“Пишіть полоненим листи. Це дуже важливо”: Репортаж з виставки “Вільні” в Києві

Рік тому, коли в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбулася зустріч із звільненими з російських тюрем та колоній українськими патріотами, Роман Сущенко запропонував зробити виставку, присвячену тим, хто повернувся додому.

Сущенко разом зі співробітниками музею розробив концепцію експозиції

-Мені важко було перебувати у цьому залі. Металеві ґрати, червоні лінії, тюремні речі… Все це нагадує про роки неволі та наче повертає тебе туди знову, – журналіст Роман Сущенко помітно хвилювався, говорячи під час відкриття виставки з символічною назвою “Вільні”. Так само хвилювалися і з величезною увагою розглядали експозицію й інші заручники Росії, які рік тому повернулися додому: Євген Панов, Микола Карпюк, Олександр Кольченко, Анастасія Мухіна.


-А де ваші речі? – питаю Євгена Панова, інтерв’ю з яким вийшло на сайті Цензор.НЕТ в день річниці його звільнення.

-Ось лист від моєї мами, – показує Євген.

-А це моя відповідь мамі Євгена, – додає Микола Карпюк і показує розгорнуту сторінку із дитячого зошита.

Я не відразу зрозуміла, тому перепитала:

-Чому ви відповідали мамі Євгена?

-Тому що вона писала мені листи, ми листувалися.

-Моя мама переживала не лише за мене. І писала листи не тільки мені, – усміхається Євген.

Чоловіки з ніжністю показують дитячі малюнки, які їм вдалося зберегти і привезти додому.

– Зараз достовірно відомо про 135 українців, які залишаються в полоні на території Російської Федерації та так званої ОРДЛО, – говорить Роман Сущенко. – Сукупно у них 88 дітей. Нам потрібно продовжувати працювати, щоб повернути додому всіх заручників. І я, як людина, що пройшла цей шлях, звертаюся до вас всіх: пишіть полоненим листи, підтримуйте їх. Це страшенно важливо там, у в’язницях та таборах.

Серед речей, представлених на виставці, є і наплічник кримчанина Володимира Балуха, який мав був присутнім на цій події, спілкуватися з журналістами, говорити про те, що пережив. Але напередодні відкриття виставки він був жорстоко побитий в столичному Гідропарку і тепер в реанімації непритомий. Відомо, що в столиці України ця людина, що в окупованому Криму не приховувала своєї проукраїнської позиції, була побита за… Україну, за прохання говорити українською мовою. Всі присутні на відкритті страшенно переживають за Володимира. Патріот, який відсидів три роки в російських тюрмах, був побитий у Києві за ту саму позицію і повагу до власної країни. Нонсенс!

-Ми сподіваємося, після одужання Володимир прийде до нас і побачить, що ми зробили, як розташували його речі в експозиції, – сказала заступник генерального директора Музею Любов Легасова.

-Ідея цієї виставки народилася на зустрічі із родиною Романа Сущенка, коли вони вирішили передати частину особистих речей звільненого журналіста, – говорить одна із кураторів виставки Ірина Коцаб`юк. – Розмовляючи, ми дійшли єдиної думки, якою має бути концепція виставки. Роман брав активну участь у її підготовці, він запропонував зробити червоні і чорні лінії, які показують межі, існуючі в катівнях. Листи і малюнки ми розклали на дерев’яних дошках, які символізують нари – своєрідні гойдалки часу.

Над усім цим висить величезний напис “Вільні”. Назва виставки настільки влучна, настільки чітка, що не потребує пояснень. На відкриття Роман Сущенко прийшов у футболці з написом “вільний” над власним потретом і хештегом, з яким ми всі прожили три роки: #freesuschenko. Співробітники музею відразу попросили журналіста передати і цю футболку в експозицію, де вона буде дуже доречною.

Під час відкриття виставки і Євген Панов, і Микола Карпюк не могли надивитися на величезний прапор України, який нещодавно замайоорів над столицею. Він не тільки неймовірно красиво хвилями тріпоче на вітру, але ще й видає урочистий і якийсь заспокійливий звук. Наче повторює: все добре, ви вдома. Цю музику прапора відразу зауважив Микола Карпюк.

-На виставці “Вільні” представлено 14 історій, – говорить науковець музею Богдан Гальчинський. – Ми розповіли про 12 в’язнів, яких було звільнено рік тому. А двоє тих, про кого ми тут говоримо, ще залишаються в тюрмах. Віталій Марків – в Італії. А Валентин Вигівський дотепер у Росії. Ми вдячні, що сьогодні разом з нами тут присутній його батько. Віримо, що якомога скоріше чоловік повернеться додому.

-29 вересня в Італії відбудеться апеляційній суд у справі Марківа, – зауважив радник міністра внутрішніх справ Іван Варченко. – Ми сподіваємося, що цього разу здоровий глузд переможе, і боєць Національної гвардії вийде на волю.

-І тоді ви знімете той банер, що висить у центрі міста на будівлі міністерства, Марків підпише його і передасть нашому музею, – не забувають про свою роботу музейні співробітники.

Акцентним експонатом виставки, білою помітною плямою у експозиційному просторі представлений светр луганчанки Олени Сорокіної. Тризуб і напис “Моя держава Україна” жінка малювала ночами, вірячи у звільнення. Якби светр знайшли, їй  могли б додати строк. Підчас обміну жінка перед самим виходом з автобуса на КПВВ “Майорське” одягнула його і вийшла в ньому.


Це було несподівано і ще раз підкреслило настрій жінки. На жаль, Олени не було на відкритті. Місяць тому вона вимушена була переїхати із столиці в Попасну Луганської області і перевезти туди товари із зоомагазину, який відкрила в столиці, завдяки підтримці читачів сайту Цензор.НЕТ. Але крім пересічних людей їй більше ніхто не допоміг. Вона жила в закапелку того ж магазину, бо житлом цих звільнених людей не забезпечили, як і соціальною підтримкою. В Попасній у Олени є друзі, які знайшли для неї житло, за оренду якого їй не потрібно платити, і місце для магазину. Столиці Олена залишила той самий історичний светр.

-Минулого серпня, коли почали обговорювати обмін всіх на всіх, ми відразу розуміли, що не всі потраплять в списки, – говорить російський адвокат Ілля Новіков, який за роки захисту українських патріотів вивчив українську мову. – Але формулювання “всі на всіх” для мене означало, що буде потрібний другий літак, а можливо і третій. Це, на жаль, не сталося. Всіх українців не віддали… Тюрма не створює героїв, головна її задача – знищити людину. В цьому її призначення. Якщо людина не зламалася, не пішла на співробітництво, не погоджується, що ув’язнення відбулося правильно, якщо чинить опір, значить, в ній завжди був стрижень. І його не зламати. Якщо ми бачимо людей, яких обміняли, значить, можливість повернутися існує. Відомість про людину, розголос, публічність розкриває невеличку парасольку над в’язнем. Там, у тюрмах та таборах, не хочуть, щоб з людиною, про яку відомо, що вона в полоні, щось сталося. Бо будуть проблеми. Ця парасолька не дуже надійна, але дуже потрібна. Тому говоріть про тих, хто залишається в полоні, розказуйте про них, створюйте інформаційні хвилі, вимагайте від уряду звітувати, що робиться для звільнення ваших громадян. Саме це дає надію, що полонений повернеться додому.

Звільнена з полону так званої ЛНР Анастасія Мухіна передала до музею український прапор, який вона підписала в день звільнення. У жінки, яка була досить заможною, бойовики зняли з карток всі гроші, в квартиру, що знаходиться в передмісті столиці, заїхати жити неможливо, бо там голі стіни. Вона микається по гуртожиткам. І ніяк не знайде адвокатів, які б допомогли їй повернути гроші, щоб не розраховувати на допомогу держави, якої і так немає, а будувати своє життя під Києвом з нуля. Розгорнуто про це Цензор.НЕТ напише найближчим часом.

На сайті музею https://www.warmuseum.kiev.ua/ запропонували продовжити фразу “Свобода – це…”. Своє розуміння цього поняття вже написали як відомі, так і пересічні люди, колишні полонені та батьки тих, хто ще залишається заручником країни-агресора. Генеральний директор музею Іван Ковальчук вважає, що свобода і любов – це синоніми. Долучіться до виставки і ви, дайте визначення цьому важливому слову, і обов’язково відвідайте експозицію.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться