Владислав Голуб: “Результати діяльності прем’єра Шмигаля є співмірними за своїм негативом із наслідками COVID-19”

На позачерговому засіданні Верховна Рада може позбавити керівника Черкаської ОДА Олександра Скічка депутатського мандата. "Цензор.НЕТ" поспілкувався із його колишнім суперником на виборах 2019 року, екснардепом Владиславом Голубом про ймовірність такого голосування та призначення виборів на 197 окрузі.

29 січня народний депутат із фракції “Слуга народу” Олександр Скічко очолив Черкаську обласну державну адміністрацію. За законом в Україні сумісництво заборонено. Тому “новоспечений” губернатор мав написати заяву про складання із себе депутатських повноважень, а Верховна Рада – проголосувати за це. Таке рішення двічі планували ухвалити ще у лютому. Не вийшло. “Зробили ставку” на 18 березня, але величезна кількість правок до законопроєктів для завершення земельної реформи не залишила жодних шансів. У вівторок має бути чергова спроба. Напередодні ми зустрілися із Владиславом Голубом, який у Верховній Раді 8 скликання представляв 197-й виборчий округ Черкаської області. Балотувався тут і 2019 року, однак програв Скічку. Відповіді на запитання, чому так сталося, що зараз думають виборці Черкащини про свій вибір, та від кого залежний керівник ОДА Черкаської області, читайте в інтерв’ю “Цензор.НЕТ”.

ЧИМ ДОВШЕ ЦЕЙ УРЯД БУДЕ ПРИ ВЛАДІ, ТИМ ВАЖЧЕ БУДЕ ЙОГО НАСТУПНИКАМ РОЗГРІБАТИ ЇХНІ АВГІЄВІ СТАЙНІ“”

– Я бачу кілька причин таких дій. Перша і найголовніша – політична. У представників правлячої партії немає переконання в тому, що вони знову зможуть отримати мандат довіри від жителів Черкащини, як це було у 2019 році. Бо для цього зараз немає підстав. Люди добре відчувають, коли їх обманюють, тому роблять висновки.

Друга причина, на мою думку, полягає в тому, що у самого очільника Черкаської обласної державної адміністрації немає впевненості у тому, що на цій посаді можна бути успішним. Тому зазначене голосування відтягують, щоб він мав можливість повернутися до сесійної зали парламенту.

– Єдина особа – голова Верховної Ради Дмитро Разумков, який формує порядок денний. Наведу приклад: у минулому скликанні, коли хотіли, щоб якийсь законопроєкт не пройшов, ставили його на першу половину дня, знаючи: до нього не дійде через внесення великої кількості правок у документ, який йшов першим. Парубій часто так вчиняв, а потім говорив: “А що я?! Я ж поставив, але ж ми просто не дійшли до розгляду”. А у той день, коли усвідомлювали: проєкт закону встигають розглянути, його просто не вносили до зали. Зараз історія повторюється: поставили питання про позбавлення мандата Скічка на тому тижні, коли Верховна Рада входила у другий етап земельної реформи, а там – три тисячі правок! Усім очевидно, що часу не вистачить. Тому я і говорю, що йдеться про виключну відповідальність голови Верховної Ради. Тепер треба визначитися: “нам “шашечки” чи їхати”?! Тобто ми або дотримуємося Конституції та законодавства і робимо усе можливо, щоб не було суміщення посад, або давайте чесно відповідати: політична доцільність – на першому плані. А тоді, якщо свій, то очі можна трохи прикрити – нехай людина попрацює (всміхається. – О.М.). Якби йшлося про того, хто не належить до владної команди, у нього мандат давно б забрали.

Звичайно, монобільшість не буде збирати окреме позачергове засідання тільки заради цього голосування. Це ж не розфарбована будівля Офісу президента (посміхається. – О.М.). Я не підтримую те, що зробили деякі мітингувальники. Але зараз говорю про політичні пріоритети владної команди. Таке враження, що саме це найбільша проблема в країні. А не загиблі на фронті чи складна ситуація із коронавірусом. Говорячи футбольною термінологією, зараз м’яч на боці Разумкова. Тільки від нього залежить, коли цей м’яч буде кинутий на політичне поле, а також чи буде “забитий гол”, або ми побачимо продовження політичних ігрищ.

– Кадрова політика нинішньої влади, особливо у регіональному аспекті, залишає бажати кращого. Це якщо висловлюватися дипломатичною мовою…

– Вона є хибною та провальною. Чому так відбувається? Тому що немає системності у прийнятті рішень. Як наслідок – постійні зміни керівника Черкаської області. Туди люди приходять з якоюсь іншою метою, аніж розвивати мою рідну Черкащину.

– Наскільки я проінформований, кожному з них давали певні політичні завдання. Тобто політична складова була домінантною над професійною. Подивіться на результати місцевих виборів. Деякі із колишніх очільників Черкаської обласної державної адміністрації заходили на посаду із метою покращення результатів партії “Слуга народу”. Мені важко сказати, на що вони розраховували. Але знову ж таки, потрібно знати специфіку Черкащини. Бо це вільний край. Тут важко комусь щось нав’язати. Я здивований, що у когось може існувати ілюзія, що черкащан можна змусити щось робити проти їхньої волі. Так от, як я сказав, ставилося завдання покращення результатів. Ми усі пам’ятаємо конфлікт центральної влади із міським головою Черкас. Тоді кандидат від “Слуги народу” навіть не вийшов у другий тур, а партія на виборах у обласну раду зайняла друге місце. І то тільки через те, що їх, говорячи непарламентською лексикою, “заводили за вуха”, щоб вони не опинилися ще нижче. Це одна із підстав, чому “злетів” з посади один із попередників нинішнього очільника області. Які завдання стоять перед нинішнім керівництвом? Мені важко сказати. Але чинний народний депутат і голова обласної державної адміністрації – людина молода, достатньо амбітна. До речі, єдиний серед своїх попередників, хто є місцевим. Це ще одна ознака того, що Черкащина не приймає “чужинців”. Тому цього разу розрахунок був на те, щоб призначити свого лояльного до центральної влади із місцевим корінням. Чи вдасться йому щось зробити? Я не знаю. Щиро йому бажаю успіху з однієї простої причини: від нього залежить доля Черкаської області. А це – мій рідний край.

– Справедливості заради, варто сказати, що два місяці – це не той термін, коли треба оцінювати діяльність того чи іншого чиновника. Це стосується як центрального рівня, так і регіонального.

– На жаль, історія знає такі приклади. Попри те, що мене навряд чи можна назвати симпатиком чинної влади (посміхається. – О.М.), вважаю поки об’єктивно зарано оцінювати його роботу на посаді керівника Черкаської обласної державної адміністрації.

– Є таке негласне правило – сто днів. Поки цей час не сплине, результати діяльності не коментують. Тому тут варто взяти паузу.

– Десь з вами можна погодитися. Але не варто розглядати очільника обласної державної адміністрації окремо від центральних органів влади. Ми можемо взагалі аналізувати, які рішення приймаються на цьому рівні. Бо голова ОДА, особливо нинішній – це залежна фігура від чинної владної верхівки.

– Якщо ви згадали прем’єра, то скажу так: результати діяльності нинішнього прем’єр-міністра Шмигаля є співмірними за своїм негативом із наслідками COVID-19. Це бентежить. Тому що йдеться про долю країни. Я розумію: чим довше цей уряд буде при владі, тим важче буде його наступникам розгрібати (вибачте, що так скажу) їхні “авгієві стайні”. Бо ті рішення, які зараз приймаються у соціально-економічній сфері, є несистемними і такими, що шкодять розвитку нашої держави. Згадайте пафосну заяву про створення 500 тисяч робочих місць до кінця травня минулого року. Ми цього не побачили! Пам’ятаєте, як Шмигаль презентував Аудит країни і розказував, який ми маємо потенціал? А у нього за спиною на слайдах можна було побачити красиві цифри із немалою кількістю нулів. Однак теж ні про що! У них слова не підкріплені жодним рішенням.

– Некомпетентність та непрофесіоналізм. Я вважаю, що чинний уряд є найгіршим за усю історію незалежності України. Наголошую ще раз: чим довше він буде при владі, тим важчими будуть наслідки для країни. На жаль, Кабінет Міністрів зараз приймає ті рішення, які повинні були з’явитися ще позавчора. Він взагалі неактивний! Навіть ті реакції на події, які ми інколи спостерігаємо, далекі від професіоналізму.

– Я навіть так не можу сказати. Ці “діри” просто присипають. Бо якби “латали”, то хоча б закривали проблему на певний період. Але ж і цього немає! Ось тут треба робити оцінки, якщо ми дбаємо про майбутнє нашої країни. Причому якнайшвидше.

– Треба не забувати, що у нас є монобільшість. Хоча б на папері. Так, безумовно, це партія президента, тому він несе рівнозначну відповідальність із нею. Чому його влаштовує уряд? Я не знаю. Це треба у нього запитати.

Знаєте, існує негласне правило, як відбувається зміна уряду. Не за Конституцією та законами, а виключно тоді, коли є новий склад. Напевно, зараз немає розуміння, хто може очолити новий Кабінет Міністрів.

– Безумовно, у чинної влади відсутня “лави запасних”. А на посаді прем’єра потрібно, дійсно, фахова людина, яка готова взяти на себе повну відповідальність за ті наслідки, які створені нинішнім урядом та його попередниками. Сьогодні я чітко бачу, що РНБО подекуди намагається перейняти функціонал КМУ. Ті рішення, які зараз приймає Рада нацбезпеки і оборони, мав би ухвалювати уряд. Ця проблема є глибокою, тому що дуалізм влади у нас закладений у самій Конституції. За законом в Україні – парламентсько-президентська форма правління. По факту – президент все одно намагається впливати на ухвалення виконавчих рішень. Це питання рано чи пізно треба буде вирішувати.

– Так, тут питання не у Зеленському, а у будь-якому президентові. У нас перед виборами усі кандидати багато чого обіцяють. Більшість розказують, що відмовляться від певних повноважень. Але як тільки приходять на посаду, в момент забувають про свої обіцянки! Усі починають “enjoy the power”, тобто насолоджуватися своєю владою. На жаль, це не про країну, а про особистість. Знаєте, поки я був народним депутатом, завжди казав: ми повинні будувати інституції, а ми опираємося на персоналії. Якщо подивитися на країни із розвиненою демократією, там прізвище того чи іншого політика, за великим рахунком, нічого не значить. У нас ні. Скажіть, будь ласка, якби партія “Слуга народу” не опиралася на рейтинг Зеленського, скільки відсотків взяла б на виборах?

– Я теж так вважаю. У нас не відбудовуються ані партійні структури, ані державні інституції. Але я переконаний, що рано чи пізно Україна прийде до цього.

– Він сам не приховує, що у нього достатньо близькі стосунки із президентом. За час, коли я є активним політиком на Черкащині, це перший керівник ОДА, якого поклали в “теплу ванну”. Завжди із обласною радою існували баланси та стримування. А зараз між головою обласної державної адміністрації, обласною радою та різними політичними, економічними “гравцями” Черкаської області відбувається, як кажуть російською: “конфетно-букетный период”. Скільки він буде тривати? Не знаю. Усе залежить від їхніх домовленостей.

– Думаю, він входить у двадцятку найбагатших людей України. Чи впливав він? З одного боку, треба мати факти. З іншої, як відомо, “диму без вогню не буває”. Я не виключаю такого розвитку подій.

– Скічко не приховував своїх амбіцій стати міністром інфраструктури. Більше того, коли його ще не призначили головою ОДА, але документи уже були на розгляді Кабміну, виявилося, що сприймає цей пост, як тимчасове явище – такий собі “трамплін” до міністерського крісла. Це трохи бентежить. Бо не зовсім правильно йти на посаду не через бажання впровадити позитивні зміни, а з метою якихось персональних бенефітів (у даному випадку – стати очільником міністерства). Мені б хотілося, щоб подібні амбіції були чимось підкріплені. Професіоналізм має бути головним критерієм при відборі на посади керівників центральних органів виконавчої влади.

Чи можливо, що він стане міністром? Можливо. Усе залежить від того, чи буде переформатування уряду, та яке саме. Півроку ми чуємо, що це відбудеться, але все ніяк. Певне, президента і монобільшість влаштовує нинішній непрофесійний Кабінет Міністрів.

– Знаєте, я не люблю саму назву “губернатор”, бо виходить, як в Росії із губерніями. Мені більше імпонує голова ОДА. Дійсно, при реформі децентралізації вплив керівників областей сильно впав. Тому що зараз територіальні громади мають прямі міжбюджетні відносини із центральною владою. Роль очільника обласної державної адміністрації знижується тому, що він уже не впливає на фінансові рішення. Його функції тепер більш контрольні та координаційні. Це перший момент.

Другий, через постійну зміну керівників ОДА роль такої особи попри прізвища була дискримінована. Бо коли людина приходить на посаду на три-чотири місяці, як до неї будуть ставитися?

– Ось і все! Не знаю, наскільки правильним є зниження ролі очільників ОДА з точки зору децентралізації. Але хотів би, щоб реформа була завершена якнайшвидше, й були введені так звані префекти, які матимуть контрольні функції, а при обласних радах з’являться виконавчі комітети. Тоді у нас на місцях може зникнути проблема, коли обласна рада “воює” із головою ОДА. У такому разі й розвиток територіальних громад буде проходити краще, аніж зараз.

Я ПРОГРАВ НЕ СКІЧКУ, А ЗЕЛЕНСЬКОМУ

– У нас після прийняття Виборчого кодексу є тільки два так би мовити електоральні дні – останні неділі березня та жовтня. Березень добігає кінця. Сьогодні ми можемо говорити лише про дату 31 жовтня 2021 року. Причому розглядати лише гіпотетичний сценарій, бо досі є чинний народний депутат, обраний на 197 окрузі. Питання не в тому, чи буду я балотуватися. Як для людини, яка у Верховній Раді представляла інтереси своєї малої Батьківщини, для мене важлива доля Черкащини та її жителів. Тому я у якомусь статусі буду брати участь у виборах. Кандидатом у народні депутати чи в іншій ролі, буде видно. Це залежить від багатьох чинників. Але я зроблю усе можливе, щоб інтереси виборців 197 округу були представлені у парламенті належним чином.

– Знаєте, я не висвітлював свою діяльність на окрузі, хоча ці останні два роки не полишав своїх виборців та спілкувався з ними. Я намагався допомагати там, де у них не було підтримки влади. Тому, якщо я зрозумію, що мені потрібно йти кандидатом у народні депутати заради представлення інтересів своїх виборців у Верховній Раді, напевно, я буду приймати відповідні рішення. Для мене ця посада є інструментом для вирішення проблем людей. Не усі мають таке ставлення. Зараз дуже цікаво спостерігати за парадом кандидатів на окрузі. Дехто намагається знайти там своє коріння. Правда, є питання, чому вони не з’являлися тут раніше. Але менше з тим. Проблема в іншому – багато хто розглядає цей округ тільки зарази проникнення у владу. Знову ж таки: особисті інтереси переважають над громадськими.

– Насправді, я програв не Скічку, а Зеленському. Тому краще не перебільшувати роль людей, які, умовно кажучи, тоді перемогли (посміхається. – О.М.). Була об’єктивна хвиля підтримки президента та його партії, що ми побачили на прикладах не лише мого виборчого округу. Цей сценарій був реалізований практично по всій Україні. Бо людям хотілося тотальних змін та перезавантаження політичних еліт. Певною мірою те, що сталося, я сприймаю, як позитивний досвід. Пам’ятаєте, був такий фетиш – “нові обличчя”? Думаю, тепер народ точно переконався, що нове обличчя не ототожнюється якості. Сьогодні я бачу, що є запит на професіоналізм, чесність та справедливість.

– Їх можна зрозуміти. Особливо на виборах 2019 року. Тому що після Революції гідності українці мали великі сподівання на зміни. На той момент президент Порошенко отримав великий мандат довіри, коли був обраний у першому турі. Так, я сам був у БПП до квітня 2017 року. Але це був час втрачених можливостей, що стало однією із причин, чому я вийшов із фракції. Якщо говорити про загальний контекст, то можна побачити підміну понять, коли за нібито правильними діями криються хибні рішення та неправильний шлях розвитку. Наведу один простий приклад: у нас останнім часом дуже люблять боротися із олігархами. Найголовнішою проблемою цієї боротьби є те, що хтось у цьому процесі сам може стати цим олігархом.

Про запобігання корупції. Зараз антикорупційне законодавство вкотре хочуть “покращити”. Немає межі досконалості чи “кожна мітла мете по-своєму”?

– Думаю, відповідь в іншій площині. Закон “Про запобігання корупції” – це механізм контролю. Будь-яка влада намагається контролювати як своїх представників, так і опонентів. Тоді у 2017 році ми з вами обговорювали спробу зобов’язати громадських активістів та журналістів вносити до реєстру свої декларації. Політичний мотив був такий – можливість контролювати тих, кого називають актикорупціонерами, намагаючись “бити” по ним нібито їхньою ж зброєю. Хоча усі ці люди не використовують державні фінанси. Так і зараз: будь-які пертурбації, які стосуються змін до згаданого закону в частині розширення списку тих, хто повинен подавати декларації, це політичний засіб контролю над ними. Беззастережно, механізм боротьби із корупцією в нашій державі повинен існувати. Тому що у нас усі паразитували на державних коштах і продовжують це робити. У деяких країнах покарання за несплату податків або нецільове використання публічних фінансів (грошей платників податків) є співмірним із особливо важкими злочинами – такими, як, наприклад, вбивство. Там люди бояться порушувати законодавство в цій частині більше, аніж кримінальне. У нас, на жаль, немає культури відповідальності за неправильне поводження із публічними фінансами. Якщо ми говоримо про ефективний державний механізм, тут повинна бути боротьба із корупцією, але не фейкова. Як би це банально не звучало, але люди, які розпоряджаються державними коштами, повинні знаходитися під величезною лупою. Я б дуже хотів, щоб під час внесення змін до закону “Про запобігання корупції” посилювали відповідальність за неправомірні дії із публічними фінансами та незаконне збагачення, а не просто розширювали список людей, які зобов’язані подавати декларації.

– Відповідь і складна, і проста водночас. Ми з вами повертаємося до питання розвитку інституцій, а не персоналій. У нас будь-яка влада завжди прагнула поставити лояльну до себе персоналію. Коли вона ставала нелояльною, відбувалася криза. Якщо ми думаємо, як побороти цю практику, то відповідь очевидна. По-перше, відбудовувати сильні інституції. По-друге, чітко й неухильно дотримуватися процедури прийняття рішення. Тому що КСУ “зносить” багато законів не на підставі матеріальної частини документу, а через те, що була порушена процес його ухвалення. Ми бачили такі випадки. Пам’ятаємо цей так званий “турборежим” та решту випадків, які були далекі від правильності проведення процедури. У нас інколи нівелюють поняття процесу. А це також важливо, як і матеріальна частина. Чому так відбувається? Тому що, знову ж таки, не вистачає професіоналізму. Нинішня влада підміняє його політичною доцільністю. Це небезпечно. Тому що влада – циклічна (що ми чітко побачили на прикладі того ж Януковича). Коли прийде наступна, на підставі прецедентів, які створила нинішня, зможе діяти у той самий спосіб, приймаючи хибні рішення.

Судова реформа була не потрібна суддям і тим, хто звик з ними працювати“”. Ситуація змінилася?

– Ні. Минуло п’ять років, а ми бачимо те ж саме, що відбувалося у 2016-му, коли влада намагалася “підім’яти” під себе суддівський корпус, щоб судді приймали “правильні рішення”. Нічого не змінилося! Ми вчергове з усіх екранів чуємо одне: “Україна потребує судової реформи”. Багатьох людей від цих слів, вибачте, уже нудить. Це ж тільки розмови! Друзі, давайте, нарешті, щось робити в цьому напрямку.

– Зараз буде черговий етап судової реформи. Кожна нова влада приходить і проводить її, залишаючи своє бажання “підім’яти” під себе судову гілку владу. Наведу приклад: Окружний адміністративний суд міста Києва. Ми пам’ятаємо, як кілька років тому він приймав абсолютно неправосудні рішення, які були вигідні минулій владі, яка теж розказувала, що не впливає на суди. Що ми чуємо зараз? Ті ж самі слова! І той же ОАСК продовжує залишатися інструментом забезпечення потреб чинної влади! Якщо цю “гідру” не “вбити” і не змінити систему взаємовідношень, Окружний адмінсуд Києва робитиме для наступної влади те саме, що для Порошенка та Зеленського. Але якщо ми хочемо добитися чесного, професійного, незалежного правосуддя, то суддям мають бути байдужі прізвища керівників країни. Вони повинні опиратися на Конституцію та законодавство України. Однак коли ми слухаємо плівки із записами розмов судді, вибачте, мені особисто стає ніяково від того, що там є. Не знаю, достовірні вони чи ні. Голос схожий (на голос голови ОАСК Павла Вовка. – О.М.). Але якщо ми проаналізуємо, які рішення по факту були прийняті після тих розмов, то бачимо, що плівки вже ж відповідають дійсності. У мене до вас питання: що б відбулося, якби з’явилися подібні записи щодо судді в США?

– Я б сказав, він би поніс тотальну відповідальність! Мені от імпонує американська система стримування і противаг (check and balance). Вона абсолютно дієва. Там суддям байдуже: ти президент чи звичайний громадянин. Якщо ти видаєш указ, який йде врозріз Конституції США, він буде відмінений. У нас таке апріорі неможливо! Бо наш суддівський корпус – це механізм забезпечення потреб політичних еліт. Самим суддям треба це усвідомити. Адже суд не є складовою політичної влади. Якщо судді це зрозуміють, тоді будь-який політик, який прийде на найвищу посаду в країні, знатиме: його рішення, які суперечитимуть законодавству, будуть точно відмінені, а він буде нести за це не тільки політичну, а й юридичну відповідальність.

правила гри. Мені здається, голові ОАСК Вовку ніхто руки не викручував, змушуючи приймати рішення. Ви говорите, що самі судді повинні усвідомити, що треба належним чином виконувати свої обов’язки і не піддаватися політичному впливу. Як цього добитися?

– Шляхом введення в Україні інституту незворотності покарання. За будь-яке неправосудне рішення суддя повинен нести шалену відповідальність.

– Безумовно. У мене в свій час була така ідея: якщо ЄСПЧ вирішує, що Україна порушила Конвенцію про захист прав людини, то усі українські судді, які брали участь в ухваленні рішення, повинні нести відповідальність. Це міг би бути один із дієвих механізмів. Тому що будь-який суддя, розглядаючи справу, кілька разів подумав би перед тим, як виносити неправосудне рішення. Я все частіше ловлю себе на думці, що Україна потребує тотального інституціонального перезавантаження. У нас просто система правовідносин настільки укоренилася, що країна стикається із необхідністю таких глобальних змін. Цю проблему потрібно буде вирішувати найближчим часом. Як ми з вами говорили на початку розмови, треба прибирати владний дуалізм, бо він, як ми бачимо, не призводить ні до чого хорошого.

– Тут якраз ітиметься про більшу відповідальність людей. У парламенті тоді можна буде побачити певне балансування. Ви – монобільшість? О’кей, несіть повну відповідальність, але тепер ви не зможете сказати: “Це не наш прем’єр чи міністр”. Виникає криза – йдемо на дострокові вибори. Знову згадаю Америку. Там абсолютна мажоритарка, а палата представників обирається на два роки. Через це ніхто не “відривається від землі” – від тих, кого вони представляють. Бо у політичному плані такий термін – це миттєвість. Вони постійно думають про інтереси того округу, да їх обрали. Мені імпонує така система. Ми можемо розглянути варіант, коли вибори будуть проводитися частіше, але тоді народні депутати працюватимуть ефективніше.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться