В.о. гендиректора Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова Олег Самчук: “Лікарів насправді потрібно сприймати як спасителів”

34-річний хірург-уролог Олег Самчук наприкінці минулого року домігся того, що в ковельській районній лікарні пересадили серце, потім ще одне, а також декілька нирок. Тепер ліцензію на проведення пересадок нирок він отримав і для львівської лікарні.

Після того, як ім’я Олега Самчука як ентузіаста трансплантології стало відомим на всю країну, його запросили очолити найбільшу лікарню Західної України – Львівську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги. І вже через три тижні заклад отримав дозвіл на проведення пересадок, і відразу там пересадили першу нирку. На час карантину всі планові операції в лікарні скасували, але найближчим часом і хірурги, і пацієнти сподіваються, що робота відновиться. Саме ця лікарня не була призначена опорною для лікування коронавірусу, тому таких хворих сюди не привозили. Але будь-якої миті медики готові були прийти на допомогу своїм колегам. Тому, власне, операції були скасовані, всі були насторожі. А сам новий головний лікар ще до оголошення протиепідемічних заходів демонстрував свою обізнаність і уважність до того, що відбувається.

Попрощавшись зі мною після розмови, Олег Олегович натиснув на дозатор дезінфектора і обробив руки: “Крапля такої рідини здатна урятувати від 95 відсотків інфекцій, мікробів та вірусів. Цей простий засіб рятує життя. Це вже перевірено”. Судячи з усього, тепер така обробка рук буде обов’язковою процедурою для кожної людини в усьому світі. Говорили ми з ним і про це.

це зробили в усій країні?

– Так, звичайно. Зокрема і трансплантації, які планувалися. Але люди з хронічною нирковою недостатністю весь час карантину приїжджали на процедуру гемодіалізу. Без неї вони загинуть, пропускати сеанси не можна.

– Апендицит або травми, яких зазнали під час дорожніх аварій, ніхто не скасовував. Такі випадки ми приймаємо, надаємо допомогу. Як тільки почався карантин, ми доукомплектували наш заклад – придбали як засоби захисту для медпрацівників, так і закупили апарати штучної вентиляції легенів.

– Я лікар. Серед моїх пацієнтів є ті, чиї нирки відмовили. Єдине, що ми могли запропонувати їм раніше – замісну терапію, діаліз. І це в той час, як у всьому світі таких людей повертають до повноцінного життя шляхом трансплантації. Якщо це працює там, то чому так не може бути в Україні?

– У Ковелі виконали вісім пересадок нирки. Інша бригада, яка з нами співпрацювала, провела дві пересадки серця. Декілька з пересадок нирок були родинними операціями – від родича до родича, інші, зокрема серця, – посмертні, тобто орган для пересадки був взятий у померлого. Навчалися ми в різних клініках. Це була і Польща, і Білорусь, і столичний Інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова. Наша бригада ретельно підготувалася і здійснила свою медичну мрію.

– Це було головним питанням, коли ми поставили собі таку мету. Довго до цього готувалися. Весь процес зайняв біля дев’яти місяців. За цей час відбулися зміни в міністерстві охорони здоров’я, змінився міністр. Виникли питання в процесі документообігу. Але міністерство нам сприяло, відправили до Ковеля комісію перевірити стан нашого лікувального закладу. Для чиновників було несподіванкою, що районна лікарня подалася на ліцензію. У нас було дуже багато перевірок. Ми мали відповідати вимогам як матеріально-технічним, так і кадровому потенціалу. Все ретельно було перевірено, і нам дали ліцензію. Як тільки її отримали, відразу почали робити операції.

– Є протокол, згідно з  яким ліцензійний комітет перевіряє наявність всіх нормативно-правових документів, оснащення… Якщо ці всі вимоги виконуються, будь-яка лікарня може отримати дозвіл на виконання операції з трансплантації.

– Цьому сприяло багато людей, в тому числі і Міністерство охорони здоров’я, яке провело всі перевірки в стислі терміни. Це єдиний шлях для розвитку трансплантології в нашій країні. І тепер всі розуміють, що нашій команді це потрібно, ми можемо допомогти розвитку трансплантології в цілому.

– Всіх, хто цього прагне, консультуємо, сприяємо, чим можемо. Мені завжди люди допомагали в усіх моїх починаннях. Так дає мені Бог. І я буду завжди допомагати. Хочу, щоб всі мої колеги здійснити свої медичні мрії. У нас відкриті операційні. Лікарня – це просто стіни. Якою вона буде – залежить від лікарів, які в них працюють, які готові до співпраці. Ми всіх залучаємо і ділимося тим, що знаємо самі. Бачу, як колегам стало легше. Неодноразово вже чув: у вас вийшло, і ми спробуємо.

-Так. Для мене це було важливо. Дооснастили лікарню апаратурою, вже зробили спарені операційні, щоб можна було робити родинні пересадки – відразу оперувати донора та реципієнта. Тут гарна операційна з проточно-витяжною вентиляцією, з наркозно-дихальною апаратурою. Все це дозволяє робити пересадки. І ми вже зробили одну родинну трансплантацію нирки.

Це був наш перший задум. Показати, що і в цій лікарні ми можемо зробити родинну пересадку. Наступний крок – трансплантація нирок від померлої людини. Потім потрібно пересадити серце. Як свідчить статистика, всі пересадки не можуть бути посмертними. Десь сорок відсотків в усіх країнах залишаються родинними. Бригада трансплантологів львівської лікарні останні кілька тижнів стажувалася за кордоном. Кількість людей, які потребують пересадки, дуже велика. Тому ми збільшуємо і кількість кваліфікованих кадрів, щоб можна було надавати допомогу саме таким хворим.

– Значно збільшилася. В рази! Лікарі навіть не могли опрацювати таку кількість звернень, тому були підсилені підрозділи для формування списку очікування. Трансплантологія – наука планова. Тут не варто поспішати. Спочатку дуже важливо людину добре обстежити, щоб це не була операція заради операції. Треба зробити її так добре, щоб пересаджений орган прижився. Тому пацієнт має пройти всі вірусологічні обстеження, до прикладу, на гепатит, здати гормональні аналізи.

Тих, хто звернувся в ковельську лікарню, ми почали обстежувати і вносити в лист очікування. Зараз там близько ста людей.

– Як людей можна забрати? Вони залишилися там. Я по можливості, у вихідні дні, їду в Ковель і оперую хворих. На восьме березня, коли в понеділок був вихідний день, ми провели з колегами дві родинні трансплантації. До карантину я працював між двома лікарнями.

– Була. І зараз ми її збільшуємо, бо в Україні неймовірна потреба в трансплантаціях. Після того, як ми зробили першу операцію з пересадки нирки у Львові, про це вийшли сюжети по телебаченню, з’явилася інформація в соціальних мережах, хворі почали звертатися і сюди. І тут ми також почали формувати лист очікування, набираємо аналізи, щоб можна було провести типування і крос-матч будь-якої миті. Це два типи показників, які мають збігтися, коли ми порівнюємо дані донора і реципієнта. Так само ми формуємо і списки реципієнтів, яким потрібні пересадки печінки чи легенів. Ці органи ми також плануємо пересаджувати.

– Ще ні, але повністю готові і можемо її робити вже, – на останньому слові Олег Самчук робить значущий акцент. – Лікарі пройшли курси з дитячої спеціалізації.

– Ми маємо ліцензію на всі види трансплантацій. І у нас є все, щоб займатися дитячими пересадками нирок.

– Готуємося до цих операцій. До цих пір в нашій країні печінку пересаджують лише від живого родинного донора. Але в багатьох випадках у людей немає родичів, які можуть стати донором. І тоді врятувати може лише пересадка від загиблої людини. І це значно краще, ніж родинна пересадка. При пересадці від живого донора є ризик і у донора, який віддає частину органу, і у реципієнта. Це дуже складна операція. Краще робити посмертну.

Також у нас є класна команда кардіохірургів, як виконують всі види операцій на відкритому серці. Залучаємо ще спеціалістів, щоб збільшити цей перелік. Наші лікарі навчаються малоінвазивних методик, бо вони вважаються найсучаснішими. Столичний кардіохірург Борис Тодуров – це та людина, яка зробила величезний внесок у розвиток трансплантології в Україні, він зробив першу пересадку серця в Україні і провів пересадки цього органа у ковельській клініці, одночасно навчаючи районних кардіохірургів. Він – найпотужніший ентузіаст у цій галузі. І ми хочемо, щоб він і далі працював з нами. Зробити операцію – це два відсотки успіху. Ще потрібно виходити хворого, а це дуже складний етап, потрібно пройти навчання, мати досвід. Єдиний, хто все це має в нашій країні, – Тодуров. Я радий, що він співпрацює з нами і готовий навчати колег по всій країні і далі, підказувати, розказувати.

Бригада ковельських лікарів із колегами із столиці після пересадки серця. Грудень 2019 року

14 львівських хірургів вчаться робити пересадку легенів в Польщі. Точніше, були там донедавна. У зв’язку із коронавірусом воони вимушені були повернутися в Україну, але обов’язково продовжать стажування.

язано з тим, що лікарів відразу звинувачували, що вони розбирають людей на органи?

– Але ж це неправда! Робити пересадки в умовах не державної, не нормальної клініки – нереально. Всі ці плітки ніколи нічим не підкріплені. Щоб зробити пересадку нирки, залучається величезний штат людей. Це неможливо зробити десь по-тихому. Нирка, вилучена з тіла померлого, не живе довше 24-48 годин. Вона має знаходитися в спеціальних розчинах. Серце без кровотоку живе чотири години, не більше. У нас за такий короткий час пацієнт, який потребував пересадки серця і якому підходив донорський орган, ледь встиг доїхати до лікарні. Крім того, в операції та процесі виходжування залучені медичні сестрички, реаніматологи, перфузіологи. Такі складні операції, технічно і організаційно, можна виконувати лише в умовах багатопрофільної лікарні.

– Потрібно говорити про трансплантологію, чесно показувати ці операції, без таємниць. Допускати в операційні, палати пацієнтів журналістів, патологоанатомів, судово-медичиних експертів, щоб бачили, як вилучається орган, кому пересаджується. І тоді не будуть виникати питання. Про вилучення органів обов’язково повідомляється поліція, прокуратура. І про це варто зауважувати.

– Якщо на всіх рівнях держави, включаючи президента, будуть казати, що це потрібно, як робиться у багатьох країнах світу, то машину, яка везе органи, люди будуть з повагою пропускати на вулицях, а лікарів-трансплантогів зустрічати з квітами. І сприймати виключно як спасителів. Зараз таке ставлення ми бачимо до лікарів у Китаї, Італії, які працюють із хворими на коронавірус. Але так ставитися до реаніматологів, хірургів, педіатрів потрібно завжди. Бо їхня робота – рятувати життя людини. Трансплантологи виконують складні довготривалі операції. Таких пацієнтів важко виходжувати. Потім за цими людьми відбувається нагляд упродовж всього життя. Суспільство має ментально змінити своє ставлення до медицини, дозріти до такого шанобливого поводження. Але я хочу, щоб це все почалося не через 30-40 років, чи коли мені буде 90, а зараз. І щоб наші молоді медичні працівники прожили гарне медичне життя. Сучасне, гідне, а не з заздрістю дивилися, як може бути у когось за кордоном…

– …значно пом’якшили ситуацію.

– Я б хотів зробити це серед перших. Як лікар. Як громадянин України, свідома людина. І прилюдно зафіксувати прижиттєву згоду на донорство всіх органів у разі моєї смерті.

гепатитом ніколи не хворіли? Це протипоказання для донорства.

– Ні.

– Поки жодна людина в Україні, яка бажає стати донором у разі смерті, юридично зафіксувати свою згоду не має змоги. Але держава нам обіцяє, що цього року у кожного з нас така можливість з’явиться, і Україна розпочне заповнювати реєстр прижиттєвих згод. Зрозуміло, що він сформується не за рік, і навіть не за два. Потрібно років п’ять точно, як мінімум. Лише за такий час хоча б частина жителів країни дасть свою згоду. Це нормальне явище. Така форма закону називається презумпція незгоди. Тобто всі, хто не дав згоду на посмертне донорство, вважаються такими, що не погоджуються на це. Якщо законодавство зміниться на презумпцію згоди, механізм отримання органів буде простішим. В такому випадку заяву пишуть люди, які не хочуть, щоб їхні органи пересаджували.

– Ці операції завжди були дороговартісними в усьому світі. Але кожна країна платить за своїх мешканців за такої потреби. Останні роки Україна оплачувала багато трансплантацій своїм громадянам в іноземних клініках. Це дуже дорого. У Мінську пересадка нирки коштує 70 тисяч доларів. Серце – 110 тисяч. Печінка – 140 тисяч. В Україні це обходиться в рази дешевше. Операції вже обраховані. Є пілотний проєкт, згідно з яким держава оплачує ці послуги. Вже в грудні держава надала кошти ковельській лікарні на 20 операцій.

– Я подав клопотання, щоб цю лікарню також включили в пілотний проект. Першу нирку ми пересадили коштом лікарні. Зараз дуже сподіваюся, що наша лікарня увійде в пілотний проект, і ми отримаємо кошти для операцій нашим пацієнтам, які потребують пересадки Для них лікування буде безоплатним. І не важливо – родинна чи посмертна пересадка відбудеться… У вартість операції враховано і медикаменти, і заробітні плати для лікарів, і післяопераційний період.

– Мене страшенно надихнула перша операція, коли ми пересадили нирку жінці від чоловіка. Вона запрацювала як слід. Жінка раділа, що їй більше не потрібно ходити на гемодіаліз, витримувати довготривалі процедури… І вона, і її чоловік були щасливі. Тоді я зрозумів, що ми все робимо правильно. Так само після операції з пересадки серця, на якій я був присутнім, цьому страшенно раділа велика родина нашого першого пацієнта. Заради цього вартує жити, і все це робити. Хто хоча б раз поспілкується з людьми, які це пережили, той зрозуміє, наскільки важливо розвивати цю галузь.

– Найголовніший аргумент – тут можна допомогти більшій кількості людей. Крім того, у Ковелі я уклав із державою 26 пакетів на послуги, які може надавати лікарня, підготував її до реформи другого рівня. Лікарня без боргів, самоокупна, матеріально благополучна. Незалежно від зміни головного лікаря, вона може працювати дуже добре. Там залишився прекрасний колектив, набрані молоді спеціалісти, шикарна матеріальна база. Все це потрібно лише розвивати.

У цій лікарні хороший колектив, якому можна допомогти, щоб багато чого зробити. Ми можемо співпрацювати з іншими лікарнями, опановувати нові методики. За невеликий термін часу можна зробити найкращу лікарню.

– Так. Лікарі і батько, і мама. Бабуся була фельдшером. Дядько і тітка лікарі. Сестра лікар…

– Я інших просто не розглядав. Хоча спочатку хотів бути юристом. Але подумав, що потрібно займатися медициною.

– Так, морально буває дуже важко . Якщо займатися не поверхнево, не дистанційно, а так як потрібно, глибоко, професійно, то це дуже складно. Ця професія приносить і моральне задоволення, але й ти сам втрачаєш здоров’я, часто не маєш часу на родину. Але при цьому всьому, вважаю, це найсвятіша спеціальність у всьому світі. Найкраща, яка тільки може бути. Я пишаюся тим, що мені допомогли стати лікарем.

– Дружина і троє дітей ще залишаються в Ковелі, але планую їх перевезти. Львів дуже люблю, тому що тут навчався, тут, власне, з дружиною і познайомився. Наша перша дитинка народилася під час інтернатури. Багато спогадів ранньої молодості пов’язані саме зі  Львовом.

– Бо саме вона розвивалася найшвидше і найстрімкіше. Це єдина спеціальність, яка повністю перейшла з відкритих операцій до малоінвазивних. Через проколи або отвори можна зробити всі види операцій в цій галузі.

– Реформування системи охорони здоров’я обов’язкове. Наша медицина потребує змін. Але вона не може проходити це без підтримки коштами. В українську медицину потрібно вливати значні гроші. В усіх країнах світу, які мають хорошу медицину, витрати на неї великі. Медицина – затратна спеціальність. Вже джерела наповнення мають бути різними. І страхові служби, і нацслужби, і держава, роботодавці будуть сплачувати за своїх робітників.

– Я хочу, щоб бахіли відійшли у минуле, у небуття. Чому люди мають вдягати в наших лікарнях бахіли? Тому що брудно на вулицях, щоб не нести бруд по лікарні. Коли у нас будуть гарні стежки, доріжки, стане чисто, не буде і бруду на взутті. Він забруднює лише підлогу. А той бруд, який у повітрі – це зовсім інше. Тому треба зробити так, щоб наші лікарні мали проточно-витяжні системи вентиляції, щоб повітря примусово виштовхувалося із приміщень, тоді можна буде обходитися без бахіл взагалі. А от руки потрібно мити завжди. У будь-які часи і за будь-якої моделі медицини.

Источник: censor.net.ua
Вам также может понравиться