році. Тоді його створювали без уявлення, скільки людей насправді може вмістити Київ у 2020-му, якою буде транспортна інфраструктура і так далі. Але це зовсім інша картина! Тому питання Генплану стало більш політичним. Перед виборами нового очільника міста завжди активізуються розмови про ухвалення нового документа, завдяки чому можна буде навести порядок. Та як це не дивно, після виборів це питання “за замовчуванням” переходить до категорії другорядних.

До слова, коли я ще працювала в Офісі ефективного регулювання, ми приділяли велику увагу стану містобудівної документації в Україні. Згадую, як робили елементарну інвентаризацію, щоб подивитися на ситуацію на всіх рівнях: областей, районів, міст та селищ. Ми створили простий web-ресурс, на якому повинні були акумулюватися посилання, де органи місцевого самоврядування публікують інформацію про наявну містобудівну документацію. І це подекуди був шок! Тільки уявіть: одне українське місто живе за Генпланом 1968 року. Це надкричуща ситуація. Виходячи з цього досвіду, думаю, держава має запровадити принцип, який стимулюватиме органи місцевого самоврядування розробляти актуальну містобудівну документацію.

Повертаючись до столиці, то тут Генеральний план постійно уточнюється детальними планами територій (ДПТ). У питанні їх фінансування місцева влада завжди каже: “Для реалізації задуманого у нас немає грошей”. Тому шукають інвестора. А потім підписується тристоронній договір: КМДА, розробник містобудівної документації та інвестор (який залюбки дає кошти, тільки щоб самостійно її зробити).Тут важливо розуміти, що інвестор по суті забудовник, який має намір забудувати конкретну ділянку. І от коли він платить кошти, то й починає диктувати свої правила. Тому ми й не бачимо достатньої кількості та потрібної якості інфраструктури (забудовнику не завжди це вигідно). А якби населені пункти самостійно за свої кошти (у Києва бюджет – 60 мільярдів гривень, тому точно можна розробити будь-яку містобудівну документацію) займались цим процесом, то уже б визначали правила, де точно повинна бути школа чи дитячий садочок. Тоді забудовнику обійти вимоги, які закладені на рівні документації, було б важко. Тому корінь проблеми з новими навчальними закладами – це якраз відсутність актуальної містобудівної документації та тотальне небажання місцевої влади допомогти людям.

Насамкінець, зауважу: містобудівного кадастру на державному рівні взагалі в Україні не існує! Ми говоримо про це із року в рік. Зараз, наскільки я розумію, Міністерство розвитку громад та територій заклало до держбюджету на 2021-й кошти на реалізацію цього задуму. Було б дуже добре, якби ми нарешті зрушили з місця, і почали забезпечення містобудівної документації на усіх рівнях.

ґратами. В інтерв’ю головному редактору нашого видання Юрію Бутусову він навіть не заперечував, що вихвалявся підтримкою Андрія Богдана та Андрія Єрмака.

– Взагалі, щоб почати будувати в Києві, тобі потрібно відвести земельну ділянку. Для того, щоб це зробити, держава начебто подбала, щоб проводилися відповідні аукціони. Але на практиці частіше діє схема, коли на цій землі вже є якась нерухомість, і лише потім вона відводиться. Для того, щоб її відвести, потрібно зібрати 55 паперових документів, 17 разів зустрітися із чиновником і витрати на це все 2-3 роки свого життя. Тобто, за таких умов забудовники вимушені “домовлятися” ще на початковому етапі. Після того, як відвели земельну ділянку, вони йдуть отримувати містобудівні умови та обмеження. І якщо забудовник не дає хабарі, то буде отримувати тут десятки відмов із різних причин. До речі, я нещодавно зробила соціальний експеримент, завдяки якому фіксувала відмови Департаменту містобудування та архітектури КМДА. Були непоодинокі випадки, коли вимагали документи, які взагалі не передбачені законодавством! Таких моментів дуже багато. Потім при отриманні дозволу на будівництво теж треба нести хабар. Здається, навіть діти в дитсадках знають: ДАБІ – це корумпована структура, куди забудовники змушені нести по 5-20 доларів і більше за метр квадратний.

Звичайно, ті забудовники, які хочуть працювати чесно та прозоро, не витримують такого тиску, вони не можуть роками ходити та збирати відмови. Тому залишаються ті, які готові порушувати правила. Але заради справедливості треба сказати: все ж у Києві є доброчесні забудовники. Нам потрібно їх берегти, тому що вони оберігають наше місто від зухвалої та хаотичної забудови, а також визначають позитивний тренд, який потім можна розповсюджувати на інші території. Бо тут до місцевої влади також є питання. У нас зараз по всій Україні більше тисячі об’єктів, що зводяться без дозвільних документів – десь не відведена земля чи немає затвердженої проектної документації і так далі. Хоча б загадаємо сумнозвісний “будинок-монстр” на Подолі в Києві. Ми усі про нього знаємо, читаємо у Фейсбуці пости про те, як екс-депутат Київради Оля Балицька продовжує боротьбу проти цієї забудови у судах. Але все це — наслідок. Коли будинок зводився і всі бачили, що там більше поверхів, аніж передбачено містобудівними умовами, то де була місцева влада? Де була її реакція? Де протести та блокування такого будівництва? Ця ситуація говорить про те, що інколи місцеве самоврядування буває “сліпим”, а потім ми страждаємо через те, що наші населені пункти спотворюються такими “монстрами”.

– Звичайному громадянину потрібно бути дуже обережним, коли він купує житло, що перебуває на стадії будівництва. Будьмо чесні: ми власне житло купуємо один раз чи двічі за життя. Для нас це непересічна подія. Тому, коли ти хочеш придбати квартиру, наприклад, у Київській області, то маєш розуміти: це майже столиця і тут також чимало, як я називаю, “диких девелоперів”. Коли витрачаєш суму вдвічі або втричі менше від ринкової, для тебе це має бути таким тривожним сигналом. Тому що, як виявилося, саме у Київській області величезна кількість будинків не підключені до центральної каналізації, мереж теплопостачання (чи мають ще якісь проблеми). Саме так: низьку ціну пропонують тоді, коли забудовник не витрачає кошти на будівництво інженерних мереж.

Зараз на базі нашого комітету ми активно обговорюємо питання про те, що будинок вводити в експлуатацію можна лише тоді, коли виконані усі технічні умови. Це одна сторона медалі. Але є інша: маємо величезну проблему із монополістами, які можуть диктувати свої вимоги. Щоб забудовнику було вигідно будувати, а люди без ризику могли вкладати гроші у житло, ми розглядаємо ідею: можливість здавати мережі у експлуатацію тільки після здачі будинку. Це забезпечить надійність та безпечність.

– Звичайно. Усі ж знають про проблеми тих людей, які купили житло, але вчасно не заселилися або отримали його із величезними проблемами на додачу. Це понад 200 тисяч громадян по всій Україні! Тому у нас постійно протести – то “Аркада”, то “Укрбуд”, то сумнозвісні довгобуди Войцеховського…

– Так, до цього часу питання до кінця не вирішено. При цьому, скільки уже виділялося земельних ділянок у Києві начебто для потреб постраждалих інвесторів. Жодне рішення не було доведено до логічного завершення. Я була однією із тих, хто ініціював створення при уряді Міжвідомчої комісії по проблемних довгобудах. Співголовами цієї комісії є перший заступник міністра розвитку громад та територій і заступник міністра внутрішніх справ. У нас на сьогодні саме МВС є тією рушійною силою, яка просуває процеси із отриманням земельних ділянок та підключення до мереж довгобудів, в яких вже проживають мешканці. Бо ми бачимо ситуації, коли люди, наприклад, топлять дровами або просто мерзнуть із дітьми у квартирах, коли на вулиці мінус 20 C. Ми інспектуємо такі будинки. Кожен із них є унікальним, тому не можна ухвалити якийсь один закон чи урядову постанову для вирішення всіх проблем, неможливо передбачити усі нюанси. Ми нещодавно зіштовхнулися із тим, що один із будинків у Києві збудований за декілька метрів від колектора. От що робити, коли є такі серйозні технічні порушення? В цьому випадку постало питання: а чи можна цей об’єкт взагалі експлуатувати? І от якраз такими питаннями, на мій погляд, повинна займатися місцева влада. Але в нас виходить навпаки: минають десятки років, вона на все “закриває очі”, а потім Міністерство внутрішніх справ змушене підключати будинки до мереж. Для мене це нонсенс!

До слова, наша Міжвідомча комісія розробила проєкт постанови Кабінету Міністрів, якою можна буде зобов’язати органи місцевої влади розпочати саме із того, про що ми з вами говорили на початку інтерв’ю – із інвентаризації усіх довгобудів, проблемних об’єктів. Це потрібно для того, щоб потім по кожному із них створити чіткий та зрозумілий план добудови чи необхідних організаційних заходів.

– Ще минулого року ми із колегами (навіть не з нашої фракції) прийшли до Кличка та попросили створити робочу групу, яка б на рівні Києва займалася питаннями довгобудів. Її сформували. У нас навіть було три чи чотири засідання. Але безрезультатно! Тому довелося піднімати це питання на рівень вище – до урядового. Не знаю, яким чином можна зацікавлювати місцеву владу до вирішення проблем людей, які її обирали.

– На місцеву владу впливають виборці. Вони ж у Києві обрали одного і того ж мера вже третій раз поспіль.

Що ми можемо зробити з точки зору парламенту? Минулого тижня я з колегами зареєструвала законопроєкт 5091 про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені у майбутньому. Якщо його ухвалять, незважаючи на стосунки із місцевою владою, забудовники не зможуть продавати побудовані квартири без документів. У проєкті закону прописані важливі речі. Перше, забудовник може продавати квартири лише тоді, коли кожну (і будинок загалом) зареєстрував у реєстрі Мінюсту, як окремий об’єкт майнових прав.

По-друге, до реєстру він може потрапити тільки тоді, коли є усі дозвільні документи. По-третє, з веденням реєстру, подвійні чи потрійні перепродажі будуть просто неможливі. Мені нещодавно розповідали, що одну й ту ж квартиру, яка досі будується, вже перепродавали 18 разів! Сьогодні ми маємо безмежне поле для шахрайства, але наш законопроєкт може знищити цю тенденцію.

І останнє, що важливо: буде дуже важко змінити технічні характеристики будинку, коли усі дані уже знаходяться в реєстрі.

Законопроєкт 5091 дуже підтримує Національний банк України. Для них це певний крок до зниження ризиків, коли працюють із іпотекою на первинному ринку нерухомості. Будемо сподіватися, парламент його ухвалить, і усіх недоброчесних забудовників просто “знесе хвилею”.

– Потрібно перевіряти інформацію про забудовника. Якщо він уже щось будував, треба не полінуватися і поїхати подивитися об’єкт: у якому він стані, чи відповідає тому, що було заявлено на початку. Бо буває так: малюють дуже красиву картинку, а по факту усе із точністю до навпаки.

Також заходимо на сайт, максимально вивчаємо усю інформацію та обов’язково перевіряємо дозвільну документацію. Усе дуже легко. Потрібно подивитися документи на землю – тут написано, під що вона виділяється, містобудівні умови та обмеження, де вказано, наприклад, скільки поверхів, і дозвіл на будівництво, які поки що видаються ДАБІ…

– Сподіваємося, що цей процес дійде до логічного завершення. Тому що такого розсадника корупції, напевне, не встигло “наплодити” жодне відомство.

– Перемога буде тоді, коли інспекцію остаточно ліквідують. Бо від свавілля ДАБІ потерпали усі доброчесні забудовники, які будують не лише житло, а й заводи, комерційну нерухомість, складські приміщення і таке інше. Президент ще у вересні 2019 року дав доручення уряду розібратися із низкою корупційних “монстрів” країни. ДАБІ там була у перших рядах. Але дуже важко “рубати голову” цьому корупційному “дракону”, бо виростає нова. Коли ти роками звик до того, що є безперервні готівкові надходження від корупційних операцій, і раптом у тебе хочуть забрати “годівничку”, звичайно, йде колосальний супротив усієї системи.

ержавна інспекція архітектури та містобудування. Де гарантія, що це не буде ДАБІ-2?

– Сподіваюся, ДАБІ-2 не буде. Ми точно цього не допустимо. У минулому році реформою інспекції займалися люди, які не хотіли цього робити. Вони навпаки мали бажання зробити із ДАБІ три структури: одна видає дозволи, інша – проводить перевірки, третя – слідкує за відповідністю ДБН. Це все було просто гарно завуальовано. Фронтменом цієї історії виступив відомий у вузьких колах Олександр Сергієнко, який ще за часів Януковича був автором схеми: “5 доларів – вхід, 5 доларів – вихід” та будівельного реєстру. Коли у 2019 році ми прийшли до влади, тодішній міністр Альона Бабак почала розбиратися у ситуації. З’ясувалося, що цей реєстр не належить державі (хоча мав би належати саме їй). Натомість він знаходився у руках приватної компанії і керувався невідомо ким. До нього могли заходити незрозумілі люди та робити записи. Ми розуміємо, як це працювало насправді: заплатив хабаря – вносяться дані в реєстр, не заплатив – не потрапляєш туди. Згаданий Сергієнко – майстер схем, і його незаконні діяння часто викривалися ЗМІ. Тому, зрозуміло, що зробити реформу він не міг апріорі – не рубатиме ж гілку, на якій сидить.

Так що ми зробили та плануємо змінити на противагу цих схемам? Зараз у нас працює єдина електронна державна система у сфері будівництва. Вона інтегрована вже з відомою “Дією”. Власник системи – Міністерство розвитку громад та територій. Адміністратор – дочірнє підприємство Міністерства цифрової трансформації. На сьогоднішній день за усю технічну частину відповідає саме це відомство. Коли вони розбиралися із тим реєстром, який був у приватних руках, до процесу були долучені правоохоронні органи. І ось коли його розкрили, побачили дуже багато цікавих приміток. Згадайте, Михайло Федоров навіть публікував їх на своїй сторінці у Фейсбуці. Наприклад, кому видавати баню чи сарай. Там було, як кажуть, “і мох, і болото”. Тому однією із величезних перемог, до яких я маю безпосереднє відношення, є якраз прийняття законопроєкту про створення єдиної електронної системи у сфері будівництва. Після цього рішення, навіть після завершення нашої каденції ні у кого не повинно виникати думки про те, що цим реєстром можуть заволодіти якісь приватні особи.

Уже з першого грудня минулого року вся інформація подається через “Дію” – з використанням електронних цифрових підписів. Тепер не потрібно збирати сумки з проєктною документацією та їхати до Києва. Чи ти у Тернополі, чи в Кривому Розі: завантажуй на комп’ютері усю необхідну інформацію, підписуй її та відправ у систему. Усе прозоро. Уже не можна буде сказати: “У нас не було цього документу”. Все чисто і за правилами. Правда, ДАБІ пробує й тут хитрити – розказувати, що “Дія” щось не те завантажила. Але ж там усе видно! І довести неправдивість їхніх доводів дуже просто. Електронну систему не обдуриш.

Насамкінець зауважу, що ми хочемо вводити у наші “стосунки” із ДАБІ незалежних юридичних осіб, що можуть виконувати функції контролю. Пам’ятаєте, раніше були лише державні нотаріуси? Потім з’явилися приватні. Всі відчули різницю: бо якість послуг значно зросла. Звичайно, за правилами винятків, у певних випадках можливі порушення, але загалом тенденція позитивна. Чому? Бо приватні нотаріуси дуже дорожать своєю репутацією і не порушують закони. Водночас зручно і людям, адже на кожному кроці в тебе є нотаріус, і ти можеш, за потреби, до нього звернутися. Аналогічна ситуація була із БТІ. У нас було єдине Бюро технічної інвентаризації, куди було вкрай важко не тільки потрапити, але й навіть додзвонитися. Не так давно цю монополію зруйнували. Тепер людина може обирати, куди піти, де краще будуть надані послуги. Ті, хто не можуть конкурувати із високим сервісом, “відмирають”. Тут нічого страшного немає.

Так от, ми хочемо, щоб на будівельному ринку працювали такі ж незалежні структури, і щоб вони якісно надавали послуги з контролю за будівництвом, допомагали на етапі введення в експлуатацію і так далі. Це дасть можливість знищити монополію ДАБІ та підняти на новий рівень якість будівництва. Бо сьогодні ми маємо реальну проблему через те, як будують, та з чого. У нас не лише підробляють чи купують документи, а й використовують фальсифіковані матеріали. Щодо підробок, то, на щастя, парламент ухвалив мій закон (він повноцінно запрацює з 2023-го), який є ідентичним європейському регламенту, що використовується у всіх країнах ЄС щодо якості будматеріалів. Регламент зобов’язує безпосередньо виробника декларувати характеристики своєї продукції та запроваджує нагляд за нею. Зараз ми із урядом дискутуємо на тему, яка організація має займатися цим ринковим наглядом. Розглядається можливість того, що це робитиме уже нова структура – Державна інспекція архітектури та містобудування. Станом на зараз, повторюся, це дискусія. Однак те, що в Україні буде орган, який займатиметься питаннями підробок та неякісних будівельних матеріалів – це крок до європейських правил.

– Я знаю Андрія Холодова, можна у нього запитати напряму. Але такими речами мають займатися правоохоронні органи.

– Тут можна довго говорити. Бо це питання не лише правди і брехні, а й розповсюдження потенційної маніпулятивної інформації. От що ми хочемо донести, та із якими меседжами “достукатися” до наших читачів, порушуючи це питання? Ми починаємо сіяти сумніви в той час, коли ніхто цю інформацію ні довів, ні спростував.

– Ні. Якщо ми будемо обговорювати усі фейкові історії, які нас якимось чином зачіпають, потрібно буде проводити засідання фракції із понеділка по п’ятницю 24/7.

Ви ж знаєте, що у нас немає власного медійного майданчика. Ми ходимо на опозиційні канали, а там владу не люблять і точно не хвалять. Наприклад, говоримо ми на якомусь з шоу про “Велике будівництво”, а нам ставлять питання про якісь картелі. Коли я показую конкретну інформацію, що їх немає, і розказую, що на ремонті автомобільних доріг працює понад 20 компаній, мене перебивають: “Ні-ні, давайте говорити не про 20, а про 6”. Я сиджу з тими документами, і бачу, що це нецікаво, що хочуть покритикувати, обговорити чутки, непідтверджену інформацію, знайти певну “перчинку”, а не обговорювати важливі стратегічні питання.

Тому якщо Микитась передавав ті гроші, він міг би це задокументувати, зняти відео, щоб були якісь докази. Бо на сьогодні система така: будь-яка людина може сказати неправду, а їй за це нічого не буде. На жаль, особисто я стикаюся із подібними речами хоча б раз на тиждень так точно. Одне із останніх: парламентський фотограф Ян Доброносов сфотографував мене у сесійній залі зі шпилькою у волоссі, опублікував фото у себе на сторінці у Фейсбуці та написав: “Деталі”. Після цього почалося обговорення, скільки ж вона може коштувати. Дівчина-дописувач, у якої в профілі зазначено, що вона підтримує “Європейську Солідарність”, зазначила, що така шпилька коштує дві тисячі доларів, бо це – оригінальна Chanel (хоча навіть оригінал цього бренду стільки не коштує). Це була п’ятниця. Мені ввечері усі почали телефонувати, бо новина про те, що Шуляк прийшла із шпилькою ціною у дві тисячі доларів, розлетілася. Мені подзвонила мама і спитала: “Олено, у тебе є такі речі?!” Хоча насправді цій шпильці – років 10, це подарунок подруги, і вона не коштує таких грошей.

Мені щиро шкода, що такі фейки активно підхоплюють медіа. Ми стали рідше обговорювати справді важливе. Коли я намагаюся розповісти про законопроєкт, який стосується того, щоб забудовники не мали б можливості продавати квартири у будинках без документів, то з такою швидкістю цей меседж не розходиться. Хоча житло для людей – це однозначно важливіше, ніж моя недорога шпилька 10-річної давнини чи чутки про два мільйони Микитася. Я розумію, що читачам “сенсації” цікавіші, і, навіть, у цьому інтерв’ю якби я заявила, що дала вам хабаря в 10 тисяч, щоб ви мене хвалили – саме б цю частину рознесли на новини інші ЗМІ. Не про реформу ДАБІ, чи е-систему, а саме про можливий хабар за інтерв’ю. Ми стали часто зміщувати акценти не собі ж на користь…

– Це не протест, а послідовність своїх життєвих орієнтирів та рішень. Я тривалий час працювала з Гончаруком до парламенту. Я знала ту команду і підтримувала їхню програму. Тому, коли відбулися зміни, не стала “перевзуватися”. Тим паче, представник Кабміну повинен добре орієнтуватися в урядових справах. На той час Шмигаль був для мене новою людиною. Я не вивчила його курс та пропозиції. Тому було б дивно залишатися на посаді, де ти не зовсім розумієш, що робиш. Посади повинні бути не заради персоналій, а щоб досягти конкретних позитивних результатів.

– Коли отримала таку пропозицію вперше, то чітко зрозуміла для себе: мій план на парламентську “п’ятирічку” не виконаний, а я мушу зробити те, що пообіцяла людям. З того часу нічого не змінилося. І які б не були спокуси – я маю свій курс. На посади ніколи не “полювала”. Вважаю, що потрібно використовувати сповна всі можливості, які маєш. А вони, насправді, в кожного дуже великі, і їх не треба недооцінювати. Кожен на своєму місці повинен зробити по максимуму, що може. Тільки так, всі разом і кожен особисто, зможемо перетворити Україну на місце, де всім по-справжньому хочеться жити та працювати. А хто буде новими міністрами – покаже час.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться