Судова складова опору російській агресії

30 березня 2021р. Паризький апеляційний суд відхилив рішення Міжнародного трибуналу у справі "Ощадбанку" проти Росії щодо відшкодування втрат у Криму через незаконну анексію півострова Росією.

 Причому в цьому судовому рішенні міститься ганебний і юридично нікчемний пасаж – “18 березня 2014р. Республіка Крим була приєднана до Російської Федерації на умовах договору, укладеного того ж дня “Про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації та створення нових складових частин в межах Російської Федерації”.

Така формула лягає чорною плямою на французьку Феміду. Причому, 26 березня, за кілько днів до цього “французького поцілунку у Спаську вежу”, була оприлюднена “Спільна заява з нагоди сьомої річниці схвалення Генеральною Асамблеєю ООН резолюції 68/262 “Територіальна цілісність України”. У цьому документі, ухваленому постійними представництвами 46 країн, містяться абсолютно чіткі і абсолютно однозначні формули: “Російська Федерація не зупинила свою тимчасову окупацію Криму”, “Дії Росії …суперечать міжнародному праву”, “Намагання Росії узаконити спробу анексії Криму не є і не будуть визнані”. Таку рішучу заяву підписала і французька сторона. Але паризькі друзі Путіна в суддівських мантіях мають іншу думку.

“Ощадбанк” оскаржуватиме це рішення, яке в жодному випадку не можна вважати універсальним прецедентом, на чому гучно наголошує російська сторона. Очевидно, така ситуація потребує адекватної політико-дипломатичної реакції й з боку офіційного Києва. Безумовно, це неприйнятний, але зовсім не критичний випадок, на фоні того, що останнім часом започатковано старт резонансних і широкомасштабних міжнародних судових розслідувань щодо російської агресії проти України.

У завершеному попередньому розслідуванні Прокурора Міжнародного кримінального суду у справі “Ситуація в Україні” (окупація Криму і Донбасу) констатуються “воєнні злочини та злочини проти людяності”. Це започатковує безпрецедентне кримінальне розслідування в рамках позову України проти РФ. Паралельно Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) об’єднав кілька позовів проти Росії у загальній справі “Україна і Нідерланди проти Російської Федерації”. Водночас, 14 січня 2021р. ЄСПЛ виніс перше рішення у справі “Україна проти Росії”, визнав прийнятною скаргу України щодо порушення прав людини в окупованому Криму і зазначив, що Росія здійснювала “фактичний контроль” на території Криму з лютого 2014р.

Зрозуміло, що такі судові процеси мають довгостроковий характер, але є надзвичайно важливими для України у плані створення відповідних судових прецедентів, щоб унеможливити згадані “паризькі трактовки” кримських подій. Причому, абсолютно не варто зважати на те, що нова російська конституція нехтує міжнародним правом, і Кремль дистанціювався від Гаазького трибуналу.

По-перше, однією з базових складових державної політики на російському напрямі має бути адміністративно-організаційне супроводження і фінансово-юридичне, кадрове забезпечення відповідних судових процесів. Кабмін має врешті-решт офіційно, за міжнародними критеріями, визначити обсяг збитків від російської агресії. По-друге, масив фактологічних матеріалів, зібраний Прокуратурою, СБУ, іншими відомствами про наслідки російської агресії у Криму і на Сході України має бути впорядкований і оприлюднений на міжнародному рівні. По-третє, запланована “Кримська платформа” повинна мати й юридично-правовий вимір. Тобто не обмежуватися лише політичними деклараціями, а й формально апелювати до відповідних судових інстанцій.

Фото: iurisurjc.com

Источник: censor.net
Вам также может понравиться