Підсумки 2020-го: провальний “Вагнергейт”, “похована” реформа прокуратури, корупція в ОП та “червоні лінії” стосовно Донбасу

Яким нам запам’ятається нинішній рік? Що владі вдалося 2020-го, а що – ні? Як вона справляється із викликами сьогодення? Як вирішує ситуацію на Донбасі? Що відбувається із рейтингом можновладців? На ці та інші запитання "Цензор.НЕТ" відповіли представники різних парламентських фракцій.

***

Епідемія COVID-19 стала найважливішою подією цього року не лише в Україні, а й в усьому світі. Вона змінила наше повсякдення і змусила пристосовуватися до нових реалій. Але життя триває, а поточні проблеми нікуди не зникають. Щодня кожен українець стикається із наслідками дій керівництва держави, отримуючи зарплату, відвідуючи магазини та забезпечуючи власні потреби. Своє ставлення до цього люди демонструють на виборах, а також у соцопитуваннях. Згідно із останніми, рейтинги провладних структур знижуються. “Цензор.НЕТ” поцікавився у народних депутатів, що вони думають з цього приводу, та як розцінюють діяльність влади у 2020 році.

– Влада змогла гідно зустріти виклик пандемії, – говорить заступник голови фракції “Слуга народу” Євгенія Кравчук:

Ми в найкоротший термін ліквідували дефіцит найнеобхіднішого, уникли першої хвилі через вчасно запроваджений карантин і змогли підготувати систему охорони здоров’я, переналаштувати її відповідно до ситуації.

Попри коронавірус і скорочення спроможності влади працювати (наприклад, парламенту – збиратися в пленарному режимі), нам вдалося ухвалити системні реформи – земельну, легалізацію грального бізнесу, підтримку значних інвестицій, законодавство про водний транспорт і багато чого іншого. Незважаючи на безпрецедентні виклики, країна розвивається і стає модерною, хоч і не в такому темпі, як нам би хотілося.

Ми запустили програми підтримки найманих працівників, малозабезпечених категорій, пенсіонерів 80+, дрібних підприємців, креативних індустрій. Звісно, обсяги підтримки були не такими великими, як у Європі чи США – вони виділялися відповідно до можливостей держави. Але цього року людина була у безумовному пріоритеті влади. Підвищення мінімалки, яке вже сталося і яке заплановане на наступний рік, здешевлення кредитів для малого бізнесу, компенсації і виплати – все було пріоритетно спрямовано на те, щоб кожен українець зміг пережити найгірші часи.

Послідовно та успішно завершили децентралізацію, результати якої кожна громада відчує на собі вже наступного року. Ми сформували спроможні громади, передали повноваження, кошти і ресурси (передусім, земельні).

Крім того, Україна цього року зробила зі своєї сторони все, щоб просунутися у бік мирного рішення по Донбасу. Майже пів року діє режим повного і всеосяжного припинення вогню. Загибель наших воїнів на лінії розмежування стала скоріше винятком, ніж правилом, як це було впродовж років. “М’яч на полі” Росії, яка повинна продемонструвати свою відданість мирному врегулюванню. І це прекрасно розуміють наші партнери по перемовинах та весь світ. Системне дипломатичне рішення досі можливе. Воно в інтересах України. Але ми впритул наблизилися до “червоних ліній”, які не зможемо і не будемо перетинати. І наша делегація в ТКГ цих ліній міцно тримається: суверенітет, незалежність України, проведення виборів в ОРДЛО виключно за українським законодавством і міжнародними стандартами. Також президент і наша дипломатія почали процес створення комунікаційних майданчиків по Криму. Це ще складніше питання, ніж Донбас. Але ми продемонстрували досить чітко, що не забудемо про півострів, не виведемо його з перемовин, не обміняємо на якісь прориви на іншому напрямку.

Якщо говорити про те, що не вдалося цього року, то нам довелося відкласти на 2021-й частину реформ. Це і створення Бюро економічної безпеки, і закон про локалізацію, який підтримає нашу промисловість в ці часи, і судова реформа. Також не вийшло ухвалити закон про відходи, який сприятиме не лише поліпшенню екологічної ситуації, але і дасть новий імпульс економіці, надходженню до місцевих бюджетів і створенню нових робочих місць.

Звісно, у нас не вийшло втримати економіку від падіння. Але цього року це не вдалося жодній країні. Однак українська економіка, починаючи з ІІ кварталу, поступово зростає. Сподіваємося, що нам не доведеться її зупиняти через локдауни в 2021-му.

На сьогодні президент є найбільш популярним політиком у країні. Усі опитування показують: якби вибори відбулись найближчої неділі, Володимир Зеленський на них би переміг. Усі інші політики значно відстають від президента. Отже, і очікування від нього залишаються найвищими. При цьому рік об’єктивно дуже складний. Коронакриза стала найсерйознішою за час після Другої світової війни для більшості країн світу. Це провокує в людях багато негативних емоцій – перш за все страху за себе і за близьких, а також і розчарування від того, що рік вийшов не таким, як сподівалися. Немає нічого дивного, що частина з цих негативних емоцій перекладається на політичних діячів і зокрема на найбільш помітного з усіх – на президента. Але Володимир Зеленський, на відміну від старих політиків, може відновлювати довіру людей до себе, якщо відбувається певна втрата. Ми вже це бачили в опитуваннях цього року. Бувають коливання: якщо в одному періоді у людей збільшуються негативні емоції, то у наступному – збільшуються позитивні. Це не є чимось назавжди визначеним. Наступного року з поступовим закінченням коронакризи, позитиву буде більше.

Колишній радник президента, позафракційний Гео Лерос, якого восени виключили із фракції “Слуга народу”, наголошує, що позитивом у роботі влади могла б стати хіба що реформа прокуратури, але й тут не вийшло:

– Бо ця реформа була “похована” із приходом Ірини Венедіктової. В Офісі генпрокурора досі залишаються “рішалова” та “інститут смотрящих”.

Пам’ятаєте, Зеленський заявляв: якщо не побачить результатів роботи Венедіктової, вона піде з посади? По факту сьогодні вона – один із ідеальних для президента генпрокурорів. Тому не треба вірити тому, що говорить Зеленський. Він скоро намагатиметься обдурити свою тінь. Та людина, яка балотувалася на виборах, і та, яка зараз при владі – це діаметрально різні люди. Як би мені не хотілося цього визнавати, але влада та гроші його змінили.

Зеленський став на стежку того, щоб увійти в історію України, як найгірший президент. Тому що він обрав шлях найменшого супротиву – консенсус із олігархами та повну мовчазну лояльність до корупції, яка при ньому почала прогресувати у величезних масштабах. Зеленський, як актор, звик до оплесків та до того, що його усі обожнюють. Він потрапив у “капкан” власників великих телевізійних каналів. Із самого початку його помістили у “теплу ванну”, а згодом він просто не захотів із неї виходити. Тому ми бачимо, як бенефіціари телеканалів виторговують собі певні преференції. При цьому не критикують Зеленського та його оточення. Згадайте його інтерв’ю The New York Times, де він говорить про те, що активно бореться із олігархами. У той же час, не гребує тим, щоб користуватися фінансовою допомогою Ріната Леонідовича (Ахметова. – ред.) для фракції “Слуги народу”. У відповідь допомагає у примноженні його капіталу, зокрема в енергетиці.

Ви ж бачите по опитуваннях, що Зеленський не виправдав надії та сподівання своїх виборців. Більше того, якби більшість великих телеканалів не знаходилися у консенсусі із Офісом президента, а об’єктивно висвітлювали інформацію щодо його роботи, то значна кількість людей назвали б Зеленського розчаруванням мінімум десятиліття. Чи може він змінитися та стати таким собі Голобородьком із серіалу “Слуга народу”? Я впевнений, що ні. У нього понад 236 народних депутатів “на зарплаті”, яку виплачує Рінат Леонідович. Для того, щоб припинити ці виплати, їх потрібно чимось замінити. Зеленський цього не зможе зробити. Він виявився заручником усіх цих ситуацій через свою слабкість.

Із того, що Зеленський декларував по Донбасу, не зроблено нічого. Більше того, ми бачимо низку прикладів, коли керівництво країни та його оточення почало працювати проти інтересів держави. Це показала, зокрема, історія із “вагнерівцями”. Тому я б не став говорити, що Зеленський планує щось робити задля України. Він не здатен завершити війну. Чому? Тут низка факторів. Один із головних – неусвідомлення масштабу своєї некомпетентності в цьому питанні. Робота Тристоронньої контактної групи ні до чого не призводить. Андрій Єрмак туди делегував своїх людей, як то депутати Андрій Костін та Галина Третьякова. Тобто засунули тих, хто не здатен суперечити думці Офісу президента. А ви послухайте риторику Леоніда Кравчука. Мені інколи здається, що він – співробітник політичних департаментів Росії. Зрозуміло, що загалом Мінський формат себе вичерпав. Будь-які умови, які виконуються на вимогу агресора, не на користь нашій країні. Мінські перемовини ведуться виключно в інтересах Російської Федерації, яка є ініціатором війни проти України. Тобто і тут у Зеленського провал. Як колишній його радник, можу публічно дати пораду скласти із себе повноваження президента України та не доводити країни до критичної ситуації, до якої вона рухається щодня.

Нардеп із фракції “Європейська солідарність” Олексій Гончаренко вбачає проблеми по всіх напрямках роботи влади:

– Значно погіршилася економічна ситуація. Це не можна списати на коронавірус, тому що промислове виробництво почало скорочуватися до епідемії, а ВВП впав ще у січні 2020-го, хоча до того чотири роки зростав. Міжнародне становище України теж стало гіршим. Було декілька скандалів, як то розмови із президентом США (Дональдом Трампом. – ред.). Напрямок боротьби із пандемією повністю провалений. Україна на передостанньому місці в Європі за кількістю тестувань на душу населення. Ми входили у десятку європейських країн із найбільшою кількістю хворих на COVID-19. При тому, що у нас статистика явно занижена, бо проводиться мало тестів. Провідні країни світу починають вакцинацію, а у нас зараз про це й мови немає. Не зрозуміло, коли буде масове вакцинування. Люди незахищені, не забезпечені ані ліками, ані ліжками у лікарнях.

Державне оборонне замовлення також провалене. Забезпечення армії погіршилося. Відведення військ призвело до того, що зменшилася територія, яку ми контролюємо. У сфері безпеки теж скандали. Наприклад, “Вагнергейт” – зірвана дуже крута операція стосовно затримки “вагнерівців”.

Зеленський некомпетентний. Він не має стратегії та абсолютно не розуміє, якою Україна повинна бути через п’ять років. Оточив себе лояльними до себе людьми, яким особисто довіряє. Урядовий квартал перетворився на “95 квартал” – звідси працівники переїхали у провладні кабінети, не маючи жодної компетенції, яка б дозволила їм тут нормально працювати. Тому маємо такі наслідки. Крім того, щонайменше у найближчому оточенні президента процвітає корупція. Це видно по корупційних скандалах із депутатами від “Слуги народу”, із керівником ОП Андрієм Єрмаком та його заступником Олегом Татаровим. При цьому Зеленський їх захищає. Ми бачимо, як знижується його народна підтримки. Заради об’єктивності, слід зазначити, що у всіх президентів падав рівень довіри населення. Інша історія, що Зеленський із самого початку давав аж занадто багато обіцянок. Розчарування року, про яке говорить соцопитування Центру Разумкова, це результат того, що він все спрощував. У будь-якої проблеми є просте і неправильне рішення. От він його й обрав: як завершити війну – просто припинити стріляти, як побороти пандемію – просто не тестувати, як вирішити проблему Конституційного Суду – просто розігнати. Зрозуміло, що так не працює. Але багато людей йому повірили, а зараз мають велике розчарування. Думаю, надалі воно буде лише посилюватися.

Хіба що по Донбасу питань до Зеленського найменше. “Ключі від миру” знаходяться не в українського президента, яке б прізвище він не мав. Без рішення Путіна тут нічого не відбудеться. А Росія не збирається зупиняти війну.

А от народний депутат із фракції “Голос” Ярослав Юрчишин вважає, що українське керівництво намагається максимально відсторонитися від активної участі у деокупації частини Донбасу та Криму:

– Офіс президента не має ані сили, ані сміливості хоча б говорити про те, що в Україні є окуповані території. Саме тому фракція “Голос” ще в лютому запропонувала план, який розтягує процес деокупації в межах семи років і далі. З того часу було, якщо не помиляюся, дві зустрічі керівництва фракції із представниками Офісу президента, де цьому питанню було виділено близько 15 хвилин із півтора годин спілкування. Це вказує на дуже неприємну для нас тенденцію – українська держава змирилася із окупацією Криму та фактично починає сприймати окупацію окремих районів Донецької та Луганської областей. Схоже, нинішня ситуація там усіх задовольняє.

Але не лише в цьому питанні ОП не виправдовує сподівання. Візьмемо сферу боротьби із корупцією. Зараз оточення президента почали підозрювати у корупційних діях. Варто згадати, як Гео Лерос звинуватив брата Єрмака у торгівлі посадами. Потім було багато прикладів, як Офіс генерального прокурора, який повністю залежний від ОП, блокував розслідування щодо депутатів із фракції “Слуга народу” та справу Татарова. До речі, я направив до Офісу президента депутатське звернення, щоб роз’яснили, яким документом його відсторонено від виконання обов’язків. Дуже сподіваюся, що інформація про те, що Татаров написав заяву, та не має можливості впливати на слідство, не фейк. Це ми з вами з’ясуємо уже наступного року. Тому що Офіс президента, згідно з законами про доступ до публічної інформації та статус народного депутата, має час для пояснень.

Загалом 2020 рік показав, що в Україні система боротьби із корупцією, яка була вибудована ще до президентства Зеленського, зараз перебуває під суцільним тиском. Конституційний Суд розглядав справи проти НАБУ, щодо повноважень НАЗК, щодо кримінальної відповідальності за брехню в деклараціях. Ми можемо стати свідками того, що на початку наступного року вкотре під питанням опиняться усі аспекти антикорупційної реформи, діяльність Антикорупційного Суду та Фонду гарантування вкладів.

Із 2014 по 2019-й роки включно у нас під тиском суспільства та міжнародних партнерів відбувався рух на зменшення впливу на діяльність державних органів. Але із початку коронакризи ми маємо ситуацію, коли антикорупційні заходи для влади відійшли на другий план. Офіс президента, уряд замість того, щоб боротися із корупцією, почали адаптуватися до людей, які отримують найбільші здобутки від її існування. Тому ми спостерігаємо тенденцію з падіння рівня довіри до влади. Водночас, якщо проаналізувати ставлення до інших політиків, поки що ключовим суб’єктом прийняття рішень є президент та його Офіс. У нас поки немає чітко оформленого опонента влади, який би міг консолідувати протестні настрої щодо Зеленського та ОП. Виходить, у нас є шалене незадоволення суспільства, але поки не існує інституції, яка його може акумулювати.

Народний депутат із фракції “Батьківщина” Сергій Євтушок теж невдоволений діями влади:

– Цей рік показав: маємо профнепридатний уряд, який тільки тим і займається, що під тиском суспільства намагається “латати дірки”. Тут зібралися люди, які або не розуміють, як працюють органи влади, або не знають, які рішення варто зараз приймати. Дивіться, ще на початку весни було зрозуміло, що нас очікує непростий час. Тому рішення мали бути швидкі, оперативні та дієві. Але, на жаль, постанова Верховної Ради про заходи протидії поширенню коронавірусної хвороби була проголосована лише восени. Однак її ще й не виконують. Пару тижнів тому у сесійній залі на годині запитань до уряду я запитав прем’єр-міністра Шмигаля, скільки робиться тестів на день. Він відповів, що до кінця року планують 70 тисяч. А згідно з постановою, їх мало бути 100 тисяч. Плюс, ситуація із чергами під медичними закладами, у яких стоять хворі не лише на коронавірус, що призводить до зростання захворюваності. А оці смішні ініціативи із введенням локдауну вихідного дня лише подразнювали суспільство. Що уже говорити про несправедливі підходи під час його виконання, як то було із роботою ресторану “Велюр” та торговим центром “Епіцентр”. Цього ніхто не зрозумів. Тому я впевнений, що урядом має керувати професійні менеджери, які прораховують на 10-20 кроків наперед, а не локально “гасять пожежі”.

Проблема в тому, що Зеленський де-факто сконцентрував усю владу в своїх руках, бо він проводить усі призначення. Звісно, у нас є Конституція, яка чітко розмежовує владні повноваження та передбачає баланс у сферах управління. Але тільки де-юре. До чого призведе така ситуація? До того, що у майбутньому з огляду на ті рішення, які приймаються в Офісі президента, наступний глава держави захоче робити так само, як зараз Зеленський. Ми бачимо по соціологічних дослідженнях, який він уже сьогодні має рівень довіри. Вона стрімко знижується. Якщо десь місяці два-три тому настрої були трохи кращими, то зараз люди не довіряють владі. Дуже швидко Зеленський за час перебування на посаді втратив підтримку народу. Люди мали надію, але сьогодні бачать рівень управлінських рішень, наскільки вони нелогічні, як рівень життя погіршується. Тому таке розчарування. Я зараз їжджу по Рівненщині, спілкуюся із медиками. Вони абсолютно не розуміють дій влади. Наприклад, в одній із лікарень будують приймальне відділення, а у реанімаційному в цей час існує велика потреба у кисні, концентраторах. Там немає мінімальних необхідних умов для утримання тяжких хворих на коронавірус. От вам і питання пріоритетності: дехто хоче приїхати, перерізати стрічку та пропіаритися на усю країну на будівництві. Звичайно, потрібно й приймальні відділення відкривати. Але сьогодні гинуть люди. Тому справжній управлінець поставив би у пріоритет те, що рятує людські життя.

Крім того, у президента немає стратегічного плану навіть щодо Донбасу. Я бачу, що йому подобається Нормандська платформа. Але навіть там він підписує суперечливі документи, які не на користь України. А Тристороння група, як на мене, взагалі не є ефективною. Ні безпекова, ні політична складові Мінських угод не виконуються. Зокрема це припинення вогню та виведення військ та озброєння за межі кордону із Росією – назад, звідки вони й приїхали. Після чого мали бути вирішені політичні питання, як то проведення місцевих виборів за українським законодавством. Натомість ми бачимо, як у парламенті ініціюють продовження дії закону про особливості місцевого самоврядування на Донбасі. Це абсолютно актидержавницька історія. Бо там жодним пунктом не передбачено виконання Конституції України. Чітко прописано, що ми повинні провести амністію для бойовиків та утворити із них силові структури. Це антиукраїнська позиція. Тому що Конституція передбачає унітарність та цілісність країни. Не можна зараз надавати такі повноваження й такий статус окремій частині. Бо тоді Україну будуть роздирати на шматки.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться