Позаштатний пульмонолог Закарпатської області Оксана Цімбота: “Постковідний синдром має ще важчий перебіг, ніж сама хвороба”

Постковідний синдром – серйозна проблема, якій держава має приділити не менше уваги, ніж боротьбі з коронавірусом. І він суттєво вплине на всіх, хто перехворів, тому що має важчий перебіг, ніж сама хвороба, вважає лікарка Оксана Цімбота.

В інтерв’ю “Цензор.НЕТ” координатор COVID-центру КНП “Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А.Новака” ЗОР, позаштатний пульмонолог Закарпатської області розповіла про наслідки такого синдрому, особливості нових штамів вірусу та їхнього лікування, чому виросла смертність та як ускладнюють стан пацієнтів деякі призначення медпрепаратів, а також як вберегтися лікарям, що працюють у “червоній зоні”.

записали відеозвернення до влади. Це був крик відчаю. Дочекалися реакції?

– Так, реакція була. У медичних закладах, церковних установах. Відреагував голова обласної державної адміністрації, почали обговорювати питання введення “червоної зони”. Директор нашого закладу теж робив багато звернень ще до цього мого посту, бо ситуація була дуже важкою. Думаю, все це вплинуло, й певних заходів було вжито. Адже керівники інших медичних закладів теж не мовчали. Зокрема, було й чимало звернень у соцмережах, які мали велику кількість переглядів. Зрозумійте правильно: у нас і часу особливо немає на те, щоб писати ці звернення, але, як то кажуть, допекло.

– Зараз стало трохи легше, лютий і березень – це було щось жахливе.

– Нині кількість хворих зменшилось на 50-60%. Це, як на мене, пов’язано і з релігійними традиціями, зокрема Великим постом, тому що люди перестали влаштовувати весілля, немає жодних інших святкувань. А область уже два тижні перебуває у “червоній зоні” з відповідними карантинними обмеженнями.

Вільні місця у нас зараз є. А ліки, до речі, були безперебійно, з цим проблем не виникало зовсім. Медпрацівників теж нині вистачає, але ситуація минулого місяця, коли стрімко зростала кількість інфікованих коронавірусом, була критичною. Мало додати ліжок, потрібно ж ще забезпечення, насамперед, кисень, яке не встигало за темпами росту захворюваності. І медперсонал був виснажений.

– Прямо в коридорах, поруч ставили концентратори. Не витримувала система електромережі, яка не розрахована на підключення такої кількості концентраторів. Тому прокладали швиденько нову електромережу.

Пацієнти у вкрай важкому стані були в палатах інтенсивної терапії, де є прямий потік кисню. Наш заклад, що дуже добре, киснем забезпечено. Адже ми спеціалізуємося на лікуванні ковіду від самого початку, наш центр зараз розраховано загалом на 200 місць.

– Коли в Англії визначили новий штам вірусу, ми розуміли, що він може з’явитися і у нас, проте не знали, наскільки швидко. Окрім того, навесні завжди пік простудних захворювань, ми це теж добре усвідомлювали. У нас були вільні ліжка і ми потенційно були готовими до певного збільшення кількості пацієнтів, але щоб ситуація настільки ускладнилася, ніхто не очікував. Поширення було дуже швидким.

– Справді, смертність зараз зросла у 2-2,5 раза. Наприклад, у березні ми прийняли 384 пацієнти, з них 49 – померли. У лютому було лише 224 пацієнти, а летальних випадків – 14. Це дуже високий показник. І якщо в середньому переглядати за весь рік, то там коливалося десь від 12 до 20 смертей, а не 49. На мій погляд, це пояснюється тим, що штам цього вірусу агресивніший, дає більше ускладнень і набагато швидше поширюється.

– Починаючи з відділення реанімації і невеликої кількості ліжок, тепер, як я вже казала, ми створили спеціалізований COVID-центр на 200 ліжок.

Рік тому наш заклад – Закарпатська обласна лікарня імені Андрія Новака – другим після обласної інфекційної лікарні почав боротьбу з вірусом. Для мене це був насамперед професійний виклик. Оскільки я понад 12 років працюю пульмонологом, є обласним позаштатним пульмонологом Закарпаття, то хотіла займатися цими хворими. Адже у них передусім вражаються легені, виникає дихальна недостатність. На жаль, страждають і інші органи, і чим далі, тим більше ми бачимо різних ускладнень.

Та якщо казати про хороше, то за цей рік ми напрацювали певний досвід, є вже протоколи лікування, які кілька разів змінювалися й удосконалювалися. Важливо й те, що зменшилась паніка серед нас, медперсоналу. На початку страх був значно більшим.

З негативного за рік відмітила б те, що вірус видозмінюється, виникають нові штами, й це лякає, бо незрозуміло, скільки ще триватиме. Гадаю, нам усім варто правильно навчитися жити з ковідом. Я б навіть сказала, подружитися з цим вірусом. Ми ж якось живимо з грипом, туберкульозом й іншими серйозними захворюваннями.

Тішить, що є вакцина. Це дає надію, що з часом ми повернемося до звичного режиму життя.

– Вони дають більш агресивний перебіг хвороби. При цьому хвороба триває довше, ніж раніше. Люди хворіють місяць і більше. Клінічно у них стійка, тривала гіпертермія, тобто температура в середньому 39-40°С.

– Так, на жаль, може бути 10 і більше днів. Це дуже виснажує людину, з’являється загальна слабкість. Хворі важко дихають, в них сильне кисневе голодування.

Погано те, що цей вірус важче піддається лікуванню. Він поводиться агресивно, і якщо перший тиждень усе більш-менш нормально, то потім різко починають погіршуватися показники крові, відбувається цитокіновий шторм. Тому обов’язково має бути контроль аналізів, не кажучи про те, що вони мають робитися вже з перших симптомів на амбулаторному рівні.

Ускладнює ситуацію й те, що вірус дуже швидко поширюється і значно “помолодшав”. Близько 40% наших пацієнтів – це люди, яким 35-45 років. Причому у них зазвичай немає явно вираженої патології. Та ковід спрацьовує, як спусковий гачок. Він показує до якого захворювання людина має схильність, і запускає його. Так само загострює усі хронічні хвороби. Люди помирають не від самого вірусу, а від ускладнень.

– Так, продумано. І ми це врахували ще з початку першої хвилі. У бригадах працюють спеціалісти різного профілю.

Окрім того, ми організували роботу вахтовим методом. У нас чітко розмежовано зони. Думаю, мало таких лікарень, де б так було побудовано роботу.

– Є “зелена”, чиста зона, де можна вільно перебувати. Потім “жовта”, попереджувальна, там ми одягаємося. Далі заступаємо на чергування в “червоній зоні”. Йдемо по стрілках, заходимо в одні двері, виходимо в інші, проходячи обов`язково правильну дезінфекційну обробку.

– Так, у нас за рік ніхто зі співробітників не захворів. Ми при вході, коли заходить бригада на тиждень на чергування, робимо тест, і на виході. Ймовірність заразитися в “червоній зоні” приблизно 1%, якщо чітко дотримуватись правил. Можливо, прозвучить пафосно, але ми цим пишаємось.

Коли у нас були колеги з Києва, вони теж відзначили, що такий вахтовий метод – це гарне рішення.

Це ідея головного лікаря, він ще з початку пандемії все ретельно продумав і скерував.

– Ми побудували так систему, щоб лікарі, медсестри і санітарки змінювалися щочотири години. Вони не виходять із зони, поки не прийде інша зміна. Тому хворі постійно під наглядом.

Звичайно, чергувати цілодобово вахтовим методом, заходячи на тиждень у бригаду, важко. Тому змінили підхід: лікар залишається до десятої вечора, а на нічних чергуваннях – лише реаніматологи. Та так ми працювали недовго. Березень, коли почався цей жахливий сплеск, знову вніс свої корективи, тепер ми, терапевти, також чергуємо ночами.

– У нас в Україні це не визначається, немає належного обладнання. Зараз нам показали, що в країні з’явився британський штам, тому ми це враховуємо. Якщо не помиляюся, аналіз робили в одній із лабораторій Німеччини.

– На жаль, вік не грає основну роль, все залежить від імунної системи.

– Якщо є характерні симптоми. Підвищення температури, сильна ломота в тілі, кашель, загальна слабкість, задишка, лихоманка – варто зробити. Ще один привід – якщо був контакт із хворим на ковід. Але можна робити не відразу, а, знову ж таки, дивитися на симптоми. Якщо ви себе добре почуваєте, то на 7-10 після контакту. Тільки цей період поводитися так, ніби ви потенційно хворий, тобто дотримуватися самоізоляції.

Якщо ж з’явилися симптоми, не чекайте – треба йти і робити тест!

– Не завжди, з первинною ланкою є проблеми, але це тема скоріш окремої розмови.

– Мусимо, але багато непорозумінь. Більшість з них не хочуть чути і не працюють по протоколах МОЗ.

– Це справді велика проблема. Провідні спеціалісти України постійно на вебінарах пояснюють, чому не потрібно давати антибіотики без показань, чому не варто робити КТ в перші ж дні. Ще сімейні лікарі часто кажуть пацієнту: прийдіть слухатись. Мене це дуже злить. Я пульмонолог, слухаю людей багато років. У разі ковіду, на початкових етапах, нічого не почуєш – максимум ослаблене дихання. Буде чути, коли приєднається вже бактеріальна інфекція, і це не завжди.

Навіщо ганяти людину? Що ви там хочете вислухати? Призначайте тест, аналізи крові, міряйте сатурацію кисню крові – це важливо!

На жаль, до нас хворі потрапляють залікованими, з ускладненнями ще й від неправильного лікування. Плюс неправильно призначений антибіотик. Антибіотик не лікує від вірусу, він ще й шкодить, вбиваючи імунну систему. В протоколах усе це написано, інформації у вільному доступі безмежно. Але це питання конкретного лікаря і того, хоче він це вчити і враховувати чи ні. Безперечно, впливає й те, що вони не несуть за свої дії відповідальності.

– Насамперед орієнтуємося на сатурацію. Якщо вона менше 93, хворий повинен бути в стаціонарі. Також може бути, що сатурація нормальна, але людина має хронічні хвороби, і вони в стадії загострення. Тобто людина потребує лікування у спеціалізованому відділенні або у відповідного фахівця, а пацієнт не може туди звернутися, бо заразний.

Ще один з показників для госпіталізації – тривала гіпертермія.

Це все має адекватно вирішувати сімейний лікар. Оцінити стан пацієнта, подивитися аналізи.

– Це важке питання. Ми були в такій ситуації. Але я вважаю, що варто звертатися скрізь, поки не знайдеться місце в лікарні, хоч і в коридорі, але не залишати людину помирати вдома! Якщо в міських медзакладах немає місць, треба везти в районні. У нас так було, коли людей, які живуть в Ужгороді, везли в районні лікарні. Але ж везли! Це має вирішити служба екстреної медичної допомоги. Вони бачать по системі, де і скільки є ліжок в наявності.

– Переконати їх дуже важко. У нас люди не розуміють банальних речей. Три пункти виконувати – і все буде набагато краще. Маска, дезінфекція, дистанція. Багато людей досі не вірять у небезпеку. Світогляд змінюється лише, коли вони на власні очі бачать, як хворіють чи помирають близькі.

Загалом наші люди не люблять чомусь дотримуватись правил. Але коли їдуть в Європу, то поводяться там геть по-іншому. Бо швидко усвідомлюють, що не виконуєш закон – будеш відповідати і щонайменше заплатиш штраф. Тому це питання відповідальності, яка має бути однаковою для всіх. Ми ж бачимо, що одним усе дозволено, іншим – ні. Немає справедливості. Може, це прозвучало так трохи філософськи, але ми з цим живемо.

Що стосується обмежень, то вони мають бути розумними, і людям треба пояснювати, навіщо вони. Дистанція в магазині між покупцями і маски – це ж потрібно не владі, а самій людині, щоб уберегтися. Я коли приїжджаю в рідне село, на мене, як на ненормальну, дивляться через те, що я в масці.

Окрема тема – масові гуляння. Ніхто не хоче розуміти, що там половина – це вже потенційні трупи.

– Це не матиме впливу, доки люди не зрозуміють, що потрібно дотримуватися певних правил і відповідально ставитися до власного здоров’я і здоров’я оточуючих.

– Можна поєднувати векторні вакцини з векторними, рнк-вірусні з рнк-вірусними.

– Так, вони можуть це зробити. І я маю інформацію, що провідні вчені в Харкові цим займаються.

– Наші люди дуже талановиті, не варто недооцінювати українських науковців. Питання в обладнанні. Тому важлива підтримка держави.

– За правилами мають проходити обстеження люди старші 50 років і ті, хто має хронічні захворювання. Питання показань і протипоказань мають вирішувати сімейні лікарі.

– Протоколів немає, оскільки це лише перша хвиля вакцинації. Ще не було ревакцинації, не виникло захворюваності й ускладнень, які можна було б оцінити і пов’язати з вакциною.

Якщо виникають якісь симптоми після щеплення, це має оцінити сімейний лікар. У нас поки що не було випадків, щоб людей госпіталізували після вакцинації.

– Було кілька випадків, що люди упродовж тижня-двох хворіли, але в легкій формі.

– Ні. Організму потрібен час на адаптацію після будь-якої вакцини.

– Вони потрібні, це певний захист, і велика частина провідних країн світу вимагатимуть їх, щоб зменшити ризики поширення інфекції.

– Я не політик, скажу як лікар. Чому ні? Це ж елемент безпеки. Якщо інші країни вимагатимуть, то чому до нас може їхати будь-хто? Це наш захист.

– Постковідний синдром – серйозна проблема. Він суттєво вплине на всіх, хто перехворів, тому що постковідний синдром має ще важчий перебіг, ніж сама хвороба.

В Україні дуже багато хворих звертаються з такими проблеми до лікарів. Навіть ті, хто перехворів у легкій формі, досить довго виходять з цього постковідного періоду. Не говорячи про важкі форми.

Можливо, лікарі зараз не надають цьому глобального значення, тому що це питання не розглядається комплексно, пацієнти просто йдуть до профільних спеціалістів, зважаючи на конкретну проблему. Скажімо, у людини виникли проблеми з серцем, він приходить до кардіолога. З діабетом йдуть до ендокринолога.

До того ж, нині всі лікарні працюють переважно на ковід, й у них немає часу зайнятися саме питанням постковідного синдрому. Знаю по собі. Я рятую людей від ковіду, тож часу на постковідних пацієнтів бракує. Але я ними теж займаюся. Бо ми їх тут витягуємо, як їх потім залишити?

Але повторюся: це питання дуже важливе для держави. І щоб його вирішити, треба належним чином побудувати систему охорони здоров’я загалом.

– На Ізраїль. По-перше, якісно побудована медична система. По-друге, грамотно підійшли до процесу вакцинації. Там усе чітко і надійно, й ми бачимо результат.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться