“ПЛАН Б”: Чому він не зробив ЦЕ раніше?

Тому що, мабуть, намагався вичавити максимум з плану "А"? Зі спроби – на контрасті з політикою Порошенка – збудувати Путіну "золотий міст" для неганебного відступу з території України. Навіть з ризиком української капітуляції.

Фото – trkmart.tv, mind.ua.

Втім, як повідомив секретар РНБО пан Данілов – матеріали для обгрунтування санкцій проти медіаімперії Медведчука почали збирати вісім місяців тому. Себто приблизно в той час, коли після знаменитого останнього саміту Норманді було оголошено про наявність у команди президента кількох планів на випадок провалу пошуку миру в очах Путіна.

“План Б” тепер застосований не лише в момент радикального падіння рейтингу Зеленського, але й в умовах категоричного відторгнення українцями поточного курсу країни.

Звісно, тарифи, ковід, корупція – невиконані передвиборчі обіцянки, що зіпсують рейтинг кому завгодно.

А от курс на замирення з Росією, який протягом двох років не призводить ні до чого, окрім чергової ескалації, – це саме той провальний курс, який час було змінювати.

Тому логічно, що включився “план Б”.

Ймовірно – навіть не лише як “подяка” за вже нагромаджені пропагандистські “досягнення” холдингу Медведчука. А на випередження чергових вихваток нашого троянського “горбо-коника”.

Як от, наприклад, інформаційно-пропагандистський супровід оголошеного “форумом” в ОРДЛО буквально напередодні указу Зеленського наступу на неокуповані території Донецької та Луганської областей.

Здається, на професійній мові це називається перехопленням стратегічної ініціативи.

Після котрої носії пропагандистських темників, що розійшлись по інших майданчиках, не матимуть змоги і далі заперечувати агресію РФ.

Оскільки джентльменський набір запитань, в дусі “ти припинила хиляти коньяк щоранку?” дуже невеликий і одразу викриває приналежність експертів до медведчуківського пулу.

А саме.

“Чи може бути агресором Росія, яка посідає третє (друге…перше…) місце в торгівлі з Україною?”. “Чи може бути агресором країна, до якої позитивно ставиться більшість (половина… третина…) населення України?”. “Хто здав (навіщо ви здали) Крим?”. “Ми хочемо повернути територію чи людей?”, “В Україні вже є автономія – Кримська, то чому не дати Донбасу?”, “Чорновіл був за федералізацію”, “Якщо не хочете виконувати Мінськ – оголосіть про це і вийдіть з нього”. Здається, все.

Відповіді на ці “складні” питання давалися неодноразово.

Так, Росія не лише може бути, а й є агресором у відповідності до статуту ООН, резолюцій ГА ООН, українського законодавства і людської повсякденної практики, за якою агресором проти членів родин і сусідів можуть бути і родичі, і друзі. Особливо колишні друзі і найближчі родичі.

Крим “здав” Янукович. Харківськими угодами та громадянами РФ на посадах всіх силових структур України, які цілеспрямовано руйнували обороноздатність країни.

Ми хочемо повернути і території, і людей. А не чи/чи.

Донецька автономія суперечить унітарному конституційному устрою України, а Крим став автономією свого часу саме під тиском проросійських-прорадянських сил в пошуку компромісів для Конституції, що й сприяло в подальшому окупації.

Чорновіл був за федералізацію до моменту, коли на Крим почала зазіхати російська Госдума в процесі “розлучення” СРСР. Під час ухвалення Конституції він не був за федералізм.

Мінськ не виконує Росія.

Нічого складного. До речі, питання Зеленського до Байдена “Чому ми не в НАТО?” – очевидно з цієї ж маніпулятивної методички. Це щодо авторів його скетчів. Втім, наразі не про це.

Правила пропаганди диктують не мудрувати в питаннях, а бомбити мізки слухачів безкінечними повторами. Для чого, власне, і потрібна максимальна кількість майданчиків. Де не лише руйнується психічне здоров’я українців, але, головним чином, виправдовується Путін.

І – ще важливіше – підважується величезний масив юридичних фактів, накопичених для міжнародних судів для остаточного винесення Кремлю вироку непереборної сили.

Тому користь плану Б, себто санкцій щодо телеканалів, полягає і в фізичному скороченні кількості майданчиків-темникометів, і в … здійманні шаленого хайпу навколо свободи слова.

Завдяки чому профільні інституції Європи та світу мають потребу зайвий раз дослідити пропаганду від Путіна в атакованій і частково окупованій ним країні.

Що особливо ефектно виглядає на тлі “лабораторних” та “польових досліджень” російського царя у власній країні на предмет, як довго можна всидіти на поліційних кийках та електрошокерах.

Ну й, врешті, найцікавіше.

Чи міг це бути саме “план Б”, а не ситуативна реакція на падіння Зе-рейтингів, на образу гонору гаранта кремлівською торгівлею заручниками з Медведчуком та на початок каденції Байдена?

Тобто чи могли “у Зеленського” розробити і втілити багатокроковий план?

Сумніви в цьому і тотальна амнезія експертного середовища щодо твердження Зе-команди про кілька планів подальших дій можна пояснити хіба що наполегливим підтриманням образу Володимира Олександровича як тінейджера, що зупинився в своєму інтелектуальному зростанні.

Тому балакучими головами здебільшого просто ігнорується існування в оточенні президента-дітвака якихось справді дорослих людей, знайомих з управлінським правилом “трьох листів”, тобто передбачень падіння рейтингів і настання очікуваних криз.

Людей, здатних прорахувати поведінку не такого вже загадкового, як його малюють, Путіна. А вже тим більше – абсолютно залежного і стандартного, хоч і штучно демонізованого, Медведчука.

Як можна було побачити й почути протягом тижня – такі люди в оточенні Зеленського є. Або не в оточенні.

Зрештою, якщо міг існувати план щодо “вагнерівців”, то чому з урахуванням досвіду витоків, не могло бути такого собі антимедведчуківського “плану Б”?

Отже, хтось таки наполіг, аби верховний головнокомандувач радикально змінав риторику на ультрадержавницьку, а дію – наразі одну – на контр-терористичну.

І тут виявилось, що саме цей набір слів та жестів, а не ото все про вигаданий мир з агресором – приносить щирі аплодисменти спраглому за ними актору на владному стільчику.

І підіймає мало не до колишніх висот рейтинг підтримки саме цієї конкретної дії.

Не курсу загалом – бо наразі про реальний курс нічого не відомо. І весь набір ризиків – як конституційного, так і економічного, військового ets. – зберігається.

Але окремі кроки, з застереженнями щодо юридичного забезпечення і стратегічного проектування – підтримуються.

До речі, про юридичне забезпечення.

“Жертви” санкцій, що належать до міфологізованої та глоризованої “еліти” правничого співтовариства, автоматично стають вимушеними рушіями аудиту і реформи судової системи, просякнутої наразі так званими “людьми” Портнова, Медведчука, Ківалова і ще деяких “стовпів” цієї держави в державі.

Уважне спостереження за їхньою відчайдушною, а головне – публічною боротьбою за “свободу слова” і “права людини”, за право своїх журналістів на професію та проти наклепу в сприянні тероризму, чи як вони сформулюють, – буде прекрасним матеріалом для підручників юридичних вишів.

Але спочатку – драйвером реформи судоустрою.

Найменша спроба торгів і взаємозаліків виявиться настільки прозорою, що Зе негайно втратить всі щойно здобуті надбання. І це теж заслуга правильно впровадженого “плану Б”.

…І про погоду.

Порошенко обіцяв аплодувати правильним крокам Зеленського, і аплодував.

 для Цензор.НЕТ

Источник: censor.net
Вам также может понравиться