Україні треба йти в напрямку ЄС та НАТО, однак зберігати тверезий фокус на інтересах власної держави, – президент Центру трансатлантичного оновлення Тодд Хайзінга

Тодд Хайзінга – президент Центру трансатлантичного оновлення (CTR), старший науковий співробітник з питань Європи Інституту релігійної свободи та редактор онлайн-видання "Європейський консерватор". Упродовж 1992-2012 був дипломатом США в Люксембурзі, Бельгії, Німеччині, Мексиці, Ірландії та Коста-Риці, а також працював у відділі, що займався відносинами з ЄС у Державному департаменті США.

В Україну Тодд Хайзінга приїхав з лекціями та семінарами, які організовані кафедрою політичних наук Українського католицького університету в рамках проєкту “Побудова демократії: верховенство права, права людини та політичні інститути (американський досвід)” за сприяння Посольства США в Україні.

та євроатлантичну інтеграцію. Що є важливим на цьому шляху і як уникнути можливих помилок?

-Я вважаю, що рішення України взяти курс на євроатлантичну інтеграцію було правильним і його варто продовжувати. Вам треба працювати над налагодженням хороших відносин зі США та йти в напрямку членства в НАТО. Також необхідно далі розбудовувати відносини із Західною Європою та йти в напрямку асоціації з ЄС.

Однак, важливо зосередитись і зберігати тверезий фокус на інтересах України. Це не означає нехтування інтересами інших народів, але варто діяти для добра і процвітання українців. Тому варто розуміти як позитивні, так і негативні тенденції в ЄС, щоб уникати того, що може зашкодити українському народу.

Зокрема, потрібно ухилятися від спроб Заходу відірвати свободу і демократію від поваги до об’єктивної істини. Я не думаю, що свобода означає право самостійно вирішувати, що є правдою, натомість свобода – це право діяти відповідно до незмінної правди про людську сутність.

Дуже важливо не припуститися помилок, які сьогодні є на Заході. Йдеться про поділ людей на різні групи, які вправі вирішувати, що для них є правдою і намагання нав’язати подібні думки всім іншим.

Я думаю, що для України ефективно було б будувати демократію таким же шляхом, як свого часу її будував Захід – базуючись на ідеях іудео-християнського світогляду. Він ґрунтується на тому, що люди мають невід‘ємну і однакову гідність, а також володіють правом на свободу. Тому поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, створення відповідних противаг убезпечує суспільство від можливого зловживання владою та її узурпації.

Україні доцільно під час здійснення реформ базуватися на такому ж світогляді про сутність людини, адже саме він призвів до стійкої демократії на Заході.

-І в США, і в Канаді, і в Західній Європі ми поляризовані між двома основними світоглядами. З одного боку – це традиціоналісти, які представляють традиційний західноєвропейський християнський світогляд. А з іншого – прогресисти, що пропагують постзахідний і постхристиянський світогляд.

Це головний ціннісний та політичний поділ на Заході. Зрозуміло, що різні люди представляють різні точки зору. Але я вважаю, що ці світогляди мають зважати один на одного, а не відкидати іншу позицію.

Наразі протистояння цих двох ідеологічних та політичних сил призвело до кардинальних змін у політиці. Раніше в США політика в основному розігрувалася між силами центристів, правою та лівою її частиною. Різниця між ними полягала в тому, що вони мали різні погляди на те, як покращити життя в Америці, але позиція і одних і інших базувалася на юдео-християнському світогляді.

Зараз це змінилося. Тепер праві політичні сили продовжують захищати позиції, засновані на юдео-християнському світогляді. Натомість ліві сили лобіюють закони, засновані на постхристиянському світогляді. Вони впроваджують ідею, що люди не повинні бути підвладними авторитетній істині чи будь-якому авторитету, окрім себе. І що кожна людина сама є для себе авторитетом і може вирішувати, що для неї є правильно, а що ні.

Це дуже дестабілізує політику і ситуацію на Заході, коли два основні табори, традиціоналісти, з одного боку, та прогресисти, з іншого боку, не поділяють один світогляд. Вони не просто відрізняються поглядами на інструменти чи шляхи, як вдосконалити країну відповідно до єдиного світогляду. Фактично ці сили пропагують та дотримуються зовсім різних світоглядів.

-Основну проблему у відносинах між США та ЄС можна узагальнити: різні погляди на національний суверенітет країн.

США дотримуються традиційного погляду в цьому питанні. Американці загалом визнають наш основний закон, нашу конституцію як Верховний закон, якому ми підпорядковуємося. І, якщо міжнародне право так чи інакше порушує або суперечить нашій Конституції, ми не визнаємо авторитету міжнародного права над нами.

Ми перевіряємо міжнародне право на відповідність своїй конституції, а не перевіряємо нашу конституцію на відповідність міжнародним законам.

Ми у США бачимо міжнародний устрій як світ суверенних національних держав. Уряд кожної національної держави підпорядковується людям, які його обрали і наділили цією владою. Уряди суверенних національних держав мають мирно співпрацювати і разом поважати суверенітет один одного.

ЄС навпаки ставить під сумнів цінність національного суверенітету. Позиція ЄС така: світ є постнаціональний, в якому країни передають частину свого суверенітету міжнародним інституціям.

Позиція ЄС має на меті створення світу, в якому постійно зростаючий орган міжнародного права управляється все більшою мережею міжнародних організацій. Передбачається, що таким чином вдасться подолати національні відмінності та сформувати більш мирний і стабільний світ.

Американська позиція інакша: єдиний спосіб управління, який гарантує повагу до прав людини – це підзвітність уряду. Саме так реалізується і працює демократія. Натомість позиція ЄС має суттєву проблему – це дефіцит демократії. В наднаціональній моделі управління зникає підзвітність народу.

-Це гарне запитання. Однак ніхто точно не знає, що нас очікує. Я сподіваюсь, що Сполучені Штати та Європа залишаться найближчими союзниками тому, що за всіх наших відмінностей ми маємо значно більше спільного між собою, ніж з іншими частинами світу.

Китай дуже відрізняється від США та Європи. Це саме стосується Росії та інших країн і регіонів.

Сполучені Штати та Європа поділяють спільну цивілізаційну спадщину, в рамках якої ми добилися демократії, поваги до прав людини, вільних ринків, обмеженого уряду тощо. І, незважаючи на всі сучасні розбіжності та проблеми, які час від часу виникають у наших стосунках, ми все ще дотримуємося цих спільних цінностей. Тому я сподіваюся, що Європа і США надалі залишатимуться найближчими союзниками.

А Україна може допомогти нам у цьому. Проблема в тому, що ми в Сполучених Штатах, Канаді та Західній Європі забули про справжню суть демократії. У нас так довго була демократія, що ми забули, наскільки вона важлива. Тоді як такі країни як Україна добре пам’ятають, що таке бути під владою тоталітарних режимів.

Розбудовуючи сьогодні демократичні інститути, українці можуть відчути, як це цінно – жити у вільному суспільстві. Тому, якщо Україна інтегрується в західний світ, то одним з її великих внесків, який буде надзвичайно корисним для Сполучених Штатів та Західної Європи – це нагадувати нам про цінність демократії.

-Так. У своїй книзі “Нова спокуса тоталітаризмом: глобальне управління та криза демократії в Європі” я стверджую про утопічне бачення реальної картини світу в Європейському Союзі. Йому не вистачає демократичної підзвітності. Йдеться про те, що Європейський Союз, а також весь процес європейської інтеграції, що розпочався від Європейського співтовариства вугілля і сталі, позбавлений реального впливу громадян і виборців.

Поступово континент суверенних держав перетворився на континент під контролем організації, яка не є достатньо демократичною і підзвітною перед громадянами.

Спокуса тоталітаризмом полягає в тому, що в основі ЄС лежить утопічне бачення світу, яке вимагає від людей прихильності до того, що ніколи не буде працювати, оскільки суперечить самій людській сутності.

ЄС хоче досягнути миру через розбудову наднаціонального урядування. Ми всі хочемо миру. Але це достатньо наївно вірити, що його можна досягти через політику. Потрібно працювати з людьми, з такими, якими вони є, намагатися розвивати демократію в рамках національних державах, які б мирно співпрацювали між собою. Дуже ризиковано будувати якусь більшу систему глобального управління, яка неминуче прагне до розширення влади і уникнення демократичної підзвітності.

-Так, дійсно існує різниця між країнами, які під час Холодної війни були союзниками США у протистоянні проти Радянського Союзу та Центрально-Східною Європою, яка була частиною Варшавського договору.

Ця різниця полягає в різному історичному досвіді. Західна Європа, як і США, так довго була демократичною, мирною та процвітаючою, що переоцінила свою здатність будувати кращий світ за допомогою політики. Тоді як у Центральній та Східній Європі, з огляду на трагічний досвід тоталітаризму та потребу в демократії, цей недолік відсутній.

Іншими словами, громадяни Східної Європи значно краще усвідомлюють реальність і не мають такого оптимізму щодо зміни людської природи через політичний процес. Адже спершу потрібно бути впевненим у достатній демократичній підзвітності та обмеженості влади. І лише згодом можна поступово прагнути до побудови більш досконалого суспільства. І на моє переконання громадяни та політичні лідери держав Центрально-Східної Європи розуміють це значно краще. Саме в цьому полягає сучасне ідеологічне протистояння між Східною і Західною Європою.

-Якщо і передбачалося, що якась країна покине Європейський Союз, то це точно мала бути Великобританія, що, власне, і сталося. І я думаю, на це є кілька причин.

По-перше, британці дуже пишаються своєю національною історією і своїм суверенітетом.

По-друге, Великобританія має найдовшу в світі безперервну традицію демократичного і підзвітного врядування. Саме тому вона завжди дуже скептично ставилася до Європейського Союзу та його наднаціональних претензій.

Я думаю, що більшість британців, вступаючи до ЄС, вірили, що вони приєднуються до зони вільної торгівлі. Але згодом з’ясувалося, що Європейський Союз є значно амбітнішим проєктом, що прагнув перебрати на себе велику частку національного суверенітету.

Тому рух за Брекзіт – це рух за право британців вирішувати, хто ними керує. І на мою думку, це був чудовий і мужній вчинок, коли незважаючи на всю опозицію та весь тиск, більшість громадян вирішила, що вони прагнуть бути під керівництвом підзвітного британського уряду, а не бюрократів Європейського Союзу.

Що стосується популізму в континентальній Європі, то його природа є подібною. Все більше людей мають відчуття, що їхнє керівництво підзвітне Європейському Союзу більше, аніж їм самим.

Громадяни прагнуть повернути свій вплив у політиці, і це є головною причиною повсюдного зростання політичних партій, які скептично налаштовані до Європейського Союзу і роблять акцент на збереженні національного суверенітету.

Помилково відносити всі популістські партії і рухи в Європі до числа крайніх правих, адже частина з них є лівими чи крайніми лівими, а більшість є традиційними консерваторами. В європейському популізмі без сумніву є крайні праві елементи, як і крайні ліві.

Але в основному популізм – це сучасне відродження традиційного консервативного світогляду, який вже не представлений традиційними право-центриськими партіями, які надмірно лояльні до ЄС, і змушений шукати підтримки через популістські рухи.

 Ольга Романенко, к.екон. н,(КНТЕУ)

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться