“Постріл. Крик. Він ще був притомний. Простягнув руку, але вже нічого не розумів”. 40 днів по смерті морпіха Іллі Струка

Морпіх Ілля Струк загинув 17 червня у районі Горлівки під час так званого перемир’я, яке запросили самі ж російські найманці. Старший матрос Струк щойно вийшов на чергування і взявся лагодити фортифікаційні споруди. У цей момент, близько одинадцятої години дня, снайпер вистрілив у хлопця, завдавши йому несумісне з життям поранення. Матрос помер у лікарні. Йому було 25.

Командир Іллі з позивним Ворон розповів, що бойовий медик перебував на позиціях іншого підрозділу, однак коли поранили Іллю, він добіг до нього за 3 хвилини 7 секунд, у повному спорядженні і з ношами.

“Ми швидко його евакуювали на місце, де його забрали медики. Якби не артерія – він був би живий. Куля перемолола все всередині. Пізніше я вийшов на командира, і він сказав – “200”, – згадує Ворон.

Ілля Струк став першим загиблим у підрозділі морпіхів за поточну ротацію. Однак на цьому самому місці, з різницею у метр, був убитий ще один український військовослужбовець. Рік тому командира взводу батальйону “Айдар” Тихона Курбатова зняв ворожий снайпер. На місці загибелі прямо в окопі побратими встановили пам’ятну плиту.

Дмитро був поруч із Іллею у момент пострілу. Коли морпіх почав згадувати, як все відбувалося, голос і руки тремтіли, ймовірно, спогади викликали у нього напруження і хвилювання. Саме Дмитро стягував пораненого побратима назад в окоп і надавав йому домедичну допомогу.

“Постріл. Крик. Близько 15 секунд він ще був притомний. Простягнув мені руку, і я його звідси стягував. Людина була в агонії. Все, що я міг, це затиснути рану, зафіксувати у нормальному положенні і чекати медика. Оскільки поранення було в районі нижніх ребер, все, що можна було зробити, це тільки затиснути (рану, – Ред.), – розповів морський піхотинець. – Потім евакуація. У лікарні у нього зупинялося серце, заводили, а після – серце стало і з кінцями”, – додав він.

Ілля брав активну участь у подіях на Майдані, як розповідають його друзі, “був разом із волинянами” – хлопець був із села Льотниче, Володимир-Волинського району Волинської області.

“Як ми познайомилися?, – згадує його побратим В’ячеслав з позивним Дід. – Це було на Майдані. Він підійшов до мене і каже: “Ви юшки хочете?” Кажу: “Давай”.

Після Революції Гідності Струк вирушив у навчальний центр Нацгвардії у Нові Петрівці, далі – на схід.

“Ми з ним були в батальйоні Кульчицького. Він теж проходив усі ці бої, блокпост-3, Семенівка, Карачун. Був гранатометником. Молодий хлопець, енергійний. Я йому казав: “Іллюхо, ти хоч голову ховай”. Він потім звільнився, пішов у духовну семінарію, де провчився на заочці 4 роки. Але згодом ми зустрілися уже тут, в морській піхоті. Він мені довіряв, я його часто сварив, що він живе у цивільному шлюбі. Але обіцяв, що звільниться з армії і відразу одружиться”, – ділиться морпіх.

Ілля Струк планував не тільки одружитися після армії, а й готувався до вступу до військової академії. Документи вже були готові. Однак його вбили. На сьомому році війни. Під час перемир’я.

***

Ця смерть показує лише те, що перемир’я не існує, а “повне та всеосяжне припинення вогню” – це ілюзія. Як розповідають військовослужбовці, є просто режим вичікування, яке демотивує їх найбільше. Нові домовленості у Мінську, які в Офісі Президента називають “проривом”, обурюють військових і зв’язують їм руки на адекватне, на їхню думку, реагування. І поки переговорні групи думають, що би ще заборонити ЗСУ, на горлівському напрямку морпіхи продовжують втрачати людей.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться