Нардеп СН Владлен Неклюдов: “Я розумію обурення з приводу того, що не покарані топпосадовці. Впевнений: цього року зрушення будуть”

"Цензор.НЕТ" поспілкувався із народним депутатом "Слуги народу" Владленом Неклюдовим про справи Майдану, покарання винних у розстрілах на Інститутській, реформу прокуратури та стосунки із президентом Володимиром Зеленським.

Цензор.НЕТ” запитав у нардепа фракції “Слуга народу”, голови підкомітету з питань діяльності органів прокуратури Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності Владлена Неклюдова.

СТАНОМ НА ЗАРАЗ ЧІТКО РОЗУМІЮ: НІХТО ЯНУКОВИЧА НАМ ДОБРОВІЛЬНО НЕ ВІДДАСТЬ

– Ми говоримо про ті категорії злочинів, на які суспільство має найбільший запит. Тому що вони пов’язані з історією, “злочинною владою”, яка, м’яко кажучи, показала себе із негативної сторони щодо громадян, їхнього волевиявлення та права на демократію. Я проведу паралель із медициною: якщо у людини є відчуття болю, одразу потрібно швидко реагувати – звернутися до лікаря, який поставить діагноз, та почати лікування. Так і тут: коли у 2014 році в.о. генпрокурора був призначений Махніцький, то повинен був швидко організувати роботу в цьому питанні. Однак він був зайнятий іншими особистими справами. Наступні генпрокурори – Ярема, Шокін, Луценко більше опікувалися своїм іміджем. А тоді насамперед потрібно було влаштувати огляд місця подій, вилучити докази, які мають найбільше значення. Це найважливіше. Далі призначити певні експертизи, встановлювати осіб, які винні, притягувати їх до кримінальної відповідальності. Коли на посаду генпрокурора прийшов Рябошапка, він заявив: будемо реформувати прокуратуру. Це, справді, було необхідно. Однак разом із тим постало питання, а що ж робити із управлінням по розслідуванню справ Майдану, по яких найбільший суспільний запит? Тоді ми дійшли висновку, що не мають проходити атестацію ті прокурори та слідчі, які там працювали. Вони мали були перейти до Державного бюро розслідувань. Для того, щоб не втратити те, що уже було зібрано, повинні продовжувати займатися цими справами, щоб не був втрачений зв’язок. Коли передавали справи, виявилося, що вони нараховували порнад десять тисяч томів. Розумієте, скільки потрібно часу на їх опрацювання? Можна запитувати: Чому не розслідують, не вживаються заходи? Я завжди кажу: Потрібно дивитися на результати. Хоч начальник управління спецрозслідувань Горбатюк медійно став досить одіозною фігурою, але інколи говорив слушні речі. Наприклад, що генпрокурор Луценко не звертав увагу на слушні пропозиції, не вживав заходів щодо організації процесу притягнення винних до відповідальності, проведення слідчих дій, які б могли прискорити встановлення істини у цих справах…

– Мені невідомо. Він сам заявляв, що глибоко в темі та приділяє увагу справам Майдану. Однак цифри говорять зовсім інше. Якщо ми порівняємо, наприклад, роботу управління того ж Горбатюка і ДБР, то у бюро цифри будуть значно вищими. Наприклад, ДБР за минулий рік повідомило про підозру 40 особам. А управління Горбатюка? П’ятнадцять. Різниця майже втричі! ДРБ у 2020 році направило до суду 23 обвинувальних акти стосовно 28 осіб, а управління – 10. Ці цифри свідчать про те, що бюро порівняно працювало більш ефективно. Хоча воно понад рік не має керівника, але Сухачов, який виконує обов’язки директора ДБР, вживає серйозні заходи по організації роботи задля ефективного розслідування цих справ.

– На жаль, суди не так швидко виносять вироки, як того б хотіло суспільство. Наскільки мені відомо, із цих 23 обвинувальних актів є вирок лише по одному. Крім того, по двох особах були закриті кримінальні провадження з нереабілітуючих підстав, тобто обвинувачені фактично погодилися із обвинуваченням. Решта справ залишається у судовому розгляді.

Судова гілка влади є незалежною. Тому ніхто не може втручатися у її діяльність. З одного боку, це позитив. З іншого, коли суспільство вимагає відповіді, чому так відбувається, ми можемо лише переадресувати питання. Нам відповідають: то, свідки не з’явилися, то COVID-19. Особисто я саме пандемію вважаю основною причиною, чому процес рухається повільно. А суспільство уже хоче бачити вироки. По найбільш резонансній справі щодо розстрілів на Інститутській ще немає судового рішення. Основна маса проваджень відносно головних замовників, організаторів цих шокуючих злочинів ще на стадії досудового слідства. Наскільки мені відомо, зараз у слідчого судді знаходиться клопотання ДБР по цій категорії злочинів щодо Януковича. Як тільки він надасть дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування, обвинувальний акт буде скеровано до суду. Тут же питання в тому, що у нас є нерозірвані договірні відносини про міжнародну правову допомогу із Росією – країною-агресором. У їхніх межах туди було направлено безліч міжнародних доручень, однак вони ж не виконуються. Звідти отримуємо лише відписки: ви здійснюєте політичне переслідування, тому ми вам відмовляємо. І все! Ми розуміємо: є запит на те, щоб Янукович, Захарченко, Якименко та інші особи, причетні до тих подій, були покарані. Але бачимо, що Російська Федерація не збирається їх видавати…

– Ми ж цього не можемо знати. Можливо, зміниться влада в Росії чи їхнє ставлення до цієї ситуації, наприклад, після введення більш жорстких санкцій проти РФ. Я не знаю, якими тут можуть бути об’єктивні причини. Але станом на зараз чітко розумію: ніхто Януковича та інших підозрюваних нам добровільно не віддасть. Водночас, щодо тих основних фігурантів у нас уже є 10 підозр. Зараз у межах спеціального заочного досудового розслідування ведеться серйозна робота. Думаю, цього року справа щодо цих основних фігурантів, про яких ми говоримо, буде передана до суду. Сподіваюся, ДБР буде вживати усіх заходів для того, щоб зрушити з місця цю найголовнішу справу.

– Зеленський завжди керується інтересами життя та здоров’я людини. На мій погляд, він керувався тим, щоб врятувати наших полонених. Насамперед думав: якщо я зараз цього не зроблю, хтось із наших людей у полоні може померти. Він не хотів брати на себе таку відповідальність. Я вважаю, що це правильно. Навіть у кримінальному та цивільному процесах є таке поняття, як “умови крайньої необхідності”, коли шкода від певних дій має бути менша, аніж могла б бути у разі, якщо їх не вчинити. Наприклад, їде машина, а на дорогу раптово вискакує людина. Водій, щоб запобігти зіткненню із нею (що може призвести до тяжких наслідків і навіть смерті), робить маневр та врізається в автомобіль, який припаркований неподалік. Звичайно, він заподіяв шкоду. Але врятував життя пішоходу. Так і в ситуації по обміну. Я вважаю, що все одно покарання буде невідворотне. Зараз ця справа щодо “беркутівців” розглядається судом. Там є певні процесуальні речі. Двоє уже повернулися. Щодо них триває судове слідство. Тут ми маємо очікувати на вирок. Стосовно трьох інших справу зупинено. Це не говорить про те, що їх виправдали. Просто відклали розгляд на певний термін. Можливо, там знадобиться допомога Верховної Ради, зокрема нашого комітету. Ми можемо розглянути необхідні зміни до законодавства, щоб функція невідворотності покарання працювала, у разі, коли особа ухиляється, було легше притягнути її до відповідальності заочно. Бо зараз це складний процес. Я розумію потерпілих. Однак потрібно дочекатися ухвалення рішення. Потрібна підтримка в залі щодо певних змін по процедурі розшуку. Поки не усі депутати за. Бо приміряють ситуацію на себе. А я впевнений, що треба діяти в інтересах, передусім, завдань Кримінально-процесуального кодексу. Першочерговою тут є стаття друга, яка говорить про те, що завдання кримінального провадження – захист громадянина, суспільства та держави. Тому ми маємо зробити все, щоб полегшити, зокрема, процедуру притягнення та заочного засудження. Думаю, нам це вдасться.

– У нас із самого початку постійно змінювалися керівники Генпрокуратури: Махніцький, Ярема, Шокін, Луценко. Ті п’ять років, які Порошенко був при владі, були вирішальними. Тоді можна було провести якісне слідство та показати об’єктивну картину подій. Зеленський на посаді – рік і дев’ять місяців. І уже лише за минулий рік ДБР, як я сказав, працювало майже втричі ефективніше, ніж Генеральна прокуратура за попередньої влади. Думаю, у цьому році бюро у співпраці із Офісом Генерального прокурора зможуть направити справу щодо замовників до суду для винесення вироку. Усі члени нашого комітету налаштовані на те, щоб забезпечити парламентський контроль у законний спосіб в межах нашої компетенції задля того, щоб ДРБ належним чином виконало свої обов’язки та відповіло на цей суспільний запит.

– Але я не входжу до складу комісії – не пройшов голосування, як і решта кандидатів від парламенту. Міжнародники були проти, оскільки вважали, що у народних депутатів може виникнути конфлікт інтересів. Хоча я особисто не розумію, у чому він проявляється. Це лише припущення. Однак я – законослухняний громадянин, тому сприймаю те, що є.

Верховна Рада направила своїх представників (колишній член ВККС Андрій Козлов, професори Лідія Москвич і Василь Нор. – О.М.). Від президента теж є. Залишився Кабмін. Щось вони там узгоджували із міжнародниками. Треба запитати у прем’єрміністра, чому не надали своїх трьох кандидатів, і комісія не працює.

– Я можу запитати. Підготуємо відповідне звернення. Ми маємо керуватися тим, що для більш ефективної роботи ДБР потрібен легітимний керівник. На це призначення чекає, як суспільство, так і самі робітники бюро.

явилась низка нових правоохоронних структур – НАБУ, САП, ДБР. Ви бачите поліпшення ситуації в країні завдяки їхній роботі?

– Наскільки мені відомо, ДБР направило до суду понад 3300 обвинувальних актів. Це серйозний показник.

– Згоден. Але й НАБУ навіть по показниках не демонструє такий результат. Не думаю, що вони задоволені своєю роботою.

– Я думаю, керівники цих органів самі зроблять висновки. Сьогодні НАБУ звітує (розмова відбувається 10 лютого. – О.М.). мають розповісти про свої досягнення. Правда, не треба чекати на прес-конференцію, щоб побачити: тих вироків, які б влаштовували суспільство, на жаль, немає. Тут потрібно розібратися. Профільний комітет парламенту має провести засідання та зробити висновок, наскільки ефективною була робота цієї структури. Звичайно, ми всі чекаємо, що будуть вироки стосовно високопосадовців із минулої влади.

– Якщо подивитися звіт Генерального прокурора Венедіктової, то показники свідчать про те, що вона спрацювала більш ефективно минулого року, аніж Луценко та Рябошапка. Це стосується і розслідування корупційних злочинів, і відшкодування шкоди у кримінальних провадженнях, і щодо діяльності злочинних угруповань.

Я розумію, чому ви обурюєтесь з приводу того, що не покарані топпосадовці. Впевнений: цього року зрушення будуть. Уже є 10 підозр щодо таких чиновників. Керівництво ДБР нам обіцяло, що ці справи найближчим часом (можливо, й у першому півріччі) будуть направлені до суду. Тоді вже залишиться чекати на вироки. Думаю, вони будуть, і ми побачимо зміни у цій ситуації. Звичайно, всім хочеться, щоб процес рухався швидше. Але, як відомо: швидкість не означає якість. Дуже не хочеться поспішити й щось упустили, щоб потім могли з’явитися виправдувальні вироки. Це буде найгірше.

– Ця справа має більш політичний, аніж юридичний характер. Я її не дивився. Лише читав інформацію у пресі. Взагалі вважаю, що ґрунтувати обвинувачення та готувати підозру на показаннях лише однієї особи передчасно (можливо, там є інші докази, однак нам про це нічого не відомо). Практика в суді показує: і підозрювані, і свідки під час розгляду справи досить часто змінюють свої показання. Тому якщо немає речових доказів чи то результатів експертиз, готувати підозру без них досить ризиковано. Тому детективам, які проводять розслідування, потрібно дуже серйозно та відповідально поставитися до процесу, щоб не припуститися помилки.

НАМ ПОТРІБНО ЗРОБИТИ ВСЕ НЕОБХІДНЕ, ЩОБ ДОПОМОГТИ ПРОКУРОРАМ НАЛАГОДИТИ РОБОТУ

– Не повністю, оскільки взагалі належу до тієї категорії людей, які ніколи до кінця не будуть задоволені ані собою, ані тим, що відбувається навколо. Мені притаманні як самокритика, так і критичне мислення. Я виступаю за високу якість у роботі. Так, реформа прокуратури була потрібна. Спочатку вона була запущена у 2015 році. Однак проходила не в тому порядку, як було потрібно: спершу змінювали місцевих прокурорів, потім мало бути реформування обласних, далі – тих, хто працює у Генеральній прокуратурі. Однак з невідомої причини Луценко припинив реформу. Зробив вигляд, що вона непотрібна. Виходить, процес розпочали, але не завершили. Допустили таку нерівність: працівники місцевих прокуратур пройшли, а обласні та Генпрокуратури – ні. От питання: чому? Тому що на те не було волі керівника. От не хотів він! Дав команду, і процес зупинили. Потім прийшов Рябошапка, відновив реформування, причому зачищення почалося зверху. Тут є певні позитивні моменти: прибрали недоброчесних працівників, які б могли порочити звання прокурора. Однак виникло інше питання – на місцевому рівні не вистачає кадрів. З’явився “кадровий голод”. Ми вивчали цю ситуацію, спілкувалися із колегами, Офісом Генпрокурора. У нас виникла спільна думка, що вимоги до кандидатів на посаду прокурора в місцевих (на базі яких створюються окружні) прокуратурах не зможуть допомогти ефективній роботі основної ланки місцевих окружних прокуратур. Оскільки кандидату потрібен рік, щоб він пройшов навчання в Тренінговому центрі прокурорів. Це, по-перше, виходить коштовно для бюджету – близько 16 тисяч гривень на місяць кожному.

По-друге, витрачається час. У кандидата уже є теоретичні знання – він п’ять років навчався. Молоді люди зазвичай сповнені енергією, хочуть показати, на що здатні, що є самостійними, що не залежать від батьків. Це чудово! То чому нам не допомогти їм?! Навіщо ставити додаткові запобіжники, як цей додатковий рік навчання?! Іще один момент – ще треба два роки стажу. Доведеться попрацювати у приватних структурах чи державних органах влади. Але якщо випускник юридичного закладу піде у приватну фірму на зарплату 50 тисяч гривень, чи захоче він за два роки до прокуратури, де зарплата нижча, а потрібно знову рік навчатися? Ні. Навіщо йому це?! Тут ми можемо втратити цінні кадри.

Так от, яка у нас тут є пропозиція. Раніше у 1990-ті роки був такий інститут стажистів. Людина приходила одразу після вишу, рік фактично працювала прокурором та отримувала оклад (без надбавок). Якщо роботою були задоволені, то могли й раніше цього терміну відправити на атестацію. Після того – призначення на посаду. Я сам проходив таку процедуру. Тому вважаю, що буде неефективним залишити ці два чинники: необхідність річного навчання у центрі та стаж роботи два роки.

– Щоб кандидат місяць навчався у Тренінговому центрі. Цього достатньо, бо як я сказав, уже п’ять років він отримував теоретичні знання. І уже хоче не чекати, а “рветься в бій”. То чому суспільству не дати йому шанс?! Після місяця навчання у центрі потім ще п’ять працює стажистом-прокурором. Він не має процесуального статусу, права підпису. Це як помічник у судді, який набирає усі рішення, а суддя корегує, вказує на недоліки та навчає. Виходить, за пів року може бути призначений на посаду. Якщо ми приймемо такі зміни, зможемо вирішити проблему “кадрового голоду” та підняти ефективність роботи прокуратури. Звертаю увагу, що це стосується тільки місцевих прокуратур. Ми не будемо пропонувати, щоб ці дві умови прибирали під час  добору кандидатів в обласну прокуратуру та Офіс Генерального прокурора. Важливо, щоб працював так званий “соціальний ліфт”. Тоді прокурор знатиме усі тонкощі процесу.

Зараз непростий час для прокуратури. Однак треба працювати та втілювати законодавчі ініціативи у життя. Сподіваюся, наша пропозиція пройде комітет і буде винесена до сесійної зали.

– Складно сказати. Мій законопроєкт 3062, до речі, ще рік тому пройшов комітет, але його не ставлять на голосування. Я до чого порівнюю? Показую, що є документи, які досить швидко проходять усі стадії розгляду – місяць-два й готово. А буває – затягується на рік-два. Тому важко спрогнозувати строки. Головне, щоб ми розпочали цей процес. Діалог із суспільством уже налагоджений. У місцевих прокурорів є запит на такі зміни. Отже, ми маємо право реалізувати свій безпосередній обов’язок.

– Знаєте, проблеми із тим, що не приїжджали на виклик, була завжди – як у міліції, так і у поліції. Існує така внутрішня вада ще з радянських часів. Щодо реформи загалом, то у патрульній поліції далеко не всі, хто стали поліцейськими, розуміли, наскільки тут нелегка робота. Подивилися, які є проблеми, скільки часу забирає служба, велика частина звільнилася (і продовжують йти). Попри це, все-таки нарікань на поліцію у питанні проявів корупції стало менше. Згадайте, як раніше так звані даішники вимагали гроші. Зараз таких випадків не так багато. Тому тут є певні зрушення в позитивному напрямку.

Ще однією із причин, чому звільняються поліцейські, є невисока зарплата, а ризики високі. Державний бюджет не може відповісти на усі вимоги, тому її не збільшують. Усі ці проблеми змушують кваліфікованих працівників полишати службу.

У той же час, ті, хто не пройшов переатестацію, через суди поновлюються на посадах. На початку нашої розмови ми говорили про те, що не можемо впливати на судову владу. Тому тут питання не до нас. Але я думаю, із прокуратурою такого не буде. Бо прокурорам все одно доведеться пройти переатестацію. А це досить складно.

Повторюся: нам потрібно зробити усе необхідне, щоб допомогти прокурорам налагодити роботу. Оскільки від них великою мірою залежить невідворотність покарань. Тому, я думаю, ми не будемо проводити паралелі із поліцією.

– Більшість із них незадоволені цією реформою. Тому що, як правило, люди не люблять змін. Якщо ти працюєш тривалий час у певних умовах, а тут від тебе вимагають і показники, і проходження атестації, до якої треба ретельно готуватися, бо там велика кількість непростих питань. Причому набагато більше, аніж було 2015-го. Щоб якісно та кваліфіковано підготуватися, потрібно витратити чимало часу. Тому часто скаржаться. Але ми маємо це сприйняти. Був запит на реформу. Її розпочали. Тепер вона знаходиться на стадії завершення. Потрібно поставити крапку.

– Мене призначили на посаду у червні минулого року. Я відразу почав працювати. Ми відкрили офіс напередодні шостої річниці визволення Слов’янська. Обрали це місто, бо наші військові звільнили його першим. Уже маємо осередки у Покровську, Костянтинівці, Маріуполі. Плануємо ще розширятися, щоб працювати із людьми, чути їхні настрої. Ми розуміємо: ті, хто відчувають на собі проблеми війни, незадоволені. Я хочу там так вибудовувати свою комунікацію, щоб більше спілкуватися та відповідати на ті запитання, які ставлять люди. Наразі усе в процесі розбудови. На жаль, коронавірус тут теж вніс свої корективи. До листопада минулого року я набагато частіше бував на Донеччині. Але якщо мене там немає, то присутні мої колеги. Робота ведеться. Думаю, попри критику, будемо намагатися допомагати людям.

– 50 відсотків – це кримінальні справи, ще стільки ж – побутові проблеми населення. Ми завжди реагуємо. Приймаємо скаргу й одразу направляємо до компетентних органів – чи то уряду, чи то Офісу генерального прокурора. Втручатися у їхню роботу ми не можемо, однак працюємо в межах своїх повноважень.

– Партійне керівництво запропонувало, а я погодився, оскільки поділяю ті цінності, які декларує президент. Я йому вірю. Я його підтримаю у будь-якій ситуації, оскільки знаю, що це порядна людина, яка, насамперед, сама себе зробила. Володимир Олександрович із інтелігентної сім’ї. Його батько має серйозний авторитет не лише у Кривому Розі, а й за межами України. Олександра Семеновича Зеленського знають та пам’ятають у Монголії, де він свого часу досить ефективно працював. Взагалі він виховав не одну тисячу чесних та кваліфікованих спеціалістів. Володимир Олександрович пішов у батька. Тому, як я сказав, зробив себе сам. Ніколи в житті не вкрав і копійки. Ми бачимо, як складно президенту працювати, бо олігархічні клани заважають йому, переслідуючи свої інтереси. А Зеленського цікавлять інтереси людей. Задля їхнього захисту він робить усе можливе. До речі, коли у нього був день народження, він тих депутатів та членів уряду, які планували дарувати подарунки, попросив замість цього переказати кошти Першій інфекційній лікарні у Кривому Розі, якій зараз нелегко. Так і робили. У президентові те й підкупає, що він завжди так ставиться до людей. Він хоче втілити у життя те, що обіцяв, і що іще планує. Сподіваюся, ми допоможемо йому це зробити найближчим часом.

– У нормальних робочих стосунках. Було б некоректно з мого боку сказати, що ми – друзі. Але він для мене авторитет. Я – той депутат “Слуги народу”, який завжди підтримає Володимира Олександровича. І як президента, і як ту людину, якій я довіряю.

“Цензор.НЕТ”

Источник: censor.net
Вам также может понравиться