Розвідник, кандидат на посаду голови сільради Леонід Гуданіч: “Місцеві депутати відправляли Януковичу листа із закликом навести лад на Майдані, чекали росіян, що “порядок наведуть”. А сьогодні вони вбралися у вишиванки”

Ветеран з Одеської області, який прагне змінити рідне Ширяєве, – про своє рішення говорити виключно українською, тренерську справу, невідворотність війни з РФ, формування самооборони в області, службу в армії та проблеми села.

Я народився, виріс та живу у сільській місцевості Одеської області. Рід мій був примусово висланий сюди з Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області під час так званого радянсько-польського обміну ділянками територій 1951 року. Моє коріння походить із Західної Бойківщини – із відповідним родинним ставленням до рідної мови, традицій, культури та релігії, яке за часів радянської пропаганди меншовартості та знецінення набуло майже сакрального сприйняття. У селі ми спілкувалися та спілкуємося українською.

Але тривалий час я проживав в Одесі – і так само, як переважна більшість моїх земляків, у місті спілкувався російською. Змінилося для мене все наприкінці 2013 року. Не можу назвати себе принциповим націоналістом… Але коли бачиш, скільки пролито нашої української крові, скільки біди ми маємо через агресивну політику РФ – виникає внутрішнє несприйняття та відраза. Не хочу говорити тією мовою, слухати пісень, дивитись кіно, читати періодику та книги…

З часів Революції Гідності в усіх російськомовних містах, у тому числі і в Одесі, я розмовляю виключно українською. Жодного разу не доводилося мені чути “зауважень” на свою адресу або відчувати, що мене не розуміють. Я впевнений: притомні одесити поважають українську не менше мешканців інших регіонів, сприймають її як державну.

У 2008 році в Одесі я почав систематично займатися рукопашним боєм на базі Одеської федерації рукопашного бою, яка на той час входила до складу Національної федерації. Я брав участь у змаганнях, згодом створив власний спортклуб у Ширяївському районі області і розпочав інструкторську практику. Навчав дітей і молодь основ рукопашного бою та дзюдо.

Саме тренерська справа згодом завадила мені особисто долучитися до подій Революції Гідності, за якою я пильно спостерігав у соціальних мережах від моменту побиття студентів 30 листопада 2013 року. На той час у нашій організації займалось понад п’ятдесят спортсменів, було дві секції, йшла підготовка до змагань – і просто не було тренерської заміни…

Так, деякі знайомі з мого села у ті часи їздили до Києва, щоб заробити грошей на мітингах “Антимайдану”. А районна влада на позачерговій сесії райради відправила Януковичу відкритого листа із закликом навести лад на головній площі країни. Уявляєте сміхотворність такого підлабузництва? Провінційний, депресивний район, що знаходиться майже за 500 км від столиці… Ті люди, які писали цього листа, потім кинули все напризволяще, затихли. Чекали росіян, що “порядок наведуть”. А сьогодні вони одягнули вишиванки.

Після подій Майдану, після анексії Криму, я усвідомлював невідворотність війни. Ще до оголошення першої хвилі мобілізації я пішов до районного військкомату і зголосився піти добровольцем до армії. До цього в армії я не служив, і навіть не перебував на обліку. З військкомату мені так і не передзвонили.

У березні 2014 року у Житомирі проходив Чемпіонат України з рукопашного бою. Пам’ятаю як сьогодні звернення віце-президента Національної Федерації Рукопашного Бою, Гартвіча Олександра, в якому він заявив про виключно проукраїнську позицію федерації, закликав бути на місцях в авангарді подій і дій направлених на оборону і захист країни, національної безпеки. Пам’ятаю, як тримав руку на серці голова Донецької федерації РБ Юрій Сивоконенко під час виконання Гімну України на відкритті змагань… А за тиждень він, згодом депутат “народного совєта ДНР”, на центральній площі Донецька кричав про українських карателів та фашистів. А віцепрезидент і один із засновників НФРБУ генерал-лейтенант Василь Крутов згодом очолив Антитерористичний центр при СБУ… Той період був тривожний і лячний, але дозволив побачити справжню сутність і якості багатьох людей – як на столичному рівні, так і на місцях.

Наприкінці березня 2014 року мене запросив колишній начальник Ширяївського райвідділу МВС підполковник Володимир Фіщук, з яким ми тісно співпрацювали раніше по напрямку розвитку рукопашного бою і виховання молоді. Для забезпечення порядку і безпеки громадян було створено громадські формування народної самооборони у райцентрі та деяких селах району. Адже Одеська область на початку 2014 року перебувала в стані “розкачування” і реалізації проєкту “Одеської Народної Республіки”, існувала велика загроза військового вторгнення з боку Придністров’я.

Після подій 2 травня в Одесі я поїхав у Одеський обласний військовий комісаріат, де на той час формували батальйон територіальної оборони, з пропозицією створення добровольчого воєнізованого підрозділу у Ширяївському районі на основі загонів правопорядку створених раніше на випадок дестабілізації ситуації, диверсійних дій на території Ширяївського району та резервного забезпечення БТО. Щодо створення воєнізованого загону я спілкувався з командиром БТО. Ми обговорили деталі обмінялись контактами і домовились що в разі схвалення такої пропозиції зверху він мені зателефонує, але відповіді так і не надійшло…

Від спортивного клубу ми організовували благодійні змагання, долучились до проекту столичних волонтерів “Народна аптечка” – і так всією країною збирали бійцям на фронт медикаменти та індивідуальні засоби.

Починаючи з 2015 року Ширяївський район Одеської області неодноразово опинявся у епіцентрі регіональних подій – але, на жаль, негативного характеру. Була масові підкупи виборців на місцевих виборах 2015-2016 років. Було звіряче побиття волонтера, голови Ширяївської селищної ради Юлії Шаповалової. Була продажна бездіяльна поліція, рейдерство, підпал суду, були псевдоактивісти і паралізована прокуратура, сциклива адміністрація і байдужі громадяни. Про все це знав навіть Петро Порошенко, але відреагував він своєрідно – наказав звільнити голову райадміністрації Тараса Бойка, який доповів про вищевказані безчинства.

Я був глибоко розчарований у тих, кого армія і досі боронить на Сході, у громадянах, у людях… На війні легше. Бачиш ворога – стріляй. А у цивільному житті вистрілив – убив дракона. Але і сам перетворився на нього.

2017 рік звільнив мене від зобов’язань. На початку року я поїхав в АТО, взявши на роботі відпустку за власний рахунок. Поїхав до ПДМШ ім. Миколи Пирогова (перший добровольчий медичний шпиталь, – Ред.) на одну ротацію як водій-санітар, в одну з груп евакуації медеваку. Ми допомагали 30 Новоград-Волинській механізованій бригаді під Новотроїцьким, що у Донецькій області.

Там я познайомився і з Андрієм Антоненком, який нині перебуває в ув’язненні як жертва ідеологічних реверансів Зеленського перед Путіним. Саме до Андрія я згодом звернувся із проханням порадити мені для служби бойову частину, і саме за його порадою я пішов до 1 окремого феодосійського батальйону морської піхоти.

У батальйоні я служив у розвідувальному взводі на посаді розвідника-санітара. Згодом пройшов навчання в 205 центрі тактичної медицини, отримав спеціальність бойового медика взводу. У 2018 році ми виконували бойове чергування під Кримом.

Потім я проходив службу у 140 окремому батальйоні морської піхоти в роті глибинної розвідки на посаді старшого розвідника. В 2019 році був прикомандирований до 10 батальйону морської піхоти на ротацію в ООС. Виконував бойове завдання під Павлополем.

Мені пощастило з командиром та колективом – спочатку розвідвзводу, а потім і роти розвідки. В підрозділі не вживали алкоголь, більшість не палила. Заняття спортом, тренування були обов’язковими і систематичними. Спортивне минуле, окрім фізичних якостей, допомагало мені і в психологічному плані.

Звільнився я у березні 2020 року за станом здоров’я. Зареєструвався у центрі зайнятості.

Балотуватися на посаду голови сільради я вирішив ще три роки тому.

У Ширяєвому є цілий комплекс проблем, всі вони тісно пов’язані між собою і створюють враження безпросвітності.

Потрібно налагоджувати тісну і постійну комунікацію громадян і місцевої влади. Повернути довіру до місцевої влади. Вибудовувати позицію влади сильної, але справедливої і законної. Громаду, як територіальну одиницю з певною чисельністю населення, необхідно перетворити на дієвий осередок громадянського суспільства. Благоустрій та інфраструктурні питання, фінанси, не менш важливі – але в умовах слабкого гарантування і забезпечення державою законів, діяти потрібно спільно, всією громадою, відстоювати спільні і окремі інтереси та права громадян. У громаді потрібно виправляти ситуацію у сфері медицини і освіти. Потрібні адекватні кадрові призначення.

… І потрібно завжди працювати над собою. Ставити перед собою маленькі завдання що ведуть до великої цілі.

Треба пам’ятати про загиблих і жити, насолоджуватись і їхнім непрожитим життям… Але також – робити щось за них.

Потрібно вірити в свою країну та працювати на перспективу.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться