Потрібно системно працювати, щоб австрійці усвідомили, що “велика російська культура” не може виправдати злочини Росії, – засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко

Олександра Саєнко – неофіційний амбасадор України в Австрії. З часу свого переїзду до Відня сім років тому вона розгорнула системну кампанію з промоції української візії, культури та місця в Європі. Співорганізаторка віденського Євромайдану, організаторка гуманітарних акцій (лікування поранених, відпочинку дітей в Австрії), амбасадорка Віденського міжнародного марафону від України.

Громадська організація, яку очолює Олександра, що два роки проводить фестиваль UStream і потроху змінює ставлення австрійців до України у бік позитиву. Щоб цього досягнути, а також щоб міцно закріпити в умах європейців місце України, окреме від Росії, необхідна довга і масштабна робота, вважає вона. Окрім того, вона виступає продюсером опери “Вишиваний” про австрійського ерцгерцога, який міг стати королем України. Ця грандіозна постановка і масштаб залучення митців зі світовим іменем обіцяють, що ми побачимо визначну подію.

2019-й став Двостороннім роком культури Австрія-Україна – вперше в історії білатеральних відносин. Тобто в Україні тривав рік культури Австрії, а в Австрії – відповідно, український рік. Що ця подія означає для іміджу України і наскільки вдається змінювати вкорінені в Європі стереотипи? Цензор.НЕТ поспілкувався з пані Саєнко про ці перспективи та майбутні проєкти – зокрема, про грандіозну постановку опери про Василя Вишиваного.

– З обох боків відбувалися десятки подій. Я спостерігала за подіями і була залучена до організації окремих заходів у Відні. Це дійсно була наймасштабніша презентація української культури за кордоном. Дуже різноманітні заходи і насичену програму запропонував Український інститут.

За збігом обставин, цього ж року, навесні, відбувався наш фестиваль UStream, який, звісно, не можна порівнювати за масштабами з цілим роком.

Загалом програма Року містила, здається, близько 50 заходів. І наш концерт також став частиною офіційної програми. Він відбувався у тому самому концертному закладі, престижному Wiener Konzerthaus, де 100 років тому відбулися перші концерти Української Республіканської Капели під керівництвом Олександра Кошиця, тобто, там, де народжувалась українська культурна дипломатія. Саме тому ми оголосили цей концерт ювілейним і попросили нашу легенду – Мирослава Михайловича Скорика – з цієї нагоди написати вокальний цикл на вірші Богдана-Ігоря Антонича. Світова прем’єра відбулася саме у Відні, ми запросили Мирослава Михайловича, і це було дуже символічно. Перший його концерт у Відні відбувся у 1965 році, другий – і, як ми тепер розуміємо, на жаль, останній, – у 2019, в рамках фестивалю UStream і Двостороннього року культури Україна-Австрія.

Мирослав Скорик під час свого другого і останнього візиту до Відня.

Наша публіка – не лише українці, але й австрійці, – були щасливі зустрітись із живою легендою, адже шанувальники академічної музики дуже добре знають творчість Скорика, тим більше – така музична нація, як австрійці.

Концепція торішнього фестивалю, яку ми хочемо розвивати надалі, – Reinvented Ukraine, наново відкрита, невідома раніше Україна.

Наш фестиваль отримав грант від мерії Відня, що є своєрідним знаком якості, адже на грант подається близько тисячі проєктів. Сума невелика, проте мати логотип мерії на афішах фестивалю – це символічно і престижно. Генеральним спонсором стала австрійська компанія. Це також знаково, тому що ця компанія не веде бізнес в Україні і не має потреби у PR-заходах для українських цільових аудиторій. Австрійці чутливі до культури, підтримувати мистецькі заходи для них є елементом престижу. І той факт, що австрійська компанія захотіла бути нашим генеральним спонсором і звернутись до своїх партнерів, є також визнанням високого мистецького рівня фестивалю. Виголосивши промову зі сцени перед початком концерту, президент компанії фактично зробив мою справу, а моя справа – це промоція України. Він сказав, що Україна – прекрасна країна, і мистецтво її – чудове. На концерті були присутні його почесні гості, бізнесмени, банкіри. Було приємно почути, що і наступного дня йому телефонували і дякували за прекрасну подію. Наші спонсори настільки вболівають за нас, що навіть бігли разом із українськими учасниками команди UStream марафонську естафету.

– Абсолютно на всіх заходах я бачила австрійських дипломатів, вони давали дуже хороші відгуки. Знайомий дипломат, який багато років працює в Україні, сказав мені, що нам потрібно більше таких чиновників як Український інститут і Володимир Шейко.

Що усі зазначили, так це те, що, попри організаційні складнощі, УІ започаткував багато партнерських відносин. І серед австрійських інституцій, в тому числі, що є гарним фундаментом для майбутньої діяльності. Підтримували і допомагали Українському інституту також українські громадські організації і приватні особи.

Словом, я бачу системні напрацювання, які можна розвивати. Австрійсько-український рік став пілотним проєктом, який можна і необхідно масштабувати на інші країни.

– Посольство з самого початку обрало невдалу комунікаційну політику, за якої, зокрема, заходи анонсувались і висвітлювались тенденційно, за принципом “свої-не свої”. Великого значення для глядацької аудиторії це не мало, адже інформація, яка подається посольством, орієнтована передовсім на споживання українським сегментом соцмереж. Однак ця позиція не залишилась поза увагою колег з австрійського МЗС. Кулуарно це обговорювали всі і знизували плечима. Вголос про це кажуть одиниці, але вони є.

Протягом останніх місяців ситуація погіршилась. Тональність посла Щерби стала напрочуд агресивною, а його висловлювання на адресу Українського Інституту схожі більше не на професійну дискусію, а на цькування. Про мотиви можна здогадуватись, сам же Щерба неодноразово підкреслював свою незадоволеність розподілом фінансування, яке отримав у 2019 році УІ і не отримало Посольство.

Усі це бачать, але теж публічно не говорять. Проте у нашому випадку, на відміну від австрійців, така позиція є ознакою, скоріше, не “дипломатичності”, а відсутності сміливості і наявності кон’юнктурної безпринципності. Замовчуючи і толеруючи подібні ситуації, ми не станемо нацією, яку в цивілізованому світі сприймають як зрілого партнера. Сподіваюсь, українські дипломати здатні усвідомити, виправити і в майбутньому уникати подібних прикрих помилок.

Анімована проєкція українських радянських мозаїк під час фестивалю електронної музики “Українська ніч” у Відні.

минулому інтерв’ю ви говорили про те, що австрійці лише починають відкривати для себе Україну, тому спеціалізовані культурні ЗМІ практично не пишуть про наших митців і події фестивалю. Чи є зміни в цьому?

– Мені особисто не вдалося достукатись до культурних редакцій. Але важливо, що вже є певна аудиторія австрійців, які ходять на наші заходи. У 2017 році ми привозили до Відня оперу-реквієм IYOV формації Nova Opera. Пізніше її визнали одним із десяти найкращих музичних театральних творів сучасності. А тоді наші віденські відвідувачі дуже дякували за те, що мали змогу її побачити. Про заходи Року публікації були, і, на мій погляд, представлені вони були дуже непогано: тиждень України на Radio Klassik, телевізійні репортажі, публікації у друкованих ЗМІ.

А вже після завершення Року, цієї весни, ми мали вагомий привід радіти через увагу до України з боку ЗМІ: на головному австрійському радіоканалі Ö1, що є частиною національної телерадіокомпанії ORF і розповідає про культуру, 10 днів тривав цикл програм, присвячених Україні. Зробивши запит у пресслужбу ORF, я отримала детальну інформацію.

Проєкт Nebenan (“По сусідству”) існує багато років і розповідає про країни-сусіди ЄС. Цього разу об’єктом уваги стала Україна. Вдумайтесь: на радіо, яке слухають у середньому 700 тис. слухачів щодня, з 22 до 31 травня пролунало 46 програм загальною тривалістю 1540 хвилин авторства близько 30 журналістів і редакторів.

В ефірі пролунали твори українських композиторів і концерти українських музикантів, історичні і країнознавчі нариси, літературні читання, інтерв’ю з видатними українцями, репортажі про сучасну політичну і соціальну ситуацію. Готувався проєкт починаючи з осені 2019 року.

Я звернула увагу, що, хоч редакції працювали самостійно, велика кількість, наприклад, музичних програм мали у фокусі уваги композиторів і музикантів, які були частиною програми двостороннього року, тобто, можемо говорити про певний кумулятивний ефект тієї роботи. Ці десять днів стали справжнім проривом для України в сенсі уваги ЗМІ – і за кількістю, і за якістю.

– Як би не хотілось, не можу поки визнати, що публічна риторика суттєво змінилась. Позитивно для України можна оцінювати те, що після перевиборів унаслідок Ібіца-гейту Австрійська партія свободи, партнер “Єдиної Росії”, вже не є учасником правлячої коаліції. Пам’ятаю, як після попередніх виборів, коли свободівці після тривалої перерви знову здобули місця в парламенті і квоти в уряді, деякі українські публічні спікери заявляли, що це нічого не значить в українсько-російському питанні і не призведе до зміни курсу. Проте Карін Кнайссль, міністерка закордонних справ від цієї партії, одразу ж заснувала окремий департамент у справах Росії і призначила особисту подругу Путіна його директоркою. Департамент продовжує працювати і після перевиборів при новому міністрі.

Тут також діє багато російських організацій. Щоб змінити домінування російського порядку денного і ставлення до України в Австрії, нам потрібно працювати багато років.

З тими, хто нам симпатизує, хто хоче розібратися у ситуації, виходить знаходити спільну мову. Ще у 2014 році небагато хто відрізняв навіть великі українські від російських територій. Сьогодні ж широка громадськість уже більш обізнана, і те, що Україна – не РФ, розуміють навіть звичайні люди на вулиці, які не мають жодного стосунку ні до України, ні до Росії. Вони знають, що триває війна, і розуміють, що в українців на душі.

Але реальних, насамперед, економічних (що дуже важливо!) наслідків я поки не бачила. Звісно, Австрія тримається лінії ЄС, санкцій не скасовує, але там, де можна співпрацювати з РФ, товарообіг збільшується. З цим нічого не зробиш, ми не можемо вплинути на бізнес. Нам потрібно довго і системно працювати, щоб у свідомості австрійців відклалося, що “велика російська культура” не може бути виправданням тих злочинів, які чинить Росія. Наприклад, спонсор нашого фестивалю все розуміє, але вийти на демонстрацію проти Росії не готовий. Ми стоїмо лише на початку шляху, і це потрібно усвідомлювати. Дуже шкодять політичні катаклізми в Україні. Якби ми стояли єдиним фронтом, швидше здобули б симпатії.

Так, наявність українських аудіогідів, хоч і не має великого практичного значення, є важливою в сенсі іміджевому. Адже це звертає на себе увагу – українська серед 10 чи менше мов у музеї. Я була, напевно, першою, хто спитав у співробітників Бельведера про україномовні гіди. Цей проєкт був реалізований спільно Посольством України в Австрії і Українським інститутом. Треків було мало, але переклад і якість запису мені сподобались. Нещодавно до переліку цих музеїв додалась галерея Альбертіна – уже за ініціативи першої леді Олени Зеленської.

– Так, пандемія стала потужним ударом для світу, і культура постраждала чи не найбільше. У провідних операх світу скасовуються прем’єри – через економічні обставини. Ми ж відступати не плануємо. Прем’єра відбудеться. Це знакова подія не просто для музичної культури, а і для новітньої історії України. Складна багатоярусна сценічна конструкція для артистів вартістю понад 2 млн. гривень на замовлення Благодійного фонду “Україна ХХІ” Всеволода Кожемяка уже виготовлена, музиканти почали вчити партії. Запланували прем’єру на квітень 2021 року.

– Лібрето написав Сергій Жадан, музику – Алла Загайкевич, режисер – Ростислав Держипільський. Всі – відомі заслужені митці, кожен у своїй сфері. Попри значний досвід, для кожного з них ця опера – професійний виклик. Диригуватиме Оксана Линів, яка входить до світового топу жінок-диригенток.

Постановка є по суті міжнародним проєктом. Так, Линів живе в Німеччині, а працює по всьому світу. Я сама живу і веду комунікації в Австрії.

Постановка складна і в мистецькому сенсі, і в технічному. Амбітний задум композиторки і режисера втілився в складних дорогих декораціях і дуже гарних костюмах, викликав потребу у потужному звуковому і світловому обладнанні, які будуть передані театру на безоплатній основі. Усі ці витрати бере на себе той самий фонд і партнери, про яких свого часу обов’язково розкажемо докладно. Загалом, це перша подібна оперна постановка часів Незалежності.

– Минулого сезону в Харкові було заплановано кілька вистав, як складеться після карантину – побачимо. Харківський національний театр опери і балету отримує за попередньою домовленістю твір у свій репертуар безстроково. Також у наших планах із композиторкою і режисером створити камерну версію, яку ми повеземо до оперних театрів, де є можливість поставити. Це можуть бути Одеса, Дніпро, Львів, Київ… І абсолютно логічним буде потім привезти її до Австрії. Окрім того, плануємо опублікувати текст лібрето Жадана. Усі, хто його читав, кажуть, що він геніальний. Українці повинні отримати можливість не лише почути його з оперної сцени, але і прочитати.

Я, коли починала цим займатися понад три роки тому і збирати авторський склад, не усвідомлювала складність і масштабність проєкту. Тепер його амбітність і багатогранність мені дуже подобаються.

В Україні люди тільки починають привчатися масово до академічної музики. Слухають переважно популярні опери Моцарта й Верді, легкі для сприйняття. Музика опери “Вишиваний. Король України” є складною, але, переконана, постановка завдяки своїй сучасній концепції – мультимедійності, нелінійності сюжету та іншим складовим – українською публікою буде прийнята тепло. Що ж стосується австрійців, то вони, з дитинства добре знайомі з популярними операми, оцінять “Вишиваного” гідно. Торік вони вперше почули музику Лятошинського завдяки нашому фестивалю і великому концерту Українського інституту і були зачаровані, тож опера авторства засновниці української електроакустичної музики, присвячена Габсбурґу, безумовно, буде цікавою.

– Три роки тому я познайомилася з Карлом фон Габсбурґом, главою дому Габсбурґів, і розповіла про наш проєкт. У грудні 2019 я передала йому запрошення на травень, і він підтвердив, що приїде.

Американський історик Тімоті Снайдер, автор біографічної книги “The Red Prince”, під час своєї доповіді у Дипломатичній академії Відня, присвяченій Вишиваному, згадав також нашу оперу і підкреслив, наскільки важливою для історії України є його постать, а через свій символізм – і для нашого сьогодення.

Так, в Австрії вже знають про оперу: крім Габсбурґів, це і відвідувачі наших фестивалів, і наші партнери і колеги з австрійського МЗС і Пан’європейського руху. Згадували оперу “Вишиваний” як нову експериментальну національну оперу і на австрійському радіо, в програмі, присвяченій творчості нашої композиторки Алли Загайкевич.

Загалом, досвід знову і знову підтверджує, що культурна дипломатія – ефективний інструмент, принаймні, в Європі. Він допомагає формувати довіру та емпатію, але за умови тривалої, системної, концептуально і методологічно обґрунтованої діяльності. Австрія ж знову і знову підтверджує своє реноме надзвичайно чутливої до культури і мистецтва нації, де дипломат високого рангу може розчулитись до сліз, спостерігаючи за рухливими українськими мозаїками на стінах Leopold Museum чи потискаючи руку легендарного українського композитора. Ця країна варта наших культурно-дипломатичних зусиль.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться