Від польського Сейму до катівні НКВС: як архіви відкрили праонуку нову інформацію про прадіда

Під час розбору сотень звернень до Консультаційного центру при Архіві національної пам`яті, де всім охочим допомагають знайти інформацію про репресованих рідних, ще раз приходить усвідомлення – історія ледь не кожної української сім`ї буремного ХХ століття тягне на екранізацію або роман.

Не треба вигадувати сценарії чи складні сюжети – усе це можна почути у розповідях наших дідусів, бабусь чи сусідів похилого віку. Або ж – знайти у відкритих українських архівах.

Саме так і зробив тернополянин Дмитро Лазарчук. Знаючи, що його прадід був репресований, він вирішив дослідити долю родича за допомогою Архіву національної пам’яті. Під час пошуків Дмитро виявив, що його пращур із невеликого села на Волині мав неабияку життєву історію, побачив світ від Європи до Сибіру і навіть має персональну сторінку у Вікіпедії.

Дмитру було 10 років, коли він гортав альбом із сімейними фотографіями і натрапив на портрет гарного молодого чоловіка з вусами. Так він вперше познайомився зі своїм прадідом Нестором Даниловичем Хом’юком. “Мені трішки дідусь про нього розказав, мама щось розповіла. Але оскільки в юному віці я не дуже цікавився долею своїх родичів, то й не сильно запам’ятав їхні спогади. Лише нещодавно усвідомив, наскільки ця інформація важлива”.

Нестор Хом’юк

Найбільше в пам’ять маленького Дмитра врізався факт, що його прадідусь із невеликого села на Волині був послом польського Сейму. А також, що родич чомусь був засланий до Сибіру.

Тож, ставши дорослим, праонук вирішив більше поцікавитися біографією Нестора Хом’юка – тим паче, що в родині були щодо неї нез’ясовані моменти. Зокрема, після розвалу Радянського Союзу дідусь Дмитра, Михайло Несторович, не зміг отримати слідчу справу НКВС на батька – в “органах” натякнули, що краще з такими проханнями не звертатися.

За що ж наприкінці 1940-х чоловіка заслали у виправний табір? Через більш ніж 70 років після репресії Дмитро Лазарчук нарешті отримав справу свого репресованого прадіда у Державному архіві Волинської області. Ще однією архівною знахідкою стали документи та листування часів роботи прадіда у Сеймі Польщі.

Хом’юк Нестор Данилович народився 8 березня 1897 року на Волині у селі Яковичі – на той час ця територія була частиною Російської імперії. Він був вихідцем із бідної селянської сім’ї, закінчив церковно-парафіяльну школу і, очевидно, думав присвятити життя релігії. Втім у плани молодого волинянина постійно втручалася буремна історія ХХ століття.

Нестор Данилович встиг повоювати у Першій світовій війні, зазнати осколкового поранення в голову під час бою у Франції, встати на ноги у шпиталі грецького міста Салоніки. Після Жовтневої революції 1917 року – закінчити школу Червоних командирів, розчаруватися у радянській владі і, зрештою, осісти з родиною на рідній Волині, яку від Червоної армії якраз відбили польські війська.

Нестор Хом’юк

Побачивши світ та маючи авторитет на батьківщині, Нестор Хом’юк вирішує спробувати себе у політиці – і у 1922 році балотується до польського Сейму. Як пише у спогадах його син Михайло, Нестор Данилович захищав селян під час розподілу поміщицької землі та заселення її поляками, у багатьох селах організував гуртки “Просвіти”. Активна позиція приводить Хом’юка до другого місця у виборчому окрузі №56, куди входили Ковельський, Любомльський, Володимирський і Горохівський повіти. На виборах він проходив за списком №16 “Блоку Народних Меншин Речі Посполитої”.

Обганяє Хом’юка за голосами соціаліст Марко Луцкевич. Однак у 1925 переможця виборів позбавляють мандату, відтак молодий селянин Нестор Хом’юк стає послом польського Сейму, де у складі “Українського клубу” працює до 1927 року.


Архівні документи Сейму Польщі щодо Нестора Хом’юка

“Польський архів прислав мені відскановані робочі документи прадідуся – розпорядження, відписки тощо. Також я отримав його листування із сином, декілька фотографій, інші документи, де фігурувало його прізвище. Найбільшим відкриттям стало те, що прадідусю присвячена стаття на сайті Вікіпедія. Вона польською мовою і там у нього прізвище взагалі Хом’як, лише у дужках Хом’юк”, – ділиться архівними знахідками Дмитро Лазарчук.

Паралельно із роботою в Сеймі, Нестор Данилович організовує в рідному селі Яковичі Українську Автокефальну Православну церкву, яка перед тим належала до Московського патріархату. Після завершення каденції продовжує популяризацію “Просвіти”, займається сільським господарством.

Але новий поворот долі знову кардинально змінює життя Нестора Хом’юка – у 1939 році, у рамках секретного поділу територій між СРСР та нацистською Німеччиною, на Волинь приходить радянська влада.

Потужна пропаганда про “визволення братніх народів” та “комуністичний рай” робить своє діло – чимало волинян з радістю вітають Червону армію на своїх землях. Однак радість швидко змінюється на жах – НКВС починає масові репресії серед населення. Насамперед у поле зору тоталітарної машини потрапляє інтелігенція, священники, активні громадяни.

Спершу Нестора Хом’юка час від часу викликають на допити. 11 травня 1941 року чоловіка арештовують і він потрапляє у Володимир-Волинську в`язницю – одну з найстрашніших тогочасних катівень регіону. Вдень і вночі енкавеесівці запускали гудіння дизельних двигунів тракторів, щоб звуки тортур та розстрілів були не такими чутними.

Апогей розправ та розстрілів у Володимир-Волинській в’язниці припадає на двадцяті числа червня 1941 року. Комуністам стало очевидно, що домовленість між Сталіним та Гітлером про ненапад більше не діє, тож вони вирішують знищити практично всіх в’язнів. Після відступу Червоної армії та НКВС шоковані рідні та місцеві мешканці бачать гори трупів, кров та скалічені останки – по всьому регіону “визволителі” розстріляли тисячі людей. Захоронення жертв НКВС 1941 року знаходять і досі.

Нестору Хом’юку дивом щастить вижити. Однак це була не остання його зустріч із НКВС – у 1948 році, після Другої світової війни, його арештовують вдруге.

“Більшість із того, що я дізнався зі слідчої справи на прадіда, було для мене відкриттям. Я ніде, крім як в архівах, не мав можливості знайти цю інформацію. Нарешті я дізнався, чому його репресували”, – ділиться своїми емоціями Дмитро Лазарчук.

Отже, Червона армія криваво відступає із Західної України, залишаючи по собі ненависть місцевих мешканців. Гори трупів рідних, сусідів, земляків не могли не відбитися на психіці людей. Тож не дивно, що прихід німців улітку 1941 року на фоні нової пропаганди про “визволення” теж спочатку сприймався як рятівний.

Після репресій радянської влади активні громадяни, яким пощастило вижити, вірили, що з приходом німців Україна нарешті буде звільненою та самостійною. Розчарування і розуміння нової окупації прийшло лише згодом.

У слідчій справі НКВС на Нестора Хом’юка (по ній судили ще двох його односельчан) зазначається, що по виходу із Володимир-Волинської тюрми чоловік став спочатку старостою села Березовичі (на 9 днів), а потім, менш, ніж на два місяці, – заступником старости. З посади він був “знятий”.

Документ із Державного архіву Волинської області

Варто зазначити, що під час входження німецьких військ на наші території, з ними співпрацювали українські націоналісти, які вважали Німеччину ситуативним союзником у створенні самостійної України. Крах відносин стався влітку 1941 року – каменем спотикання стало несподіване для німців проголошення у Львові Акту про відновлення Української держави. Відмова націоналістів відкликати Акт призвела до повного розриву ситуативної співпраці між ОУН (Б) та Німеччиною, масових арештів українців та потрапляння до концтабору Степана Бандери та Ярослава Стецька.

“Выступал перед населением с клеветой в адрес советской власти, – йдеться в обвинувальному акті Нестора Хом`юка, – а также, совместно с обвиняемыми по данному делу Ундер и другими, принимал участие в составлении антисоветского националистического документа, который с его участием был оглашен населению на сборище у символической могилы, построенной украинскими националистами”.

У вироку додається, що Нестор Хом`юк постановив побудувати символічну могилу націоналістів, а також “проводив антирадянську агітацію з закликом допомагати бандерівцям. Крім цього, у 1946 році і 1947 році, йдучи із села Губин, де він служив псаломником, зустрічав бандита Дидуна в лісі, але про зустрічі не повідомив органам влади”.

Як згадував син Михайло Несторович, останній епізод і став приводом для арешту його батька. У 1948 році органам НКВС вдалося спіймати двох упівців із Березовичів, які, очевидно, під нелюдськими тортурами розповіли про зустріч із Нестором Хом’юком.

Сам же Нестор Данилович визнав себе винним лише частково, однак проти нього виступили п’ять свідків, що для радянського слідства було значно вагомішим.

Нестору Хом’юку присудили 25 років таборів з конфіскацією майна. Попри письмові прохання сина та старенької матері засудженого, вирок довго лишали без змін. Відбувати покарання відправляють у місто Тайшет Іркутської області (Тайшетлаг), звідки тільки через рік родина отримала листа із правом подальшого листування із родичем раз на рік.

Врятувала хрущовська “відлига” – Нестору Даниловичу спочатку скорочують термін перебування у таборі до 10 років, а у жовтні 1956 року його звільняють. Хворий, але не переможений 60-річний чоловік повертається на рідну Волинь, де прожив ще десять років у колі сім`ї.

Уже після розвалу Радянського Союзу син Нестора Хом`юка Михайло (до речі – почесний громадянин Володимира-Волинського) доклав усіх зусиль, щоб реабілітувати ім`я свого батька – і 31 липня 1992 року таки отримав довгоочікувану довідку. А вже онук, Дмитро Лазарчук, здійснив іншу родинну місію – дістав нові цінні документи про свого прадіда та його боротьбу.

“Архіви – це дуже цікаво. Інколи відкривається така інформація про своїх родичів, яка дає наснагу і окрилення, адже вони, будучи під шаленим тиском машини Радянського Союзу, все рівно боронили свою країну різними методами, – каже Дмитро, – Ми зараз у такій самій ситуації, коли воїни як підпільно, так і відкрито боронять нашу країну. І якщо люди мають можливість звертатися в архіви і дістати інформацію про своїх репресованих родичів, то це необхідно робити. Це дає зрозуміти, що ті дії, які вони робили і ті інтереси, які вони відстоювали, не були марними. Можливо у теперішній ситуації архіви надихнуть когось активніше брати участь у захисті інтересів і свободи нашої України”.

Відкриті українські архіви – це можливість глибше пізнати себе, свою родину та приналежність до своєї країни. Не відкладайте цю можливість на завтра. Звертайтеся до Консультаційного центру з пошуку інформації про репресованих при Архіві національної пам`яті, де всім охочим надається допомога у пошуку доль репресованих осіб у 1917-1991 роках. Контакти:

  • телефони: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12;
  • електронна пошта: [email protected];
  • Facebook: https://www.facebook.com/hdauinp.
Источник: censor.net
Вам также может понравиться