“Ніхто не згадує як же “добре було” в 1933-му чи в 1937-му. Тільки пломбір смачний згадують!”: історія репресованого Михайла Ратушняка із Вінниччини

Працівнику колгоспу Михайлу Ратушняку було 34 роки, коли 22 вересня 1937-го його просто під час роботи у полі забрав НКВС. Вдома на нього чекала вагітна дружина та дворічний син. А у вінницькій в'язниці – допити та суворий вирок, що забере його за тисячі кілометрів від дому.

Дружина Ганна Ратушняк проживе 93 роки із надією, що її Міша, як вона лагідно називала чоловіка, повернеться. Але той страшний день 1937-го розлучить їх назавжди. Жінка так і не захоче вийти заміж вдруге – лише, коли під кінець існування СРСР отримає довідку про реабілітацію Михайла Ратушняка, буде гірко плакати, що надії виявилися марними.

Що ж сталося з Михайлом Ратушняком і чому його ув’язнили?

Усю правду судилося дізнатися вже нащадкам чоловіка. Завдяки консультаціям Архіву національної пам’яті родичі змогли побачити справу свого предка, що зберігається в Державному архіві Вінницької області. А в справі – нові сторінки з історії сім’ї та моторошну роботу тоталітарної машини під назвою Радянський Союз.

Обкладинка слідчої справи на Михайла Ратушняка

Про те, як функціонувала ця страшна система доносів, заздрощів та терору, на прикладі власної родини розповідає онук репресованого Михайла Ратушняка – також Михайло, названий на честь діда.

Михайло Ратушняк із дитинства знав, що його дід був репресований. У сім`ї це особливо не приховували та й у селі Кошлани Оратівського району Вінницької області добре знали, де живуть родичі “ворога народу”. Це тавро довго виділяло родину з-поміж інших і принесло їй чимало неприємностей.

Особливого ставлення зазнавали діти, чиї батьки були репресовані. Наприклад, у голодні роки після Другої світової війни їм не давали їсти у школі. Михайло Ратушняк пригадує ще один вражаючий епізод, що стався безпосередньо із його батьком.

“У 1946 році, коли мій тато ще був хлопчиною, то знайшов снаряд. Приніс його додому, розібрав, витягнув запал і той розірвався в руках. Осколки побили тіло, потрапили в живіт. На лівій руці відірвало три середні пальці, багато ран було і на правій руці. Коли додому прийшла бабуся Ганна і побачила сина в крові, терміново понесла його на руках у сільраду, просила допомогти відвезти дитину у лікарню. Але бабусі відмовили – бо хлопчик був сином “ворога народу””.

До найближчої лікарні було 12 кілометрів. Анні Ратушняк довелося нести дитину в медзаклад самотужки. Там вже були попереджені, що до них іде жінка із сином “ворога народу”. “Його прийняли, але за тиждень перебування навіть не розв’язали хлопчику замотані мамою у бинти ручки і не обробили рани. Його абсолютно не лікували там, тож яким його в лікарню принесли, таким і забрали додому”, – розповідає онук.

Ганна Ратушняк із сином Віктором, 1960 рік

Ця невелика історія є дуже показовою щодо того, як радянська влада насправді турбувалася за своїх громадян. Адже хлопчик, який востаннє бачив свого репресованого батька у дворічному віці і, швидше за все, навіть не пам’ятав його, точно не був ні в чому винен. Втім тотальний страх, що панував у радянському суспільстві, не дозволяв надавати допомогу “неблагонадійним елементам”. Тим самим, відточувалася система, де “моя хата скраю” – мовляв, краще не влізати у чужі проблеми, аби не нажити їх собі.

Що ж такого страшного зробив у 1937 році Михайло Ратушняк, якщо його син “заслужив” на таке ставлення? Відповідь криється в слідчій справі репресованого, що через більш ніж 80 років після всіх подій опинилася у руках родичів.

Репресований Михайло Ратушняк походив із великої заможної селянської родини. У перекладі на радянський сленг такі сім`ї називалися “куркулями” або російською “кулаками”.

У характеристиці заарештованого, яку НКВС дали в сільраді Кошланів, описано майно Ратушняків: “Рільні землі 8 га, хата, клуня, коні, корова, садибної землі 0,50 га”. За спогадами родичів, був також невеликий млин, де мололи крупу, зерно, щоб випікати і продавати хліб.

Усе це так зване “багатство” було нажито щоденною кропіткою працею кожного члена родини. Але радянську владу це не цікавило – сім`ї, схожі на Ратушняків, сприймалися вороже, як такі, що принижують “простий народ”, забирають в нього їжу і винні в його бідності. А отже – підлягали “розкуркуленню”.

“У нашому селі, всі, хто організовував колективізацію, були з Росії, – каже онук репресованого Михайла Ратушняка. – Їх прислали спеціально, вони всі говорили російською мовою – а у нас на Вінниччині у ті роки ніхто не говорив російською. Впадає в очі й те, що допити у справі діда також  російською”.

У 1931 році майно Ратушняків “усуспільнюють”, а сім`ю висилають на Урал. За якийсь час Михайлу вдається втекти із заслання і він кілька років переховується від радянської влади.

Рідну хату чоловіка забрали, тож він вимушений прибитися до родичів. Жити так постійно було непросто, тому Михайло Ратушняк вирішує легалізуватися. До того ж, він закохується у свою односельчанку Анну, з якою хоче створити сім`ю. Так, 1935-го одружується і вступає у колгосп.

Ганна Ратушняк

Здавалося б, життя потроху налагоджується. У Михайла Ратушняка народжується син, є кохана дружина, можливість жити і працювати у рідному селі. Втім на порозі 1937 рік, Великий терор. НКВС саме час згадати про неблагонадійного куркуля, якому вдалося втекти із уральского заслання.

До того ж, у селі Кошлани з`являється нова представниця радянської влади. Вона теж кладе око на Михайла Ратушняка.

“Бабуся розповідала, що у цієї жінки було чисто українське прізвище – Копайгора, – пригадує онук Ратушняка. – Чимало наших українців допомагало росіянам робити своє діло – ті тільки направляли. А чому? Бо було багато нероб, алкашні, які тільки й шлялися, не хотіли працювати. Якщо вони активно допомагали в колективізації, то отримували будинки тих, кого висилали чи розстрілювали. Вся ця біднота дуже любила те діло, бо вже завтра могла їсти, пити й жити на тому, що трудолюбиві люди власноруч зробили. Деякі сім`ї у той період встигали у кількох хатах пожити”.

За спогадами дружини Михайла Ратушняка Анни, більшовичці Копайгорі дуже сподобався її чоловік. Але це не було взаємно – Михайло був щасливим у шлюбі. До того ж, він посміювався, що жінка ходила у чорній шкіряній шинелі і привселюдно жартував над її специфічним запахом.

Образа за нерозділені почуття та висміювання могла стати підставою арешту її чоловіка, вважала Ганна Ратушняк. Втім, у архівно-слідчій справі Михайла Ратушняка згадок про цю жінку знайти не вдалося. Водночас там є прізвища інших людей, які на допитах НКВС наговорили на чоловіка чимало показань. Ці люди стали для родини Ратушняків справжнім відкриттям.

Сторінки із допитами свідків по справі Михайла Ратушняка

“Зі справи я нарешті дізнався прізвища тих, хто доносив. Скільки бабуся жила, і батько мій жив – не знали хто і за яких обставин писали доноси. Я впізнав цих людей, але їх уже немає в живих, навіть діти повмирали або пороз’їжджалися”, – говорить Михайло Ратушняк-молодший.

Офіційно приводом до арешту Михайла Ратушняка стали свідчення п’ятьох односельців про його “контрреволюційну діяльність” та “антирадянську агітацію” у колгоспі. Також “свідки” пригадали, що чоловік у 1930 році організовував так звану “кулацкую противоколхозную волынку” – селянське повстання.

Цікаво, що ордер на арешт та обшук будинку Михайла Ратушняка був виданий співробітникам НКВС 21 вересня 1937 року. Водночас допити односельців датовані 22 вересня.

За словами “свідків”, Михайло Ратушняк вступив у колгосп з метою контрреволюційної та шкідницької діяльності. Передусім вона полягала нібито у антирадянських висловлюваннях чоловіка. Наприклад: “Видите, что советская власть наделала. Специально забрала от нас хлеб, чтобы мы подохли с голоду” або “В колхозе сколько ни работай, так ничего не будешь иметь, будешь голодным и денег не будет. Будешь жить как баран”.

Зазначається також, що Ратушняк нібито агітував проти грошової позики, яку радянська влада брала у колгоспників аби поповнити державний бюджет: “Не подписывайтесь на этот заем. Соввласть ежегодно выпускает разные заемы, чтобы последнюю рубаху с крестьянина снять. Самим нам известно, что все то, что она строит за наши деньги, это не для нас – мы как были оборванные, так и останемся ими”.

Самого ж Михайла Ратушняка допитали 26 вересня 1937 року. Це був його єдиний і дуже короткий допит, адже чоловік не визнав себе винним у жодному із звинувачень і заперечив усі цитати, які приписали йому донощики.


Протокол допиту Михайла Ратушняка

У часи Великого терору за такі “гріхи” проти радянської влади найчастіше присуджували розстріл. Але “трійка” Управління НКВС у Вінницькій області дає Михайлові Ратушняку 10 років таборів.

“За деякий час від дідуся почали приходити листи з району річки Зея – це десь на Забайкаллі. Писав, що робить земляні роботи, копає якісь укріплення”, – розповідає онук репресованого.

Листи перестали приходити у 1941 році, прямо перед початком воєнних дій Німеччини на території Радянського Союзу. Лише завдяки архівно-слідчій справі родичі дізналися, що офіційно Михайло Ратушняк помер 15 березня 1942 року у Хабаровському краї. Причина смерті не вказана.

На момент ув’язнення Михайла Ратушняка його дружина Ганна була вагітною. 1 грудня 1937 року вона народила дівчинку, яка так ніколи й не бачила свого батька.

Після арешту чоловіка доля продовжувала випробовувати Анну Ратушняк. Як виявилося, вона була наступною ціллю НКВС.

“Взимку 1938 року пізно ввечері у двері бабусі постукав далекий родич. Сказав, що завтра знову кілька сімей будуть репресувати. Прізвища вже схвалені, і її стоїть першим, – розповідає онук Михайло. – Але є ще друга рознарядка – треба, щоб завтра хтось від села пішов працювати на лісозаготівлі у Шебелянський ліс – це десь 25 км від дому. Родич порадив зранку йти туди – і бабуся пішла. Лишила на маму двох своїх діток і кілька днів ходила туди й назад, бувало, 50 кілометрів на день. При цьому треба було ще й працювати справно, і вона це робила, бо дуже боялася, що репресують її та дітей. Так і лишилася вона на Вінниччині”.

Довідку про реабілітацію чоловіка Ганна Ратушняк отримала лише 17 жовтня 1989 року. Сухий офіційний папірець – бажаний та гіркий водночас. З одного боку, крізь десятиліття справедливість щодо її чоловіка відновилася. З іншого, хто відповість за її зламане особисте щастя та клеймо родини “ворога народу”?

Втім, щастям Анни Семенівни були діти та онуки, які зовні дуже нагадували її чоловіка і стали продовженням роду Ратушняків. “Бабуся мене дуже любила, бо був дуже схожий на діда, особливо, коли поголюся. Дуже любив її радувати – приїжджав поголений і бабуся просто до сліз згадувала: “Як ти схожий на мого Мішу!” – з хвилюванням у голосі згадує Михайло Ратушняк-молодший.

Михайло – онук Анни та Михайла Ратушняка, названий на честь дідуся. На фото Михайло разом із мамою, дружиною та донькою, 2000 рік

Саме онуки та правнуки змогли нарешті дізнатися всю правду про репресію щодо свого родича. Онук Михайла Ратушняка закликає всіх українців звертатися в архіви і шукати інформацію про своїх рідних, адже так ми відновимо їхні імена в історії сім’ї та країни:

“Я зараз по-новому переживаю те, що трапилося із моєю сім’єю і бачу той жах, який робила радянська влада. Іноді чую, мовляв, як же було добре при радянській владі, при Брежнєві! Але ніхто не згадує як же добре було в 1933-му чи в 1937-му роках. Тільки пломбір смачний згадують! Тому дуже важливо звертатися в архіви. Не знаючи своєї історії, неможливо нічого збудувати. Усі мають відкрити білі плями в долях своїх родин, щоб побачити, в яких умовах наші предки жили, боролися і чому треба цінувати свою мову, землю та свій рід”.

Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих при Архіві національної пам`яті продовжує допомагати людям шукати правду про своїх репресованих рідних.

Звернутися за консультацією можна у такий спосіб:

  • телефони: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12;
  • електронна пошта: [email protected];
  • Facebook: https://www.facebook.com/hdauinp;
  • сайт: https://hdauinp.org.ua.
Источник: censor.net
Вам также может понравиться