Спеціаліст із медичного обладнання Володимир Мітін: “У країні апарати ШВЛ є, та багато з них у підвалах у неробочому стані”

Постачальник апаратури, яка вже багато років рятує передчасно народжених дітей з незрілими легенями, зараз нарозхват: з ним радяться, які апарати краще купувати, просять їх підключити та провести навчання анестезіологів, адже далеко не всі вміють користуватися цією технікою.

Насамперед скажу: під час нашої розмови Володимир Олександрович жодного разу не попросив назвати компанію, представником якої він є багато років у нашій країні. Та й жодного разу не назвав її, бо зараз не це важливо. Головне – розібратися, чи достатньо в нашій країні апаратури, яка здатна врятувати людей від ускладнень  у разі захворювання на коронавірус. Це те питання, яке вже три тижні активно обговорюють по телебаченню і в соціальних мережах. Меценати та бізнесмени почали закуповувати апарати і широко про це доповідати. Але чи є місця для їх під’єднання, чи достатньо людей, які вміють це робити, і чи зможе з ними працювати медперсонал?

Ім’я Володимира Мітіна добре знають лікарі перинатальних центрів, де виходжують новонароджених, що народилися значно раніше строку з незрілими легенями. До створення спеціальних центрів, облаштованих спецустаткуванням, такі дітки не виживали. А коли почали закуповувати сучасне дихальне обладнання, навчати лікарів, проводити з ними тренінги, ситуація змінилася. Причому дітки можуть бути на апараті ШВЛ тривалий час – і місяць, два і, навіть, більше.

У ситуації всесвітньої пандемії, коли в Україні почали купувати апарати ШВЛ для лікарень, з Володимиром Мітіним почали радитися багато людей. Та він сам передивляється знімки лікарень, які рапортують на всю країну про свою готовність приймати хворих, їздить в ті клініки, куди його запрошують провести інструктаж, і добре бачить ситуацію, в якій ми зараз опинилися.

-Не вистачить. Їх не вистачає в жодній країні світу, навіть найрозвинутішій. Ніхто не міг передбачити, що стільки людей одночасно будуть вимагати реанімаційних дій за допомогою ШВЛ, ніхто не був до цього готовий. Скажу більше: бувають такі ситуації в неонатології, коли в одному регіоні з’являється відразу декілька передчасно народжених малюків, а всі дихальні апарати зайняті. І так буває в усіх клініках. Але те, що відбувається зараз, те, що ми бачимо, наприклад, в Італії, коли катастрофічно не вистачає апаратів ШВЛ для всіх пацієнтів з легеневими ускладненнями, яких масово доставляють в лікарні, звичайно, лякає і показує, наскільки страшна ця пандемія, спричинена коронавірусом.

Весь світ зараз додатково закуповує апарати ШВЛ. Керівництво Німеччини декларує, що їм потрібно десять тисяч апаратів. Америка, де багато заводів-виробників, готова закрити продаж своєї продукції в інші країни. Мені щодня повідомляють з компанії-виробника: будьте готові, що Трамп повністю заборонить експорт дихальної апаратури із Штатів, бо вона знадобиться їм самим.

Останні три тижні, коли мене активно залучають до придбання обладнання та його налагодження, тим, хто хоче купити апарати ШВЛ, хто приймає про це рішення, але не в темі, як це працює, ставлю запитання, чи є у них особистий водій. Як правило є – один чи два. Тоді пояснюю: якщо купити цим водіям вертоліт, пояснити, як на ньому злітати та сідати, ви ж не ризикнете полетіти з водієм, особливо у перший політ. Так само і з апаратом ШВЛ.

Я займаюся апаратами вентиляції легенів уже 28 років і знаю, що таке стандарт. Це не тільки привезти апарат в лікарню. Це змонтувати його, підключити. Потрібно виставити початкові установки. В різних моделях є необхідність позначити дату, час, навіть висоту над рівнем моря тієї місцевості, де він стоїть. Тому що всі датчики всередині апарату, які міряють дихальні об’єми та потоки киснево-повітряної суміші, прив’язані до показників тиску. А вони залежать навіть від погоди, від того, де апарат стоїть – в Одесі, Києві чи Чернівцях. Налаштування всіх показників відбувається за протоколами під час монтажу. Проте більшість постачальників апаратури ставить собі за мету лише її продати. В кращому випадку можуть його ще встановити. Але після цього виникає питання, а як користуватися саме цією моделлю апарату ШВЛ. Це як дати вам розібраний вертоліт, в якому лопаті окремо, двигун окремо… І не зрозуміло, як він летить. Малоймовірно, що на ньому хтось зможе летіти. Хоча теоретично задача купити достатню кількість вертольотів начебто і виконана.

Після того, як апарат під’єднаний, потрібно провести хоча б якийсь інструктаж. Мій досвід показує, що не тільки в Україні, а в усьому світі лікарі інструкції не читають. Та ви самі про це знаєте. Навіть на побутовому рівні – купляючи мобільний телефон, кавоварку, мікрохвильовку, чи читаєте ви інструкцію? Ні, відразу включаєте все і починаєте тиснути кнопки. З медичною апаратурою так само. Але вона дуже складна. І коли життя людини залежить від апарату, ступінь відповідальності лікаря в управлінні ним, володінні ним має бути дуже високою. В інститутах лікарів навчають, грубо кажучи, водити автомобілі 50-70 років випуску. І якщо водію не пояснити, що таке автоматична коробка передач, можливо, він в перший раз навіть не поїде на такій машині. Щоб це відбулося, спочатку потрібно натиснути педаль гальма. Але про нові можливості сучасних апаратів ШВЛ лікар не прочитає навіть в інструкції, тому що в ній не вказані клінічні аспекти, з якими він зіткнеться. Там вказано лише, що апарат дає об’єм вдиху від 20 до 2000 мілілітрів і частоту дихання від 1 до 150 подихів на хвилину. І саме лікар має вибрати відповідні параметри залежно від стану пацієнта.

Вже є декілька варіантів рекомендацій лікування ускладнень COVID-19. І вони дещо відрізняються між собою. Бо в Китаї один досвід, в Італії та Америці інший. У нас же має бути своя команда, яка напрацює єдиний підхід, спираючись на досвід інших. Спільним в усіх рекомендаціях є використання дихального обладнання. І через те, що устаткування в наших лікарнях дуже різнорідне, лікарям, напевно, важко доведеться.

– Принцип, звичайно, у всіх однаковий. Ми в автошколі отримуємо права на водіння автомобіля в принципі. Але їздимо на різних машинах. Так само і з медичним обладнанням. Лікарі мають знати нюанси апарата, на якому працюють. Але є ще проблема якості. Декілька місяців тому я опублікував знімок, зроблений в палаті реанімації фотографом благодійної організації, яка їздила по лікарнях та дивилася, чим потрібно допомогти. На пульсоксиметрі було написано: “Трохи бреше”. Цей напис багато в чому символічний. Я спитав лікарів, чому вони це написали. Вони пояснили, що цей апарат, який вимірює рівень кисню в крові, постійно дає невірні дані. “Навіщо тоді ви його поставили?” – здивувався я. “Іншого немає”, – отримав відповідь. Коли його купляли, інші аспекти були важливіші, ніж точність його роботи: підтримка виробника, дешева ціна. Але зараз несподівано стало зрозумілим, що життя не коштує економії на якості апаратури, від якої залежить спасіння людини.

Але якщо від того пульсоксиметру, що “трохи бреше”, немає прямої шкоди, то з апаратом ШВЛ ситуація інша. Він напряму підключений до людини. І якщо встановлено об’єм вдиху 400 мілілітрів, а апарат насправді вдихає 100 або 900, що перевірити важко, саме від цього залежить, наскільки якісна ця вентиляція і чи не будуть ушкоджені легені пацієнта. У мене в практиці таке було, коли лікарі відділення новонароджених попросили мене перевірити у них деякі апарати. Виявилось, що похибка в основних параметрах становила від 50 до 500 відсотків!

– Ну от уявіть. Доросла людина вдихає 500-700 мілілітрів за раз, а вам примусово вштовхують три літри. Буде чуттєво? Легені від цього травмуються і “рвуться”. У новонароджених ці вдихи вимірюються одиницями – лише 5, 10 або 20 мілілітрів. І ті, хто з ними працюють, відчувають такі нюанси.

– На монтаж одного апарату в середньому іде від години до трьох. Сюди входить і елементарний інструктаж: як його включати, які основні органи управління, де вони знаходяться. Це все виконує інженер компанії-постачальника апарату. От саме тому я скептично дивлюся на поставки сотень апаратів, тому що я не уявляю, хто буде займатися монтажем, де взяти стільки підготовлених інженерів. Європейські та американські виробники апаратів ШВЛ не продадуть своє обладнання, якщо у них немає в цій країні сертифікованих інженерів, які підключать апаратуру та проведуть інструктаж згідно з протоколами. Не знаю, чи дотримуються цього китайсько-монгольські виробники, у яких зараз також масштабно закуповують медичне обладнання.

Чи вистачає у нас лікарів та медсестер, які зможуть вентилювати легені за допомогою апаратів?

– На заході на одного-двох пацієнтів у відділенні реанімації має бути одна медсестра. У нас же досить часто – одна медсестра на всю реанімацію. Вона має розумітися на показниках датчиків, доглядати за всіма пацієнтами, виконувати призначення лікарів, доливати воду в зволожувачі апарату – вона звідти швидко випаровується. Медсестрам дуже важко все це встигати зробити, у нас вони перенавантажені. Крім того, відтік сестринських кадрів з нашої медицини шалений. За чотири тисячі гривень сестра в реанімації буде працювати? Вона піде в іншу сферу, виїде за кордон. Так і сталося, що підготовлені сестри ідуть, їх швидко замінити медсестрами з інших відділень неможливо, тому що на підготовку персоналу саме для реанімації потрібно рік-два. Я головним лікарям часто кажу: медсестру із реанімації в приймальне відділенні ви можете перевести, а із приймального в реанімацію – ніколи.

За ці тижні, коли я пірнув у галузь дорослої реанімації, відразу побачив, наскільки вона комерціалізована. Були створені всі умови, щоб куплялася апаратура визначеного “зверху” виробника, а завдання для тендерів тиражувалися головними лікарями навіть з однаковими граматичними помилками. Як результат цього – апаратів було закуплено достатньо, але багато з них стоїть у підвалах у непрацюючому стані. А ті, що працюють, вмикаються не часто. Як тільки використання стає інтенсивним, строк життя апарату відразу знижується. Також для здешевлення апаратів часто замовляли одноразові контури, які ніякими засобами не можна обробляти. В деяких же наших лікарнях їх використовують повторно. Я зараз часто бачу на знімках апаратів з обласних лікарень, які рапортують, що вони готові до боротьби з коронавірусом, саме одноразові контури. Вони виготовлені із поліетилену, пористу структуру якого насичує мікрофлора хворого. Зрозуміло, що під час наступного використання вся ця мікрофлора переходить до іншого пацієнта… Щоб це попередити, в комплект нашого апарату ми вкладаємо контури багаторазового застосування, які можна стерилізувати. Тоді персонал може використовувати їх багато разів, але має їх обробляти і стерилізувати після кожного пацієнта. Крім того, ті апарати, технічні дані яких прописувалися в тендерах, як правило не потребували стиснутого повітря, тому що всередині у них є турбіни, які, як вияснилося, мають невеликий “строк життя”. Є також апарати – рекордсмени за своєю ціною. Скільки може коштувати апарат ШВЛ? Ну, півтора мільйона. Мільйон вісімсот тисяч – якщо має суперфункції, які не завжди застосовуються. А уявіть – в Україні купляли апарати і по два з половиною мільйони, і по три. Рекорд був поставлений містом Києвом в останні п’ять років – купили апарат ШВЛ за три з половиною мільйони гривень. І я не впевнений, що він працює, а не стоїть металобрухтом десь в лікарняному підвалі.

Ще одна тема. Автомобілі швидкої допомоги, які сотнями дарувалися за президентства Януковича та й зараз час від часу передаються в регіони. Чому швидкі на заході коштують дорого? Тому що в них навіть авто виготовляється спеціально для цих цілей. У нас же закуповується найдешевша вантажна машина, її розмальовують в Києві на Борщагівці, ставлять крісло, ще дещо і все – це швидка.

Ми всі зараз опинилися заручниками цієї медичної корупції. Більшість апаратів, які працюють зараз, рятує те, що вони не надто часто вмикалися. А з дня на день настане час, коли апарат буде вимикатися лише на швидку обробку і включатися знову. Тобто буде працювати нон-стоп.

І ще один нюанс. На це не звертають уваги, але на апарати ШВЛ також встановлюють китайські зволожувачі. І апарати, і зволожувачі часто неправильно скомплектовані. У мене є цілий архів знімків, зроблених в різних лікарнях України, помилок в апаратурі, які робити не можна. Але персонал навіть може про це не знати – що щось не так під’єднано або укомплектовано, і це шкодить хворому. У більшості лікарень для дорослих системи зволоження взагалі відімкнені. Їх міняють на зволожуючі фільтри. З одного боку це розвантажує медсестер, їм не потрібно доливати воду, економиться дистильована вода. Але цим завдається неймовірна шкода легеням хворого. Коли легені не зволожуються, їх врятувати набагато складніше. Жорсткою вентиляцією “на суху” вони знищуються.

У деяких лікарнях повністю порушено технологічний ланцюг, який є запорукою успішної роботи лікарів. Техніку купляли, з огляду на  інтереси “заробітку” на ній, а тому не передбачалося її сервісне обслуговування, вона не ремонтувалася, або ремонтувалася не сертифікованим технічним персоналом. Не цікавило, хто і як на ній буде працювати. Звичайно, можна купити тисячу апаратів ШВЛ, але потрібно мати і підготовлених інженерів, які будуть за ними слідкувати.

Саме зараз абсолютно всім чітко стало видно, що потрібно було розвивати медицину тут, в Україні, а не сподіватися, що врятуєшся в іншій країні.

Крім того, апарати потрібно підключити до кисню, системи стисненого повітря. Ситуація з цим також плачевна. Чиновники рапортують про кількість закуплених апаратів, але кожний апарат ШВЛ потребує як мінімум один кисневий вихід, один повітряний та ще принаймні дві електричні розетки. Так що, можливо, ці нові апарати просто не буде куди під’єднати. Подовжувачі можна кинути? Можна. Але якщо згорить лікарняна проводка, не витримавши навантаження? Тоді взагалі все відключиться.

Що стосується кисню. В регіонах до кожного апарату ШВЛ намагаються купляти концентратор, але побутовий концентратор не відповідає вимогам реанімаційної допомоги. Він прокачує повітря крізь спеціальні мембрани, витягаючи з нього лише кисень. Але частина молекул азоту “пролазять” через мембрани, тобто ми не отримуємо стовідсотковий кисень. Чим більше кисню потрібно дати пацієнту і, відповідно, апарату, тим гірша буде якість фільтрації концентратором. Тому, якщо пацієнт потребує стовідсоткового кисню, використання концентраторів неможливо і потрібно підключати апарати до лікарняних кисневих мереж. А лікарняні магістралі подачі кисню у своїй більшості не були модернізовані. Не можливо просто зробити купу трійників, тим самим збільшити навантаження на систему, тому що магістральні труби, які ідуть від кисневої станції до палати, не можуть пропустити більше кисню, ніж це закладено. Все це потрібно враховувати, підключаючи апаратуру.

Мало людей бачать всю картину в цілому. Якщо поставити за мету купити тисячу апаратів ШВЛ – в результаті виявиться, що це не поліпшить ситуацію, бо всі ланки ланцюга, крім одного – купити апарати – провалені.

Також до кожного апарату потрібні системи моніторингу. Лікар налаштовує параметри ШВЛ за даними газів крові пацієнта, за  параметрами хоча б пульсоксиметра, який “трохи не бреше”. Це все набагато складніше, ніж просто закупівля апаратів.

Ми записали навчальний відеофільм разом з UNICEF, фондом Віктора Пінчука та викладачами профільних кафедр для лікарів та медсестер всієї України. Показуємо, де яка кнопка знаходиться, за що відповідає, як в різних апаратах можуть називатися ті чи інші режими вентиляції або параметри. Такий собі спрощений скорочений відеокурс, але він має допомогти лікарям розібратися в апаратурі, яка у них є. Бо я реально розумію, що це досі не було зроблено.

– За двадцять років сформувалася команда однодумців, які зробили неймовірне – майже революцію в неонатології. І зараз у нас майже такі самі показники виживання і виходжування дітей, як в Європі і Америці.

– Я колись зробив вибір і відступати не збираюся. Я готував документи для еміграції в Канаду. І якось після конференції неонатологів чудовий лікар Олег Корнійчук мене спитав: “Ходять чутки, що ти збираєшся в Канаду. А як же ми?” Мені нічого було відповісти. Але стало соромно: я запалив лікарів, підбурив їх щось робити – і втік. Я залишився тоді і залишаюся зараз. В Канаду їжджу побачити онуків. І радий, що у нас вийшло змінити неонатологію в Україні. Сподіваюся, що стану в нагоді і зараз.

Подібних тренінгів для лікарів та медсестер центрів та відділень, де рятують недоношених дітей, Володимир Мітін провів сотні, якщо не тисячі

За останні три тижні паніки мені телефонують навіть деякі конкуренти і питають, в яких лікарнях я встановлював апаратуру, щоб знати, куди їхати у випадку зараження і ускладнень. Бо розуміють: результат є там, де витримана вся ланка, де апарат працює як слід. Всі зараз розуміють, що апарати – вузьке місце. Кількість інфікованих росте щодня. Лікування важкої форми COVID-19 потребує довготривалої вентиляції легенів – до трьох тижнів. Цей час пацієнт займає апарат. І в якийсь момент, коли пацієнти поступають безперервно, апарати закінчуються.

– За що я злий на нашу систему охорони здоров’я, так це за те, що наші медичні чиновники для тендерів впровадили класифікації на кшталт: апарат середнього класу, нижчого, вищого, експертного, тим самим виправдовуючи їхню високу ціну. Але ніхто з головних лікарів не розкаже про критерії “експертності” апарату, що вони вкладають в цей сенс. Я, як професіонал, розумію: найкращий апарат це той, який, якщо декларує 252 мілілітри об’єму вдиху, то він і буде його дотримуватися. А у нас декларуються інші якості: підтримка виробника, наприклад, чи ще щось інше… Я працюю з американськими перевіреними апаратами. Київська лікарня швидкої медичної допомоги, де аж чотири відділення реанімації, найбільше з яких розраховане на тридцять місць, працює саме на них. В цьому закладі завжди використовують багато апаратів, а у лікарів великий досвід. І пацієнти виживають, бо якісні апарати. Це взаємопов’язане.

– Ні. Ми їх продаємо на тому рівні, як зараз купляють китайські.

Багатьох наших анестезіологів я називав “діти Фаз та Бризів” – за назвами вітчизняних апаратів штучної вентиляції легенів. Зараз телебачення активно підхопило розмови про відновлення заводу “Буревестник” аби знову збирати вітчизняні апарати ШВЛ. Я знаю, як їх там робили. В цих апаратах не було жодної деталі, орієнтованої на людину. Літрова банка – з пункту прийму склотари замість зволожувача, кип’ятильник із господарського магазину, датчики, які регулювали подачу повітря в пацієнта, взяті від гальмівної системи тепловозу, манометр – від літака… Таким чином не можна зробити апарат, який буде “дружній” до організму людини.

У ті роки цей завод купив у нас один американський апарат, розібрав його до гвинтиків і намагався зробити свій. Але потім сказали, що повторити його не можливо і вони не розуміють, як він працює. Це складна техніка. Колись по конверсії наші заводи хотіли випускати навіть томографи. Також не вийшло. Я вважаю, що медичний прилад зробити набагато важче, ніж космічну ракету.


Здолбунівська лікарня відрапортувала, що до прийому коронавірусу готова. “Коли я побачив знімки , які виставили лікарі, спочатку подумав, що це якийсь тролінг, – говорить Володимир Мітін. – По-перше, я побачив апарат ШВЛ випуску середини минулого століття. Музейний експонат! А на медсестрі побачив маску для плавання замість захисної, гумові чоботи з магазину для риболовлі. Оце стан нашої медицини зараз. І ці люди серйозно вважають, що вони готові до пандемії. Це як у кожного своє розуміння євроремонту…”

Зараз, коли я зіткнувся із “дорослою” реанімацією, спеціально подивився відеозапис останнього конгресу анестезіологів, який проходив в Українському домі у вересні минулого року. Є відео кожної 15-хвилинної доповіді. Мені було цікаво почути, чого навчають анестезіологів. Це біда. З доповідей відразу можна сказати, хто був спонсором конференції. І нарешті я зрозумів, де в голови лікарів заклали думки про “інтелектуальні” апарати. Нібито апарат сам приймає всі рішення і сам лікує. Нібито можливо натиснути одну чудодійну кнопку, і апарат все зробить за лікаря. Але кожним апаратом потрібно керувати, бо саме лікар відповідає за здоров’я пацієнта. У кожного хворого свій об’єм легенів, свої пошкодження. І тільки від лікаря, від його знань, вміння та досвіду залежить успішність лікування. Обладнання тільки допомагає.

– Йдеться, напевно, про апарат ЕКМО – екстракорпоральна мембранна оксигенація. Кров пацієнта пропускається через нього і насичується киснем. Якщо апарата ШВЛ вже не достатньо, тоді підключають апаратуру ЕКМО. При цьому апарат ШВЛ відключати не можна, вони мають працювати в парі, бо лише за допомогою апарата ЕКМО ми пацієнта не врятуємо. Але це не можливо зробити в кожній лікарні. Бо керувати такою апаратурою має лікар вузької спеціальності – перфузіолог. Поставити будь-кого керувати цим апаратом неможливо. Це спеціальне обладнання. Мають бути навчені лікарі. Але якщо у нас не вистачає банально медсестер, щоб воду доливати у зволожувачі, де ми візьмемо ще перфузіологів…

Ще є апарати для неінвазивної респіраторної підтримки, так звані, апарати СРАР (Continuous Positive Airway Pressure) – для їхнього  використання не потрібно інтубувати пацієнтів. Ці прилади за допомогою носових канюль або масок подають пацієнту підігрітий і зволожений потік киснево-повітряної суміші під тиском і, таким чином, допомагають розправити легені і полегшують дихання. Одні лікарі вважають, що потрібно якомога раніше інтубувати хворих, не втрачаючи час на СРАР. Є і інший підхід. Якщо пацієнту стає гірше, на ранній стадії можна використовувати СРАР, і тоді пізніше, можливо, не доведеться інтубувати. Ще переведення на СРАР допомагає якомога скоріше звільнити апарат ШВЛ, і використати його у наступного важкого пацієнта.

– Терміново було ухвалено закон, який дозволяє прямі поставки навіть без ПДВ. Все було пришвидшено. Так, виявляється, можна. На цій хвилі паніки кожна людина – і депутат, і чиновник зрозуміли, що кожний може стати пацієнтом відділення реанімації. Тому і купують якісну техніку без тендерів і “відкатів”…

– Зараз багато публікацій, скільки людей захворіло, скільки потрапило в лікарні, скільки вентилюють вже зараз, скільки померло. Але потрібно подивитися контингент тих, хто захворів в Америці, Італії, Іспанії. Переважно ті, хто не дотримувався умов карантину. Ті, хто гуляли у великих компаніях, їздили світом, коли китайські туристи спокійно ходили по Венеції, Мілану, Неаполю, Барселоні, Нью-Йорку. В Києві перші інфіковані – політики, які повернулися з Куршевелю, куди полетіли вже в розпал пандемії. Сподіваюся, вони зрозуміли тепер, що для коронавірусу всі рівні, і це їх трошки протверезить.

У мене, як у громадянина України, який все своє життя присвятив медицині, в голові стоїть той самий пульсоксиметр з написом “трохи бреше”. І коли кажуть, що закупили тести, то я розумію схеми, за якими це було зроблено. І поки люди при владі не схаменуться, не зрозуміють, що “заробіток” не може бути на першому місці, медицина у нас буде така нещасна, як зараз.

– Це неможливо. Така апаратура може знаходитися лише в умовах лікарні. Це апарати не для домашнього використання.

– Ні. Я закінчив політехнічний інститут, маю радіотехнічну освіту. Я інженер. На початку 80-х років потрапив в науково-дослідницький інститут, який розробляв медичну апаратуру для керівництва Радянського Союзу. Тоді уряд хвилювали три проблеми: серце, судини і подовження потенції, бо керували країною підстаркуваті люди. Я займався розробкою апаратури для діагностики судин і серця. Нас також задіяли в космічних програмах, підготовці до польоту першого лікаря-космонавта. Наша спеціальність називалася “кращий лікар серед інженерів, кращий інженер серед лікарів”. Коли Союз розвалився, півтора року я працював у системі Міністерства охорони здоров’я, яка тільки організовувалась в Україні. Після того ще вчився, отримав багато знань пов’язаних з дихальною апаратурою.

Моє життя значно змінилося, коли я поглибився саме у вивчення вентиляції легенів, зволоження. Отримав зовсім інший базис знань, який тепер весь час передаю лікарям. Я прочитав багато лекцій, провів масу занять з неонатологами та медичними сестрами. Це своєрідна філософія. Якщо ти цим займаєшся, потрібно виконувати всі протоколи чітко. А якщо починаєш щось викручувати, мудрувати – це нам не потрібно, це замінимо дешевшим… Саме тому, що ми так ніколи не робили, нам як постачальникам разом з лікарями вдалося досягти успіхів у виходжування недоношених дітей.

– Так, мені страшно. Я в групі ризику. І боюся, що ті лікарі, яким я довіряю, які вміють користуватися апаратами, будуть зайняті, як і всі сучасні апарати. І мене повезуть туди, де стоїть китайський апарат, де ніхто не розуміє, яка кнопка що означає. До речі, в одній із приватних (!) клінік, де я допомагав розібратися в апаратурі, побачив апарат, на якому було лише три кнопки. І на одній з них напис: “MANU”. В англійському слові з чотирьох літер “меню” вже помилка! Я апріорі не хочу бути підключений до такого апарату. Також я не хотів би, щоб на мені тестували “надрукований” на 3D принтері трійник і підключали до одного апарату разом з двома іншими хворими… В медицині все треба робити з любов’ю до людей.

Зараз я дотримуюся простих правил, щоб нівелювати ризики. Тому обробляю руки спеціальними засобами, постійно мию їх – не менше 30 секунд. За цей час двічі співаю “Happy Birthday!” Коли вертаюсь додому, деззасобом протираю всі ручки, ключі, телефон, все, чого я торкався. Вмиваюся з милом. У супермаркет виїжджаю рідко. І в той, що знаходиться за межею житлових кварталів, щоб там поменше людей було. Та й їду пізно ввечері. Купляю більше, ніж зазвичай, щоб вистачало на довше.Але якщо мене кличуть в лікарні, якщо моя допомога потрібна – їду, працюю, пояснюю, показую, підключаю. Бо якщо це комусь врятує життя, я буду щасливий.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться