Заступник начальника управління ДБР у справах Майдану Артем Яблонський: “Епізод по 20 лютого розкрито майже повністю, від найвищого керівництва до рядового виконавця, який тиснув на гачок”

Дозволи на спеціальне досудове розслідування і заочно винесені вироки дадуть змогу притягати до відповідальності у справах Майдану тих, хто нині втік з України.

 І вони відбуватимуть покарання, коли б не повернулися назад. Тому для слідства вкрай вважливий законопроєкт, який вносить зміни до Кримінального процесуального законодавства і який прийнятий Верховною Радою у першому читанні, вважають у ДБР. Про те, скільки наразі підозрюваних перебувають у розшуку, кого з причетних до загибелі людей вже притягнуто до відповідальності і які загалом результати у розслідуванні цих справ, в інтерв’ю “Цензор.НЕТ” розповів заступник начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв’язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань Артем Яблонський.

інтерв’ю “Цензор.НЕТ” адвокат родин героїв Небесної Сотні Євгенія Закревська заявила, що найбільшим провалом торік, порівняно з тим, що було раніше, стало розслідування подій 18 лютого. Жоден із слідчих, яких було призначено в ДБР, так і не просунувся далі рівня, який був станом на кінець 2019 року. Можете пояснити, на чому зупинилося розслідування і чому?

– Перше – я поважаю думку пані Євгенії. Її чітка позиція щодо збереження інституційної пам’яті під час розслідування “справ Майдану” збігається та підтримується як керівництвом держави, так і керівництвом ДБР, що дозволило у січні 2020 року перейти у спрощеному порядку слідчим та прокурорам з ГПУ до ДБР для продовження розслідувань.

Зокрема, ця позиція надала нам можливість продовжити розпочаті розслідування, а також зберегти свій колектив.

На жаль, такою можливістю скористались не всі слідчі управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури. Жоден слідчий зі складу слідчої групи, який розслідував події 18 лютого 2014 року бажання перейти до ДБР не виявив.

Саме тому я не вважаю менш розслідуваний епізод провалом ДБР. Як на мене, в інтерв’ю йшлося більше про того слідчого управління спеціальних розслідувань ГПУ, який значно просунувся у розслідуваній ним справі подій 18 лютого 2014 року, можливо, не один рік розслідуваній, але не забажав перейти до ДБР, відтак і завершити розпочате.

Якщо слідчий дійшов до якогось рівня, міг і повинен був ухвалити там процесуальні рішення, в нього для цього була нагода, справи “Майдану” до передачі в ДБР розслідувалися майже 6 років, то це його особистий провал, але точно не провал ДБР. Слідчий ухилився від продовження розслідування справи, від відповідей на очікування суспільства, вирішив перекласти відповідальність за прийняття процесуальних рішень на інших.

А тепер слідкуйте за ходом подій.

З 10.01.2020 розпочав роботу відділ з розслідування “справ Майдану” в ДБР, ми почали приймати тисячі томів справ, речові докази, перевіряти кожну їхню сторінку, щоб нічого не було втрачено, розподіляти справи між слідчими, у т.ч. між тими, які раніше їх не розслідували.

Так, до ДБР з органів прокуратури перейшло 32 працівника. З них лише 16 раніше працювали в Генпрокуратурі. Решта – в обласних і районних прокуратурах, і вони переважно раніше не розслідували справи Майдану, а були відрядженні до Генеральної прокуратури, тобто виконували здебільшого лише окремі слідчі дії, не отримавши жодного епізоду. Як я сказав, слідчий, який розслідував події 18 лютого, до ДБР не перейшов.

Щоб ви зрозуміли обсяг матеріалів, поясню. Події 18 лютого 2014 року досліджуються в найбільшому провадженні, яке налічує близько 4,5 тис. томів і 2 182 епізоди. Це, як мінімум, 2 182 потерпілих. Тому, щоб казати, що якийсь конкретний епізод не розслідується, треба вивчити і опанувати 4,5 тисячі томів.

Я інакшої думки, ми розслідуємо усі епізоди, але з урахуванням людського ресурсу, можливостей здобуття доказів зі спливом 7 років та охопити неосяжне: одночасно провести допити, слідчі експерименти, призначити експертизи та інші за кожним епізодом. І додатково ще визначити перспективу, що робити далі і куди рухатись, тобто що саме не допрацював попередній слідчий у справі.

– За рік ми прийняли 10700 томів, серед яких – 2182 епізоди силової протидії Майдану. Це не стосується незаконних затримань, взяття під варту і т. ін., а лише застосування сили.

Коли у ЗМІ з’явилася інформація щодо справи Чорновол, яка теж пов’язана з подіями 18 лютого, Євгенія Олександрівна заявила, що потрібно розслідувати ці події всебічно, починаючи з того, що було вранці у Маріїнському парку. Абсолютно згоден з цією тезою.

Та коли ти розумієш, що немає очевидців, які впізнають осіб, які їх били, а є відеозаписи, де зображені люди в балаклавах або шоломах, то це непросто. Ви усвідомлюєте, яка кількість людей була тоді у Маріїнському парку? Якщо їх не можна ідентифікувати за ознаками зовнішності, якщо їх не впізнають, відповідно, треба працювати з іншими джерелами доказів. Ми розпочали цю роботу. Якщо про неї треба детально розповідати, можу. Тільки тоді результату від цієї роботи не буде.

Але мушу сказати, що Євгенія Олександрівна знає про ті слідчі дії, бо вона була їх ініціатором, оскільки сама і подавала клопотання про їх проведення. Тому ще раз повторюся: слідчі дії проводяться. І ми, як по інших епізодах, працюємо над встановленням як убивць, так і осіб, які вчиняли тілесні ушкодження.

Правильно я зрозуміла, ви говорите про бійку у Маріїнському парку, де були тітушки?

– Так. Там є певні часові рамки і певні керівники, як серед цивільних осіб, так і серед міліціонерів. Щоб усіх ідентифікувати, потрібен час. Адже щоб установити тих, хто вчиняв правопорушення, треба відпрацьовувати всіх, хто там тоді був. Ми ж розуміємо, що Маріїнський парк – це не осередок майданівців на той час. Що кожен із тих, хто там перебував, може бути до чогось ще причетний. Нам уже вдалося встановити зв’язок осіб, які там були, із вчиненням інших злочинів.

Комусь підозри щодо цих подій оголошено?

– Ні. Інформацію про підозри, які є, ми виклали на сайті ДБР. Їх 40 за рік. Порівняйте їх з кількістю підозр за попередній рік (було 15). А також кількість обвинувальних актів, спрямованих до суду: 8 проти наших 23, 10 обвинувачених – проти наших 28. І побачите, що не так і погано ми працюємо. Хоч і отримали слідчих, які по багатьох епізодах не працювали раніше.

Не таким райдужним було це переведення з ГПУ до ДБР, бо чимало так і не захотіли перейти. Хтось перейшов у прокурори в Департамент під керівництвом Олексія Ілліча Донського, а хтось пішов до інших департаментів.

Чому люди не захотіли переходити з Офісу генпрокурора в ДБР?

– Це ж особистий вибір кожного.

Ви ж перейшли.

– І не шкодую ні на йоту. У нас чудове у Державному бюро розслідувань матеріальне забезпечення, яке сприяє ефективному розслідуванню. Колись, сидячи в цьому залі, де ми зараз з вами розмовляємо, Сергій Вікторович (Горбатюк, – авт.) казав, що нам техніки не вистачає, слідчих, у Генпрокуратури не було оперативного підрозділу. Тут багато цих питань вирішено: краще матеріально-технічне забезпечення і свої оперативні підрозділи, з якими ми можемо працювати, як єдине ціле.

Тобто ви швидше можете рухатися в цих справах?

– І не просто можемо, ми рухаємось. Але там, де є докази, ми повідомляємо про підозру. А повідомити про підозру, щоб сказати, що ми розкрили ще один епізод 18 лютого, даруйте, так не буде. Давайте допрацюємо. Чомусь управлінню спецрозслідувань дали 6 років на цей епізод і не питали у нього про підозри, а нам дали рік, і кажуть, що у нас провал.

Ми вдячні за будь-яку критику, особливо від Закревської Євгенії, яку ми дуже поважаємо, ця критика у будь-якому разі буде нам дороговказом. Але, на жаль, відкрити ці справи, щоб кожен міг прийти і оцінити чи є в ній провал чи ні, ми не можемо. Потерпілі, їх представники можуть ознайомлюватися – КПК це дозволяє.

– Окрім матеріалів тих слідчих дій, відомості про які не підлягають розголошенню.

– Слідчі з’ясовують обставини тих подій. Встановлена судово-медичними експертами причина смерті згідно з медичними документами, інакша, ніж та кваліфікація, яка розслідується у тому провадженні – умисне вбивство. І слідчий – не спеціаліст у галузі медицині, тим паче не експерт. Тому якщо експерт встановлює одну причину смерті й виключає, що причина смерті інша, то відповідно повідомити про підозру на даний час неможливо.

Так люди ж загинули. Як це може бути?

– Так. Але обов’язковою підставою для призначення експертизи є встановлення причин смерті. Це експертне питання, саме експерт встановлює причину смерті. Слідчий тільки оцінює докази. Тобто якщо експерт скаже у своєму висновку, що причини смерті є насильницькі, відповідно слідчий їх так і кваліфікує. Якщо експерт у своєму висновку скаже інакше, то слідчий може призначити повторну, комісійну експертизу.

Призначили?

– Хочете, щоб я анонсував усі слідчі дії? Родичі й представники потерпілих можуть до нас звертатися з запитаннями, будемо спілкуватися.

Інформація про призначення експертизи – це теж розголошення таємниці слідства?

– На жаль, це розголошення. Будь-які відомості щодо досудового розслідування вважаються таємницею. Можете спитати у слідчого. Якщо він вважає, що можна розголосити, він вам повідомить. Але то його зона відповідальності буде. Не моя. Я керуюсь таємницею слідства, яку встановлює слідчий, бо я не слідчий у цій справі.

– За 2020 рік саме слідчі ДБР, це було у лютому, затримали одного з підозрюваних у масових вбивствах, у розстрілах громадян 20 лютого 2014 року. Це рішення у подальшому Печерським райсудом м. Києва визнане незаконним. Зараз слухається у апеляційному суді апеляційна скарга на цю ухвалу. Суд сказав, що ми не мали права затримувати особу, підозрювану у здійсненні умисних вбивств.

– Це колишній працівник спецпідрозділу “Омега”, який займався боротьбою нібито з тероризмом.

Ще ми повідомили про підозру, але вже заочно, працівнику “Беркуту”. Теж встановили докази в 2020 році, щоб повідомити про підозру. Це з подій 20 лютого. Крім того, по 20 лютого отримали щодо колишнього командира роти спеціального призначення дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування. Сподіваюся, найближчим часом спрямуємо справу до суду з обвинувальним актом.

У нас ще там 21 рядовий колишній “беркутівець”, триває систематична робота по кожному з них. Ми отримуємо дозволи на заочну варту, а потім на спеціальне розслідування.

Ще щодо двох осіб також отримали дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування і вже його завершили. Це епізод викрадення і катування Ігоря Луценка і Юрія Вербицького 21 січня 2014 року і подальше вбивство Вербицького (11.02.2021 обвинувальний акт скеровано до суду).

І ми цим якісно відрізняємося від попереднього органу розслідування, який навіть отримуючи такі дозволи на проведення спеціального досудового розслідування, їх не реалізовував. Якщо не помиляюсь, то УСР ГПУ скерувало до суду лише одну справу за заочною процедурою. Ми вважаємо, що можна скеровувати такі обвинувальні акти до суду.

інтерв’ю нашому виданню заступник генпрокурора Максим Якубовський заявив, що Інтерпол – не єдина змога міжнародного розшуку й треба шукати можливості рухатися далі. Ви те саме маєте на увазі?

– Ми вдячні суддям, які нас підтримують у питанні того, що міжнародний розшук здійснюється не тільки каналами Інтерполу. І також за те, що вони обрали таку законну позицію і йдуть тим шляхом, що обирають запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у разі оголошення слідчим міжнародного розшуку підозрюваного. Таку ухвалу може бути оскаржено. Та якщо вона після рішення апеляційного суду набуває законної сили, у нас уже встановлений факт, що особа перебуває у міжнародному розшуку. Далі ми звертаємось до суду по дозвіл на здійснення спеціального розслідування.

– Найкраще розслідуваний епізод – щодо подій 20 лютого 2014 року. За цим епізодом висунуто обвинувачення 5 колишнім “беркутівцям”, справа перебуває у провадженні Святошинського районного суду м. Києва. Ще 21 екс-беркутівець та командир роти спеціального призначення – у розшуку. Щодо них ми систематично подаємо до суду клопотання про надання дозволу на спеціальне досудове розслідування.

Окрім них, ще високопосадовці, їх 10, які організовували ці вбивства. Тобто епізод розкрито майже повністю, від найвищого керівництва і вниз до рядового виконавця, який тиснув на гачок. Ще встановили двох “омегівців”. Одного у 2018 році, другого – у 2020 році. Сподіваємося, найближчим часом спрямуємо щодо них справи до суду. Щодо інших – працюємо.

Якщо вбивство вчинене в умовах очевидності, якщо є свідки, відеозаписи, вилучено зброю, кулю, то з проведенням експертиз та інших слідчих дій немає жодних складнощів. Найгірше, коли злочин вчинено в умовах неочевидності, наявні у справі декілька експертиз, якщо не декілька десятків, які суперечать одна одній. Необхідно залучати експертів із різних установ, просити в один день зібратися, щоб оцінити ті висновки. Це тривалий процес.

Проведення інших слідчих дій, спрямованих на встановлення осіб, можливо, причетних до цих злочинів, – це теж кропіткий процес. Не можна на даний час сказати, що причетні до вбивства такого-то стільки-то осіб, до вбивства такого-то – стільки-то. Бо як правило стріляє один, а потенційно може стріляти багато. Тому що зброю отримав не один. Ми в деяких епізодах встановлюємо навіть тих, хто взагалі у відповідні дати отримував патрони. Встановлюємо скільки було патронів, скільки їх узагалі виготовлено загалом по Україні. Скільки їх було в конкретній військовій частині або підрозділі міліції. Скільки того дня було видано. Скільки відстріляно або повернуто.

Враховуємо висновки експерта, який вивчав залишки слідів на зброї, яка вилучалася у відповідних підрозділах. По лютому 2014 року ситуація простіша, а по січню – складніша.

– Тому що після січня зброя могла застосовуватися. Якщо в стволі є ще якісь сліди від пострілу, то можна казати, що саме з цієї зброї могли вистрілити. Якщо встановлений конкретний підрозділ міліції, тоді можна говорити: особовий склад саме цього підрозділу і причетний, бо в інших або такої зброї не було, або такі патрони не постачалися, або слідів пострілів немає. Далі вже встановлюється причетність конкретних осіб.

– Коли отримає такий епізод слідчий, який раніше його не розслідував, і йому треба зрозуміти, а чому в справі близько 10 висновків експертиз, кожен другий з яких суперечить один одному. Особливо якщо слідчий раніше не розслідував таких важливих справ, я ж вам повідомив, що 16 слідчих до нас було переведено з районних і обласних прокуратур.

А вам не хочуть додати аналітиків, слідчих ще?

– Питання в тому, чи буде від того користь. У чому унікальність слідчих, які перейшли з Генпрокуратури? Напевно, в знанні справ. Якщо слідчий знає справу, він розуміє куди рухатися. Інша ситуація, якщо епізод отримає слідчий, який не знає нічого з цих матеріалів, а вони великі за обсягом. Він вивчає і доповідає: я за 2 місяці вивчив 400 томів, встановив перше, друге, третє – і питає, а куди далі рухатися, а що далі робити? Всіх свідків наче допитано. Всі експертизи наче проведено. Всі відеозаписи наче оглянуто. Куди рухатися?

– У таких випадках ми рухаємося від осіб, які були присутні на місці події. Далі методом виключення – хто цього не робив, не міг і так далі. Потім зброя, яку відпрацьовуємо, як я вам уже розповів.

– У нас є на що спиратися, та не казатиму вам про це. Ми про це поговоримо, я думаю, за кілька років – тоді, коли будуть розкритими всі справи, які ми зможемо розкрити. Тоді розмова буде вільною, ми вже нічому не зашкодимо. Нині ж краще цього не робити. Нам сторона захисту ще жодного разу не повідомила, як вона здійснюватиме захист кожного підозрюваного, на що треба звернути увагу в справі. Розумієте? Тим паче, така категорія справ, де зі спливом 7 років слідчі можуть запитувати потенційних підозрюваних, чи не вчиняли вони умисне вбивство. Я думаю, вони б того дуже не хотіли, і будуть для цього вживати всіх заходів.

– В якийсь момент час не грає ролі. Тому що є першочергові слідчі дії. Якщо брати події 18 лютого – саме не розстріли в денну пору доби, а ввечері – ми зіштовхнулися з тим, що інколи навіть не знаємо з точністю до 50 і більше метрів, де відбулося вбивство. Ми маємо відео, як несуть пораненого. Але не знаємо відстань. А від того залежить напрямок пострілу, залежить як куля або картеч входила в тіло. Внаслідок чого або після чого відбулася стрільба, чого саме в цю людину. Не має значення, рік відтоді мине чи десять. Умови рівні абсолютно. Першочергові слідчі дії не встановили місця вчинення пострілу. Тому вже зараз ми встановлюємо інакшим шляхом.

– Від нас це вимагають моніторингові місії ООН і, напевне, принцип справедливості. Так, займаємося. Для нас важливе кожне життя.

– Ми виготовили в електронному вигляді карту і на неї наносимо відомий до секунди час, відоме місце або приблизний периметр убивства кожного. Так ми відтворюємо час і місце, хто перший стріляв, скажімо так. Це для нас було важливо. І тому поєднали для себе ці всі обставини. Зрозуміло, що обов’язково треба розслідувати ці епізоди. Ми над цим теж працюємо. Два слідчих задіяні з усього управління, які займаються справами або щодо побиттів або щодо вбивств правоохоронців на Майдані. Є такі провадження.

І одразу наперед скажу, що у нас керівника управління призначено 20 листопада минулого року. Так-от, першим його рішенням було провести аудит (інвентаризацію) усіх матеріалів, які ми вже отримали від Офісу Генерального прокурора. Ми цей аудит провели і встановили, що жодного аркуша із тих, які ми фактично отримали, не втрачено.

– ДБР – ні. Ми за рік узагальнили всі результати і на сайті розмістили по епізодах.

– У нас загалом плани – розкрити всі злочини на Майдані і притягнути всіх до відповідальності. Але для цього треба зібрати докази, щоб з ними йти до суду. Тому від наших бажань чи намірів і планів, як ви говорите, хід розслідування не залежить. Ми можемо планувати одні процесуальні рішення, а вийти на інші. Все залежить тільки від доведеності чи недоведеності відповідного злочину. Тому після оцінки й будемо вирішувати, плануємо чи ні. А поки працюємо.

– Законодавство в Україні виписано так, що перевищення влади із застосуванням сили (ч. 2 ст. 365 КК України) карається більш жорстко, ніж катування (ч. 1 ст. 127 КК України). Тому у разі конкуренції норм ми застосовуємо більш тяжку статтю. Та є випадки, визначені судовою практикою, коли інкримінуються обидві.

– Наскільки рішення ЄСПЛ матиме преюдиційне значення для саме українського суду, який зараз здійснюватиме судочинство щодо обвинувачених у цій справі, це для мене питання. Подивимось, що з цього приводу скаже суд. Але є до того ще одне зауваження – поки рішення ЄСПЛ не стало остаточним. Та вже добре хоч те, що таке рішення є.

– 23 обвинувальні акти щодо 28 осіб.

– Це студентський Майдан. Два заступники начальника управління громадської безпеки ГУ МВС України в місті Києві. Вони до цього не притягувалися до кримінальної відповідальності. Ми надали тому правову оцінку. Є два рішення суду. На жаль, їх звільнили від відповідальності за строками давності, але суд надав правову оцінку, що ці особи справді вчинили те, в чому ми їх обвинувачували. Та якби це трохи раніше зробили, отримали б вироки. Але так уже сталось. Отримали ми вирок вже щодо однієї з цивільних осіб. Цікавий факт, що цю особу спочатку було визнано потерпілою. Її в 2014 році було притягнуто незаконно до відповідальності, взято під варту. А потім за грошові кошти вона вирішила приховати від відповідальності правоохоронців, які повідомляли їй про підозру і брали під варту. Пішла до суду й надавала показання, що слідчий і прокурор помиляються, що все було не так, як їм інкримінується.

– Так. І що ви думаєте? Пішли виправдувальні вироки. Це епізод по черкаському Майдану. Планувалися ще, я так розумію, на підставі показань цієї ж особи. Але ми вчасно це зупинили й притягнули її до відповідальності.

– Так.

Це дуже важкий час був, коли слідчому кажу: їдь у відрядження, треба допитувати. А він каже: у мене дома діти. Але я вам скажу, ковід переосмислюєш в інакший спосіб, коли сам захворієш і лежиш з температурою, думаєш, виживеш чи ні.

Від ковіду помер один із найкращих слідчих, який розслідував саме події 20 лютого. Один з тих, завдяки кому і розкрито цей злочин. 48 убивств розкрити не так просто. Це найкраще розслідуваний епізод.

– У нас є один з найдосвідченіших працівників, я вдячний долі, що з ним працюю, Музика Віталій Миколайович. Хоча він начальник відділу, у нього є підлеглі, але він особисто розслідує. Зараз завершив досудове розслідування щодо спецпризначенця, про якого я згадував. Вони разом з Андрієм його затримали торік у лютому.

– Зараз стадія ознайомлення. Там велика кількість матеріалів.

– Там дуже багато статей у підозрі. Але основні найтяжчі, так. Масові розстріли. Масові, тому що вони охоплювалось єдиним злочинним умислом, стрільба була хаотичною у натовп.

– Це про те, що я казав, у чому унікальність нашого управління. Тому що раніше навіть дозволи слідчого судді, що були отримані на спеціальне досудове розслідування, не були реалізовані управлінням спеціальних розслідувань. У Сергія Вікторовича було переконання, що якщо ми спрямуємо справи до суду, через недолугість законодавства будуть виправдувальні вироки. На той час він мав рацію. Вважаю Сергія Вікторовича дуже мудрою людиною. Більше того, навіть тепер деякі судові процеси гальмуються через неоднакове тлумачення суддями поняття “міжнародний розшук” і унікальності чи ні у каналів Інтерполу на його здійснення. Вже зараз бачимо експериментальним шляхом, що виправдувальних вироків з наведених підстав немає. Показовий процес по Януковичу, показові процеси щодо кримських зрадників, які перейшли на бік ворога.

Ми не знаємо, як буде ці заочні процеси оцінено європейською спільнотою. Та в Україні вони сприймаються абсолютно, і суди відповідно адекватно засуджують. Ми пішли цим шляхом. А чому ні? У нас 87 підозрюваних, оголошених у розшук. Частина – на окупованій території. Щодо них спірне питання, чи можна їх оголошувати в міжнародний розшук. З однієї сторони, ми знаємо, що вони виїхали на окуповану територію. Та це, як я розумію, лише плацдарм для них. Вони могли розпочати з окупованої, далі поїхати собі в Росію. Якщо окупована територія – це Україна, то виїзд в Росію вже, вибачте, – це підстави для міжнародного розшуку. Тому теж зважаємо на кожний конкретний випадок і вирішуємо, чи є підстави для міжнародного розшуку і спеціального розслідування. Тому ця справа активізувалася не зараз. Ця справа була з підозрою, і в ДБР вона надійшла вже з розшуком високопосадовця. Це епізод організації силової протидії Майдану, зокрема із застосуванням так званого АТО. Кожен виконував свою роль у загальному злочинному плані. Один керував, інші виконували – кожному свою роль відводили. Міністру оборони відводилося застосовування можливостей військової техніки, військових засобів і самих військових у протидії Майдану. Коли таку документацію було здобуто, йому заочно повідомили про підозру. Він перебуває у розшуку, як і колишній начальник Генштабу Ільїн.

– Скажу жартома: на жаль чи на щастя, але запросив тільки прокурорів. Слідчих не запросив (посміхається, -авт.).

Цю справу я розслідую. Цікава справа, в якій треба було повторно оцінити докази, детально вивчити все, допрацювати. Сподіваюсь, що це не останній підозрюваний, бо я бачу там підстави, куди рухатися далі. Що це не одна особа, яка створила умови для окупації Криму, захоплення його іноземними військовими.

– Слідчі дії проводити на території іншої держави можливо тільки в порядку міжнародного співробітництва. Якщо ми ініціюємо питання допиту його на території Російської Федерації, то можемо поїхати за умови, що сторона, до якої ми звернемося (Російська Федерація), це дозволить. Там є форми взаємодії – або ми лише присутні, або ми маємо право проводити слідчі дії. Також вирішується питання, за яким законодавством: України чи Російської Федерації. Але це знову вирішує та сторона, яка виконує запит, тобто РФ. Чи надасть вона нам змогу допитати Януковича? Поки ще такого не було. Почекаємо.

До речі, наведу приклад із життя. Спрямовували запит про міжнародну правову допомогу у Росію, обмотали додатки шпагатом, який виробляли ще за радянських часів. Отримуємо за 9 місяців відмову у виконанні запиту, супровідний лист, сам запит і всі наші матеріали перев’язані тим же шпагатом. Тобто його навіть ніхто не відкривав та не читав. Побачили у супровідному листі, що справа пов’язана з подіями на Майдані, і повернули назад. Тому, я думаю, що наш запит щодо Януковича та сама доля спіткає.

– Я вручав примірник повідомлення про підозру захиснику, щоб він передав підзахисному. Захисник його не отримав. Каже: вибачайте, але не можу передати клієнту.

– Каже законом не передбачено, приїжджайте самі, вас там дуже добре зустрінуть, зможете з радістю передати.

Ситуація в чому? В розшук особу оголошують у тому разі, коли вона не прибуває за повістками, а її місцезнаходження невідоме. Ми повідомили на сайті ДБР, вручили повістки адвокатам, скерували за всіма відомими місцями, які були в Україні, і в Росію також. В Росію спрямували й підозру за тією ж адресою, що й повістки. Та, на жаль, не прибув, хоч часу було надано достатньо. І відомостей, що отримав за тією адресою документи, немає. А в нас пішов строк слідства. І навіть якщо особа не отримує поштову кореспонденцію за тією адресою, де, як стверджують захисники, вона проживає, то відповідно, ми достовірно не можемо вказати, чи це лише місце її реєстрації, чи він там точно живе. А відтак – ми оголосили його у розшук. Вкотре.

– Відповім абстрактно. У “справах Майдану” потерпілою є пані Тамара Швець. Дуже розумна жінка, цікаво з нею спілкуватися. То вона каже: розумієте, Артеме Станіславовичу, я – трохи капризна та вредна. Якщо тією ж мовою охарактеризувати мене, то я в’їдливий. Буду далі у цій справі, раз я її собі взяв, працювати. Мені зараз легше, у нас є керівник управління та ще один заступник. Тому в мене вже менше адміністративне навантаження, більше можу займатися процесуальними питаннями. З огляду на стаж роботи керівника управління майже 30 років у правоохоронних органах, паралельно від нього ще набираюсь досвіду. Дякую прокурорам, підтримали по цій справі, подивилися, оцінили докази, сказали, що все правильно, можна далі рухатися. Бо там був правовий момент, який напевно перешкоджав раніше повідомити про підозру в цій справі. Казали, що Харківська угода продовжила строк перебування ЧФ РФ у Криму з 2017 року відповідно на 25 років. Окупація ж відбулась у 2014-му. Тому в чому ж він винний, якщо він тільки з 2017-го продовжив строк перебування ЧФ РФ в Криму? Під час розслідування ми встановили, що це відбулося з іншою метою. Вказана угода підписувалась, щоб не виводити російські війська, а навпаки, нарощували їхню кількість. Тому що починаючи з певного періоду ті війська повинні були виводитись. Відповідно якби станом на 2014 рік у РФ залишилося б менше військових на території Криму, то, може, ми б своєчасно надали їм відсіч. Плюс ми встановили, що у загальному сукупному ланцюжку захоплення української території це був перший крок. Бачите, як цікаво відбувається. Це загальновідома інформація, тому я вам детально розповідаю: наприкінці 2008 року РФ майже вдвічі збільшує ціну на газ для України. І далі таким чином Росія хоче схилити Україну, щоб ми все-таки продовжили строк перебування ЧФ РФ у Криму. За рік така угода з тодішнім президентом підписана не була.

Але 25 лютого 2010 року стає президентом Янукович, а 21 квітня угода все ж підписується. І умова – зниження ціни на газ, яка до цього збільшилася більше ніж удвічі. Тому та знижка на 100 доларів навіть не повертала до попереднього стану. Росія все одно отримала більше, ніж на те мала право за попередніми угодами. Так вона могла б збільшувати і збільшувати ціну. Просто керівництво РФ очікувало якихось подій. Через те, що такі події сталися в Україні, для них утворилася сприятлива обстановка. Скористалися негараздами, які були в Україні. Відсутність ієрархії влади, те, що президент утік в Росію, заява його до ООН про введення військ і так далі. Тому ДБР оголосило йому підозру у державній зраді під час підписання Харківської угоди.

– Цікаве запитання. Коли ми перейшли до ДБР, якийсь час було таке враження, що інформація про поточний стан справ суспільству взагалі нецікава. Тому що на всіх пресконференціях, на які ми ходили у січні-лютому, перше, а для декого, може, і єдине запитання, – це був Олександр Петрович Бабіков. Напевно, у ньому знайшли активісти всі проблеми, всі загрози, всі провали, які могли бути або будуть у цих справах.

Поділюся з вами інсайдерською інформацією. Коли у центральний корпус ДБР я возив документи на підпис Соколову Олександру Володимировичу і десь у коридорі проходив Бабіков, у нього був такий вираз обличчя, що здавалося, ніби він не хоче навіть повз мене проходити, щоб потім не сказали, що ми спілкуємось. Я бачив цю дистанцію. Ми її не скорочували спеціально, щоб ніхто і ніколи не сказав, що він впливає або я йому доповідаю. Тому нам так і не вдалося з ним поспілкуватися.

Я майже 5 місяців спілкувався з Олександром Володимировичем Соколовим, щопонеділка доповідав про стан справ, про те, скільки ми повідомили за тиждень підозр і виходимо на те, що спрямовуємо до суду такі-то справи. Мені тисли руку і на тому ми чекали наступного понеділка. По термінових справах, реалізаціях тощо ми спілкувались частіше. У серпні 2020 року з боку керівництва ДБР відповідальним за стан досудового розслідування “справ Майдану” визначено заступника Директора, а нині – виконувача обов’язків Директора Сухачова Олексія Олександровича, якому мною доповідався стан досудового розслідування відповідних проваджень.

Увага керівництва ДБР до розслідування “справ Майдану”, вирішення соціально-побутових потреб Управління та самовіддана праця слідчих дала той результат в розслідуванні, який я озвучив.

Крім того, саме завдяки щоденній організації і координації діяльності Управління з боку в.о. директора останнє досягло значних результатів в 2020 році. Очевидно, що я сам, не маючи взагалі досвіду роботи на керівних посадах, не зміг би організувати належну роботу такого великого колективу Управління.

– Ви ж звернули увагу на те, що ми перебуваємо в іншому приміщенні, ніж центральний апарат ДБР.

– Так, нас гостинно прийняв Офіс Генерального прокурора. Прокурори займають 4 поверхи, наше управління – 1,5, нам повністю вистачає. Тому тут хіба що про прокурорський вплив можна казати, у них в 2,5 раза більше поверхів (посміхається, – авт.). А про політичний вплив – це не до управління з питань розслідування злочинів, вчинених у зв’язку із масовими протестами. Хто на нас може вплинути, коли за справами так пильно наглядають прокурори, слідкують потерпілі, їхні представники та активісти.

– Є організатор тітушок у справі Вербицького-Луценка, у підозрі якого про це йдеться.

До того ж, ми досі приймаємо велику справу з Офісу Генпрокурора щодо участі тітушок за гроші в протидії акціям протесту. Там одним із епізодів розслідування є якраз організація і фінансування тітушок.

– Це все уже проаналізовано і встановлено, дивлячись за якими епізодами.

– Щоб ми могли повідомити про підозру, треба зробити ще певні кроки. Я вам скажу, що коли я працював 40 місяців в УСР ГПУ, то думав, що стан справ у інших слідчий такий, що все вже розслідувано, усіх встановлено і притягнуто до відповідальності, як і у моїх справах. Згодом зрозумів, як ще багато роботи попереду.

Відпрацювання усіх епізодів по моїх справах викликало у мене деякі труднощі під час переведення до ДБР.

Так, із кожним слідчим особисто тоді т.в.о. директора ДБР Ірина Валентинівна (Венедіктова, – авт.) проводила співбесіду. Спілкувалася з тими, хто йшов зі своїми справами з ГПУ в ДБР, які в подальшому мали розслідуватися вже ДБР. Я переживав перед співбесідою і не знав, що відповісти на запитання: яку справу я продовжу розслідувати в ДБР і коли зможу досягти в ній результату. З розслідуваних мною справ до ДБР направляються за підслідністю лише ті, досудове розслідування у яких зупинено по розшуку, інші – вже в суді. Що мені казати на співбесіді? Як у суд спрямую обвинувальні акти щодо оголошених у розшук підозрюваних? Тоді була ця прогалина в законодавстві. Точніше, це нав’язана прогалина, бо всі переживали, а що буде в судах. Позиція Управління спецрозслідувань, що заочне розслідування неможливе без змін до законодавства. З цією позицією ми йшли в ДБР.

Коли поговорили про це з Іриною Валентинівною, вона одразу познайомила мене з керівником патронатної служби, і попросила, щоб я підготував і передав проєкт закону, який би вирішив ці проблеми.

Я ніколи не писав законопроєкти, але бажання працювати в ДБР було дуже великим. На цю роботу у мене була лише одна доба, за яку вирішувалось, чи працюватиму я в ДБР. За добу я зробив такий законопроєкт.

Керівник патронатної служби наступного ранку потиснув мені руку і сказав, що мене беруть на роботу. Я вам скажу, що на тому не залишили цю справу. Наполегливість та принциповість Ірини Валентинівни у цьому питанні дійшла до того, що 6 лютого, менше ніж за місяць, керівникам усіх депутатських фракцій та груп у Верховній Раді України, голові Комітету з питань правоохоронної діяльності було спрямовано цей розроблений мною проєкт закону, який усував прогалини на досудовому слідстві та у судовому провадженні, про які каже зараз Євгенія Олександрівна. Якби його проголосували, з тим би проблем не було.

Загалом хотів би подякувати керівництву ДБР та Офісу Генпрокурора, оскільки без них результатів ДБР у справах Майдану не було б. Їхня активна позиція щодо невідворотності покарання, дотримання принципів верховенства права та закону забезпечили ефективну роботу нашого Управління, реальні результати у цих справах.

– Так. Але Ірина Валентинівна почула нашу потребу: щоб усунути прогалини під час спрямування до суду заочно обвинувальних актів, треба змінити законодавство.

– Тому далі ми просто відійшли від практики, що тільки Інтерпол виконує міжнародний розшук, і почали отримувати ці дозволи на спеціальне розслідування. Якщо пощастить і суд стане на наш бік, то сподіваюся, що за рік ми спрямуємо до суду значну кількість обвинувальних актів за спеціальною процедурою. І це буде ще одне напрацювання. Я розумію, що через рік хтось скаже, що ще декількох потерпілих не відпрацьовано, якісь епізоди гірше відпрацьовано. Хтось може і не оцінить заочних проваджень, мовляв підозрюваним чи обвинуваченим від них ні холодно, на жарко, але цікава юридична доля для кожного з них, хто захоче повернутися в Україну.

Законодавство так виписане, що в Україні дозвіл на затримання треба отримувати щопівроку. З цим були проблеми. З 20 листопада 2019 року прокуратура втратила функцію слідства. А справи ми отримали лише у січні 2020. Ми масово пішли в суд отримувати нові дозволи на затримання. Уявіть, що було б, якби не отримали? Якщо слідчий через півроку не отримує дозволу, підозрюваний може в’їжджати в Україну, сам йти в суду або до слідчого й казати: от я прибув, у вас немає дозволу, ви не можете нічого зі мною зробити, а я такий добрий, що сам приїхав, сам хочу, притягайте мене до відповідальності. І ніхто не може його затримати. І тільки дозволи на заочну варту, які ми отримуємо зараз – вони безстрокові. І ці дозволи на спеціальні досудові розслідування роблять справи Майдану вічними. Минуть роки, строк слідства не йде, заочна варта безстрокова. Людина через 10 років приїжджає, все одно її затримують, все одно її везуть до суду для застосування запобіжного заходу і відповідальність все ж настане. Якщо ми ще спрямуємо в суд акти і отримаємо вироки за заочною процедурою, то тоді, коли людина приїде в Україну, її під вартою повезуть відбувати покарання. І на цьому етапі ми можемо казати, що справедливість буде досягнутою.

– Я цікавлюсь справою, яку спрямував у суд ще 2015 року, працюючи у прокуратурі м. Києва. Досі не завершене у ній навіть підготовче судове засідання, хоч уже 2021-й. Вона стосувалася незаконних дій прокурорів, слідчих, міліціонерів. Вона не має жодного відношення до справ Майдану. Там ідеться про крадіжку ювелірних виробів, сума збитків – майже 30 мільйонів. І це не через погану роботу суддів, прокурорів тощо. Ні, то адвокат не прийде одного з обвинувачених, то сам обвинувачений і так по колу. Законодавство на даний час дозволяє таким чином використовувати свої процесуальні права стороні захисту.

– Про рішення Господарського суду м. Києва я не чув. Але обвинувальний акт стосовно прокурорів, слідчих і міліціонерів дійсно скерував до суду я. Це був серпень 2015 року. І рівно за два тижні мене відрядили в управління спецрозслідувань ГПУ. Але цікавлюся тим, як її буде розглянуто.

Загалом багато справ довго слухається в Україні, у т.ч. не пов’язаних з Майданом. Довелося мені рік підтримувати обвинувачення в Козятинському районному суді Вінницької області у справі про одержання неправомірної вигоди обсягом 9 800 гривень. Сукупно ця справа розглядалась судом понад три з половиною роки.

Але заочні справи можна заслухати швидко. Надто якщо адвокати не за договором, а за призначенням, то все відбуватиметься набагато швидше. Не матимуть вони такого бажання уникати засідань. Основна форма перешкоджання проведенню засідань – неявка захисника, неявка підозрюваного. Або безпідставна заміна захисника – і знову ознайомлення зі справою. Це основний спосіб, як роками уникають відповідальності обвинувачені. У заочних процесах так не буде. Захисник за призначенням зацікавлений в істині, а не в затягуванні справи та отримання гонорару від обвинуваченого за перенесення судових засідань. Заочний процес дасть змогу встановити юридичний факт, що були мирні мітингувальники, що вони не вчиняли насильства, що зброю стосовно них було застосовано безпідставно. Такі судові процеси дали б змогу розставити крапки над “і” й не давати змогу поширювати фейки перед суспільством.

Источник: censor.net
Вам также может понравиться