Язык, который стал оружием в войне за независимость


Юрий Бутусов

«Чому деякі з наших людей кажуть, що ми непридатні до самостійного життя як нація? Тільки тому, що ми не говоримо на спільній мові? Хіба у нас нема мови на якій ми можемо писати про все і навіть розмовляти, якщо тільки проявимо свою волю?

…Для кожної справи потібна тільки одна мудра та енергійна людина, готова докласти до нього усі зусилля, і справа зрушить, попри усі перепони. Для кожного кроку прогресу потрібен першопроходець, який не знає відступу».

Е.Бен-Йехуда, фрагменти статей 1879-го та 1908 року щодо необхідності впровадження єдиної мови Ізраіля — іврита.

6 січня 1858 року у місті Лужки Російської імперії народився Еліезер Перельман — і з 2012-го року день його народження призначений Національним днем івриту — офіційної мови Ізраіля. У той час євреї спілкувались на мові країн, в яких проживали громади. Проте у школі Еліезера навчали читати на івриті — то була давньоєврейська мова для вивчення релігійних текстів та окремих філософських трактатів. У 19-му сторіччі у європейських школах навчали давнім мовам — латині, давньогрецькій, які не мали вжитку в реальному житті, а слугували тільки для вивчення історичних творів. Таким саме мертвим був і іврит, який ніким не вживався вже 1300 років, і його словниковий запас був близько 8 тисяч слів. На той час найвживанішою мовою євреїв був ідіш, схожий на німецьку.

Коли Еліезер закінчив школу, він дізнався, що на землях Палестини, там, де була Османська імперія, та 2 тисячі років колись був Ізраіль, збирається єврейська громада. Він жив у Росії, де євреї були обмежені у правах, люди другого сорту, і тому Еліезер одразу щиро повірив у необхідність створення нової нації у своїй державі у Палестині з новою мовою — відродженим івритом. Навіть серед євреїв того часу такі ідеї вважались божевіллям. Але Еліезер одружився на Дворі Йонас, яка стала першою людиною, яка повірила у відродження івриту, бо чоловік домовився з нею, що своїх дітей вони будуть навчати з народження на івриті, який сама мати ще не знала! Еліезер змінив прізвище на Бен-Йєхуда, у перекладі з івриту — «син Іудеї», і в 1881-му, у віці 23 років поїхав у Палестину.

Еліезер став викладачем івриту у школі в Ієрусалимі.

Еліезер розробляє програму для вживання івриту в побуті, у школі, та програму розширення словникового запасу. А Двора народила йому п’ять дітей, з якими батьки з народження почали говорити виключно на розмовному івриті. Це далось ціною титанічних зусиль — перший син Бен-Ціон був позбавлений спілкування з усіма, хто не говорить на івриті, тобто крім батька та матері, які багато працювали, він не спілкувався ні з ким! Дитина почала говорити тільки у чотири роки, але батьки були щасливі — адже це Бен-Ціон став першим за понад тисячу років, хто заговорив від народження на івриті!

Під впливом Еліезера ще чотири родини євреів Ієрусалиму заговорили вдома на івриті.
Але головним напрямком івритізації Бен-Йєхуда бачив школу — «Іврит перейде з сінагоги до школи, з школи до дому, та… стане живим».

В 1886 році Бен-Йєхуда заснував першу у світі школу, де усі предмети викладались на івриті.

В 1890-му році Еліезер започаткував Комітет мови іврит.

В 1891-му році від туберкульозу померла його дружина Двора. Але перед смертю Двора написала листа своїй молодшій сестрі Белла-Полі Йонас, в якому попрохала її переїхати до Палестини та вийти заміж за свого чоловіка після її смерті, щоб допомогти у вихованні родини на івриті та дозволити Еліезеру продовжити його справу. Белла-Пола була молодша за Еліезера на 15 років, але вона послухала Двору, і після її смерті залишила Європу та виїхала до Палестини і стала дружиною незнайомого їй вченого з яким треба було спілкуватись виключно на незнайомій їй мові!

Проте просвітницька діяльність Еліезера створювала багато конфліктів у єврейській громаді. Багато хто серед євреїв не хотів тотальної івритізації, осучаснення івриту, дратували і невизнання вчителем старих авторитетів. Хтось повідомив турецьку владу, що Бен-Йєхуда готує антидержавний заколот. І в 1894-му році Еліезера кинули в тюрму. Це було жахливе місце, де він захворів туберкульозом.

Але арешт вчителя, який пропагував іврит, створило величезний резонанс — навіть ті, хто не любив Бен-Йєхуду вступилися за нього, і він став відомим навіть за межами Палестини. В 1895-му його звільняють з тюрми і він змушений емігрувати до Америки. В 1910-му році він починає роботу свого життя — «Повний словник давнього та сучасного івриту». Тим самим Еліезер закладає основу широкого розповсюдження сучасного івриту. Тим часом у світі починається війна, Османська імперія рушиться, а Палестина переходить під контроль Британії.

Бен-Йєхуда разом з іншими єврейськими активістами зустрічається з британським Верховним комісаром Палестини Гербертом Семюелем, щоб переконати його, що євреї є однією з спільнот Палестини та потребують права на свою мову. І 29 листопада 1922 року відбувається неможливе. Британія визнає іврит однією з офіційних мов Палестини!

Визнання мови означало визнання незалежної єврейської нації.

Це рішення дало поштовх різкому збільшенню чисельності єврейського населення, створило передумови для політичного розвитку, для створення незалежного Ізраіля. Без мови це перше визнання незалежності було б неможливе.

Еліезер Бен-Йєхуда дивився у майбутнє. Він помер у Ієрусалімі 16 грудня 1922 року, через три тижні після визнання івриту офіційною мовою, виконавши справу свого життя.

14 травня 1948 року в Тель-Авіві на івриті була оголошена декларація незалежності Ізраіля. А наступного дня п’ять арабських держав розпочали війну на знищення Ізраіля. І в цій війні іврит став зброєю, а провідну роль в івритізації зіграло міністерство оборони Ізраіля.

Більшість євреів на той час були імігрантами, і не знали іврит, розмовляли на різних мовах, що дуже ускладнювало управління військами та безпеку країни, де кожний солдат був на рахунку. Мова стала стрижнем армії, якій треба було дати бійцям усвідомлення захисту своєї держави, своєї нової нації, та єдиний протокол спілкування. Армія створила комісію по івритським іменам, керівництво держави та Збройних сил змусило усіх генералів та більшість офіцерів змінити свої імена на івритські варіанти, щоб навіть згадки не було про різне походження. Також вказівки негайно змінити імена та вживати іврит отримали усі вищі посадові особи, судді. Так, народжена у Києві Голда Меерсон переменувала себе у Голду Меір.

Якщо до війни навчання івриту йшло через школи та виховання, то під час війни керівництво Ізраіля почало івритизацію у наказному порядку, щоб люди вчили та застосовували іврит в максимально короткі терміни. Мова під час війни стала зброєю, щоб згуртувати країну для опору.

В наш час вулиці імені тихого скромного вченого Еліезера Бен-Йєхуди є у кожному містечку Ізраіля — однієї з найпотужніших та найтехнологичних держав Близького Сходу. Ізраіль продовжує вести війну за незалежність безперервно з 1948-го року.

Источник: inforesist.org
Вам также может понравиться