“Навальний проти Путіна”: чи варто Україні та українцям звертати увагу?

Коментують: Роман Безсмертний, Юрій Луценко, Ірина Верещук, Ірина Геращенко, Сергій Власенко, Єгор Чернєв.

***

Останніми днями український інтернет сповнений суперечками навколо російського політика Олексія Навального і обставин його гучного повернення до Росії.

При цьому частина юзерів з увагою, тривогою, а деякі – і з захопленням стежать за перебігом подій – висловлюючи підтримку Навальному (з одночасною зневагою на адресу Кремля).

Інші ж – обурюються “суцільному Навальному у моїй стрічці” і запитують: навіщо взагалі слідкувати за російським порядком денним та ще й переживати за автора вислову про “Крим – не бутерброд”?

Вочевидь, “казус” Навального у нашій країні є дискусійним. Тож яким має бути український погляд на російського опозиціонера і ситуацію навколо нього? І як на цьому напрямку має діяти українська держава?

На прохання “Цензора” свої відповіді на ці запитання дали відомі українські політики і дипломати.

– Казус Навального треба оцінювати з трьох позицій. Перша: інтересів України. Друга: ситуації в РФ. Третя: міжнародної безпеки. Росія – географічно сусід України, тому ми маємо ретельно відслідковувати всі події, а особливо політичні. Росія обрала свій шлях і свою політику, Навальний – це лише частина цього світогляду. Політика Кремля ніколи не була, не є і не буде дружньою по відношенню до України. І будь-хто з політичних лідерів тест на Донбас і Крим не пройде. Згадайте Ходорковського, яким так захоплювались прогресивні українці. Кожен, хто їздить до Москви і навіть розглядає “мир в очах Путіна”, повинен розуміти філософію “руського міра” і її імперські нахили.

Повернення Навального – початок кампанії по виборах російської Держдуми. В умовах двократного падіння рейтингу путінської партії влади до 30% цей сміливий крок дає серйозний шанс опозиції. Так, ця опозиція далеко не проукраїнська. Але для України будь-яка конкуренція в російській владі краща, ніж нинішній путінський моноліт.

– Я не бачу чому пересічні українці мають перейматись (уважно спостерігати) за подіями навколо пана Навального. Ми маємо жити своїм життям.

– Українцям важливо уважно спостерігати за діями Кремля. В цьому контексті – і за історією з Навальним. Доки Кремль порушує базові міжнародні принципи і права людини, ми повинні все це фіксувати, відслідковувати, реагувати. В цьому контексті – на всі злочини Кремля, спроби вбивств, обмеження і порушення прав громадян. В тому числі і для того, аби на міжнародному рівні, на всіх майданчиках фіксувати це і привертати увагу. І якщо сьогодні весь демократичний світ знає прізвище Навального, забувши при цьому прізвища сотень українців і кримських татар, яких незаконно утримують у путінських тюрмах, – що ж, на всіх майданчиках потрібно згадувати наших бранців і нагадувати світу, що в Лефортово сьогодні – не лише Навальний.

– Звичайно, варто, бо на цій справі віддзеркалюється загальний стан із правами людини в Російській Федерації. Це потрібно тим, хто ностальгує за Радянським Союзом і орієнтований на так звану співпрацю з РФ: їм треба бачити, що може статися з їхніми дітьми, якщо, не дай Боже, ми в Україні повернемось до тих порядків, які панували в Україні в 2011-13 роках, або тими порядками, які зараз панують в Російській Федерації. Це брутальне порушення базових прав людини, це раптові засідання судів у відділеннях поліції або суди в тюремних камерах (як це було, припустімо, у справі Юлії Тимошенко в 2011 році).

А от українським політикам варто спостерігати за подіями навколо Навального, зокрема, для того, щоб проводити роз’яснювальну роботу на міжнародній арені. Припустімо, зараз у Парламентській Асамблеї Ради Європи ми будемо обговорювати питання Навального. Принагідно ми нагадаємо тим членам Асамблеї, які голосували за повернення російської делегації: панове, ви голосували за дискусією з Російською Федерацією – а от сама РФ відмовилась брати участь у дебатах по Навальному. Вони не хочуть діалогу в питаннях, які вони вважають чутливими для себе.

Звичайно, за кейсом Навального ми будемо нагадувати і про агресію РФ у Криму і на сході України.

– Все, що розхитує авторитарний режим Росії, йде на користь Україні. Навальний сьогодні – головний опозиціонер та борець із корупцією в РФ. Це один з елементів дестабілізації країни-агресора. Тож варто розуміти, що відбувається навколо Олексія.

  • Якими мають бути дії української влади щодо репресій РФ стосовно Навального? Ігнорування теми, апелювання до авторитетних світових та європейських інституцій (за принципом “враг мого врага — мій друг), інший варіант?
  • ⁃ Ким би не був Навальний, все, що чинить російська влада по відношенню до нього, є порушенням основ прав людини. Навальний виступає проти Путіна, а не проти монархічної системи влади в РФ. Тому вияснення їхніх стосунків перетворилося на суцільне зведення рахунків. Вбивство Нємцова, отруєння і арешт Навального, анексія Криму і війна на Донбасі – це прояви деспотичного характеру Путіна. Права людини – це та сфера, яка вимагає різкої реакції цивілізованого світу. Україна, Європа, світ мають об‘єднатися і посилювати тиск на Росію, в тому числі – санкційний. Україна має ініціювати і скоординувати санкційні дії проти кремлівського режиму в Білорусі. Зрештою треба усвідомити, що ніяких розмов про відновлення енерго- та газопостачання – навіть мови бути не може. Необхідно відмовитися і від співпраці в оборонному комплексі. Як розуміти, що на 7-му році війни ми ворогу продаємо певні компоненти озброєння?! А Кремль в цей час виштовхує Україну з ринків озброєнь.

    Україна має в цій ситуації бути разом з демократичними країнами – засуджувати російський тоталітарний режим. Це ще раз дає привід говорити, проти чого ми воюємо 7 років, і закликати світ до посилення санкцій проти агресора.

    В оцінках та діях щодо репресій проти Навального з боку російської влади українська влада має доєднатись до позиції міжнародного співтовариства. На даному етапі не бачу користі в існуванні українського внутрішньополітичного дискурсу щодо Навального.

    Дії української влади щодо дій Кремля мають бути активними і недвозначними. Путін – ворог, який окупував Крим і Донбас, його режим причетний  до фінансування тероризму, незаконного утримання українців, інших злочинів. Порушення прав людини в РФ стали нормою.

    Українська влада надто довго стидається згадати всує Путіна. Зеленський все ще живе ілюзіями щодо справжніх намірів Кремля. Якщо українське МЗС згадало про порушення прав людини в РФ в контексті Навального, солідаризуючись із цивілізованим світом, – це добре. Але варто було б згадати про сотні українців і кримських татар, яких утримує Путін, нагадати про них світові і вимагати і їхнього негайного звільнення. Мені болить, що влада забула їхні прізвища, ніколи не називає публічно, за кого ж бореться Україна. Отже, і світ знає тільки про Навального.

    І, звичайно, все , що послаблює Путіна і його режим – має працювати на послаблення Путіна і його режиму.

    : Я вважаю, що українська влада повинна реагувати не на прізвище “Навальний”, “Петров” чи “Сідоров”; реагувати треба на брутальні порушення прав людини – і, до речі, в будь-якій країні, і в Російській Федерації зокрема. Тому реакція української влади є абсолютно адекватною: з цього приводу була заява МЗС, яка абсолютно відображає позицію української влади. Єдине що (мушу знову підкреслити): не варто концентруватися на прізвищі “Навальний”. Так, воно сьогодні дійсно є важливим для російської демократії. Але яка різниця, проти кого саме сталося це порушення?

    : Ми вважаємо себе країною, яка відстоює демократичні цінності. А отже – маємо реагувати на їх порушення не тільки всередині країни. В цьому і є сила, саме так формується суб’єктність країни. Ігнорування несправедливості – це ерозія цінностей. Відсутність позиції – прояв слабкості. Тож якщо ми хочемо бути в когорті сильних країн, ми маємо називати речі своїми іменами. Маємо вимагати у РФ дотримуватись прав людини, права на вільну опозицію. Ми ж розуміємо, що обвинувачення проти Навального мають виключно політичний характер. Україна має кооперуватись з іншими країнами, де демократія – це не лише слово на папері. І разом вимагати звільнення Навального.

  • Яким є ваше особисте ставлення до Олексія Навального як російського політика і людини загалом?
  • Олексій Навальний – мужня людина, яка оголосила війну Путіну. Але складається враження, що він – одинак на ворожому полі. Його повернення додому – це крок відчаю, але він не в силі змінити Росію. Її кремлівсько- імперська суть: вбити, труїти, захопити, анексувати, породити полум’я війни по всьому світу. І така політика сприймається більшістю росіян. Тому смерті інакомислячих так легко сходять з рук Путіну.

    Не хочеться бачити в особі Навального долю Нємцова. Світ має прокинутися і діяти, а не лагідними фразами застерігати і попереджати убивць.

    Я розглядаю Навального як сміливого, розумного, креативного, але російського політика. З усіма витікаючими антиукраїнськими позиціями. Проте, його серйозні зв’язки із західними політиками дають шанс на подальшу еволюцію його поглядів та дій.

    Мені імпонує те, що він бореться з корупцією та не боїться кидати виклик Путіну.

    Але, наскільки я знаю, Навальний не підтримує повернення Криму Україні. Тому, не можу сказати, що я підтримую його як політика. Хоча співчуваю йому як жертві політичних репресій.

    : Я ніяк до нього не ставлюся. По-людськи бажаю йому здоров’я. А в цілому я тисячі раз переконувалася, що російські ліберали закінчуються там, де починається українське питання. Тому для себе особисто я давно сформулювала формулу: не спілкуватися з так званими російськими медіа, забути прізвища російської попси, мені не цікаві прізвища їхніх міністрів і депутатів, я їх і не знаю, бо все одно там все вирішує Путін.

    Але я далека від думки, що все зло – це Путін. Його обрали конкретні виборці, громадяни конкретної країни, вони дозволили йому окупувати частину моєї країни. Тому провина і відповідальність за вбивства українців, окупацію Криму і Донбасу – не лише на Путіні, це було б надто просто. Провина і відповідальність – на Росії як державі. На її громадянах. На Навальному, який виправдовує окупацію Криму – теж. І це усвідомлення формує моє ставлення до російської політики і політиків у цілому. Останні російські ліберали, які мені були цікаві і яких я щиро шанувала – це Нємцов і Новодворська.

    Бажаю Навальному здоров’я. Але цитата з ” Брат 2″ – точно не моя естетика і ще більше переконала в тому, що ” Україна- не Росія”, а українці- не росіяни. Нам своє робити. Вони нехай живуть, як хочуть, обирають кого хочуть, терплять – кого хочуть, єдине – нехай ідуть геть із Криму і Донбасу.

    Я не знайомий з Олексієм Навальним як з людиною, тому не можу говорити про якесь особисте ставлення до нього як до людини. А от щодо політика Навального можу сказати, що це – російський ліберал. Тобто він є ліберал, але російський – давайте про це пам’ятати. І давайте не ставити для себе завищених планок в оцінці цієї людини. Можна пригадати його славнозвісну цитату про те, що Крим – це не канапка, яку можна повертати чи не повертати. Жоден російський політик, включаючи лібералів, не поверне Крим добровільно; давайте це розуміти. Як і те, що за Крим і Донбас треба боротися – і на дипломатичному, і на економічному фронті, а також на напрямку нарощення військових можливостей нашої армії.

    Тому моє ставлення до Олексія Навального – як до російського ліберала. При цьому для нас є типовим (на щастя, зараз цього поменшало) погляд на російських лібералів знизу вверх – як на якихось вчителів або моральних авторитетів. Ну, я колись відповів одному такому лібералу в одному з ефірів: “Ви спочатку розберіться у своїй країні – а потім приїжджайте вчити нас демократії, прав людини і всього іншого”.

    Але те, що за демократію і проти порушень прав людини треба боротись – це абсолютно очевидні речі. І в цьому, звичайно ж, я підтримую Олексія Навального.

    : Олексій – сильна та хоробра людина. З правильними цінностями та поглядами. Я знаю його позицію щодо Криму. І розумію, що як політик, який має набирати рейтинг, він не може поки висловлювати іншу точку зору. Але навіть готовність до проведення прозорого референдуму вказує на відкритість до обговорення теми Криму, що не вбачається можливим з існуючим режимом у Кремлі.

    Источник: censor.net
    Вам также может понравиться