Задля загальної вакцинації треба обмежувати ті права громадян, які Конституцією прямо не гарантовано, – “слуга народу” Ігор Фріс

Чому депутати хочуть дозволити громадянам вільно купувати зброю, але не носити її з собою по вулицях, навіщо переписують Кримінальний кодекс, і яких новацій можна очікувати, чи варто Татарову і Венедіктовій залишатися на посаді, що потрібно зробити, щоб вакцина від ковіду стала доступною і чи буде щеплення примусовим – про це в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповів народний депутат України Ігор Фріс.

***

Багато кому це може видатися парадоксальним,  але у Верховній Раді – найвищому законодавчому органі України – працюють відносно небагато нардепів зі значним досвідом і великим обсягом знань. Тому знайти серед українських парламентаріїв співрозмовника, який фахово роз’яснить більшість актуальних законотворчо-юридичних колізій, у яких зараз задіяна Верховна Рада, – не надто легке завдання.

Цього разу вирішити цю дилему “Цензору” допоміг Ігор Фріс – досвідчений нотаріус, а нині – депутат фракції “Слуга народу”, голова підкомітету з питань діяльності органів юстиції, органів виконання покарань та пробації Комітету Верховної Ради України з питань правової політики.

Розмова вийшла настільки ж цікавою, наскільки і еклектичною.

– Знаєте, це маніпуляція: не стоїть питання щодо обов’язкової вакцинації від ковіду. Питання стоїть винятково щодо обов’язкової вакцинації загалом. Цю позицію закладено в законопроєкт № 4121, який поданий Михайлом Радуцьким і підтримується головним санітарним лікарем паном Ляшком. До речі, у мене щеплені й діти, й онуки…

Проблема в чому? Є 10 щеплень, які повинно бути зроблено дітям від дитячих хвороб – і потім, на майбутнє, від інших хвороб. Зараз до цього переліку щеплень додається одинадцяте – щеплення від пневмококку.

Я однозначно підтримую потребу вакцинації. Глобальна вакцинація для мене – це абсолютно нормальна, єдина мудра річ, яку наше людство все ж таки зробило за двадцяте століття. Та це – мій вибір. Це ваш вибір. Це жодним чином не є обмеженням або встановленням якогось загальнообов’язкового правила поведінки, яке рекомендовано Конституцією. У чому проблема цього законопроєкту? Є 53 стаття Конституції, яка зобов’язує людей – увага, зобов’язує! – мати повну середню освіту. І в цій статті зазначено, що держава гарантує повну середню освіту в державних навчальних закладах. Там не вказано, що у разі, якщо у дитини не буде щеплення, держава не буде такій дитині гарантувати повну середню освіту.

– З оогляду на це, обов’язкова вакцинація, яка обмежує право людей на освіту, прямо обмежить права, визначені в Конституції. Це по-перше. А по-друге, є 284 стаття Цивільного кодексу, яка передбачає обов’язкову згоду на медичне втручання. Так от, вакцинація – теж профілактична форма медичного втручання в організм людини. Тому згода повинна бути. Ми не говоримо про примусовість. Ми говоримо виключно про юридичні аспекти, які обмежують права громадян, що гарантовані Конституцією й законами України. Приберіть статтю з Конституції, зробіть необхідність, інші обмежувальні норми – тоді інша справа. Наприклад, дитина в майбутньому не зможе працювати в поліції, якщо її не буде щеплено. Ніде ж у Конституції не вказано, що людина має право працювати в поліції. Тобто це абсолютно логічна нормальна норма. І батьки будуть думати на майбутнє: наприклад, дитина не зможе отримати повну вищу освіту. Конституція не гарантує повну вищу освіту. Вона гарантує виключно повну середню освіту. Тоді батьки будуть думати, дитина не зможе вступити до вищого навчального закладу і отримати повноцінну вищу освіту, якщо її не буде щеплено. Тобто треба обмежувати ті права, які Конституцією прямо не гарантовано.

– Та я – за загальне вакцинування. І за те, щоб людей було провакциновано відповідно до календарного плану.

– Відверто кажучи, навіть не знаю, яким чином ми можемо зобов’язати людей вакцинуватися. По-перше, держава може гарантувати таку вакцинацію винятково безкоштовно. Тому що навіть той перелік щеплень, які передбачено чинними санепіднормами, безкоштовний.

До речі, Бенджамін Нетаньяху, президент Ізраїлю, сказав, що вакцина вже в Ізраїлі, і він перший вакцинуватиметься – аби власним прикладом переконати суспільство, що потрібно робити щеплення. Тож, найімовірніше, це має бути соціальний проєкт, а не якесь законодавче творення.

– Це питання, швидше за все, виконавчої гілки влади. Саме вона повинна (ймовірно, постановами уряду) визначити коло і класифікацію осіб, які будуть першими отримувати вакцину. Напевно, що вакцина прийде не всім, перший пакет буде мінімальним. Озвучено було близько 8 млн доз на країну. Ще й треба розділити, адже одній людині треба робити щеплення двічі. Тобто, цього вистачить на 4 млн чоловік.

Окрім того, температурний режим зберігання – мінус 70. Тому в Україні нині працюють над тим, щоб організувати місця, де цей препарат зможе у нас зберігатися і як його транспортувати всередині країни. Уряд повинен визначити коло осіб, які зараз на вістрі леза: які перебувають з прямому контакті з хворими особами і постійно наражаються на небезпеку. Радше за все, це лікарі, вчителі, а також особи, які перебувають у місцях виконання покарань.

– Мені здається, що недоробили в цілому для медичної системи. Не тільки для лікарів. Тому що лікарі є суб’єктами, які безпосередньо працюють в умовах, які їм створює держава. Парламентарі змогли врегулювати питання коштів на доплати, виділивши ці кошти з державного бюджету. Парламентарі змогли встановити ковідний фонд, 21 мільярд з якого на сьогоднішній день, кажуть, ще не реалізовано. Але функціональність і ефективність використання з цього фонду у мене викликає сумніви.

– Варто, вибачте за таке слово, поторгуватися з постачальниками і запропонувати найбільш дешевші позиції, які дозволять купити того самого – більше. Мені досить дивно чути реакцію наших деяких урядовців, які озвучують, чому вони купляють дорожче, ніж приватники.

– Наприклад, урядовці купляють набагато кращі КТ, які дають можливість зробити 128 зрізів чи 64 зрізи – і коштують 12 мільйонів гривень за один КТ. А приватники купляють КТ на 16 зрізів по 8 мільйонів. А для КТ взагалі-то абсолютно достатньо 16 зрізів. І багато хвороб можна знайти по 16 зрізах. І що ми маємо? 4 мільйони різниці! Але при 160 таких комп’ютерних томографах з такою різницею можна було б купити, напевно, ще 50 КТ.

Йдемо далі. Де концентратори? Де мідна трубка, щоби мати можливість під’єднати ліжка до кисню? Де додаткові можливості виробляння кисню? Де транспортування цього кисню? В Івано-Франківській області виділено 46 мільйонів гривень для підводу кисню до ковідних ліжок. Так ось, для мене незрозуміло, чому уряд не може зробити ці гроші перехідними. Я не є фахівцем в економіці, але для мене є дивним, коли гроші виділяються в кінці листопада, або в середині листопада з використанням до 1 січня. Ніхто не встигає цього зробити, бо в Україні немає мідної трубки. І ми не перенесем ці гроші на новий бюджетний рік, щоб можна було їх використати там, а повернемо назад в держбюджет, нічого не зробивши при цьому. Розумієте? Як результат – не збільшимо дохідну частину бюджету, і нам МВФ покаже пальчиком: ну-ну-ну!

Для мене це дивно. Ми говоримо про ліквідність чи ми говоримо про життя і здоров’я наших людей, які повинні забезпечити?

– Вже неможливо це зробити. Треба подивитися, чи є правки безпосередньо в самому проєкті держбюджету; чи зареєстровані подібні правки. І вже тоді ставити конкретну правку на голосування під час засідання Верховної Ради. А взагалі-то я дізнався про те, що ці гроші неперехідні, після того, як закінчився термін на подачу правок.

– Мені особисто прем’єр сказав про те, що вони дозволили робити аванси за вказаними договорами. Тобто таким чином вони хочуть вирішити питання. Давайте зараз ми проавансуємо кошти, а ви зробіть те, що треба, в січні. Але ж аванс треба робити під якісь тендерні закупівлі або тендерні процедури. Провести це все, не маючи фінансування, – це досить складна історія.

– Я стверджую, що людей це не цікавить (посміхається, – авт.).

– Не тільки. Ще й обмеженням волі. Зараз я вам поясню. По-перше, я спеціально робив аналіз європейського законодавства стосовно недостовірного декларування і наявності взагалі кримінальної відповідальності за подібний вид правопорушення.

– Практично ніде взагалі немає криміналу. Є адмінка. І в багатьох країнах передбачено дуже обмежене коло суб’єктів декларування. Наприклад, у Великій Британії – тільки члени парламенту та їхні сім’ї. Або у Федеративній Республіці Німеччина – тільки члени парламенту. І – тільки адмінка.

І ще. Коли ми працювали над даною нормою, то виходили з позиції, що це має бути умисне правопорушення, подання завідомо неправдивих відомостей. Тобто особа, яка подає їх, реально є брехуном. Вона знає, що робить, чого не показує.

Далі. Це є певне корупційне економічне правопорушення. А в усьому світі за економічні правопорушення є економічні санкції – великий штраф. Це було в тому числі в рішенні Конституційного Суду – причому в двох частинах КС назвав це по-різному. В одній частині – рудиментом радянського періоду, з істотним рівнем суспільної небезпеки охоронюваним правам та інтересам. А в другому – шкодою суспільним інтересам. Це трошки різні речі – але загалом маємо розуміння того, що суспільству і охоронюваним інтересам має бути завдана якась шкода. Так от, насправді рівень цієї суспільної небезпеки і шкоди – значно нижчий, ніж рівень санкцій, який був до цього.

– 2 роки позбавлення волі. А варто зазначити, що позбавлення волі і обмеження волі – це абсолютно різні речі. Позбавлення волі – це тюрма. А обмеження волі – це є обмеження особи у пересуванні, в житті. Тобто є спеціальні заклади, умовні гуртожитки, поселення, де особа відбуває обмеження волі. Вони є вільними у пересуванні. Ось і все. Питання в тому, що обмеження волі виникло як новий вид кримінально-правової санкції, яка наступає за кримінальним проступком. Ми ввели в кримінальне законодавство таку норму, що кримінальні правопорушення діляться на дві частини: злочини і кримінальні проступки. І зараз багато вчених працюють над Кодексом про кримінальні проступки і новим Кримінальним кодексом. Так ось, я вам відкрию інсайд: в новому кодексі будуть тільки 3 види стягнень. Буде штраф, буде позбавлення волі і довічне позбавлення волі. А все решта – це будуть проступки, штрафи, умовно кажучи, заборона на зайняття певними видами діяльності, обмеження волі. Це все буде в кримінальних проступках. Це буде така фундаментальна зміна кримінального законодавства, лібералізація кримінального законодавства. Принцип такий: за економічні злочини людина повинна отримувати удар по гаманцю. Економічні злочини повинні бути невигідні економічно. Така логіка сьогодні існує практично в усьому цивілізованому світі. І лібералізація цього кримінального законодавства якраз є предметом діяльності в тому числі одного з найвідоміших мені вчених.

– Про мого тата, який є рушієм, засновником кримінально-правової політики у нашій державі. Він якраз працює над цією ідеєю. Багато вчених-кримінологів якраз працюють над формуванням нової позиції по кримінальному законодавству. Тому ми якраз і зробили те, що хотів Конституційний Суд і вимагало суспільство: залишили все ж таки кримінальну відповідальність. Тому що це є злочин з однієї частини і кримінальний проступок – з другої.

Зроблена певна градація: відтепер розмір штрафу залежить від вартості тих активів, які були завідомо неправдиво вказані у декларації. Тут, до речі, виникає ще додаткове питання, про яке чомусь ніхто не говорить, але воно, на мою думку, так само є десь там в підґрунті цієї проблеми. У нас же суб’єктом декларування є певна особа. Але є ще пов’язані особи, так звані треті особи. За інформацію, надану ними, суб’єкт декларування так само несе відповідальність.

– Проста банальна історія: тато, з яким ти проживаєш, який є членом твоєї сім’ї, пов’язаною особою, – не сказав тобі про гараж, який йому належить. І ти його не вписав в декларацію. Чому тато не сказав? Забув, просто тебе проігнорував. Або ж у тебе з ним погані відносини, і він захотів тобі зробити каку…Варіанти можуть бути різні, а результат – один: в тебе вже є кримінальна відповідальність. Або адмінка в певній частині, або кримінал – якщо є вина у формі умислу. Тобто особа свідомо повинна вчинити таку дію, направлену на порушення законодавства. Якщо ж це порушення відбувається внаслідок дії третіх осіб, а ми криміналізуємо цю діяльність для суб’єкта… Неправильно це, мені так здається.

– Не тільки підтримую; я був у певній частині дотичний до формування саме такої позиції – як правник, який консультував членів робочої групи стосовно вказаної позиції.

– Ви взагалі знаєте, чому Конституційний Суд так вчинив і визнав в цілому недійсними вказані норми законодавства?

– Питання якраз в тому, що суд не міг сказати: мовляв, на суддів, будь ласка, не тисніть, а на інших, будь ласка, – тисніть. У нас суд не має можливості сказати, що ця норма діє для певного кола суб’єктів, а для когось не діє. То він сказав: вона недійсна для всіх, а ви собі далі розбирайтеся…

Чому це викликало такий шквал негативу і конституційну кризу, – для мене не зрозуміло. Конституційний Суд за час своєї діяльності скасовував різні норми – взяти хоча б незаконне збагачення. Теж був шум, гам. Але все пройшло, відновили і зробили правильно, в межах Конституції. І все працює!

Тому в цій ситуації Конституційний Суд логічно підійшов до того, що має бути повний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Колегою-нардепом Власенком та іншими були запропоновані 5 ідей, дві з яких, на моє переконання, були найбільш адекватними в частині того, що суд треба вивести взагалі з контролю, включно з суддями Конституційного Суду. Бо це різні суди. Їх, на мою думку, треба вивести з моніторингу контролю перевірок Національного агентства з запобігання корупції і передати ці повноваження Вищій раді правосуддя або Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Швидше за все – ВРП (яка і так здійснює контроль за діяльністю суддів), надавши додаткові повноваження щодо здійснення перевірок декларацій. Тим самим ми би взагалі вирішили би все правильно в межах Конституції. Будь-якими іншими спробами – надати це право назад в НАЗК, надати повноваження ВРП контролювати діяльність НАЗК або видавати їм приписи – ми не вирішим цим проблему. Ми просто зайдемо в новий клінч тоді, коли цей закон знову буде визнаним Конституційним Судом неконституційним. Не можу зрозуміти, для чого ми це робимо. Для чого ми імплементуємо назад в законодавство і обговорюємо ті наративи і проєкти, які не вирішують проблему, а заводять нас в ще більший глухий кут? Та ідея, яка зрештою вийшла у робочій групі, мені не подобається.

– Порядок формування КСУ якраз і було запроваджено з тієї метою, щоб не було розходжень у трактуванні. Склад суддів КСУ формується за квотним принципом: від Верховної Ради, Президента, Ради суддів збирається певна кількість суддів.

Тому по самих рішеннях КС у мене не було жодних зауважень. Конституційний Суд у своїх рішеннях як правило, дає аргументовану позицію: чому так і так або чому по-іншому. І навіть якщо це дійсно суспільно важливий закон, і ментально ми можемо розуміти, що він іде не на користь суспільства, – попри все це, якщо він прийнятий у спосіб, який є неконституційним, в редакції, яка є суперечливою, не відповідає прямим нормам Конституції, в редакції, яка суперечить іншим нормативно-правовим актам, або не узгоджується з ними, – за таких обставин Конституційний Суд це зазначає в своєму рішенні, у мотивувальній частині. Як ви знаєте, мотивувальна і резолютивна частини мають абсолютно рівні значення. Тому не можна говорити, що Конституційний Суд поганий, тільки тому, що він не робить того, що нам би з вами як громадянам хотілося. Або хотілося якимось представникам різних гілок влади чи висуванцям олігархату. На моє переконання, це важлива і правильна формула – про те, що Конституційний Суд є поза сутичкою. Він не в процесі; він приймає рішення. І довіра до Конституційного Суду виникає внаслідок ухвалених ним рішень.

– Я ще раз скажу: останнє, соціально суперечливе рішення в частині скасування кримінальної відповідальності за недостовірну інформацію, зазначену в деклараціях, – теж було мотивоване. Причому не просто так, а з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини по різних справах. Тому, на мою думку, треба виходити з того, що батьки-засновники нашої конституційності і формульного балансу сил в державі визначилися, що Конституційний Суд працює саме так. Все решта, що ми собі надумаємо поміняти, ми можемо поміняти – регламент, сам формат діяльності Конституційного Суду – це ми можемо зробити. Але на моє переконання, такі речі теж можуть трактуватися як спроба впливу на дії Конституційного Суду.

– Я вас здивую: я теж вчуся (посміхається, – авт.). Тому що конституційним судочинством і конституційним правом я не займався останні 20 років. Залишилося на рівні здачі іспиту в університеті. Мені конституційне право викладав пан Шаповал – і поставив по ньому трійку. Начебто я написав все непогано, але він сказав, що дуже мало написано, він не хотів читати. Я перездавав потім конституційне право – і здав його на п’ятірку. Написав трошки більше. Більшу частину…

Але принаймні у нас є знані фахівці. У нас є Оля Совгиря, до думки якої прислухаються практично всі народні депутати. Її думка є визначальною в багатьох випадках. Вона професор, доктор наук з конституційного права екстракласу. І вона вміє правильно довести свою думку. Також у нас є Федір Веніславський, який подекуди говорить протилежну позицію – але в спорі завжди народжується якась істина. І от багато людей підходить до них просто так. Ставлять питання: чому так, чому не так. Мені теж вдається спілкуватися з багатьма людьми – причому не тільки по цих законопроєктах. Так сталося, що за 1,5 року мені, здається, вдалося зайняти певну нішу юридичного радника багатьох людей. Принаймні так стається, що підходять і питають, консультуються. Дякую колегам за таку довіру, тому що це для мене досить суттєво. А взагалі, якщо ми говоримо про мою позицію, вона у мене не завжди збігаєтьсяз думкою фракції. І по деяких законопроєктах я голосував проти тоді, коли фракція голосувала за. І потім ці закони були визнані Конституційним Судом недійсним. Наприклад, 1008.

– Взагалі не можу зрозуміти претензії стосовно Венедіктової і Татарова. Тим більше, не можу зрозуміти стосовно Єрмака. По Татарову хоча б є певні обставини: НАБУ розглядає якесь кримінальне провадження, він є суб’єктом по справі Микитася. І от там є певні питання до Ірини Венедіктової в частині вчасної/невчасної заміни процесуальних прокурорів, які здійснювали діяльність. Кажуть, чомусь їх змінили і вони тепер не в праві подати підозру (або прострочили подачу підозри). Для мене це дивно, тому що підозра може бути вручена пану Татарову і наступним прокурором. А от чому в цій ситуації треба міняти Єрмака, взагалі незрозуміло. Чому його прив’язувати саме до цього кейсу, пов’язаного з Олегом Татаровим? До речі, а хто саме виводить людей?

– Вперше про це чую. Ну, хай виходять. У нас вільна можливість висловлювати своє бачення. Але не можу зрозуміти, за що має бути відставка. Вона має бути за якісь дії, що несумісні з займаною посадою або порушують чинне законодавство.

До речі, прочитав пост Ірини Венедіктової у Фейсбуці, де вона чітко розказала, що було зроблено Генеральною прокуратурою під її керівництвом, які справи розглядаються. Тому у мене до колишньої колеги, голови мого комітету, – немає жодних претензій.

– На мою думку, може бути єдина претензія до всіх посадовців, щодо яких розглядаються будь-які кримінальні провадження і які можуть впливати на хід таких кримінальних проваджень.

– Демократичне суспільство повинно мати певну політичну культуру. Політична культура посадовців полягає в тому, що у разі, якщо тебе в чомусь звинувачують (навіть у тому, що ти можеш впливати на прийняття процесуальних рішень), на цей час варто особисто написати заяву і піти у відпустку. Це культура. Звісно, законом цього не передбачено. Та якщо ми говоримо про довіру суспільства до влади, номер один – це довіра в критичні моменти. А критичним моментом якраз є питання, коли тебе можуть звинуватити у незаконному впливі. Тому я вважаю, що правильно і красиво було б піти на цей час у відпустку. Щоб тебе не звинувачували в тому, що ти – керівник, який займається в Офісі президента правоохоронними органами, – незаконно впливаєш на слідство. Щоб бути над сутичкою, будь ласка, дай людям робити свою роботу і покажи, що ти маєш певну політичну культуру.

– Жодного разу в житті не бачив.

Як ставитеся до пропозиції чинного генпрокурора ухвалити закон, який би унеможливив звільнення генпрокурора Верховною Радою? Пані Ірина Венедіктова про це сказала у телеефірі.

– Раз почали, то кажіть уже повністю. Вона сказала, що цей законопроєкт не буде стосуватися її, а стосуватиметься тільки наступника.

Я проти цього, кажу одразу. У нас парламентсько-президентська республіка. На моє переконання, парламент повинен і призначати, й звільняти всіх. Окрім тих, кого делеговано призначати і звільняти президентові. Крапка.

Володимиру Олександровичу може не сподобатися такий погляд.

– Я можу з якихось питань мати кардинально інший погляд. Але повторюся: у нас парламентсько-президентська республіка. Сьогодні у нас президент Володимир Олександрович, а Ігор Павлович – народний депутат. Завтра у нас Володимир Олександрович може стати народним депутатом, а Ігор Павлович стане назад нотаріусом в місті Івано-Франківську. Але форма правління у нашій державі не зміниться. Тому саме парламент повинен вирішувати ті питання, які йому делегувало суспільство. А президент вирішує виключно коло питань, які встановлено Конституцією і законом України про статус президента України і про президента України.

З того самого ефіру певний резонанс викликало висловлювання пані Венедіктової, що на своїй посаді генпрокурор є государевим оком. Як вважаєте, це корелюється з її думкою, що генпрокурор має бути незалежним? Государеве око – що це таке взагалі? Це означає людину, яка виконує певні вказівки?

– Напевно, це від Петра І десь тягнеться (посміхається, – авт.). Давайте не забувати, що пані Ірина у нас є науковцем. Вона багато років була завідувачкою кафедри. Я пригадую наші перші засідання комітету – вони були як засідання кафедри. Ми ухвалювали порядок денний упродовж трьох годин. Засідання комітету тривали до 7 годин. Насправді було так на початку, адже в комітеті, в основному, колишні адвокати, і кожен по тричі просить слово. Я їм казав: друзі, я один серед вас нотаріус, давайте, посвідчу все одразу, всі ваші вислови – і ми перейдемо до обговорення.

Якщо ж серйозно, то ця формула, озвучена пані Іриною в частині государева ока, – це своєрідна апроксимація на прокурора, що прокурор – це державник, який повинен слідкувати за дотриманням законності.

Вона досить сильний фахівець, відверто скажу. Мені приємно було з нею працювати в комітеті.

МЕНІ ПОСТАВИЛИ В ПРОВИНУ, ЩО Я НЕ ЗМІГ ВІДСТОЯТИ ПИТАННЯ ВІЛЬНОГО НОСІННЯ ЗБРОЇ”

– Це другий законопроєкт, який я подав. Перший був на початку каденції. Також альтернативний подав мій колега Олександр Бакумов. Він відтворював (практично в більшості положень) інструкції МВС про порядок поводження зі зброєю. Мій же було розроблено з участю провідних фахівців, експертів і науковців, Асоціації власників вогнепальної зброї. І все було б нічого – але на комітеті вирішили і один, і другий законопроєкт спрямувати на доопрацювання, створити робочу групу з участю стейкхолдерів, яким це тільки було цікаво. Це були і науковці, народні депутати, фахівці в сфері виготовлення зброї, боєприпасів, обладнання, тактичного обладнання.

На жаль, через пандемію ми не могли зустрічатися, але це були багатогодинні засідання робочої групи в ZOOMі. Ми хотіли провести відкритий “круглий стіл” – та знову втрутився коронавірус. Голова Верховної Ради заборонив проведення таких “круглих столів”, і ми не змогли цього зробити. Було сформовано кінцеву позицію. Кожен, умовно кажучи, зробив по кроку назад. Але ми робимо революційний законопроєкт, який надасть змогу громадянам мати, купувати, використовувати, зберігати, транспортувати, спадкувати, продавати короткоствольну нарізну зброю: пістолети і револьвери. Це революція для нашої країни.

– Та водночас мені поставили в провину (передусім Українська асоціація власників зброї), що я не зміг відстояти питання вільного носіння зброї. Для них це було основним. Численних доводів під час багатогодинних дискусій – мовляв, друзі, зрозумійте, у нас нині немає великої підтримки у питанні вільного обігу зброї, – не почули. Половина Верховної Ради, можливо, й менше, готова його підтримати. Нам треба проводити інформаційну кампанію, переконувати колег, що це необхідно. Що час настав – і треба врегулювати це питання. Злочинці завжди мають зброю. Зброї не мають законослухняні громадяни. Наполягали: ні, нам треба носіння. А подекуди нам треба носіння із глушниками. Вони подали альтернативний до нашого законопроєкт, де це все дозволено.

Нині у нас є висновки Міністерства фінансів, Міністерства внутрішніх справ, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо того, що вони підтримують законопроєкт із деякими своїми зауваженнями. Наше бачення – ухвалити його в першому читанні. Тобто зробити перший крок, після якого ми можемо щось обговорювати, давати пропозиції. Та ми повинні рухатися в цьому законопроєкті step by step, не дозволяючи одразу все – щоб не бути атакованими іншою частиною суспільства, яка категорично проти зброї – і все ж таки врегулювати питання її обігу в нашій державі. Тому що зброї на руках безліч. Ця зброя на руках у тих, хто не вміє нею користуватися; цього теж не треба забувати.

Тобто передбачено механізм легалізації зброї, яка перебуває у незаконному обігу?

– Ні, легалізації зброї в законопроєкті немає. У першому проєкті була ідея щодо добровільної здачі цієї зброї, ідентифікації, перевірки.

Я думаю, що це буде так само предметом розгляду до другого читання. На старті, як на мене, це буде сприйнято неоднозначно.

Яке зараз завдання? Дати можливість людині мати вдома зброю, щоб потенційно себе захистити?

– Ви абсолютно правильно сказали: щоб внести зміни в кримінальне законодавство, пов’язане з перевищенням меж необхідної оборони із застосуванням зброї, де ця зброя має зберігатися. Щоб визначити, що місце зберігання зброї може бути не тільки одне, а будь-яке володіння особи, яке належить йому на праві власності або праві користування. І у вказаному володінні він має право – з метою захисту своїх прав, законних інтересів та прав і інтересів своєї родини – використовувати цю зброю. Щоб не було тієї прив’язки, що якщо на тебе з пістолетом – тільки тоді ти з пістолетом. Тобто врегулювати питання законного використання.

І плюс до цього всього – купівля, продаж, спадкування, види класифікації зброї, боєприпасів. Що дозволено, що не дозволено. Багато чого про реєстри. Хоч деякі речі для мене є дещо незрозумілими.

– Наприклад, Міністерство юстиції відмовилося від того, щоб бути держателем реєстру власників цивільної зброї. На моє переконання, якщо ми говоримо про цивільні відносини, саме воно має бути цим держателем, а не Міністерство внутрішніх справ, яке із задоволенням готове на себе це взяти. Але це технічні моменти, які там само потребують регламентації й вирішення.

МВС загалом підтримало законопроєкт?

– Частково. У всіх одна претензія – ніхто не хоче втрачати право на владу. В цій ситуації Міністерство втрачає монопольний доступ до короткостволу і можливості нагородження ним.

Ви активно втрутилися в ситуацію на Івано-Франківщині, коли там була масштабна повінь. Багато людям допомагали. Івано-Франківська область попросила в уряду півмільярда гривень на подолання наслідків цієї повені, а також додаткові кошти на відновлення дамб і берегів, які було зруйновано. Чи слідкуєте за цією ситуацією зараз? Кошти виділено в повному обсязі?

– Анонсовано, що їх виділено, а насправді дали лише частину. Вчора приїхали до мене підрядники з мого округу, які займаються відновленням дамб, підтоплених дитячих садочків, шкіл, лікарень, які вже вклали майже 8 мільйонів гривень власних коштів. Вони уклали договори. Їм було проанонсовано фінансування цих проєктів. Було підписано відповідні розпорядження. Та, на жаль, уже два тижні не виплачуються жодні кошти з державного бюджету по незахищених статтях бюджету. І “Велике будівництво”, і відновлення після повені фінансування – так само припинено.

Люди приїхали до мене з питанням: що робити. Вони вклали власні кошти з гарантією, що ці кошти їм буде повернуто до кінця року. Якраз цим я й займався сьогодні з самого ранку, вирішуючи і отримуючи хоча б інформацію, що їм робити далі. Ми визначилися з процесуальною процедурою, що їм треба зробити на сьогоднішній день. І очікуємо початок фінансування десь після 20 числа.

– Ні, не відслідковую. У мене глибоке переконання, що хайп екологів стосовно того, що повінь стала наслідком того, що порізали ліс, – це неправда.

А що ж стало причиною?

– Шалений дощ, який ішов місяць. Ви собі не уявляєте, як рівень води піднімався! Я в цей час був у Поляниці, бачив, як люди просто вистрибували з вікон. Вони не знали, що робити. Річка піднімалася на очах і лилася по дорогах. Це була катастрофа. Це все несеться разом із деревами, все злітає вниз, воно робить так звані загати. На мостах забивається все навколо і переливається через верх. Рве комунікації, рве дороги. Підмиває берегоукріплення. Воно все руйнується.

Наприклад, у Яремчі була ситуація. Там під землею було озеро в середині гори. І вода так набралася, що це озеро розірвало гору, а далі вже селевий потік – дорогу в Яремчі. Просто розрив дорогу і виніс все в річку. Ви собі не уявляєте, що це було. Гори заліснені. Там, де це відбулося, у тому ж Яремчі, заліснені гори, немає ніяких галявин. Проблема в іншому – у тому, що Івано-Франківська обласна рада свого часу за дорученням екологів і депутатів обласної ради, представників від політичної сили “Воля”, прийняла рішення про заборону так званих руслоочисних робіт. Якби ви поїздили, подивилися, як тече Дністер, то побачили б, що зараз він реально тече в одній п’ятій свого русла. А чотири п’ятих – острови. Намули, на яких уже ростуть ліси, дерева просто-на-просто. І коли йде великий об’єм води, йому ніде рухатися. Він просто зжирає землі навколо, земельні ділянки, багаторічні насадження, підриває береги і розливається.

– Тому ми з колегами пропонуємо на законодавчому рівні урегулювати питання про руслорегулювальні роботи, який би регламентував позицію цього шутру, цих багаторічних вкраплень землі, де ростуть ліси. На жаль, через ситуацію з ковідом ми не мали змоги зробити робочу групу і працювати над цим законопроєктом, адже перед суспільством постали набагато гостріші питання.

Але, на моє переконання, саме ця проблематика є в основі того, чому Дністер, річки Луква, Бистриця, Лінниця, які протікають по Івано-Франківщині, по моєму округу, так розлилися і призвели до такого лиха.

– Скажіть, а що таке, на вашу думку, спілкування?

– Він приходив на фракцію, коли озвучив, що подаватиме законопроєкт про те, щоб розпустити Конституційний Суд.

Я уточню свою думку. Чи є між фракцією і президентом багатогодинні зустрічі системного характеру, що базуються на обміні думками з різних напрямів? Чи зустрічі трапляються тільки коли він хоче донести свою позицію щодо того чи іншого законопроєкту? Адже є президент, є Венедіктова як государеве око. А тут, у вашій фракції – багато таких очей у парламенті. І особисто я очікував би, що такі кількагодинні зустрічі мають бути регулярними для пояснення його думок вам – і навпаки. Але таких зустрічей немає, я правильно розумію?

– Якщо Венедіктова государеве око, то напевно депутати – государеві пальці, аби тиснути на кнопку (посміхається, – ред.). Та я все ж таки переконаний, що якраз робота депутата Верховної Ради полягає в тому, щоб норми права, які продукуються Верховною Радою і які потім мають бути сприйнятими суспільством, – повинні бути юридично чистими. Напевно, на мене впливає 20-річна робота нотаріусом. Я не можу в якихось моментах через себе переступити. В нотаріаті є така формула – безспірність нотаріального акту. Нотаріус не є адвокатом. Адвокат завжди буде представляти свою сторону. А нотаріус – рівновіддалений і рівнонаближений до обох сторін правочину. Він зобов’язаний роз’яснити права і обов’язки кожній стороні – й бути над сутичкою.

– На моє переконання, безспірність цих нормативно-правових актів, законів, які продукує Верховна Рада, – це найголовніше, чого їй нині бракує. Якраз змога спілкування з президентом, який заходить з нормативно-правовими актами і хоче почути думку парламентаріїв своєї фракції, – мені здається, така змога була б набагато рушійнішою силою, ніж той частковий деструктив, який спричиняє те, що ми цього не робимо. Багато питань є – навіть з приводу оцієї останньої зустрічі з фракцією. Президент прийшов, озвучив, що він буде робити, і пішов. Ми були, відверто кажучи, здивовані, що ми не змогли поспілкуватися з ним про це. Тому що у кожного було своє бачення. Кожний хотів донести власну думку. Ми хотіли почути і його думку в процесі консультацій. Коли проводяться консультації, коли сторони обговорюють, чому саме так, а не інакше, за що ми переживаємо, за що переживає президент. Хотілося більше комунікації. Брак комунікацій не грає на руку ні нам, ані президенту.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться